ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 грудня 2011 року справа № 5020-1850/2011
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Ливадийская инвестиционная
компания” (вулиця Кулакова, буд.51, кв. 3, місто Севастополь, 99011)
до Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради
(вулиця Луначарського, 5, місто Севастополь, 99011)
про визнання недійсним договором оренди,
суддя Шевчук Н.Г.
Представники:
позивача –не з’явився;
відповідача –ОСОБА_1, довіреність б/н від 05.01.2011.
Суть спору:
Товариство з обмеженою відповідальністю “Ливадийская инвестиционная компания” звернулось до господарського суду міста Севастополя із позовом до Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради про визнання недійсним договору оренди від 26.04.2007 вбудованих нежитлових приміщень підвалу житлового будинку по АДРЕСА_1 загальною площею 171,1 кв.м. та про визнання недійсним свідоцтва про право власності від 16.02.2007 на ці приміщення (арк. с. 2-5, 27-29). Позовні вимоги з посиланням на статті 203, 215 Цивільного кодексу України, рішення Конституційного Суду України №4-рп/2004 від 02.03.2004 мотивовані тим, що договір укладений з порушення вимог діючого законодавства, оскільки, на думку позивача, орендодавець на момент укладення договору не був власником майна. Позивач вважає, що вказане у договорі майно є спільною власністю жильців будинку АДРЕСА_1
Відповідач проти позову заперечує з тих підстав, що договір укладений у відповідності з вимогами діючого на момент його укладення законодавства, що на момент його укладення вбудовані нежитлові приміщення, які передавались в оренду, належали на праві власності територіальній громаді міста Севастополя (арк.. с. 67-68).
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін суд
ВСТАНОВИВ:
Згідно пункту 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою –третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до положень статті 203 Цивільного кодексу України такими загальними вимогами, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема є:
- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;
- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;
- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;
- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до положень статей 759, 761 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму.
Суд встановив, що Територіальною громадою міста Севастополя, від імені якої діє Фонд комунального майна Севасопольської міської ради, (Орендодавець) та товариством з обмеженою відповідальністю “Ливадийская инвестиционная компания” (Орендар) 26.04.2007 укладений договір оренди нерухомого майна про передачу в оренду вбудованих нежитлових приміщень літ. “А” (з І-1 по №9) загальною площею 171,70кв.м з ганком, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, та знаходяться на балансі РЕП-17, для використання під об’єкт торгівлі (арк.,с.9-13).
Строк дії договору встановлений до 20.07.2011 (пункт 7.1).
По акту приймання-передачі від 26.04.2007 майно було передане орендарю.
Відповідно до Свідоцтва про право власності від 16.02.2007 вбудовані нежитлові приміщення (з І-1 по №9) загальною площею 171,7кв.м з ганком, що розташовані у АДРЕСА_1, належать на праві власності Територіальній громаді в особі Севастопольської міської ради (арк.. с. 66).
Відповідно до рішення Конституційного Суду України №4-рп/2004 від 02.03.2004 в аспекті конституційного звернення і конституційного подання положення частини першої статті 1, положення пункту 2 статті 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" треба розуміти так:
1.1. Допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладовки, горища, колясочні і т. ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього.
1.2. Власник (власники) неприватизованих квартир багатоквартирного будинку є співвласником (співвласниками) допоміжних приміщень нарівні з власниками приватизованих квартир.
Відповідно до положень частини першої статті 1 Закону України “Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку ” допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку (сходові клітини, вестибюлі, перехідні шлюзи, позаквартирні коридори, колясочні, кладові, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення).
Докази в підтвердження того, що нежитлові приміщення підвалу, які на підставі договору оренди використовувались позивачем понад чотири роки, є допоміжними приміщеннями, а саме приміщеннями, в якому чи в частині якого знаходитися технічне обладнання будинку (інженерні комунікації та технічні пристрої, які необхідні для забезпечення санітарно-гігієнічних умов і безпечної експлуатації квартир тощо), без доступу до якого експлуатація житлового будинку є неможливою; чи використовувалось воно чи якась з його частин для обслуговування будинку, відсутні.
З огляду на зазначене клопотання позивача про призначення судової експертизи для визначення приналежності приміщень до допоміжних (арк.с. 56-58) суд залишив без задоволення.
Беручи до уваги викладене та зважаючи на те, що наявність свідоцтва від 16.02.2007 про право власності Територіальній громаді в особі Севастопольської міської ради на вбудовані нежитлові приміщення (з І-1 по №9) загальною площею 171,7кв.м з ганком, що розташовані у АДРЕСА_1, не порушує права позивача як орендаря цих приміщень, суд вважає позовні вимоги безпідставними і такими, що не підлягають задоволенню.
Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на позивача.
З урахуванням викладеного та керуючись статями 49, 82-84 Господарського процесуального кодексу України суд
В И Р І Ш И В :
У позові відмовити повністю.
Суддя Н.Г.Шевчук
Рішення підписане 27.12.2011.