ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 11-кп/803/1797/25 Справа № 209/9345/24 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 квітня 2025 року                                                                м. Дніпро

       Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:

       головуючого судді:                         ОСОБА_2 ,

       суддів:                                         ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

       за участю:

       секретаря — ОСОБА_5 ,

       прокурора — ОСОБА_6 ,

       захисника — ОСОБА_7 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали провадження за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_8 на ухвалу Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська від 01 квітня 2025 року про продовження строку застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України,

В С Т А Н О В И Л А :

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська від 01 квітня 2025 року обвинуваченому ОСОБА_8 продовжено строк застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до 28 травня 2025 року, з визначенням застави у розмірі 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 151400 грн.

       Мотивуючи ухвалене рішення, суд, врахувавши тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_8 , покарання, яке йому загрожує у разі визнання винуватими, особу обвинуваченого та його процесуальну поведінку під час кримінального провадження, посилався на те, що ризики передбачені п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, не припинили існувати та застосування менш обтяжливого запобіжного заходу не зможе їм запобігти. Разом із цим, суд дійшов висновку, що застава у розмірі 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб здатна забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого.

В апеляційній скарзі обвинувачений просить ухвалу скасувати та застосувати до нього запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги ОСОБА_8 посилається на порушення його права на захист, внаслідок участі у кримінальному провадженні безоплатного захисника, якому не були відомі обставини провадження. Разом із цим, обвинувачений вважає недоведеними встановлені судом ризики. ОСОБА_8 зазначає, що не може підтвердити міцності своїх соціальних зв`язків перебуваючи в умовах тримання під вартою. Попередній адвокат, який був мобілізований, мав зв`язок з його матір`ю та сестрою, проте суд це проігнорував. Що стосується кримінального провадження, яке перебуває на розгляді іншого суду, то сама по собі підозра не може його негативно характеризувати.

В апеляційному суді захисник та обвинувачений підтримали вимоги апеляційної скарги.

Прокурор заперечував у задоволенні апеляційної скарги.

Заслухавши головуючого суддю, пояснення учасників перегляду, перевіривши матеріали контрольного провадження, апеляційну скаргу в її межах, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення.

Як зазначено у ст.2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

З метою досягнення завдань кримінального провадження та для належного здійснення правосуддя у справах про вчинення кримінального правопорушення у КПК України передбачено заходи забезпечення кримінального провадження, до яких належить, зокрема, тримання підозрюваного, обвинуваченого під вартою (статті 131, 176, 183 КПК України).

Тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 КПК України. До цих ризиків належать такі спроби підозрюваного, обвинуваченого, як переховування від органів досудового розслідування та/або суду; знищення, переховування або спотворення будь-яких речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконний вплив на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином; вчинення іншого кримінального правопорушення чи продовження кримінального правопорушення, у якому особа підозрюється, обвинувачується.

Звертаючись до суду з клопотанням про продовження строків тримання під вартою, прокурор має викласти обставини, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з`явилися нові ризики, які виправдовують продовження тримання особи під вартою, та обставини, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою (ч.3 ст.199 КПК України).

Клопотання прокурора вказаним вимогам відповідає та має всі необхідні відомості, передбачені кримінальним процесуальним законодавством.

Наведені у клопотанні прокурора підстави для продовження строку тримання під вартою обвинуваченого перевірялись судом першої інстанції при розгляді клопотання. При цьому, у судовому засіданні заслухані пояснення обвинуваченого, доводи його захисника, думка прокурора та з`ясовані обставини, які мають значення при вирішенні питання щодо продовження строку тримання особи під вартою.

Із наданих матеріалів оскарження ухвали убачається, що ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.307 КК України, яке є тяжким злочинам.

На обґрунтування висунутого обвинувачення прокурором надані докази, які судом першої інстанції будуть перевірятися на предмет їх належності, допустимості, достатності та взаємозв`язку.

Перевіривши наявні матеріали провадження, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що ризики, вказані прокурором у клопотанні, не зменшились та існують на цей час.

Такими ризиками є: ризик переховування від суду; незаконного впливу на потерпілих та свідків у цьому кримінальному провадженні; вчинення іншого кримінального правопорушення - з огляду на характер висунутого обвинувачення, тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його винуватим у вчиненні інкримінованих йому правопорушень, відомості про особу обвинуваченого, який раніше судимий, не працює, на даний час наявні інші кримінальні провадження, які розглядаються судами, а також ОСОБА_8 перебував у міжнародному розшуку, так як 28 лютого 2019 року виїжджав за межі України, а також апеляційний суд враховує процедуру отримання судом І інстанції показів свідків та їх врахування під час судового провадження.

Оцінивши всі вищевказані обставини у сукупності, суд дійшов правильного висновку про те, що задля забезпечення цього провадження необхідно продовжити строк тримання обвинуваченого ОСОБА_8 під вартою.

Практика ЄСПЛ не убачає тяжкість обвинувачення або підозри самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте, таке обвинувачення або підозра у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі "Ілійков проти Болгарії" №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що "суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів".

Отже, висновок суду першої інстанції не суперечить як національному законодавству, так і практиці Європейського Суду з прав людини, на яку послався суд, згідно з якою, допустимими підставами для взяття й тримання особи під вартою є наявність із боку цієї особи таких загроз як: перешкоджання розслідуванню, вплив на свідків та інших осіб, ухилення від слідства та суду або повторне вчинення злочину, за умови доведеності таких ризиків (рішення у справах «Смірнов проти Росії» від 24 липня 2003 року; «Вемгофф проти Німеччини» від 27 червня 1968 року; «Штегмюллер проти Австрії» від 10 листопада 1969 року; «Мацнеттер проти Австрії» від 10 листопада 1969 року; «Летельєр проти Франції» від 26 червня 1991 року та ін.).

З урахуванням фактичних обставин кримінального провадження та відомостей про особу обвинуваченого, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про необхідність продовження застосування щодо обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки встановлені ризики не зменшились, та інші більш м`які запобіжні заходи будуть недостатніми для запобігання цих ризиків.

Доводи, викладені в апеляційній скарзі, та ті, що заявлені при апеляційному розгляді стороною захисту та самим обвинуваченим на думку колегії суддів, правильності висновків суду першої інстанції не спростовують.

Також, районний суд визначив заставу, що відповідає усталеній практиці ЄСПЛ відповідно до якої національні суди повинні з`ясувати чи є тримання під вартою під час судового розгляду справи єдиним запобіжним заходом, який забезпечив би належну процесуальну поведінку особи та виконання нею процесуальних обов`язків, а також чи є можливість обмежитися застосуванням менш суворого (альтернативного) запобіжного заходу.

З огляду на викладене вимоги апеляційної скарги  щодо скасування ухвали суду про продовження щодо ОСОБА_8  строку дії запобіжного заходу у виді тримання під ватою та застосування запобіжного заходу у виді домашнього арешту, задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 405, 407, 419, 422-1 КПК України, апеляційний суд,-

П О С Т А Н О В И Л А :

       Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_9 — залишити без задоволення.

       Ухвалу Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська від 01 квітня 2025 року про продовження строку застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_8 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України — залишити без змін.

       Ухвала набирає чинності з моменту її проголошення і оскарженню не підлягає.

       Судді:    

ОСОБА_2                     ОСОБА_3 ОСОБА_4