ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.:(057) 702-07-99, факс: (057) 702-08-52,

гаряча лінія: (096) 068-16-02, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua,

код ЄДРПОУ: 03499901,UA368999980313151206083020649

_____________________________________________________________________________

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

13.05.2025 Справа №905/68/25

Господарський суд Донецької області у складі судді Курило Г.Є.,

при секретарі судового засідання (помічнику судді за дорученням) Шуть А.В.,

розглянувши матеріали справи

за позовом: Маріупольської міської ради Донецької області, м.Маріуполь

до відповідача: Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації, м.Москва

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Комунальний заклад дошкільної освіти комбінованого типу «Ясла-садок №113 «Росинка» Маріупольської міської ради Донецької області» м.Маріуполь

про стягнення 22096570,08 грн

Представники учасників справи:

від позивача (в режимі відеоконференції): Литвиненко О.М. - в порядку самопредставництва;

від відповідача: не з`явився;

від третьої особи: не з`явився.

Суть спору: Позивач, Маріупольська міська рада Донецької області, м.Маріуполь звернувся до Господарського суду Донецької області з позовною заявою до відповідача, Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації, м.Москва про стягнення збитків у розмірі 525864,66 доларів США, що є еквівалентом 22096570,08 грн за курсом НБУ на дату подання позову.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України було знищено будівлю Комунального закладу дошкільної освіти комбінованого типу «Ясла-садок №113 «Росинка» та майна, яке у ньому знаходилось, у зв`язку з чим позивач зазнав збитків у заявленому розмірі.

Ухвалою суду від 04.02.2025 позовну Маріупольської міської ради Донецької області, м.Маріуполь до Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації, м.Москва про стягнення 22096570,08 грн - залишено без руху; надано Маріупольській міській раді Донецької області, м.Маріуполь строк для усунення недоліків її позовної заяви протягом десяти днів з дня отримання копії ухвали про залишення її без руху.

13.02.2025 через підсистему «Електронний суд» від позивача надійшла заява про усунення недоліків з відповідними поясненнями та доказами.

Ухвалою суду від 17.02.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, залучено до участі у розгляді справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, Комунальний заклад дошкільної освіти комбінованого типу «Ясла-садок №113 «Росинка» Маріупольської міської ради Донецької області» та відкрито провадження у справі; підготовче засідання призначено на 18.03.2025 об 11:00 год., запропоновано Маріупольській міській раді Донецької області, зокрема, у строк до 28.02.2025 здійснити переклад цієї ухвали на російську мову з нотаріальним засвідченням його вірності та надіслати Російській Федерації на адресу посольства Російської Федерації у державі, де наявна така установа, за вибором позивача, докази направлення разом з примірником направлених документів надати до матеріалів справи.

24.02.2025 через підсистему «Електронний суд» від представника позивача надійшла заява б/н від 23.02.2025 на виконання вимог ухвали суду.

Ухвалою суду від 18.03.2025 відкладено підготовче засідання на 08.04.2025 о 12:00год., запропоновано позивачу у строк до 28.03.2025 здійснити переклад цієї ухвали на російську мову з нотаріальним засвідченням його вірності та надіслати Російській Федерації на адресу посольства Російської Федерації у державі, де наявна така установа, за вибором позивача; докази направлення та вручення (нотаріально посвідченого перекладу російською мовою ухвали суду 18.03.2025) надати до матеріалів справи.

27.03.2025 через підсистему «Електронний суд» від позивача надійшла заява про виконання ухвали суду від 18.03.2025.

03.04.2025 через підсистему «Електронний суд» від позивача надійшло клопотання про долучення доказів б/н від 02.04.2025.

Ухвалою суду від 08.04.2025 закрито підготовче провадження по справі №905/68/25; призначено судове засідання з розгляду справи по суті на 13.05.2025 об 11:00 год.; запропоновано позивачу у строк до 22.04.2025 здійснити переклад цієї ухвали та клопотання б/н від 02.04.2025 з додатками на російську мову з нотаріальним засвідченням його вірності та надіслати Російській Федерації на адресу посольства Російської Федерації у державі, де наявна така установа, за вибором позивача; докази направлення та вручення надати до матеріалів справи.

22.04.2025 через підсистему «Електронний суд» від позивача надійшла заява б/н від 22.04.2025 про виконання ухвали Господарського суду Донецької області від 08.04.2025.

У судовому засіданні 13.05.2025 в режимі відеоконференції представник позивача надала пояснення по справі, позовні вимоги просила задовольнити в повному обсязі.

У судове засідання 13.05.2025 представник відповідача не з`явився, про місце, дату та час був належним чином повідомлений.

У судове засідання 13.05.2025 представник третьої особи не з`явився, про місце, дату та час був належним чином повідомлений.

Відповідачем у справі є Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації, м.Москва.

Представник відповідача у судові засідання не з`являвся, відзив на позовну заяву не подав, щодо дотримання прав відповідача під час розгляду даної справи судом, суд зазначає про наступне.

Частина 1 ст. 79 Закону України «Про міжнародне приватне право» встановлює судовий імунітет, відповідно до якого пред`явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.

Відповідно до статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч.ч. 5, 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 14 квітня 2022 року у справі №308/9708/19 (провадження №61-18782св21) зробив висновки щодо застосування норм права, які регулюють судовий імунітет Російської Федерації в судах України у справах про відшкодування шкоди, завданої військовою агресією Російської Федерації проти України.

Верховний Суд зазначив, що міжнародно-правові норми про юрисдикційний імунітет держави уніфіковано у двох конвенціях: Європейській конвенції про імунітет держав, прийнятій Радою Європи 16 травня 1972 року, та Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності, прийнятій резолюцією 59/38 Генеральної Асамблеї 02 грудня 2004 року. Ці Конвенції втілюють концепцію обмеженого імунітету держави, визначають, в якій формі є можливою відмова держави від імунітету («явно виражена відмова від імунітету» на підставі укладеного міжнародного договору чи контракту, або «відмова від імунітету, яка передбачається», коли іноземна держава вступає у судовий процес і подає зустрічний позов у суді іноземної держави), а також закріплюють перелік категорій справ, у яких держава не користується імунітетом у суді іншої держави-учасниці.

Як Європейська конвенція про імунітет держав 1972 року (стаття 11), так і Конвенція ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року (стаття 12) передбачають, що Договірна держава не може посилатися на імунітет від юрисдикції при розгляді справи в суді іншої Договірної держави, який зазвичай має компетенцію розглядати справи, які стосуються грошової компенсації (відшкодування) у разі смерті чи заподіяння тілесного ушкодження особі чи заподіяння шкоди майну або його втрати в результаті дій чи бездіяльності держави, якщо така дія чи бездіяльність мали місце повністю або частково на території держави суду.

Україна не є учасницею жодної із цих Конвенцій. Однак ці Конвенції відображають тенденцію розвитку міжнародного права щодо визнання того, що існують певні межі, в яких іноземна держава має право вимагати імунітет у цивільному процесі.

У рішенні від 14 березня 2013 року у справі «Олєйніков проти Росії» ЄСПЛ вказав, що положення Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року застосовуються «відповідно до звичаєвого міжнародного права, навіть якщо ця держава не ратифікувала її», і Суд повинен брати до уваги цей факт, вирішуючи питання про те, чи було дотримано право на доступ до суду у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.

У рішенні від 23 березня 2010 року у справі «Цудак проти Литви» (Cudak v. Lithuania) ЄСПЛ також визнав існування звичаєвих норм у питаннях державного імунітету, переважання в міжнародній практиці теорії обмеженого імунітету держави, але наголосив на тому, що обмеження має переслідувати законну мету та бути пропорційним такій меті.

Таким чином, держава не має права посилатися на імунітет у справах, пов`язаних із завданням шкоди, якщо така шкода повністю або частково завдана на території держави суду, та якщо особа, яка завдала шкоду, у цей час знаходилась на території держави суду.

Особливістю правового статусу держави як суб`єкта міжнародних відносин є наявність у неї імунітету, який ґрунтується на загальному принципі міжнародного права «рівний над рівним не має влади і юрисдикції». Однак необхідною умовою дотримання цього принципу є взаємне визнання суверенітету країни, тож коли Російська Федерація заперечує суверенітет України та вчиняє щодо неї загарбницьку війну, жодних зобов`язань поважати та дотримуватися суверенітету цієї країни немає.

Верховний Суд у постановах від 18 травня 2022 року у справі №428/11673/19 та у справі №760/17232/20-ц, зазначив додаткові аргументи непоширення судового імунітету Російської Федерації у спірних правовідносинах, а саме: підтримання юрисдикційного імунітету Російської Федерації позбавить позивача ефективного доступу до суду для захисту своїх прав, що є несумісним з пунктом 1 статті 6 Конвенції; судовий імунітет Російської Федерації не застосовується з огляду на звичаєве міжнародне право, кодифіковане в Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004); підтримання імунітету Російської Федерації є несумісним з міжнародно-правовими зобов`язаннями України у сфері боротьби з тероризмом; судовий імунітет Російської Федерації не підлягає застосуванню з огляду на порушення нею державного суверенітету України, а отже, не є здійсненням Російською Федерацією своїх суверенних прав, що охороняються судовим імунітетом.

Як зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 у справі №990/80/22, Російська Федерація, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що звертаючись із позовом до Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації, м.Москва для правильного вирішення спору позивач не потребує згоди компетентних органів держави Російської Федерації на розгляд справи у судах України або наявності міжнародної угоди між Україною та Російською Федерацією з цього питання.

Судом також враховано правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 14.04.2022 у справі №308/9708/19, відповідно до якого національне законодавство України виходить із того, що за загальним правилом шкода, завдана в Україні фізичній особі в результаті протиправних дій будь-якої іншої особи (суб`єкта), може бути відшкодована за рішенням суду України (за принципом «генерального делікту»).

Отже, суд доходить висновку про застосування у даній справі «деліктного винятку», відповідно до якого будь-який спір, що виник на її території у громадянина України, навіть з іноземною країною, зокрема й Російською Федерацією, може бути розглянутий та вирішений судом України як належним та повноважним судом.

Іноземні особи мають такі самі процесуальні права та обов`язки, що і громадяни України та юридичні особи, створені за законодавством України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України (ст. 365 Господарського процесуального кодексу України).

Частинами 1, 2 статті 367 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі якщо в процесі розгляду справи господарському суду необхідно, зокрема, вручити документи на території іншої держави, господарський суд може звернутися з відповідним судовим дорученням до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави (далі - іноземний суд) у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Судове доручення надсилається у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, а якщо міжнародний договір не укладено - Міністерству юстиції України, яке надсилає доручення Міністерству закордонних справ України для передачі дипломатичними каналами.

Порядок передачі судових та позасудових документів для вручення на території держави відповідача регулювався Угодою про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, до якої Україна приєдналася 19.12.1992, прийнявши відповідний нормативний акт - Постанову Верховної Ради України «Про ратифікацію Угоди про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності» від 19.12.1992.

Разом з тим, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 введено в Україні воєнний стан, дія якого неодноразово продовжувалась та триває станом на момент ухвалення рішення суду у цій справі.

Відповідно до Закону України «Про вихід з Угоди про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності», який набрав чинності з 05.02.2023, Україна вийшла з Угоди про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, вчиненої у м. Києві 20.03.1992 та ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 19.12.1992.

Відповідно до частини 1 статті 12-2 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.

За зверненням Мін`юсту, Міністерство закордонних справ України повідомило депозитаріїв конвенцій Ради Європи, Гаазької конференції з міжнародного приватного права та ООН, а також сторони двосторонніх міжнародних договорів України про повномасштабну триваючу збройну агресію Росії проти України та неможливість у зв`язку з цим гарантувати у повному обсязі виконання українською стороною зобов`язань за відповідними міжнародними договорами та конвенціями на весь період воєнного стану.

Згідно з листом Міністерства юстиції України «Щодо забезпечення виконання міжнародних договорів України у період воєнного стану» №25814/12.1.1/32-22 від 21.03.2022, з урахуванням норм звичаєвого права щодо припинення застосування міжнародних договорів державами у період військового конфлікту між ними, рекомендується не здійснювати будь-яке листування.

З інформації на офіційному вебсайті АТ «Укрпошти» відомо, що АТ «Укрпошта», припинила доставку поштових відправлень до/з Росії з перших днів повномасштабного вторгнення.

Водночас, у зв`язку із порушенням Російською Федерацією цілей та принципів статуту ООН, Гельсінського Заключного Акта, Паризької Хартії для Нової Європи та ряді інших документів ОБСЄ, у зв`язку із широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти суверенітету та територіальної цілісності України, Міністерство закордонних справи України 24.02.2022 нотифікувало МЗЗ РФ про прийняте Україною рішення розірвати дипломатичні відносини з Росією, що були встановлені Протоколом про встановлення дипломатичних відносин між Україною та Російською Федерацією від 14.02.1992.

Таким чином, діяльність дипломатичних представництв України в Росії та Росії в Україні, а також будь-яке дипломатичне спілкування припинено відповідно до Віденської Конвенції про дипломатичні зносини 1961 року та подальше застосування відповідного алгоритму для подачі будь-яких судових документів до сторони відповідача дипломатичними каналами не є можливим.

Водночас, навіть незважаючи на введення воєнного стану в Україні, дотримання процесуального механізму належного повідомлення учасників справи є необхідною і важливою умовою для забезпечення та реалізації завдань та принципів правосуддя.

Відповідно до ч. 4 ст. 122 Господарського процесуального кодексу України відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, викликається в суд через оголошення на офіційному вебсайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи.

Відтак, взявши до уваги вищенаведене, враховуючи неможливість виконання судового доручення про вручення відповідачу судових документів у цій справі дипломатичними каналами, повідомлення відповідача про дату, час і місце розгляду справи здійснювалось шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-сайті Судової влади України.

Крім того, про хід розгляду справи №905/68/25 відповідач повідомлявся шляхом направлення ухвал господарського суду на електронну пошту Посольства РФ в Сполученому королівстві Великобританії та Північної Ірландії (info@rusemb.org.uk) та на електронну пошту Посольства РФ в Німеччині (infokonsulat@russische-botschaft.de).

Також, позивачем з метою дотримання принципу змагальності та рівності судового провадження направлено позовну заяву в паперовому вигляді з доданими до неї матеріалами та клопотання про долучення доказів б/н від 02.04.2025 з додатками в перекладі на російську мову на офіційну адресу місцезнаходження посольства Російської Федерації у Чеській Республіці.

Суд пропонував позивачу здійснювати переклад ухвал суду на російську мову з нотаріальним засвідченням їх вірності та надсилати Російській Федерації на адресу посольства Російської Федерації у державі, де наявна така установа, за вибором позивача.

В матеріалах справи наявні докази такого направлення ухвал суду по справі в паперовому вигляді в перекладі на російську мову на офіційну адресу місцезнаходження посольства Російської Федерації у Чеській Республіці.

Призначення судом кожної дати підготовчого засідання, а також судового засідання щодо розгляду справи по суті, здійснювалося судом із достатніми інтервалами часу для забезпечення відповідачу процесуальної можливості відреагувати на розгляд цієї справи та повідомити суд про своє відношення до позову.

Отже, відповідач був належним чином повідомлений про рух справи.

Суд зазначає, що станом на дату винесення цього рішення у встановлений строк відповідачем не надано відзиву на позовну заяву, про причини та/або намір вчинити відповідні дії суд не повідомляв.

У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами (ч.9 ст.165 Господарського процесуального кодексу України).

Щодо належного повідомлення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Комунальний заклад дошкільної освіти комбінованого типу «Ясла-садок №113 «Росинка» Маріупольської міської ради Донецької області» про дати, час та місце проведення підготовчих засідань та судового засідання, суд зазначає наступне.

Зі змісту позовної заяви та згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань місцезнаходженням Комунального заклад дошкільної освіти комбінованого типу «Ясла-садок №113 «Росинка» Маріупольської міської ради Донецької області» є місто Маріуполь.

Відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України №309 від 22.12.2022 (діяв до 20.03.2025), Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого Наказом Міністерства розвитку громад та територій України №376 від 28.02.2025 (набрав чинності 20.03.2025), розділу IІ. Тимчасово окуповані Російською Федерацією території України - м.Маріуполь, Донецької області є тимчасово окупованим з 05.03.2022 (UA14140000000070889 вся територія Маріупольського району з 05.03.2022).

Відправлення поштової кореспонденції до м.Маріуполь не здійснюється у зв`язку з тимчасовою окупацією, а тому направити копії ухвал суду у даній справі у встановлений ст.242 Господарського процесуального кодексу України спосіб, а саме рекомендованим листом з повідомленням про вручення (у зв`язку з відсутністю у відповідача електронного кабінету), неможливо.

Згідно з ст.12.1. ч.1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" (із змінами та доповненнями) якщо остання відома адреса місця проживання (перебування), місцезнаходження чи місця роботи учасників справи знаходиться на тимчасово окупованій території, суд викликає або повідомляє учасників справи, які не мають електронного кабінету, про дату, час і місце першого судового засідання у справі через оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за двадцять днів до дати відповідного судового засідання. Суд викликає або повідомляє таких учасників справи про дату, час і місце інших судових засідань чи про вчинення відповідної процесуальної дії через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання або вчинення відповідної процесуальної дії. З опублікуванням такого оголошення відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи.

Так, судом на офіційному сайті Господарського суду Донецької області на веб-порталі «Судова влада» були опубліковані оголошення зі змістом резолютивних частин ухвал суду, роздруківки означених оголошень наявні в матеріалах справи.

Ухвали суду також направлялися на електронну адресу третьої особи.

Таким чином, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, Комунальний заклад дошкільної освіти комбінованого типу «Ясла-садок №113 «Росинка» Маріупольської міської ради Донецької області» належним чином повідомлена про рух справи.

З огляду на те, що під час розгляду справи судом було створено учасникам справи необхідні умови для доведення фактичних обставин справи, зокрема, було надано достатньо часу для реалізації кожним учасником спору своїх процесуальних прав, передбачених статтями 42, 46 Господарського процесуального кодексу України, зважаючи на належне повідомлення учасників справи про розгляд справи в порядку загального позовного провадження та наявність у матеріалах справи доказів, необхідних і достатніх для вирішення спору по суті, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

З`ясувавши фактичні обставини справи, дослідивши докази на їх підтвердження, виходячи з фактів, встановлених у процесі розгляду справи, суд встановив.

Як вбачається з інформаційної довідки № 378189748 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, нежитлова будівля, загальною площею 2125,2 кв. м., яка розташована за адресою: м.Маріуполь, вул.Яснополянська, буд.23 є власністю територіальної громади в особі Маріупольської міської ради (копію інформаційної довідки додано до позовної заяви).

Вищевказана нежитлова будівля була передана на праві оперативного управління Комунальному закладу дошкільної освіти комбінованого типу «Ясла-садок №113 «Росинка» Маріупольської міської ради Донецької області» (балансоутримувач), код ЄДРПОУ 36599808.

Позивач наполягає, що внаслідок масованих ракетно-бомбових обстрілів російськими військами Кальміуського району міста Маріуполя було зруйновано вищенаведену нежитлову будівлю за адресою: Донецька область, м.Маріуполь, вул.Яснополянська, буд.23, яка є власністю територіальної громади м.Маріуполь.

В результаті вищевказаних обстрілів та подальшого демонтажу нежитлової будівлі за адресою: Донецька область, м.Маріуполь, вул.Яснополянська, буд.23, де розміщувався заклад дошкільної освіти комбінованого типу «Ясла-садок №113 «Росинка» Маріупольської міської ради Донецької області, було знищено все майно, яке перебувало на цей момент у будівлі.

Наразі, вказана нежитлова будівля взагалі демонтована окупаційною владою, що підтверджується супутниковим знімком станом на 15.05.2023.

У зв`язку із цим, 09.12.2022 т.в.о. директора Комунального закладу дошкільної освіти комбінованого типу «Ясла-садок №113 «Росинка» Маріупольської міської ради Донецької області» Писаренко О.О. звернулася до Чернівецького РУП ГУНП в Чернівецькій області з відповідною заявою про вчинення кримінального правопорушення, де повідомила про те, що в період з 24.02.2022, в період бойових дій, військами РФ було захоплено адміністративне приміщення в м.Маріуполь по вул.Яснополянській, буд.23, майно та документацію, які обліковуються на балансі закладу.

09.12.2022 в Єдиний реєстр досудових розслідувань внесені відомості та розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні №12022262020003813 за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 438 Кримінального кодексу України.

Також, інформація про об`єкт нерухомого майна - нежитлову будівлю, що розташована за адресою Донецька область, м.Маріуполь, вул.Яснополянська, буд.23, зареєстровано в Державному реєстрі майна, пошкодженого та знищеного внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених військовою агресією Російської Федерації проти України.

З метою визначення реальних збитків, завданих майну внаслідок збройної агресії Російської Федерації, позивач звернувся до суб`єкта оціночної діяльності - Фізичної особи-підприємця Баранова В.В. (діє на підставі сертифіката №517/2022 від 27.10.2022, виданого Фондом державного майна України).

Згідно зі Звітом про оцінку реальних збитків, завданих майну - нежитловій будівлі за адресою: Донецька область, м. Маріуполь, вул. Яснополянська, буд.23 внаслідок збройної агресії Російської Федерації, виконаний суб`єктом оціночної діяльності, оцінювачем Барановим В.В., складений за результатами проведення оцінки реальних збитків, завданих майну - нежитловій будівлі за адресою: Донецька область, м.Маріуполь, вул. Яснополянська, буд.23; оцінка виконана станом на 01.06.2024. На підставі проведеного дослідження оцінювачем зроблено висновок, що вартість реальних збитків, завданих нежитловій будівлі становить 505564,00 (п`ятсот п`ять тисяч п`ятсот шістдесят чотири) доларів США без врахування податку на додану вартість.

Оцінку проведено відповідно до наступних нормативно-правових актів, зокрема: Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» від 12.07.2001 №2658-111; Національного стандарту №1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 10.09.2003 №1440; Національного стандарту №2 «Оцінка нерухомого майна», затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.2004 №1442; Методики визначення шкоди та обсягу збитків, завданих підприємствам, установам та організаціям усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна у зв?язку із збройною агресією Російської Федерації, а також упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності», затверджена наказом Міністерства економіки України та Фонду державного майна України 18.10.2022 №3904/1223; Стандарту Міністерства з питань житлово-комунального господарства України СОУ ЖКГ 75.11-35077234.НННН: 2009 "Житлові будинки. Правила визначення фізичного зносу житлових будинків", затверджений наказом №21 від 03.02.2009; Міжнародні стандарти оцінки чинні з 31.01.2022, тощо.

Фізичною особою-підприємцем Дзюбаном А.В. (який діє на підставі кваліфікаційного свідоцтва оцінювача МФ №3677 від 25.06.2005) складено рецензію на звіт про оцінку реальних збитків, завданих майну - нежитловій будівлі за адресою: нежитловій будівлі за адресою: Донецька область, м.Маріуполь, вул.Яснополянська, буд.23, внаслідок збройної агресії Російської Федерації.

За результатами рецензування звіту про оцінку майна рецензент дійшов таких висновків: сертифікат суб`єкта оціночної діяльності чинний на дату оцінки. Напрямок та спеціалізація оцінки майна суб`єкта оціночної діяльності Баранова В.В. дає право виконавцю звіту на проведення оцінки. Обраний вид вартості - ринкова, обґрунтований і відповідає меті оцінки та нормативним актам. Вихідні дані, зібрані виконавцем звіту, в цілому достатні для проведення оцінки. Методичні підходи та оціночні процедури, застосовані в звіті відповідають базі оцінки. Зроблені припущення і розрахунки - обґрунтовані. Звіт кваліфікується за ознакою абзацу третього п.67 Національного стандарту №1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.09.2003 №1440, як такий, що у цілому відповідає вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, але має незначні недоліки, що не вплинули на достовірність оцінки.

Також відповідно до реєстру №3 від 27.05.2024 основних засобів та матеріалів, які враховуються на балансі та були наявні станом на 24.02.2024 на балансі Комунального закладу дошкільної освіти комбінованого типу «Ясла-садок №113 «Росинка» Маріупольської міської ради Донецької області», на балансі перебувало 173 одиниці рухомого майна у загальній кількості 985, загальною вартістю 845886,76 грн.

Позивачем до матеріалів справи додано баланс Комунального закладу департаменту освіти міської ради «Централізована бухгалтерія департаменту освіти» на 01.01.2022, примітка до річної фінансової звітності Комунального закладу департаменту освіти міської ради «Централізована бухгалтерія департаменту освіти» за 2021 рік, інвентарна книга, оборотні відомості та рішення Маріупольської міської ради від 24.12.2019 №7/48-4786 та передавальний акт до нього.

Позивач вказує, що наведені вище засоби було знищено внаслідок збройної агресії Російської Федерації разом з будівлею садку.

Посилаючись на завдані збитки внаслідок збройної агресії Російської Федерації, позивач звернувся до суду з позовною заявою до Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації про стягнення збитків у розмірі 525864,66 доларів США, що є еквівалентом 22096570,08 грн за курсом НБУ на дату подання позову.

Проаналізувавши норми чинного законодавства, оцінивши докази, суд дійшов наступного.

Статтею 3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором України встановлено інші правила судочинства, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, іншими законами України, застосовуються правила міжнародного договору.

Відповідно до ст.9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Згідно зі ст.10 Цивільного кодексу України чинний міжнародний договір, який регулює цивільні відносини, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, є частиною національного цивільного законодавства України. Якщо у чинному міжнародному договорі України, укладеному у встановленому законом порядку, містяться інші правила, ніж ті, що встановлені відповідним актом цивільного законодавства, застосовуються правила відповідного міжнародного договору України.

Аналогічна за змістом норма викладена у ст.19 Закону України "Про міжнародні договори України".

Відповідно до ст.2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно зі ст.ст.1, 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, а також практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Таким чином, міжнародне право в Україні не потребує трансформації в національне право, а включається та автоматично діє у складі національного або внутрішнього законодавства. Акт ратифікації міжнародного договору Україною інкорпорує його до національного права; звичаєве міжнародне право так само розглядається як частина національного права.

З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню матеріальний закон України, включно з відповідними положеннями міжнародних договорів, як частиною системи національного законодавства України.

Відповідно до частини 1 статті 49 Закону України «Про міжнародне приватне право» права та обов`язки за зобов`язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.

Таким чином, оскільки подія, яка стала підставою для вимог про відшкодування шкоди мала місце на території України, то застосовним матеріальним законом при розгляді даного спору є матеріальний закон України.

В цій справі спір виник між юридичною особою приватного права - позивачем, та іноземною державою-агресором як особливим суб`єктом цивільного права, статус якого може бути прирівняно до юридичної особи публічного права. При цьому, в розрізі предмета спору, у даній справі спір виник щодо відшкодування шкоди, завданої господарюючому суб`єкту - позивачу.

З огляду на наведені критерії розмежування юрисдикційної підвідомчості, суб`єктний склад спору та його предмет, спір у даній справі містить ознаки господарського спору. Схожі висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.02.2019 у справі №405/4179/18 (провадження №14-44цс19), де зроблено висновок про те, що спір юридичної особи з органами державної влади про відшкодування шкоди, завданої їхньою бездіяльністю, належить до юрисдикції господарського суду.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

За умовами ч.1 ст.317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з ч.1 ст.321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Позивачем доведено належними доказами, що нежитлова будівля, загальною площею 2125,2 кв.м., яка розташована за адресою: м. Маріуполь, вул.Яснополянська, буд.23 є власністю територіальної громади в особі Маріупольської міської ради (копію інформаційної довідки додано до позовної заяви) та була передана на праві оперативного управління Комунальному закладу дошкільної освіти комбінованого типу «Ясла-садок №113 «Росинка» Маріупольської міської ради Донецької області» (балансоутримувач).

Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

За змістом ч. ч. 1, 3 ст. 386 Цивільного кодексу України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

За приписом ст.22 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування збитків, які їй було завдано в результаті порушення її цивільного права. Збитками є:

- втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

- доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

У відповідності до ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

При вирішенні спорів про відшкодування шкоди за статтею 1166 Цивільного кодексу України доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, причинний зв`язок між протиправною дією та негативними наслідками. Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди.

Відповідно до Конституції України Україна є суверенна і незалежна. Територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.

У п.4 ч.1 ст.2 Статуту ООН закріплено принцип, згідно з яким всі члени Організації Об`єднаних Націй утримуються у їх міжнародних відносинах від загрози силою чи її застосування як проти територіальної недоторканності чи політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним з Цілями Об`єднаних Націй.

Відповідно до ст.3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй "Визначення агресії" від 14.12.1974 як акт агресії кваліфікується, зокрема, вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, який би тимчасовий характер вона не носила, що є результатом такого вторгнення чи нападу, або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави чи її частини, а також бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави.

Меморандумом про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, відповідно до пункту 2 якого Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують їх зобов`язання утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом Організації Об`єднаних Націй.

Відповідно до Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02 березня 2022 року військова агресія Російської Федерації була засуджена як така, що порушує статтю 2 (4) Статуту ООН, а також суверенітет, незалежність та територіальну цілісність України. Крім того, Російську Федерацію було зобов`язано припинити застосування сили проти України та вивести свої збройні сили за межі міжнародновизнаних кордонів України.

Аналогічних висновків дійшов і Міжнародний суд ООН, який у своєму наказі про забезпечувальні заходи від 16 березня 2022 року у справі щодо звинувачень в геноциді за конвенцією про попередження та покарання злочину геноциду (Україна проти Російської Федерації) зобов`язав Російську Федерацію припинити військову агресію проти України.

Також Генеральна Асамблея ООН прийняла Резолюцію ES-12/1 від 24 березня 2022 року, якою додатково засуджує військову агресію Росії проти України, вимагає від Російської Федерації припинення військових дій, в тому числі проти атак проти цивільних осіб та цивільних об`єктів, а також засуджує всі порушення міжнародного гуманітарного права та порушення прав людини та вимагає безумовного дотримання міжнародного гуманітарного права, включно із Женевськими Конвенціями 1949 року та Додаткового протоколу І 1977 року до них.

У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №2102-ІХ, введено в Україні воєнний стан.

В подальшому воєнний стан неодноразово було продовжено, воєнний стан триває на теперішній час.

Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 14 квітня 2022 року про заяву Верховної Ради України «Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні» визнано геноцидом Українського народу дії збройних сил, політичного і військового керівництва Росії під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, а також доручено Голові Верховної Ради України спрямувати цю заяву до Організації Об`єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї НАТО, урядів та парламентів іноземних держав. Голові Верховної Ради України надано повноваження звернутися до Генеральної прокуратури, Міністерства закордонних справ України та Міністерства юстиції України щодо невідкладного вжиття заходів для належного документування фактів вчинення Збройними силами Російської Федерації та її політичним і військовим керівництвом геноциду Українського народу, злочинів проти людяності, воєнних злочинів, інших тяжких злочинів на території України та ініціювання притягнення до відповідальності всіх винних осіб.

22.05.2022 Верховною Радою України прийнято Закон України №2265-IX «Про заборону пропаганди російського нацистського тоталітарного режиму, збройної агресії Російської Федерації як держави-терориста проти України, символіки воєнного вторгнення російського нацистського тоталітарного режиму в Україну».

Так, згідно ст. 2 Закону України «Про заборону пропаганди російського нацистського тоталітарного режиму, збройної агресії Російської Федерації як держави-терориста проти України, символіки воєнного вторгнення російського нацистського тоталітарного режиму в Україну» Російська Федерація є державою-терористом, однією з цілей політичного режиму якої є геноцид Українського народу, фізичне знищення, масові вбивства громадян України, вчинення міжнародних злочинів проти цивільного населення, використання заборонених методів війни, руйнування цивільних об`єктів та об`єктів критичної інфраструктури, штучне створення гуманітарної катастрофи в Україні або окремих її регіонах.

Відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України №309 від 22.12.2022 (діяв до 20.03.2025), Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого Наказом Міністерства розвитку громад та територій України №376 від 28.02.2025 (набрав чинності 20.03.2025), розділу IІ. Тимчасово окуповані Російською Федерацією території України - м.Маріуполь, Донецької області є тимчасово окупованим з 05.03.2022 (UA14140000000070889 вся територія Маріупольського району з 05.03.2022).

За твердженням позивача, внаслідок масованих ракетно-бомбових обстрілів російськими військами Кальміуського району міста Маріуполя було зруйновано нежитлову будівлю за адресою: Донецька область, м.Маріуполь, вул.Яснополянська, буд.23.

Частиною 9 ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» передбачено, що відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об`єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на Російську Федерацію як на державу, що здійснює окупацію.

Ведення активних бойових дій на території міста Маріуполь підтверджується численними матеріалами засобів масової інформації.

Отже, протиправність діяння відповідача, як складового елементу факту збройної агресії Росії проти України в розумінні частини третьої статті 75 Господарського процесуального кодексу України є загальновідомим фактом, який закріплено державою на законодавчому рівні.

За таких обставин, в силу положень національного законодавства України та міжнародних договорів, як частини українського національного законодавства, суд вважає доведеним факт протиправності дій відповідача у вигляді початку збройної агресії на території України, ракетно-бомбові та авіаційні удари по місту Маріуполю та окупацію міста Маріуполь.

Обов`язковою умовою покладення відповідальності за завдану шкоду має бути безпосередній причинний зв`язок між вчиненими порушеннями і завданими збитками. Підставою для відшкодування понесених збитків є спричинення їх внаслідок вчиненого порушення, тобто наявності прямого причинно-наслідкового зв`язку між діями однієї сторони та зменшення майнових прав іншої.

Матеріалами справи та загальновідомими обставинами підтверджується те, що внаслідок протиправних вищеописаних дії відповідача майно позивача (нерухоме майно, що зареєстроване за адресою: Донецька обл., м.Маріуполь, вул.Яснополянська, буд. 23 та рухоме майно, що знаходилось у будівлі садочку) було спочатку зруйновано, а потім незаконними діями відповідачами взагалі знищено та демонтовано. Вказані обставини відповідачем не спростовані. Отже, безпосередній причинно-наслідковий зв`язок між протиправними діями відповідача та знищенням майна позивача повністю підтверджується.

Щодо вини, як складового елемента цивільного правопорушення, законодавством України не покладається на позивача обов`язок доказування вини відповідача у заподіянні шкоди; діє презумпція вини, тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди. Якщо під час розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. В контексті зазначеного, саме відповідач повинен доводити відсутність своєї вини у спірних правовідносинах. Близький за змістом висновок викладений Верховним Судом, зокрема, у постанові від 21 квітня 2021 року у справі № 648/2035/17, постанові від 14 лютого 2018 року у справі №686/10520/15-ц.

Згідно ст. 1192 Цивільного кодексу України, розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 №326 затверджено Порядок визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації (далі - Порядок), який встановлює процедуру визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації (далі - шкода та збитки), починаючи з 19 лютого 2014 року.

Згідно з п.2 Постанови Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 №326 Міністерствам, іншим центральним та місцевим органам виконавчої влади постановлено розробити і затвердити у шестимісячний строк методики, передбачені Порядком, затвердженим цією постановою.

Згідно з пп. 18 п. 2 Порядку визначення шкоди та збитків здійснюється окремо за таким напрямом: економічні втрати підприємств (крім підприємств оборонно-промислового комплексу), у тому числі господарських товариств, - напрям включає втрати підприємств усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна, втрати фінансових активів, а також упущену вигоду від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності.

Основні показники, які оцінюються (зокрема): вартість втраченого, знищеного чи пошкодженого майна підприємств недержавної форми власності; вартість втрачених фінансових активів підприємств недержавної форми власності; упущена вигода підприємств недержавної форми власності.

Відповідно до п. 5 Загальних засад (додаток до Постанови Кабінету міністрів України від 20.03.2022 №326) оцінка збитків, завданих постраждалим, здійснюється шляхом проведення аналітичної оцінки збитків, стандартизованої, незалежної оцінки збитків або є результатом проведення судової експертизи.

Незалежна оцінка збитків проводиться суб`єктами оціночної діяльності - суб`єктами господарювання, визнаними такими Законом України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» (далі - суб`єкти оціночної діяльності), із дотриманням національних стандартів оцінки майна та Міжнародних стандартів оцінки майна з урахуванням особливостей, що визначені цими Загальними засадами та методиками оцінки шкоди та збитків, передбаченими пунктом 5 Порядку.

Відповідно до підпунктів 18 і 19 пункту 2 Порядку визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 березня 2022 року №326 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 22 липня 2022 року №951), Міністерством економіки України та Фондом державного майна України спільним наказом від 18.10.2022 №3904/1223, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 02.12.2022 за №1522/38858, затверджено Методику визначення шкоди та обсягу збитків, завданих підприємствам, установам та організаціям усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації, а також упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності (далі - Методика).

Згідно з п. 7 розділу І «Основні положення» Методики оцінка збитків, завданих постраждалим внаслідок збройної агресії, здійснюється шляхом проведення незалежної оцінки збитків або є результатом проведення судової експертизи (експертного дослідження).

Незалежна оцінка збитків забезпечується суб`єктами оціночної діяльності - суб`єктами господарювання, визнаними такими Законом України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» (далі - суб`єкти оціночної діяльності), з дотриманням національних та міжнародних стандартів оцінки, з урахуванням особливостей, що визначені цією Методикою.

Закон України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» визначає правові засади здійснення оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності в Україні, її державного та громадського регулювання, забезпечення створення системи незалежної оцінки майна з метою захисту законних інтересів держави та інших суб`єктів правовідносин у питаннях оцінки майна, майнових прав та використання її результатів.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» оцінка майна, майнових прав (далі - оцінка майна) - це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами, зазначеними в статті 9 цього Закону (далі - нормативно-правові акти з оцінки майна), і є результатом практичної діяльності суб`єкта оціночної діяльності.

У цьому Законі: майном, яке може оцінюватися, вважаються об`єкти в матеріальній формі, будівлі та споруди (включаючи їх невід`ємні частини), об`єкти незавершеного будівництва, майбутні об`єкти нерухомості, машини, обладнання, транспортні засоби тощо; паї, цінні папери; нематеріальні активи, у тому числі об`єкти права інтелектуальної власності; цілісні майнові комплекси всіх форм власності.

Статтею 4 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» визначено, що професійна оціночна діяльність (далі - оціночна діяльність) - діяльність оцінювачів та суб`єктів оціночної діяльності, визнаних такими відповідно до положень цього Закону, яка полягає в організаційному, методичному та практичному забезпеченні проведення оцінки майна, розгляді та підготовці висновків щодо вартості майна.

Оціночна діяльність може здійснюватися, зокрема, у формі практичної діяльності з оцінки майна, яка полягає у практичному виконанні оцінки майна та всіх процедур, пов`язаних з нею, відповідно до вимог, встановлених нормативно-правовими актами з оцінки майна.

Суб`єктами оціночної діяльності є, зокрема, суб`єкти господарювання - зареєстровані в установленому законодавством порядку фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності, а також юридичні особи незалежно від їх організаційно-правової форми та форми власності, які здійснюють господарську діяльність, у складі яких працює хоча б один оцінювач, та які отримали сертифікат суб`єкта оціночної діяльності відповідно до цього Закону (ст.5 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні»).

Оцінювачами, відповідно до ст.6 вказаного закону, можуть бути громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які склали кваліфікаційний іспит та одержали кваліфікаційне свідоцтво оцінювача відповідно до вимог цього Закону.

Згідно ст.12 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» звіт про оцінку майна є документом складеним, зокрема, в електронному вигляді з дотриманням законодавства про електронні довірчі послуги, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється підписом керівника суб`єкта оціночної діяльності.

Вимоги до змісту звіту про оцінку майна, порядку його оформлення та рецензування встановлюються положеннями (національними стандартами) оцінки майна. Зміст звіту про оцінку майна повинен містити розділи, що розкривають зміст проведених процедур та використаної нормативно-правової бази з оцінки майна.

На підтвердження розміру збитків позивач надав суду звіт про оцінку реальних збитків, завданих майну - нежитловій будівлі за адресою: Донецька область, м.Маріуполь, вул.Яснополянська, буд. 23 внаслідок збройної агресії Російської Федерації, виконаний суб`єктом оціночної діяльності, оцінювачем Барановим В.В., складений за результатами проведення оцінки реальних збитків, завданих майну - нежитловій будівлі за адресою: Донецька область, м.Маріуполь, вул.Яснополянська, буд. 23. Оцінка виконана станом на 01.06.2024. На підставі проведеного дослідження оцінювачем зроблено висновок, що вартість реальних збитків, завданих нежитловій будівлі становить 505564,00 (п`ятсот п`ять тисяч п`ятсот шістдесят чотири) долари США без врахування податку на додану вартість. Фізичною особою-підприємцем Дзюбаном А.В. (який діє на підставі кваліфікаційного свідоцтва оцінювача МФ №3677 від 25.06.2005) складено рецензію на звіт про оцінку реальних збитків, завданих майну - нежитловій будівлі за адресою: Донецька область, м.Маріуполь, вул.Яснополянська, буд.23, внаслідок збройної агресії Російської Федерації.

Заперечення та спростування результатів оцінки в матеріалах справи відсутні.

Дослідивши наданий позивачем Звіт про оцінку реальних збитків, суд дійшов висновку, що він складений відповідно до вимог закону уповноваженим суб`єктом, на підставі чого суд приймає такий Звіт як належний доказ на підтвердження розміру завданих позивачеві збитків.

Також позивачем також заявлено до стягнення в якості реальних збитків вартість рухомого майна, що знаходилось на балансі третьої особи у зруйнованій будівлі за адресою: Донецька область, м. Маріуполь, вул. Яснополянська, буд.23.

Позивачем до матеріалів справи додано баланс на 01.01.2022, примітка до річної фінансової звітності за 2021 рік, інвентарна книга та оборотні відомості, які підтверджують наявність рухомого майна на балансі третьої особи у зруйнованій будівлі.

Судом встановлено, що згідно з Реєстром №3 від 27.05.2024 основних засобів та матеріалів, які враховуються на балансі та були наявні станом на 24.02.2024 на балансі Комунального закладу дошкільної освіти комбінованого типу «Ясла-садок №113 «Росинка» Маріупольської міської ради Донецької області», на балансі перебувало 173 одиниці рухомого майна у загальній кількості 985, загальною вартістю 845886,76 грн.

Отже, розмір залишкової вартості основних засобів на кінець звітного періоду складає 845886,76 грн.

Відповідно до пункту 9 розділу І «Основні положення» Методики під час оцінки (визначення розміру) реальних збитків, завданих підприємствам, установам та організаціям, іншим суб`єктам господарювання всіх форм власності внаслідок втрати, руйнування або пошкодження їх майна у зв`язку зі збройною агресією Російської Федерації за умовну грошову одиницю приймають долар США. Отриманий результат в еквіваленті умовної грошової одиниці переводять у гривневий еквівалент за курсом Національного банку України на дату оцінки.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку про доведеність завдання позивачеві реальних збитків внаслідок винних та протиправних дій відповідача у розмірі 525694,81доларів США, що на дату подачі позовної заяви (29.01.2025) еквівалентно 22089433,07грн (курс гривні відносно долара США згідно даних НБУ станом на 29.01.2025 - 42,0195), та включає суму збитків на підставі проведеного дослідження оцінювачем щодо вартості реальних збитків, завданих нежитловій будівлі та суму реальних збитків, завданих у зв`язку із втратою рухомого майна, яке знаходилось у знищеному нежитловому приміщенні.

Суд встановив, що позивачем доведено повний склад цивільного правопорушення, що є умовою та підставою для застосування до відповідача такого заходу відповідальності як відшкодування збитків.

Відповідачем не спростовано доводів позивача щодо заявлених позовних вимог та визначеного розміру завданих позивачу збитків у зв`язку із знищенням нерухомого майна та майна, що знаходилось у приміщенні Комунального закладу дошкільної освіти комбінованого типу «Ясла-садок №113 «Росинка» Маріупольської міської ради Донецької області».

Водночас, до розміру позовних вимог позивачем включена вартість проведених робіт з оцінки реальних збитків.

Позивачем у позовній заяві зазначено, що оцінку реальних збитків, завданих майну - нежитловій будівлі за адресою: Донецька область, м. Маріуполь, вул.Яснополянська, буд.23, внаслідок збройної агресії Російської Федерації, було проведено Фізичною особою-підприємцем Барановим В.В. на підставі Договору №1/113 від 01.07.2024 про надання послуг з проведення оцінки реальних збитків, завданих нерухомому майну внаслідок збройної агресії Російської Федерації. Вартість проведених робіт відповідно до Договору №1/113 від 01.07.2024 склала 7000,00 грн. Згідно з платіжною інструкцією №65 від 11.07.2024 за виконання відповідних робіт з оцінки реальних збитків з бюджетних коштів сплачено 7000,00 грн. Станом на дату здійснення платежу, а саме 19.08.2024, курс гривні відносно долара США склав 41,2110 грн. Отже, 7000,00 грн дорівнює 169,85доларів США (7000,00 / 41,2110 = 169,85).

Оскільки Звіт про оцінку реальних збитків є належним доказом на підтвердження розміру завданих позивачеві збитків, витрати на проведення оцінки вартості збитку, необхідно покласти на відповідача, однак в якості витрат, що пов`язані з розглядом справи, отже, позивачем помилково включено до суми позову витрати на проведення оцінки вартості збитків.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, суду належить зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У п. 145 рішення від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. theUnitedKingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд вказав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за ст. 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява №38722/02)).

З урахуванням наведеного, ефективний засіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Права особи в суді повинні бути захищені таким способом, який реально відновить її порушені інтереси.

Суд зазначає, що вимога позивача про стягнення з відповідача суми майнової шкоди у даному випадку є законною, обґрунтованою та документально доведеною; крім того є ефективним способом захисту порушеного права в розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та фактично призведе до відповідного відшкодування.

Судом встановлено, що майнова шкода завдана позивачу відповідачем становить розмірі 525694,81 доларів США, що на дату подачі позовної заяви еквівалентно 22089433,07грн.

З огляду на вимоги ч.ч.1, 3 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч.1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України).

За приписами ч.1 ст.76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Відповідно до ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність та взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Проаналізувавши встановлені у справі обставини, оцінивши досліджені докази в їх сукупності та взаємозв`язку за своїм внутрішнім переконанням, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог частково на суму 525694,81 доларів США, що на дату подачі позовної заяви (29.01.2025) еквівалентно 22089433,07грн.

Щодо судових витрат суд зазначає наступне.

Позивач звільнений від сплати судового збору в силу приписів п. 22 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» за позовом до держави-агресора Російської Федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв`язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.

Відповідно до частини 2 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Згідно зі статтею 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. За подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору складає 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відтак, беручи до уваги висновок суду про задоволення позовних вимог, стягненню з відповідача до Державного бюджету України підлягає судовий збір у сумі 265073,20 грн, враховуючи граничний розмір ставки судового збору, а також з урахуванням коефіцієнту пониження 0,8 за подання позову в електронній формі через підсистему «Електронний суд».

Згідно з ч. 1 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Отже, витрати позивача на проведення оцінки вартості збитків покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 86, 76, 77, 78, 79, 129, 210, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Маріупольської міської ради Донецької області, м.Маріуполь до відповідача Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації, м.Москва про стягнення збитків у розмірі 525864,66 доларів США, що є еквівалентом 22096570,08 грн - задовольнити частково.

Стягнути з Російської Федерації (Russian Federation код ISO ru/rus 643) в особі Міністерства юстиції Російської Федерації (119991, Російська Федерація, м.Москва, вул.Житня, буд.14, будівля 1, код 1037739668834) на користь Маріупольської міської ради Донецької області (87500, Донецька обл., м.Маріуполь, просп.Миру, буд.70, код ЄДРПОУ 33852448) збитки у розмірі 525694,81 доларів США, що на дату подачі позовної заяви (29.01.2025) еквівалентно 22089433,07 грн, витрати позивача на проведення оцінки вартості збитків у розмірі 7000,00 грн.

Стягнути з Російської Федерації (Russian Federation код ISO ru/rus 643) в особі Міністерства юстиції Російської Федерації (119991, Російська Федерація, м.Москва, вул.Житня, буд.14, будівля 1, код 1037739668834) в дохід Державного бюджету України судовий збір в розмірі 265073,20 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ст.241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з ч.1 ст.256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

В судовому засіданні 13.05.2025 складено та підписано вступну та резолютивну частини рішення, повне рішення складено та підписано 15.05.2025.

Суддя Г.Є. Курило