ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2025 рокуСправа №160/7305/25

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лозицька І.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, –

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, в якій просить суд:

- визнати протиправними дії Головних управлінь Пенсійного фонду України Дніпропетровській та Чернігівській областях щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні та виплаті пенсії за віком, яка оформлена рішенням про відмову у призначенні пенсії №047250023740 від 19.12.2024 р.;

- визнати право ОСОБА_1 на пенсію за віком з 19.12.2024 р.;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 для призначення пенсії в якості стажу, що дає право на пенсію за віком періоди його роботи: з 09.08.1984 р. по 10.10.1984 р.; з 19.12.1986 р. по 26.03.1987 р.; з 27.03.1987 р. по 29.12.1989 р.; з 06.04.1994 р. по 26.04.1994 р.; з 27.04.1994 р. по 03.04.1995 р.; з 14.06.1995 р. по 13.06.1996 р.; з 15.07.2013 р. по 15.03.2014 р.; з 16.06.2014 р. по 07.06.2019 р.; з 01.07.2019 р. по 31.12.2020 р.; з 01.08.2021 р. по 31.12.2021 р.;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити і виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком з 19.12.2024 р. та виплатити заборгованість, що утворилася з 19.12.2024 р.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що з досягненням 60-річного віку позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою та необхідними документами про призначення пенсії за віком на підставі статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Згідно принципу екстериторіальності заява позивача бла розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернігівській області. Рішенням останнього №047250023740 від 19.12.2024 року позивачу було відмовлено у призначенні пенсії за віком, з підстав відсутності необхідного страхового стажу. Позивач не погоджується з такою позицією, у зв`язку з чим, звернувся до суду з даною позовною заявою.

Ухвалою суду від 14.03.2025 року відкрито провадження в адміністративній справі, призначено розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами; відповідачу встановлено строк для надання відзиву на позовну заяву.

Суд зазначає, що ухвала суду, якою відкрито провадження у справі, була направлена та доставлена до електронних кабінетів відповідачів 15.03.2025 року, що підтверджується довідками про доставку електронних листів.

Копії позовної заяви з додатками були направлені та доставлені до електронних кабінетів відповідачів, що підтверджується довідками про доставку електронних листів.

Відповідно до ч. 5 ст. 18 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу на їх офіційні електронні адреси, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).

Відповідно до п. 37 підрозділу 2 розділу III Положення «Про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи» підсистема «Електронний суд» забезпечує можливість автоматичного надсилання матеріалів справ в електронному вигляді до Електронних кабінетів учасників справи та їхніх повірених.

Відповідно до п. 17 підрозділу 1 розділу III Положення «Про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи» особам, які зареєстрували Електронний кабінет, суд надсилає документи у справах, в яких такі особи беруть участь, в електронній формі шляхом їх надсилання до Електронного кабінету таких осіб або в інший спосіб, передбачений процесуальним законодавством, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачі мають зареєстровані електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі.

Станом на день розгляду справи по суті відзиви на позовну заяву від відповідачів до суду не надходили.

Пояснень, заяв або клопотань по суті спору відповідачами до суду також не надано.

Відповідно до ч. 4 ст. 159 КАС України неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Таким чином, відповідачі правом на подання відзиву на позов (у разі заперечення проти позову) та надання доказів по справі не скористалися, з клопотанням про продовження строків на надання відзиву до суду не звертались.

Суд, дослідивши та оцінивши письмові докази, наявні в матеріалах справи, в їх сукупності, проаналізувавши норми чинного законодавства України, прийшов до таких висновків.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 13.12.2024 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою про призначення пенсії за віком на підставі статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Рішенням про відмову у призначенні пенсії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області від 19.12.2024 року №047250023740 ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу 31 рік. У рішенні зазначено, що вік заявника становить 60 років, страховий стаж – 25 років 5 місяців 10 днів. До страхового стажу не зараховано періоди роботи в російській федерації: з 09.08.1984 р. по 10.10.1984 р., оскільки на запису про звільнення не читається печатка та відсутнє повідомлення щодо нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначений період; з 19.12.1986 р. по 26.03.1987 р., оскільки запис про звільнення не завірено печаткою та відсутнє повідомлення щодо нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначений період; з 27.03.1987 р. по 29.12.1989 р., оскільки відсутнє повідомлення щодо нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначений період; з 06.04.1994 р. по 26.04.1994 р., з 27.04.1994 р. по 03.04.1995 р., з 14.06.1995 р. по 13.06.1996 р., з 15.07.2013 р. по 15.03.2014 р., з 16.06.2014 р. по 07.06.2019 р., оскільки з 19.06.2023 р. припинена дія Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992 р. Для зарахування до страхового стажу періодів роботи з 09.08.1984 р. по 10.10.1984 р. та з 19.12.1986 р. по 26.03.1987 р. необхідно надати уточнюючі довідки з посиланням на первинні документи та довідки про реорганізацію. Довідки мають бути засвідчені апостилем компетентного органу держави, в якій був складений документ.

Разом з тим, у позовній заяві позивач зазначає, що згідно розрахунку стажу позивача (форма РС-право) відповідачем не зараховано до страхового стажу позивача періоди його роботи у Республіці Польща з 01.07.2019 р. по 31.12.2020 р.; з 01.08.2021 р. по 31.12.2021 р.

Вважаючи таку позицію органу Пенсійного фонду протиправною, позивач звернувся до суду з цією позовною заявою.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою статті 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Надане вищевказаною статтею право деталізоване у Законі України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року № 1788-XII (далі – Закон № 1788-XII) та Законі України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 1058-IV (далі – Закон № 1058-IV).

Згідно ст. 1 Закону № 1788-XII громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

Відповідно до ст. 7 Закону № 1788-XII звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію.

Частиною 1 статті 26 Закону № 1058-IV встановлено, що починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року – не менше 31 року.

Відповідно до ст. 1 Закону № 1058-IV страховий стаж – період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.

Згідно із ч. 1 ст. 24 Закону № 1058-IV страховий стаж – період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Наведене кореспондується положеннями ч. 2 ст. 24 Закону № 1058-IV, за якими страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до ч. 4 ст. 24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Згідно з ч. ч. 1-2 ст. 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.

Згідно зі статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Також, відповідно до статті 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993 року (далі – Порядок № 637), встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Пунктом 3 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Аналіз наведених правових положень свідчить про те, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Пунктом 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1 (далі – Порядок № 22-1), передбачено перелік документів, що додаються до заяви для призначення пенсії за віком.

Згідно з п. п. 3 п. 4.2 Порядку № 22-1 орган, що призначає пенсію, перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності). Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.

При цьому суд вважає за необхідне зазначити, що право органів, які призначають пенсію, вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі, не повинно нівелювати обов`язок пенсійного органу щодо установлення права особи на одержання пенсії на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів, як це визначено у пункті 4.7 Порядку № 22-1.

Отже, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, тоді як підтвердження трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами можливе лише у випадку її відсутності або відсутності в ній записів.

Суд зазначає, що вищенаведені норми встановлюють виключний пріоритет трудової книжки перед іншими документами для визначення страхового стажу.

Судом встановлено, що трудова книжка позивача серії НОМЕР_1 від 27.07.1983 року містить наступні записи:

- 09.08.1984 року – прийнятий до будівельно-монтажного потягу №16 водієм 3 класу згідно наказу №91 від 09.08.1984 року (запис №3);

- 10.10.1984 року – звільнений у зв`язку з призовом в Радянську Армію згідно наказу №119 від 12.10.1984 року (запис №4);

- 19.12.1986  року – прийнятий до УММ треста Абаканвагонстрой шофером 3 класу дільниці 3 на автобус згідно наказу №11 від 15.12.1986 року (запис №6);

- 26.03.1987 – звільнений у зв`язку з переведенням згідно наказу №59 від 30.03.1987 року (запис №7);

- 26.03.1987 року – прийнятий до УПТК треста Абаканвагонстрой водієм 3 класу на а/м ЄВРАЗ згідно наказу №52-к від 26.03.1987 року (запис №8);

- 29.12.1989 року – звільнений з підстав зміни місця проживання згідно наказу №157к від 18.12.1989 року (запис №12);

- 06.04.1994 року – прийнятий до 16-го автобусного парку ММПО Мосгортранса на тимчасову роботу водієм 1 класу згідно наказу №66к від 13.04.1994 року (запис №17);

- 26.04.1994 року – звільнений у зв`язку із закінченням терміну тимчасової роботи згідно наказу №74к від 26.04.1994 року (запис №18);

- 27.04.1994 року – прийнятий до Мехколонни №44 треста «Центростроймеханізація» водієм а/м першого класу на період будівництва об`єкта «Люблінські поля» згідно наказу №26 від 27.04.1994 року (запис №19);

- 03.04.1995 року – звільнений за власним бажанням згідно наказу №25 від 03.04.1995 року (запис №20);

- 14.06.1995 року – прийнятий до 10 автобусного парку м. москви водієм 1 класу за контрактом згідно наказу №26/н від 13.06.1996 (запис №21);

- 13.06.1996 року – звільнений з закінченням контракту згідно наказу №213 від 11.06.1996 року (запис №22);

- 15.07.2013 року – прийнятий до ТОВ «Компанія Фарн» (російська федерація, магаданська область, п. омсукчан) водієм а/м КамАЗ, зайнятим на транспортуванні гірничої маси згідно наказу №61-к від 15.07.2013 року (запис №29);

- 15.03.2014 року – звільнений у зв`язку із закінченням строку трудового договору (запис №30);

- 16.06.2014 року – прийнятий до ТОВ «Компанія Фарн» (російська федерація, магаданська область, п. омсукчан) водієм а/м КамАЗ, зайнятим на транспортуванні гірничої маси згідно наказу №097-к від 16.06.2014 року (запис №31);

- 07.06.2019 року – звільнений за власним бажанням згідно наказу №58 від 05.06.2019 року (запис №32).

Матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що трудова книжка позивача містить неправдиві або недостовірні відомості щодо періодів трудової діяльності позивача.

Крім того, на підтвердження трудової діяльності позивачем надано копії довідок про доходи фізичної особи за 2013 рік №39, за 2014 рік №50, за 2015 рік №45, за 2016 рік №48, за 2017 рік №48, за 2018 рік б/н, за 2019 рік б/н від 19.03.2020 року, видані ТОВ «Компанія Фарн», а також довідку про доходи за період з 01.07.2019 року по 31.12.2019 року, видану компанією Poll-Nussbaumer Sp.z.o.o.

Щодо незарахування до страхового стажу позивача періодів роботи на території російської федерації суд зазначає таке.

Згідно ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України» чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Як передбачено ч. 2 ст. 4 Закону № 1058-IV, якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.

Одним із міжнародних договорів з питань пенсійного забезпечення, який підписала Україна, стала багатостороння Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року, зобов`язання за якою взяли на себе дев`ять держав - учасниць СНД, в тому числі Україна та російська федерація (далі – Угода).

Ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав - учасниць Угоди (стаття 5 Угоди).

Відповідно до статті 1 Угоди пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.

Статтею 6 Угоди встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.

Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.

Обчислення пенсій проводиться з заробітку (доходу) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу.

Відповідно до ст. 7 Угоди при переселенні пенсіонера в межах держав - учасниць Угоди виплата пенсії за попереднім місцем проживання припиняється, якщо пенсія того ж виду передбачена законодавством держави за новим місцем проживання пенсіонера.

Розмір пенсії переглядається відповідно до законодавства держави - учасниці Угоди за новим місцем проживання пенсіонера з дотриманням умов, передбачених п. 3 ст. 6 цієї Угоди.

Статтею 8 Угоди встановлено, що органи, що здійснюють пенсійне забезпечення в державах - учасницях Угоди, співпрацюють між собою у порядку, який визначається угодою між їхнім центральними органами.

Суд звертає увагу на те, що чинним на час виникнення спірних правовідносин міжнародним договором - Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року - встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання особи, при цьому, при переселенні пенсіонера в межах держав - учасниць Угоди виплата пенсії за попереднім місцем проживання припиняється, для встановлення права особи на пенсію органи, що здійснюють пенсійне забезпечення в державах - учасницях Угоди, зобов`язані співпрацювати між собою.

Суд зазначає, що згідно із абз. 2, 3 ст.6 Угоди між Урядом України і Урядом рф «Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і росії, які працюють за межами кордонів своїх країн» від 14.01.1993 року, трудовий стаж, включаючи стаж який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв`язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визнається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність. Сторонами визнаються дипломи, свідоцтво, інші документи державного зразка про рівень освіти і кваліфікації, які видані відповідними компетентними органами Сторін, без легалізації.

Частиною 2 ст. 4 Угоди «Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів» від 15.04.1994 року, підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, республіки білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, рф, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України, передбачено, що трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність; стаж, набутий на території однієї з цих двох держав, визнається іншою державою.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом, зокрема у постановах від 14.11.2019 року у справі №676/6166/16-а, від 16.04.2020 року у справі №555/2250/16-а, від 20.07.2020 року у справі №174/421/17(2-а/174/64/2017) та від 29.03.2023 року у справі №360/4129/20.

Згідно статті 56 Закону № 1788-XII до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Приписами статті 62 Закону № 1788-XII визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а уточнюючі довідки підприємств необхідні в разі відсутності відповідних відомостей у трудовій книжці.

Суд наголошує на тому, що записами, наявними у трудовій книжці позивача підтверджено роботу позивача на території російської федерації у періоди з 09.08.1984 р. по 10.10.1984 р., з 19.12.1986 р. по 26.03.1987 р., з 27.03.1987 р. по 29.12.1989 р., з 06.04.1994 р. по 26.04.1994 р., з 27.04.1994 р. по 03.04.1995 р., з 14.06.1995 р. по 13.06.1996 р., з 15.07.2013 р. по 15.03.2014 р., з 16.06.2014 р. по 07.06.2019 р., та зазначене не потребує додаткового підтвердження повідомлення щодо нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначені періоди.

Щодо нечитабельності печатки та відсутності завірення печаткою запису про звільнення суд зазначає, що відповідно до пункту 1.1 Інструкції № 162, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робочих і службовців. Трудові книжки ведуться на всіх робітників і службовців державних, кооперативних і громадських підприємств, установ і організацій, які працювали понад 5 днів, в тому числі на сезонних і тимчасових працівників, а також на позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню.

Також пунктом 8.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженого наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 року № 58, вказано, що контроль за дотриманням порядку ведення трудових книжок проводиться в порядку, передбаченому постановою Ради Міністрів СРСР ВЦСПС від 06.09.1973 року № 656 Про трудові книжки працівників і службовців.

Згідно пункту 18 вказаної Постанови відповідальність за організацію роботи по веденню, обліку, зберіганні і видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.

Верховний Суд у постанові від 24.05.2018 року у справі №490/12392/16-а (провадження № К/9901/2310/18) зазначив, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 30.09.2019 року у справі № 638/18467/15-а зазначив, що формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

З огляду на наведену норму, працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення, у тому числі щодо проставляння печаток.

Єдиною підставою для не зарахування спірних періодів роботи в російській федерації до стажу є той факт, що позивач у вказані періоди працював на підприємствах, розташованих на території російської федерації.

Рішенням Економічного Суду Співдружності Незалежних Держав від 26.03.2008 №01- 1/2-07 визначено, що норма п. 3 ст. 6 Угоди встановлює правило, згідно з яким розмір пенсії визначається із заробітку (доходу) за періоди роботи, що зараховуються до трудового стажу, і застосовується при первинному призначенні пенсії в державах учасницях Угоди. Конкретні періоди роботи для визначення середнього заробітку (доходу) при призначенні пенсії передбачаються пенсійним законодавством кожної держави-учасниці цієї Угоди.

Таким чином, під час вирішення питання про наявність у позивача права на пенсію відповідачем повинен був бути врахований трудовий стаж та заробітна плата, набуті ним на території будь-якої з держав - учасниць Угоди, в тому числі на території російської федерації.

01.12.2022 року Верховна Рада України прийняла Закон України № 2783-IX «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року» (далі Закон №2783-IX), який набрав чинності 23.12.2022 і яким постановила зупинити у відносинах з російською федерацією та республікою білорусь дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, укладеної від імені України у м. мінську 22.01.1993 року і ратифікованої Законом України від 10.11.1994 року № 240/94-ВР, та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993 року, вчиненого від імені України у м. москві 28.03.1997 року і ратифікованого Законом України від 03.03.1998 року № 140/98-ВР.

29.11.2022 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову №1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» (далі – Постанова №1328), яка набрала чинності 02.12.2022 року, якою постановив вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992 року у м. москві.

Відповідно до ст. 58 Конституції України Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно з правовим висновком Верховного Суду України від 13.06.2017 року у справі №П/800/490/15 як протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень слід розуміти зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

Крім того, Указ Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 не містить підстав і положень, що керують зарахування стажу і призначення пенсії. На сьогодні відсутній будь-який нормативний акт, який передбачає відмову в зарахуванні стажу, набутого на території російської федерації в період дії Угоди від 13.03.1992 року.

Відтак, суд зазначає, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернігівській області протиправно не зараховано до страхового стажу позивача періоди його роботи на території російської федерації з 09.08.1984 р. по 10.10.1984 р., з 19.12.1986 р. по 26.03.1987 р., з 27.03.1987 р. по 29.12.1989 р., з 06.04.1994 р. по 26.04.1994 р., з 27.04.1994 р. по 03.04.1995 р., з 14.06.1995 р. по 13.06.1996 р., з 15.07.2013 р. по 15.03.2014 р., з 16.06.2014 р. по 07.06.2019 р.

Суд критично оцінює твердження Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернігівській області, викладені останнім у спірному рішенні щодо необхідності надання уточнюючих довідок з посиланням на первинні документи та довідки про реорганізацію, засвідчених апостилем компетентного органу держави, в якій був складений документ, оскільки спірні періоди роботи позивача підтверджуються записами трудової книжки, яким надається пріоритет при розрахунку страхового стажу.

Крім того, на позивачем надано копії довідок про доходи фізичної особи за 2013 рік №39, за 2014 рік №50, за 2015 рік №45, за 2016 рік №48, за 2017 рік №48, за 2018 рік б/н, за 2019 рік б/н від 19.03.2020 року, видані ТОВ «Компанія Фарн», якими підтверджується отримання ним доходу за відповідні періоди, працюючи на підприємстві, що знаходиться на території російської федерації.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області зарахувати до страхового стажу позивача періоди його роботи на території російської федерації з 09.08.1984 р. по 10.10.1984 р., з 19.12.1986 р. по 26.03.1987 р., з 27.03.1987 р. по 29.12.1989 р., з 06.04.1994 р. по 26.04.1994 р., з 27.04.1994 р. по 03.04.1995 р., з 14.06.1995 р. по 13.06.1996 р., з 15.07.2013 р. по 15.03.2014 р., з 16.06.2014 р. по 07.06.2019 р.

Не зарахувавши до страхового позивача вказані вище періоди його роботи, Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області дійшов передчасного висновку про відсутність необхідного страхового стажу у позивача та відмовив у призначенні пенсії за віком. Така відмова є необґрунтованою, прийнятою без урахування та оцінки всіх обставин, що мають значення при прийнятті цього рішення.

У зв`язку із зазначеним наявні підстави для скасування рішення про відмову у призначенні пенсії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області від 19.12.2024 року №047250023740.

Суд зазначає, що права позивача порушено саме рішенням про відмову у призначенні пенсії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області від 19.12.2024 року №047250023740, а не діями Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області щодо відмови позивачу у призначенні та виплаті пенсії за віком, у зв`язку із чим, позовні вимоги в частині визнання дій протиправними задоволенню не підлягають.

Разом з тим, суд зауважує, що заява позивача про призначення пенсії розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернігівській області за принципом екстериторіальності, у результаті чого прийнято рішення, яким порушено права позивача. З огляду на викладене, відсутні підстави для задоволення позовних вимог, звернутих до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.

Щодо зарахування до страхового стажу позивача періодів його трудової діяльності на території Республіки Польща, суд зазначає таке.

Як встановлено судом зі змісту позовної заяви, позивач посилається на незарахування до його страхового стажу періодів роботи та території Республіки Польща з 01.07.2019 р. по 31.12.2020 р.; з 01.08.2021 р. по 31.12.2021 р.

Проте, суд зауважує, що спірним рішенням про відмову у призначенні позивачу пенсії не відмовлялось позивачу в зарахуванні вказаних періодів його роботи, а також не надавалось жодної оцінки необхідності або відсутності підстав для зарахування вказаних періодів роботи позивача до його страхового стажу.

Таким чином, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог у частині зарахування зазначених періодів до страхового стажу позивача.

Стосовно позовної вимоги про зобов`язання призначити пенсію, суд зазначає наступне.

Як встановлено з положень Рекомендації Комітету Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом 11.03.1980 року, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 року № 1380/5, дискреційні повноваження – сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Таким чином, дискреція – це елемент управлінської діяльності, вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта, він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але й не має права виходити за її межі.

Дискреційні повноваження – це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межахзакону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21.05.2013 року у справі № 21-87а13.

Так, обрахунок страхового стажу та призначення пенсії є дискреційними повноваженнями пенсійного органу. Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

У силу положень ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (п. 4 ч. 2 ст. 245 КАС України).

У випадку, визначеному п. 4 ч. 2 ст. 245 КАС України, суд може зобов`язати відповідача – суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Суд зазначає, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернігівській області не було проведено розрахунок страхового стажу для призначення пенсії позивача, з урахуванням зарахованих періодів роботи цим рішенням суду.

З урахуванням наведеного, а також дискреції пенсійного органу в питаннях призначення пенсії, суд з метою ефективного захисту права позивача на пенсію за віком вважає за необхідне зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 13.12.2024 року про призначення пенсії за віком на підставі статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням висновків суду у цій справі.

Щодо підстав розгляду заяви позивача Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернігівській області суд зазначає про таке.

Порядок приймання оформлення та розгляду документів, поданих для призначення (перерахунку пенсії) встановлений Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженим Постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 року за № 1566/11846 (далі – Порядок).

Відповідно до абз. 13 п. 4.2 вказаного Порядку після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

Відповідно до п. 4.3 Порядку створення та обробка документів здійснюється із накладенням кваліфікованого електронного підпису працівників, відповідальних за здійснення операцій. Рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов`язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи. Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.

Відповідно до п. 4.10 Порядку після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії. Нарахована сума пенсії включається в документи для виплати пенсії не пізніше одного місяця з дня прийняття рішення про призначення, перерахунок, переведення з одного виду пенсії на інший та про поновлення виплати пенсії.

У даному випадку органом призначення визначено за принципом екстериторіальності Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області.

З матеріалів справи встановлено, що розгляд заяви та винесення рішення за заявою позивача від 13.12.2024 року здійснювало Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, яке було визначено за принципом екстериторіальності відповідно до п. 4.2 Порядку. Проте, з огляду на неналежне виконання визначеним пенсійним органом його повноважень щодо розгляду заяви позивача, що потягло за собою порушення прав позивача, суд вважає наявними підстави покласти обов`язок щодо розгляду заяви позивача саме на Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, як визначений суб`єкт призначення.

Отже, позовні вимоги до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області задоволенню не підлягають.

Стосовно позовних вимог в частині зобов`язання виплатити позивачу заборгованість по пенсії, суд зазначає наступне.

Матеріали справи не містять доказів заборгованості з виплати пенсії за період з 19.12.2024 року та будь-якого рішення або іншого волевиявлення суб`єкта владних повноважень, що свідчили б про намір обмеження пенсійних виплат позивачу у майбутньому.

Убезпечення в майбутньому обмеження виплати пенсії не узгоджуються із завданнями адміністративного судочинства.

З огляду на викладене, позовні вимоги у зазначеній вище частині задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Повно та всебічно дослідивши матеріали справи, проаналізувавши чинне законодавство України, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовної заяви.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Частиною 3 ст. 139 КАС України передбачено, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

При зверненні до суду позивачем сплачено документально підтверджений судовий збір у розмірі 1211,20 грн.

Отже, оскільки позовну заяву задоволено частково, сплачений судовий збір за подачу позову до суду в сумі 1211,20 грн підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області у розмірі, пропорційному до задоволених позовних вимог, – 605,60 грн.

Керуючись ст. ст. 72-77, 139, 241, 243-246, 257, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, –

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, – задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення про відмову у призначенні пенсії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області від 19.12.2024 року №047250023740, яким ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за віком.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 09.08.1984 р. по 10.10.1984 р.; з 19.12.1986 р. по 26.03.1987 р.; з 27.03.1987 р. по 29.12.1989 р.; з 06.04.1994 р. по 26.04.1994 р.; з 27.04.1994 р. по 03.04.1995 р.; з 14.06.1995 р. по 13.06.1996 р.; з 15.07.2013 р. по 15.03.2014 р.; з 16.06.2014 р. по 07.06.2019 р.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 13.12.2024 року про призначення пенсії за віком на підставі статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням висновків суду у цій справі.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (код ЄДРПОУ 21390940) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 605 (шістсот п`ять) грн 60 коп.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено в порядку та у строки, встановлені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя                                                     І.О. Лозицька