ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ  

13 травня 2025 року (14:30)Справа №  280/1786/25   м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Калашник Ю.В., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Департаменту адміністративних послуг Запорізької міської ради (69005, м.Запоріжжя, бул.Центральний, буд.27, код ЄДРПОУ 37573508) про визнання протиправним та скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

12.03.2025 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Департаменту адміністративних послуг Запорізької міської ради (далі - відповідач), в якій позивач просить:

визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту адміністративних послуг Запорізької міської ради про відмову в проведенні реєстраційних дій об`єкта нерухомого майна №76905191 від 30.01.2025;

зобов`язати відповідача здійснити державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно об`єкту нерухомості, а саме 1/2 житлового будинку розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 99,9 кв.м, житловою площею 49,9 кв.м.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач, на думку позивача, протиправно відмовив у реєстрації прав на належне позивачу нерухоме майно.

Ухвалою суду від 14.03.2025 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).

31.03.2025 до суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому останній зазначає, що оскільки у державного реєстратора немає доступу до паперових носіїв, які знаходяться на зберіганні у БТІ м.Донецька, то державним реєстратором для отримання інформації було надіслано запит до БТІ м.Донецька, який не був доставлений адресату. Вказує, що наявність у позивача оригіналів документів, які підтверджують право власності на нерухоме майна, не дозволяє державному реєстратору ігнорувати вимоги законодавства стосовно отримання інформації про право, зареєстровані до 01.01.2013. Державний реєстратор зобов`язаний «актуалізувати» відомості про зареєстровані до 01 січня 2013 року речові права на нерухоме майно. Оскільки, державним реєстратором не отримано відомості щодо об`єкту нерухомості, то встановлена неможливість проведення реєстрації. Позов вважає необґрунтованим та просить відмовити у його задоволенні.

Згідно зі ст. 258 КАС України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Згідно з ч. 4 ст. 243 КАС України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Таким чином, суд визнав за доцільне вирішити справу за наявними в ній матеріалами, в порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи та надані докази, проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.

14.11.2024 позивач звернувся до державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту адміністративних послуг Запорізької міської ради щодо проведення реєстраційних дій на нерухоме майно, а саме на будинок за адресою: АДРЕСА_2 .

На підтвердження прав на нерухоме майно позивач надає: договір купівлі-продажу від 03.02.1993 із відміткою про реєстрацію у реєстрі за №2 та із реєстраційним написом про реєстрацію у Донецькому міському бюро технічної інвентаризації від 12.02.1993; технічний паспорт.

18.11.2024 державним реєстратором прав на нерухоме майно прийнято рішення про зупинення розгляду заяви № 76131000, у зв`язку із неподанням заявником чи неотриманням державним реєстратором відомостей реєстрів, автоматизований інформаційних систем в електронній формі чи документів із паперових носіїв, що містить відомості про зареєстровані права до 01.01.2023.

Державним реєстратором в порядку п. 3 ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» 18.11.2024 направлено запит №987/06.2-03 до КП БТІ м.Донецька про надання інформації щодо реєстрації права власності до 01.01.2023, а саме: про наявність або відсутність зареєстрованих прав власності на об`єкт нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 ; інформацію за ким зареєстровано право власності та  на підставі яких правовстановлюючих документів.

Вказаний запит надсилався реєстратором на адресу: м.Донецьк, вул. Кобозєва, 66 та був повернутий без вручення адресату.

30.01.2025 рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно відмовлено у проведенні реєстраційних дій. Підставою для відмови зазначено: не усунення, у встановлений ч. 3 ст. 23 Закону №1952 строк, обставин, що були підставою для зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію, а саме:

якщо заявник протягом 30 робочих днів з моменту отримання рішення щодо зупинення розгляду заяви виконав вимоги державного реєстратора, зазначені у відповідному рішенні, а також у разі коли державним реєстратором протягом 30 робочих днів з моменту прийняття відповідного рішення на запит отримано документи та/або інформацію, необхідні для державної реєстрації прав, розгляд заяви відновлюється на підставі рішення державного реєстратора щодо відновлення розгляду заяви. У разі невиконання заявником зазначених у рішенні вимог або неотримання на запит документів та/або інформації, необхідних для державної реєстрації прав, у строк, встановлений в абзаці другому цього пункту, державний реєстратор приймає рішення щодо відмови в державній реєстрації прав.

Не погоджуючись із рішенням про відмову у проведенні реєстраційних дій, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Так, згідно з п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі – Закон № 1952), державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до статті 3 Закону №1952, речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними, якщо реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення.

Пунктом 3 частини 3 статті 10 Закону №1952 передбачено, що державний реєстратор під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, а також під час проведення державної реєстрації прав, які набуваються з прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, обов`язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником, крім випадків, коли державна реєстрація прав, похідних від права власності, здійснюється у зв`язку із вчиненням нотаріальної дії та такі документи були надані у зв`язку з вчиненням такої дії.

Виходячи з аналізу значеної правової норми суд зазначає, що під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, а також під час проведення державної реєстрації прав, які набуваються з прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року запитується реєстратором лише у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником, а не в обов`язковому порядку, як про це помилково вказує відповідач.

При цьому, з рішення про зупинення розгляду заяви №76131000 від 18.11.2024  не вбачається які саме відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом були відсутні у державного реєстратора при розгляді наданих позивачем документів, або які документи, необхідні для реєстрації не були надані позивачем.

В той же час з матеріалів справи вбачається, що позивачем до заяви були надані наступні документи: договір купівлі-продажу від 03.02.1993 із відміткою про реєстрацію у реєстрі за №2 за підписом секретаря виконкому  та із реєстраційним написом про реєстрацію у Донецькому міському бюро технічної інвентаризації від 12.02.1993; технічний паспорт.

Відповідно до частини 3 статті 3 Закону №1952, речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Статтею 23 Закону №1952 визначено, розгляд заяви про державну реєстрацію прав може бути зупинено державним реєстратором виключно у таких випадках: 1) подання документів для державної реєстрації прав не в повному обсязі, передбаченому законодавством; 2) неподання заявником чи неотримання державним реєстратором у порядку, визначеному цим Законом, відомостей реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем в електронній формі чи документів із паперових носіїв інформації, що містять відомості про зареєстровані речові права до 1 січня 2013 року.

Суд зазначає, що встановлено, що реєстрація права позивача ? житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 , була здійснена відповідно до вимог законодавства, що було чинним на момент проведення такої реєстрації, про що свідчить реєстраційний напис Донецького БТІ за №75 від 12.02.1993 та Технічний паспорт на будинок.

При цьому суд зауважує, що у спірних правовідносинах не встановлено обставин за яких наступили підстави, передбачені ст. 23 Закону №1952-IV для зупинення розгляду заяви позивача щодо реєстрації права власності на будинок.

За приписами ч.3 ст. 23 Закону №1952, якщо заявник протягом 30 робочих днів з моменту отримання рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав виконав вимоги державного реєстратора, зазначені у відповідному рішенні, розгляд заяви відновлюється на підставі рішення державного реєстратора про відновлення розгляду заяви.

Перебіг строку державної реєстрації прав продовжується з моменту усунення обставин, що стали підставою для прийняття рішення про зупинення розгляду, з урахуванням часу, що минув до його зупинення.

Статтею 24 Закону №1952, передбачено підстави для відмови в державній реєстрації прав, а саме після завершення строку, встановленого частиною третьою статті 23 цього Закону, не усунені обставини, що були підставою для прийняття рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав (п. 8 ч. 1 ст. 24 Закону).

Суд зазначає, що оскільки у відповідача були відсутні підстави для зупинення розгляду заяви позивача про реєстрацію права власності, а тому прийняття рішення на підставі п.8 ч. 1 ст. 24 Закону є безпідставним.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 27 Закону № 1952-IV державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва або майбутній об`єкт нерухомості, речові права на які підлягають державній реєстрації, чи його дубліката.

За таких обставин суд зазначає, що у спірному випадку державний реєстратор мав доступ до усіх документів та до усієї інформації, необхідної для проведення державної реєстрації.

Проте, відповідачем прийнято рішення про відмову у проведення державної реєстрації.

Суд зазначає, що відсутність відповіді на запит державного реєстратора, направленого у відповідності до п.3 ч. 3 ст. 10 Закону №1952, не може позбавляти права особи на державну реєстрацію права власності та слугувати підставою для відмови у проведенні державної реєстрації.

Таким чином, суд приходить до висновку, що рішення про відмову в проведенні реєстраційних дій №76905191 від 30.01.2025 прийняте без врахування дотримання порядку встановленого положеннями чинного законодавства та наданих заявником документів, а тому підлягає скасуванню.

Стосовно відновлення порушених оскаржуваним рішенням прав позивача, суд зазначає таке.

Дискреційні повноваження - це повноваження обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є законною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».

У такому випадку дійсно суд не може зобов`язати суб`єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде законним.  

У цьому випадку дискреція відсутня, оскільки у разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов`язаний до вчинення конкретних дій - прийняти рішення. Підставою для відмови у прийнятті такого рішення можуть бути лише визначені законодавством обставини. Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти на власний розсуд – провести реєстраційні дії, або відмовити у їх проведенні, існує лише один правомірний варіант поведінки.

Відповідно до Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Здійснюючи судочинство Європейський суд неодноразово аналізував наявність, межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини від 17 грудня 2004 року у справі «Педерсен і Бодсгор проти Данії» зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї.

Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень.

Разом з тим, у рішенні Європейського суду з прав людини від 02.06.2006 року у справі «Волохи проти України» (заява №23543/02) при наданні оцінки повноваженням державних органів суд виходив з декількох ознак, зокрема щодо наявності дискреції. Так, суд вказав, що норма права є «передбачуваною», якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку. «…надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права. Отже, закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, і порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання».

Отже, як вбачається з наведених судових рішень, під дискреційним повноваженням слід розуміти компетенцію суб`єкта владних повноважень на прийняття самостійного рішення в межах, визначених законодавством, та з у рахуванням принципу верховенства права.

Зміст компетенції органу виконавчої влади складають його повноваження - певні права та обов`язки органу діяти, вирішуючи коло справ, визначених цією компетенцією. В одних випадках це зміст прав та обов`язків (право діяти чи утримуватися від певних дій). В інших випадках органу виконавчої влади надається свобода діяти на свій розсуд, тобто оцінюючи ситуацію, вибирати один із кількох варіантів дій (або утримуватися від дій) чи один з варіантів можливих рішень.

Відповідно до рішення по справі «Олссон проти Швеції» від 24 березня 1988 року запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців.

Суд звертає увагу на те, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі,    так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Дана правова позиція узгоджується із позицією, висловленою Верховним Судом України у постанові №21-1465а15 від 16.09.2015.

У даному рішенні Верховний Суд України наголосив, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії та бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалось примусове виконання рішення.

Відповідно до п.4 ч.2 ст. 245 КАС України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання відповідача вчинити певні дії.

Враховуючи підстави для відмови у проведенні реєстраційних дій, а також необхідність застосування принципу ефективності судового захисту порушених прав, суд  приходить до висновку про наявність підстав задоволення позовних вимог у вигляді зобов`язання суб`єкта владних повноважень здійснити державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно позивача.

Щодо посилань відповідача на той факт, що позивачем обраний не вірний спосіб захисту, а вірним способом захисту, на думку відповідача, є подання до суду заяви про встановлення факту належності позивачу нерухомого майна, то суд зазначає.

Позивач надав документи, якими підтверджено належність йому на праві власності 1/2 будинку за адресою: АДРЕСА_2 . Жодних сумнів щодо цих документів відповідачем не висловлено.

Відтак, позивачем правильно обраний спосіб захисту порушеного права, а посилання відповідача на необхідність встановлення у судовому порядку факту, що позивач є власником майна – є безпідставними.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач як суб`єкт владних повноважень не довів правомірності свого рішення, у зв`язку із чим позовні вимоги підлягають задоволенню.

Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (ч.1 ст.143 КАС України). Оскільки, суб`єктом владних повноважень у справі є Департамент адміністративних послуг Запорізької міської ради, то з бюджетних асигнувань цього органу повинні бути присуджені позивачу судові витрати зі сплати судового збору, документально підтверджені у сумі 1211,20 грн.

Керуючись ст.ст. 2, 5, 9, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Департаменту адміністративних послуг Запорізької міської ради (69005, м.Запоріжжя, бул.Центральний, буд.27, код ЄДРПОУ 37573508) про визнання протиправним та скасування рішення, – задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту адміністративних послуг Запорізької міської ради про відмову в проведенні реєстраційних дій №76905191 від 30.01.2025.

Зобов`язати Департамент адміністративних послуг Запорізької міської ради здійснити державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно об`єкту нерухомості, а саме 1/2 житлового будинку розташованого за адресою: АДРЕСА_2 .

Стягнути з Департаменту адміністративних послуг Запорізької міської ради за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 1211,20 грн. (одна тисячі двісті одинадцять гривень 20 копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення у повному обсязі складено та підписано 13.05.2025.

Суддя                                                          Ю.В. Калашник