Справа №463/503/21                                 Головуючий у 1 інстанції:Головатий Р.Я.

Провадження №22-ц/811/1980/24                 Доповідач в 2-й інстанції:Левик Я. А.

Провадження №22-ц/811/1982/24

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 травня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:

головуючого-судді: Левика Я.А.,

суддів: Крайник Н.П., Шандри М.М.,

       секретар: Чиж Л.М.,

за участі в судовому засіданні позивача ОСОБА_1 , відповідачки ОСОБА_2 та її представниці ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_2 та ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_1 на рішення Личаківського районного суду м. Львова в складі судді Головатого Р.Я. від 15 травня 2024 року та на додаткове рішення Личаківського районного суду м. Львова в складі судді Головатого Р.Я. від 03 червня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Рада адвокатів Львівської області, про захист честі, гідності та ділової репутації і відшкодування моральної шкоди, -

в с т а н о в и л а :

рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 15 травня 2024 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 15000 грн. на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок приниження його честі та гідності, а також ділової репутації.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Додатковим рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 03 червня 2024 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 52087 грн. 50 коп. судових витрат.

Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 15 травня 2024 року оскаржила   ОСОБА_2 .

В апеляційній скарзі просить рішення Личаківського районного суду м. Львова від 15 травня 2024 року в частині задоволених позовних вимог і стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 15000 грн. моральної шкоди скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити в задоволенні таких позовних вимог.

Зазначає, що застосування наслідків ухилення від участі в експертизі можливе лише після постановлення ухвали про призначення експертизи та підтвердження факту ухилення особи від участі в експертизі. Ухиленням від участі в експертизі є умисні дії особи, яка бере участь у справі, метою яких є неможливість проведення експертизи. Проте, суд першої інстанції дійшов до безпідставних висновків про накладення на відповідачку зазначеної санкції, оскільки по-перше, призначена судом експертиза стосувалась обставин, які не мають значення для справи, а по-друге, відповідачка жодним чином не ухилялась від її проведення, а лише заперечувала проти запропонованих позивачем даних для її проведення, про що було зазначено у відповідному письмовому запереченні проти цієї експертизи, а також про що відповідачка декілька разів наголосила в судовому засіданні. Вважає, суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні зробив взаємовиключні висновки, адже з одного боку зробив висновки про те, що в смс-повідомленні інформація про позивача не поширювалась, а з іншого поставив відповідачці в провину те, що вона «ухилилась» від проведення експертизи на предмет визначення автора смс-повідомлень, хоча сам же визнав, що ці смс-повідомлення не поширюють жодної інформації. Вказане додатково підтверджує той факт, що експертиза не стосувалась питань, які мають значення для справи. Зазначає, що позивач подав нове клопотання про призначення іншої експертизи, а відповідачка – заперечення проти цього клопотання. Натомість, ухвали про проведення авторознавчої та семантико-текстуальної експертизи суд не постановляв, як і не постановляв ухвали про витребування доказів про зразки писемного мовлення. Вважає, що суд першої інстанції здійснив втручання у приватне життя відповідачки, поклавши на неї всі негативні наслідки у зв`язку з відмовою надати експериментальні зразки свого письма.

Також, вказане рішення оскаржив ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_1 .

В апеляційній скарзі просить рішення Личаківського районного суду м. Львова від 15 травня 2024 року скасувати та прийняти постанову, якою позовну заяву задоволити повністю.

Зазначає, що оскільки відповідачка ухилилася від участі в експертизі, не надавши на виконання Клопотання №469 експериментальних зразків тексту, що унеможливило проведення експертизи, призначеною ухвалою суду від 12.12.2023 року, а відтак унеможливило доведення позивачем обставин на яку він покликався, як на підставу своїх вимог до ОСОБА_2 , тобто, що висловлювання у тексті на аркушах А4 є образливого характеру щодо адвоката Дмитренка В.П. і що вказані висловлювання є фактичним твердженням, а не оціночним судженням, то таку обставину суд би мав визнати встановленим фактом, а не її оціночним судженням. Зазначає, що судом першої інстанції не зазначено жодних мотивів відхилення доказів, наданих позивачем в обґрунтування розміру моральної шкоди, наданих у додатках 21-26 позовної заяви, для підтвердження обставин, які впливають на розмір моральної шкоди.

Додаткове рішення Личаківського районного суду м. Львова від 03 червня 2024 року оскаржила ОСОБА_2 .

В апеляційній скарзі просить додаткове рішення Личаківського районного суду м.Львова від 03 червня 2024 року змінити та стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 56 000 грн. судових витрат, понесених ОСОБА_2 за час розгляду справи в суді першої інстанції.

Зазначає, що згідно пунктів 4.2 – 4.4 договору про надання професійної правничої допомоги № 15/04/21, який укладено між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , сторони погодили, що за написання адвокатом заяв по суті справи розмір гонорару адвоката становить 20 000 грн., з яких 15 000 грн. за написання відзиву, 5 000 грн. за написання письмових заперечень на відповідь на відзив. За написання будь-якої заяви з процесуальних питань (крім заяви про відкладення розгляду справи та заяви про розгляд справи у відсутності сторони відповідача), а також за написання письмових заперечень проти такої заяви, яка подана протилежної стороною розмір гонорару адвоката становить 2 000 грн. за кожну таку заяву (заперечення). За участь адвоката в судовому засіданні сторони погоди наступний розмір гонорару адвоката – 2 000 грн. за одне засідання. Таким чином, під час розгляду справи в суді першої інстанції адвокатом Муралло М.С. підготовлено: відзив на позовну заяву – 15 000 грн.; заперечення на відповідь на відзив – 5 000 грн.; заперечення на клопотання позивача про призначення лінгвістичної експертизи у справі № 463/503/21 – 2 000 грн.; заперечення на клопотання позивача про призначення психологічної експертизи у справі № 463/503/21 – 2 000 грн.; заперечення щодо оголошення та дослідження в судовому засіданні записів приватних розмов відповідача у справі № 463/503/21 – 2 000 грн.; заперечення на клопотання позивача про призначення психолого-лінгвістичної експертизи у справі № 463/503/21 – 2 000 грн.; клопотання про визнання підстав для відмови від надання пояснень відсутніми та зобов`язання позивача надати відповіді на поставлені питання – 2 000 грн.; заперечення на клопотання позивача про призначення у експертизи (заперечення від 01.03.2024) – 2 000 грн.; заява про відшкодування судових витрат, понесених відповідачем у зв`язку з розглядом справи – 2 000 грн.; підготовка письмового виступу в судових дебатах – 2 000 грн.; заперечення на заяву позивача про відшкодування судових витрат – 2 000 грн. Загальна сума витрат за написання вказаних вище процесуальних документів становить 38 000 грн. Всі ці надані послуги підтверджуються відповідними актами приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) № 1-11, які знаходяться в матеріалах справи. Крім того представник відповідача адвокат Муралло М.С. приймала участь у восьми судових засіданнях, а саме: 12.05.2021; 15.07.2021; 18.08.2021; 25.10.2021; 13.12.2021; 29.06.2023; 27.02.2024; 15.05.2024; 03.06.2024; Зазначає, що справа є складною, оскільки стосується особистих немайнових прав позивача. Просить суд врахувати, що первинно відповідачка очікувала понести судові витрати в розмірі 34 000 грн. Сторона відповідача розумно розраховувала, що у справі буде проведено 4 судові засідання і вчасно було подано всі необхідні заяви по суті справи та заперечення проти заявлених позивачем клопотань. Однак, саме через дії позивача був затягнутий розгляд справи, що в подальшому, призвело до збільшення витрат відповідача на професійну правничу допомогу.

Вказане додаткове рішення Личаківського районного суду м. Львова від 03 червня 2024 року, також, оскаржив Галушка Василь Васильович в інтересах ОСОБА_1 .

В апеляційній скарзі просить додаткове рішення Личаківського районного суду м.Львова від 03 червня 2024 року скасувати і прийняти постанову, якою заяву адвоката Дмитренка Володимира Павловича задовольнити повністю.

Зазначає, що на підставі Договору № 21/01/16 від 16 січня 2021 року про надання правової (правничої) допомоги (т. 1, а.с. 76), в редакції Додаткової угоди від 16 січня 2021 року до Договору № 21/01/16 (т. 1, а.с. 78), Додаткової угоди від 24 квітня 2021 року до Договору № 21/01/16, та Акту від 18 травня 2024 року передачі-приймання наданих послуг розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які адвокат Дмитренко В.П. має сплатити у зв`язку з розглядом справи, становить 91 500,00 грн., які слід стягнути з відповідачки при задоволенні позовних вимог. Зазначає, що при зверненні до суду з позовом адвокат Дмитренко В.П. сплатив судовий збір в сумі 5 408,00 грн., яка також підлягає стягненню з відповідачки на користь позивача при задоволенні його позову. Звертає увагу, що договір №15/04/21, який не підписаний ОСОБА_2 , не може породжувати жодних правових наслідків ні для сторін вказаного договору, ні для позивача. Вважає, що 15000 грн. за написання відзиву не відповідає реальності наданих адвокаткою Муралло М.С. послуг та їх якості. Зазначає, що суд першої інстанції не надав у судовому рішенні жодної мотивованої оцінки аргументів, окреслених стороною позивача у відповіді на відзив.

В судове засідання представник третьої особи Ради адвокатів Львівської області не з`явився, однак суд вважав за можливе проводити розгляд справи за їх відсутності, зважаючи на те, що такі повідомлялись про час та місце судового розгляду належним чином, клопотань про відкладення розгляду справи від них до суду не надходило, доказів поважності причин неявки суду представлено не було та зважаючи на вимоги ч.2 ст. 372 ЦПК України.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача на підтримання своїх апеляційних скарг та в заперечення скарг відповідачки, відповідачки та її представниці на підтвердження своїх скарг та в заперечення скарг позивача, дослідивши матеріали справи, оцінивши мотиви учасників справи в межах доводів позовної заяви, відзиву на позовну заяву, заперечень відповідачки на клопотання позивача про призначення у справі лінгвістичної експертизи, заперечень на відповідь на відзив, заперечень відповідачки щодо оголошення та дослідження в судовому засіданні записів приватних розмов відповідачки, заяви позивача про відшкодування судових витрат, заперечень відповідачки на клопотання про відшкодування судових витрат, апеляційних скарг, відзивів на апеляційну скаргу, додаткових пояснень представника відповідачки, – колегія суддів вважає, що апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_1 на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 15 травня 2024 року до задоволення не підлягають, а апеляційні скарги ОСОБА_2 та  ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_1  на додаткове рішення Личаківського районного суду м.Львова від 03 червня 2024 рокупідлягають до часткового задоволення з таких підстав.

Із змісту оскаржуваного рішення Личаківського районного суду м. Львова від 15 травня 2024 року вбачається, що суд першої інстанції, посилаючись, зокрема, на ст.ст. 11, 15, 16, 23, 201, 270, 277, 299, 1167 ЦК України, ст.ст. 12, 81, 89, 109, 141, 259, 263-265, 268, 293, 352, 354 ЦПК України, ст. 30 ЗУ «Про інформацію», ст.ст. 21, 28 Конституції України, п.15, 19 роз`яснень Пленуму Верховного Суду України постанови від 27 лютого 2009 року №1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», постанову Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2024 року у справі №712/10999/22, п.3, 9 роз`яснень Пленуму Верховного Суду України постанови №4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»,  справу Європейського суду з прав людини №4909/04 §58 «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 року,та задовольняючи позов частково, – виходив з того, що сторонами визнано та підтверджується матеріалами справи, що позивач, будучи адвокатом, надавав відповідачу правову допомогу на підставі договору №15/02/05 від 05.02.2016 про надання правової допомоги, додаткової угоди та додатку від 09.02.2016. У зв`язку з невиконанням відповідачем умов договору щодо сплати позивачу гонорару, останній звернувся до суду із позовною заявою про стягнення такого, а відповідач у свою чергу – із зустрічною позовною заявою про визнання умов договору недійсними. За результатами розгляду справи №463/4901/16-ц позовні вимоги  ОСОБА_1  задоволено частково, а в задоволені зустрічних позовних вимог  ОСОБА_2  – відмовлено. Саме не бажання відповідача виконувати умови договору щодо виплати позивачу гонорару, на переконання останнього, і стало передумовою неадекватної та аморальної поведінки відповідача, яка як стверджує позивач у період з жовтня 2016 року по лютий 2020 року систематично телефонувала позивачу, нецензурно висловлюючись на його адресу, надсилала повідомлення з образливими і вигаданими відомостями про інтимні відносини між ними, такі ж образливі і вигадані відомості надиктовувала на автовідповідач стаціонарного телефону, прибувши в приміщення офісу позивача з метою образи його особистості, погрожувала розправою з допомогою її чоловіка, як зі свого номеру, так і через мережу Інтернет надсилала позивачу прокльони, образи та погрози поширити публічно вигадану нею інформацію про причетність позивача до педофілії, які в подальшому реалізувала, розвішавши 12.05.2020, 07.01.2021 та 14.01.2021 на брамі біля будинку  АДРЕСА_1 , де проживає позивач, а також біля Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради та неподалік Франківського районного суду м.Львова образливі оголошення, одне з яких містило недостовірну інформацію про те, що позивач є педофілом та збоченцем, а інше – адвокатом-шахраєм та аферистом. Звертаючись до суду із позовною заявою, позивач стверджував, що саме відповідач поширила про нього вказану інформацію, а тому з урахуванням вищевказаних приписів щодо змагальності сторін зобов`язаний довести такі обставини належними та допустимими доказами. Допитана за клопотанням позивача свідок ОСОБА_5  суду повідомила, що бачила як жінка, схожа на відповідача, біля будинку, у якому раніше жив позивач, розвішувала оголошення на листку формату А4 з фото  ОСОБА_1  у вишиваній сорочці про те, що він є педофілом. Побачивши свідка, жінка втекла, а свідок одразу зателефонувала позивачу розповісти побачене та на його прохання надіслала йому фото цього оголошення. Допитаний за клопотанням позивача свідок ОСОБА_6  суду повідомив, що 14.01.2021, йдучи по вулиці Чупринки побачив жінку, яка клеїла якісь оголошення. Повертаючись, він побачив листок А4, на якому був зображений  ОСОБА_1 , після чого зателефонував йому та на його прохання надіслав йому фото цього оголошення. Крім цього, з метою виконання обов`язку щодо доведення обставин, на які він посилається у позовній заяві, позивачем заявлено клопотання про призначення у справі судової експертизи, однак провести таку не виявилось можливим у зв`язку з відмовою відповідача надати відповідні зразки мовлення, вказані у клопотанні експерта про надання додаткових вихідних даних та матеріалів, необхідних для проведення експертизи. Враховуючи вищенаведене, оскільки відповідач в судовому засіданні категорично відмовилася надати зразки мовлення, необхідні для проведення експертизи, призначеної судом з метою встановлення чи є автором, вказаної позивачем інформації відповідач, що свідчить про ухилення останньої від проведення експертизи, а тому суд приходить до висновку, що є підстави для визнання таких фактів та відхиляє доводи відповідача про те, що вона повідомлень, вказаних у позовній заяві позивачу не надсилала, оголошень (плакатів) про позивача не розвішувала. Судом встановлено, що відповідач надсилала повідомлення з прокльонами, образами та погрозами, однак на номер мобільного телефону ОСОБА_1 , тобто повідомляла інформації лише особі, якої вона стосується, а тому суд вважає обґрунтованими доводити відповідача про те, що наведене не може визнаватись поширенням інформації. Крім цього, судом встановлено, що 12.05.2020 та 07.01.2021 відповідач розвішала на вулиці листок формату А4 з фото  ОСОБА_1  у вишитій сорочці та оголошенням наступного змісту: «Увага! На фото педофіл і збоченець, який розбещує дітей, заманює солодощами, а потім задовольняє свої хворі уяви, оголюючи статеві органи. Хто замітить збоченця на ім”я ОСОБА_7 , телефонуйте за номером 102». Крім цього, судом встановлено, що відповідач 14.01.2021 розвішала на вулиці листок формату А4 з фото  ОСОБА_1  та оголошенням наступного змісту: «Увага! На фото  ОСОБА_8 . Адвокат-шахрай!!! Хто постраждав від цього афериста прошу звертатися в поліції.». З аналізу вказаної інформації вбачається, що така не стосується фактів, не містить безспірних тверджень про достовірні факти, а по суті є оціночним судженням її автора та ґрунтується на інформації, що містить суб`єктивні судження відповідача про особу позивача, оцінити судом правдивість чи правильність яких будь-яким шляхом неможливо. З урахуванням наведеного суд вважає, що поширена відповідачем про позивача інформація не може вважатися недостовірною в контексті захисту гідності, честі чи ділової репутації від поширення такої інформації. Покладення обов`язку припинити дію, яка порушує право, як спосіб захисту цивільного права чи інтересу можливе щодо триваючого правопорушення, вчиненого іншою особою, яким створюються перешкоди в здійсненні суб`єктивного права. Разом з тим, як вбачається зі змісту позовної заяви та пояснень позивача, наданих в судових засіданнях вказані у позовній заяві дії відповідач вчиняла в період з жовтня 2016 року по лютий 2021 року, а позивачем не лише не представлено жодних доказів, а й не зазначено, що відповідач і надалі вчиняє такі дії чи то в ході розгляду справи, чи на час ухвалення судом рішення, що виключає можливість покладення на відповідача обов`язку припинити такі дії як спосіб захисту цивільних прав позивача, а тому суд прийшов до висновку, що позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають. Вирішуючи заявлені позивачем позовні вимоги стосовно стягнення моральної шкоди, суд вважав, що внаслідок поширення відповідачем інформації, яка містить принизливі висловлювання та образливі вирази щодо позивача, принижено його честь, гідність і ділову репутацію та завдано позивачу моральну шкоду, яка виразилася у сильних душевних хвилюваннях, стресі, тривозі за подальшу свою адвокатську практику та очікуванні непрогнозованого реагування громадськості, в тому числі колишніх, нинішніх і майбутніх потенційних клієнтів очолюваного позивачем Адвокатського об?єднання «Дмитренко та Партнери» на поширену щодо нього інформацію, а також тривалій невизначеності часом та місцем на таке реагування, з урахуванням обставин справи та зібраних у справі доказів, характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних страждань від поширення щодо нього інформації образливого характеру, разом з тим дотримуючись вимог розумності та справедливості, суд прийшов до висновку, що з відповідача на користь позивача слід стягнути 15000 грн. на відшкодування моральної шкоди, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають до часткового задоволення.

Із змісту оскаржуваного додаткового рішення Личаківського районного суду м. Львова від 03 червня 2024 року вбачається, що суд першої інстанції, посилаючись, зокрема, на ст.ст. 137, 141, 246, 247, 270, 352, 354 ЦПК Українита задовольняючи заяву, – виходив з того, що позивач при зверненні до суду сплатив 4500 грн. (т.1 а.с.80) та 908 грн. (т.1 а.с.81) судового збору, а також поніс 91500 грн. витрат на професійну правничу допомогу, що підтверджується угодою від 24.04.2021 до Договору №21/01/16 (т.1 а.с.76, т.2 а.с.162); Актом від 18 травня 2024 року передачі-приймання наданих послуг за Договором №21/01/16, в редакції Угод до Договору №21/01/16 від 16.01.2021 та від 24.04.2021 на суму 91500 грн. (т.2 а.с.163-164). Відповідач понесла 56000 грн. витрат на професійну правничу допомогу, що підтверджується Договором про надання правової допомоги (т.2 а.с.131-136), актом приймання-передачі виконаних робіт (т.2 а.с.137-146) та актом виконаних робіт від 02.06.2024. Як вбачається з матеріалів справи рішенням Личаківського районного суду м.Львова від 15.05.2024 позовні вимоги задоволено частково, стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 15000 грн. із заявлених 300000 грн. на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок приниження його честі та гідності, а також ділової репутації, а в задоволенні позовних вимог про покладення на  ОСОБА_2 обов`язку припинити поширення щодо адвоката ОСОБА_1 недостовірної інформації, яка порушує його право на повагу до гідності та честі, а також право на недоторканність його ділової репутації відмовлено. Таким чином, оскільки в задоволенні позовних вимог немайнового характеру відмовлено на 100%, а позовні вимоги майнового характеру задоволено на 5%, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню понесені позивачем судові витрати, які складаються із судового збору за звернення із позовною вимогою матеріального характеру в сумі 4500 грн. та 50% витрат, понесених на правничу професійну допомогу в сумі 45750 грн., а всього 50250 грн. пропорційно до задоволених позовних вимог в сумі 2512 грн. 50 коп. (15000грн.*50250грн./300000грн.), а з позивача на користь відповідача підлягають стягненню понесені останньою судові витрати в розмірі 56000 грн., пропорційно до позовних вимог, у задоволенні яких відмовлено, в сумі 54600 грн. 41 коп. (28500грн.*28000грн./300000грн.+28000грн.). Враховуючи вищенаведене, оскільки розмір судових витрат, що покладено на позивача є більшим, а тому останнього слід зобов`язати сплати відповідачу різницю в сумі 52087 грн. 50 коп. (54600 грн. – 2512 грн. 50 коп.).

Колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції в оскаржуваному рішенні в частині вирішення вимог позову вцілому відповідають обставинам, що мають значення для справи та вимогам закону, доводи апеляційних скарг такі висновки не спростовують.

Однак, висновки в оскаржуваному додатковому рішенні в частині вирішення питання про стягнення судових витрат зроблені без повного та всебічного з`ясування всіх обставин, що мають значення; частина обставин, які суд вважав встановленими не відповідають обставинам, що мають значення та вимогам закону, а тому додаткове рішення суду підлягає зміні.

У січні 2025 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: Рада адвокатів Львівської області, про захист честі, гідності та ділової репутації і відшкодування моральної шкоди, в якій просив:

- зобов`язати ОСОБА_2 припинити поширення щодо адвоката Дмитренка Володимира Павловича недостовірної інформації, яка порушує його право на повагу до гідності та честі, а також право на недоторканність своєї ділової репутації.

- стягнути з ОСОБА_2 на користь адвоката Дмитренка Володимира Павловича 300 000, 00 грн. на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок приниження його честі, гідності та ділової репутації.

В обґрунтування позову зазначав, що 05.02.2016 між сторонами було укладено договір №15/02/05 про надання правової допомоги, а 09.02.2016 додаткову угоду та додаток, згідно з якими сторонами узгоджено обсяг юридичних послуг, які позивач мав надати відповідачу у цивільних справах. Позивач належним чином виконав свої зобов`язання, в той час як відповідач з метою ухилення від оплати таких спочатку звернулася зі скаргою на дії позивача до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Львівської області, а в подальшому, дізнавшись про звернення позивача до суду із позовною заявою про стягнення з відповідача заборгованості за договором №15/02/05, в ході розгляду справи звернулася із безпідставним зустрічним позовом про визнання умов договору щодо визначення «гонорару успіху» недійсним. Окрім цього, у період з жовтня 2016 року по лютий 2020 року відповідач систематично телефонувала позивачу, нецензурно висловлюючись на його адресу, надсилала повідомлення з образливими і вигаданими відомостями про інтимні відносини між ними, такі ж образливі і вигадані відомості надиктовувала на автовідповідач стаціонарного телефону, прибувши в приміщення офісу позивача з метою образи його особистості, погрожувала розправою з допомогою її чоловіка, як зі свого номеру, так і через мережу інтернет надсилала позивачу прокльони, образи та погрози поширити публічно вигадану нею інформацію про причетність позивача до педофілії, які в подальшому реалізувала, розвішавши на брамі будинку, де проживає позивач, а також біля Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради та неподалік Франківського районного суду м. Львова образливі оголошення, одне з яких містило недостовірну інформацію про те, що позивач є педофілом та збоченцем, а інше адвокатом-шахраєм та аферистом. Відтак, публічним поширенням ОСОБА_2 щодо позивача недостовірної інформації було принижено його честь, гідність та ділову репутацію як адвоката, чим заподіяно йому моральну шкоду, грошовий еквівалент якої становить 300000 грн. і яка полягає у його сильних душевних хвилюваннях, стресі, тривозі за подальшу свою адвокатську практику та очікуванні непрогнозованого реагування громадськості, в тому числі колишніх, нинішніх і майбутніх потенційних клієнтів очолюваного позивачем Адвокатського об`єднання «Дмитренко та Партнери».

Статтею 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

Водночас відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Отже, праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.

У статті 201 Цивільного кодексу України передбачено, що честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.

Главою 22 ЦК України визначено перелік особистих немайнових прав фізичної особи, серед яких право на повагу до гідності та честі (стаття 297 ЦК України) та право на недоторканність ділової репутації (стаття 299 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист гідності та честі фізичної особи, ділової репутації фізичної та юридичної особи, а також про спростування недостовірної інформації, є сукупність таких обставин як: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Під поширенням інформації потрібно розуміти опублікування її у пресі, передання з використанням радіо, телебачення чи інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є така інформація фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.

Як вбачається із матеріалів справи, правильно встановлено судом першої інстанції та сторонами не оспорювалось та не спростовано, – позивач, будучи адвокатом, надавав відповідачці правову допомогу на підставі договору №15/02/05 від 05.02.2016 про надання правової допомоги, додаткової угоди та додатку від 09.02.2016. У зв`язку з невиконанням відповідачкою умов договору щодо сплати позивачу гонорару, останній звернувся до суду із позовною заявою про стягнення такого, а відповідачка у свою чергу – із зустрічною позовною заявою про визнання умов договору недійсними. За результатами розгляду справи №463/4901/16-ц позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково, а в задоволені зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 – відмовлено.

Саме небажання відповідачки виконувати умови договору щодо виплати позивачу гонорару, на переконання останнього, і стало передумовою неадекватної та аморальної поведінки ОСОБА_2 , яка як стверджує позивач у період з жовтня 2016 року по лютий 2020 року систематично телефонувала ОСОБА_1 , нецензурно висловлюючись на його адресу, надсилала повідомлення з образливими і вигаданими відомостями про інтимні відносини між ними, такі ж образливі і вигадані відомості надиктовувала на автовідповідач стаціонарного телефону, прибувши в приміщення офісу позивача з метою образи його особистості, погрожувала розправою з допомогою її чоловіка, як зі свого номеру, так і через мережу Інтернет надсилала позивачу прокльони, образи та погрози поширити публічно вигадану нею інформацію про причетність позивача до педофілії, які в подальшому реалізувала, розвішавши 12.05.2020, 07.01.2021 та 14.01.2021 на брамі біля будинку АДРЕСА_1 , де проживає позивач, а також біля Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради та неподалік Франківського районного суду м.Львова образливі оголошення, одне з яких містило недостовірну інформацію про те, що позивач є педофілом та збоченцем, а інше – адвокатом-шахраєм та аферистом.

Оскільки поширення відповідачкою щодо позивача недостовірної інформації порушує гарантовані ст.21, ч.1, 2 ст.28 Конституції України, ст.201, ч.1 ст.270, ст.299 ЦК України права позивача на повагу до своєї гідності, честі та недоторканності ділової репутації як адвоката, вважає, що ефективним способом захисту цих прав буде спосіб, визначений п.3 ч.2 ст.16 ЦК України, шляхом покладення на відповідачку обов`язку припинити такі дії.

Відповідно до ст.12, 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Звертаючись до суду із позовною заявою, ОСОБА_1 стверджував, що саме відповідачка поширила про нього вказану інформацію, а тому з урахуванням вищевказаних приписів щодо змагальності сторін зобов`язаний довести такі обставини належними та допустимими доказами.

Допитана за клопотанням позивача в суді першої інстанції свідок ОСОБА_5 суду повідомила, що бачила як жінка, схожа на відповідачку, біля будинку, у якому раніше жив позивач, розвішувала оголошення на листку формату А4 з фото ОСОБА_1 у вишиваній сорочці про те, що він є педофілом. Побачивши свідка, жінка втекла, а свідок одразу зателефонувала позивачу розповісти побачене та на його прохання надіслала йому фото цього оголошення.

Допитаний за клопотанням позивача в суді першої інстанції свідок ОСОБА_6 суду повідомив, що 14.01.2021, йдучи по вулиці Чупринки побачив жінку, яка клеїла якісь оголошення. Повертаючись, він побачив листок А4, на якому був зображений ОСОБА_1 , після чого зателефонував позивачу та на його прохання надіслав йому фото цього оголошення.

Крім цього, з метою виконання обов`язку щодо доведення обставин, на які він посилається у позовній заяві, позивачем в суді першої інстанції було заявлено клопотання про призначення у справі судової експертизи, однак провести таку не виявилось можливим у зв`язку з відмовою відповідачки надати відповідні зразки мовлення, вказані у клопотанні експерта про надання додаткових вихідних даних та матеріалів, необхідних для проведення експертизи.

Відповідно до ст.109 ЦПК України у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.

Враховуючи вищенаведене, судом першої інстанції правильно встановлено, що оскільки відповідачка категорично відмовилася надати зразки мовлення, необхідні для проведення експертизи, призначеної судом з метою встановлення чи є автором, вказаної позивачем інформації відповідачка, будучи попередженою про наслідки такої відмови судом, – вказане свідчить про ухилення останньої від проведення експертизи, а тому суд дійшов до правомірного висновку, що є підстави для визнання таких фактів та правильно відхилив доводи ОСОБА_2 про те, що вона повідомлень, вказаних у позовній заяві позивачу не надсилала, оголошень (плакатів) про позивача не розвішувала.

Окрім цього в суді апеляційної інстанції відповідачка частково визнала, що надіслала одне образливе СМС-повідомлення позивачу (Т.1 а.с. 51), а також телефонувала до позивача, однак вважає свої висловлювання під час телефонної розмови коректними та такими, що не були образливими та не могли порушити права позивача.

Пунктом 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» судам роз`яснено, що вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначити характер такої інформації та з`ясувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Відповідно до статті 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб`єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов`язок відшкодувати завдану моральну шкоду.

У свою чергу фактичне твердження – це логічна побудова та викладення певного факту чи групи фактів. Факт – це явище об`єктивної дійсності, конкретні життєві обставини, які склалися у певному місці та часі за певних умов. Враховуючи те, що факт, сам по собі, є категорією об`єктивною, незалежною від думок та поглядів сторонніх осіб, то його відповідність дійсності може бути перевірена та встановлена судом.

Судження – це те ж саме, що й думка, висловлення. Воно являє собою розумовий акт, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, пов`язаними із такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо, а тому воно не входить до предмета судового доказування.

Тлумачення статті 277 ЦК України свідчить, що позов про спростування недостовірної інформації підлягає задоволенню за такої сукупності умов: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права; врахування положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини щодо її застосування.

Відповідно до статті 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Отже, суду слід розрізняти факти та оціночні судження. Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна. Що стосується оціночних суджень, цю вимогу неможливо виконати і вона є порушенням самої свободи поглядів, яка є основною складовою права, гарантованого статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Лінгенс проти Австрії»).

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено, що підтверджено, також, матеріалами справи та доводами апеляційних скарг не спростовано, що відповідачка надсилала повідомлення з прокльонами, образами, погрозами, тощо, однак лише на номер мобільного телефону ОСОБА_1 , тобто повідомляла інформацію, висловлювала судження, образи, погрози, тощо лише особі, якої це стосується, а тому суд обґрунтовано вважав підставними доводи відповідачки про те, що наведене не може визнаватись поширенням інформації.

Крім цього, 12.05.2020 та 07.01.2021 відповідачка розвішала на вулиці листок формату А4 з фото ОСОБА_1 у вишитій сорочці та оголошенням наступного змісту: «Увага! На фото педофіл і збоченець, який розбещує дітей, заманює солодощами, а потім задовольняє свої хворі уяви, оголюючи статеві органи. Хто замітить збоченця на ім”я ОСОБА_7 , телефонуйте за номером 102».

Також, відповідачка 14.01.2021 розвішала на вулиці листок формату А4 з фото ОСОБА_1 та оголошенням наступного змісту: «Увага! На фото ОСОБА_8 . Адвокат-шахрай!!! Хто постраждав від цього афериста прошу звертатися в поліції.».

За змістом ст.15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ч.2 ст.16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Під час оцінки обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Позивач вважає, що оскільки поширення відповідачкою щодо нього вказаної інформації порушує права позивача на повагу до своєї гідності, честі та недоторканності ділової репутації як адвоката, то ефективним способом захисту цих прав буде спосіб, визначений п.3 ч.2 ст.16 ЦК України, шляхом покладення на відповідачку обов`язку припинити такі дії.

Покладення обов`язку припинити дію, яка порушує право, як спосіб захисту цивільного права чи інтересу можливе щодо триваючого правопорушення, вчиненого іншою особою, яким створюються перешкоди в здійсненні суб`єктивного права.

Разом з тим, судом першої інстанції правильно встановлено, що як вбачається зі змісту позовної заяви та пояснень позивача, наданих в судових засіданнях вказані у позовній заяві дії відповідачка вчиняла в період з жовтня 2016 року по лютий 2021 року, а позивачем не лише не представлено жодних доказів, а й не зазначено, що відповідачка і надалі вчиняє такі дії чи то в ході розгляду справи, чи на час ухвалення судом рішення, що виключає можливість покладення на відповідачку обов`язку припинити такі дії як спосіб захисту цивільних прав позивача, а тому суд правомірно прийшов до висновку, що позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

В той же час, як вбачається з роз`яснень Пленуму Верховного Суду України, наданих у п.19 Постанови від 27 лютого 2009 року №1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб`єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов`язок відшкодувати завдану моральну шкоду.

Оскільки поширена відповідачкою інформація, судження, образи, погрози, тощо містять принизливі висловлювання та образливі вирази щодо позивача, тобто суб`єктивну думку не про об`єкт, а про суб`єкт, що принижує честь, гідність і ділову репутацію позивача, що є більше ніж оціночні судження, на користь останнього підлягає відшкодуванню моральна шкода за порушення його права на повагу до його честі, гідності та ділової репутації.

Згідно з п.3 ч.2 ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Тлумачення положень ст.11 та 23 ЦК України дозволяє зробити висновок, що за загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. По своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди.

Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи.

Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновлення стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості.

Абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, оскільки вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати.

Отже, моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження – емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання.

Саме такі висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2024 року у справі №712/10999/22 (провадження № 61-13517св23), які відповідно до вимог ч.4 ст.263 ЦПК України повинні враховуватись при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Відповідно до ст.1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Згідно з ч.3 ст.23 ЦК України, розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Як вбачається з роз`яснень Пленуму Верховного Суду України, наданих у п.3, 9 Постанови №4 від 31 березня 1995 року N4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Вирішуючи заявлені позивачем позовні вимоги стосовно стягнення моральної шкоди, суд першої інстанції правильно вважав, що внаслідок поширення відповідачкою інформації, яка містить принизливі висловлювання та образливі вирази щодо позивача, висловлення образ, погроз, тощо – принижено його честь, гідність і ділову репутацію та завдано позивачу моральну шкоду, яка виразилася у сильних душевних хвилюваннях, стресі, тривозі за подальшу свою адвокатську практику та очікуванні непрогнозованого реагування громадськості, в тому числі колишніх, нинішніх і майбутніх потенційних клієнтів очолюваного позивачем Адвокатського об?єднання «Дмитренко та Партнери» на поширену щодо нього інформацію, а також тривалій невизначеності часом та місцем на таке реагування, з урахуванням обставин справи та зібраних у справі доказів, характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних страждань від поширення щодо нього інформації образливого характеру, разом з тим дотримуючись вимог розумності та справедливості, судом першої інстанції правильно встановлено, що з відповідачки на користь позивача слід стягнути 15000 грн. на відшкодування моральної шкоди, а тому позовні вимоги в цій частині підлягали до часткового задоволення та підставно частково задоволені судом першої інстанції.

Враховуючи вказане доводи апеляційних скарг ОСОБА_2 та ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_1 в частині оскарження рішення Личаківського районного суду м. Львова від 15 травня 2024 року слід визнати безпідставними та самі скарги слід відхилити. Рішення ж Личаківського районного суду м. Львова від 15 травня 2024 року слід залишити без змін як таке, що відповідає обставинам, що мають значення для справи та вимогам закону.

Що стосується доводів апеляційних скарг ОСОБА_2 та ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_1 в частині оскарження додаткового рішення Личаківського районного суду м. Львова від 03 червня 2024 року, то колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до ст. 270 ЦПК України, суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо:

1) стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення;

2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати;

3) судом не вирішено питання про судові витрати;

4) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430цього Кодексу.

Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення. Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів із дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. У разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судовогозасідання, не перешкоджає розгляду заяви. Додаткове рішення або ухвалу про відмову в прийнятті додаткового рішення може бути оскаржено.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право  в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно зі статтею 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Згідно ст. 133 ЦПК України, розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно ст. 134 ЦПК України,  разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи. Суд може попередньо визначити суму судових витрат (крім витрат на професійну правничу допомогу), пов`язаних з розглядом справи або певною процесуальною дією. Така попередньо визначена судом сума не обмежує суд при остаточному визначенні суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Згідно ч.ч. 1, 2, 3 ст. 137 ЦПК України,  витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

 Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно ч.1, ч.2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову – на відповідача;

2) у разі відмови в позові – на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову – на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

З матеріалів справи вбачається, що 15.04.2021 року між адвокаткою Муралло Маріє Степанівною та ОСОБА_2 укладено Договір про надання професійної правничої допомоги №15/04/21 (Т.2, а.с.131-136).

Згідно п.1.1. адвокат зобов`язується надавати клієнту клієнту правову допомогу під час розгляду Личаківським районним судом м.Львова цивільної справи №463/503/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Рада адвокатів Львівської області, про захист честі, гідності та ділової репутації і відшкодування моральної шкоди; надавати Клієнту іншу правову допомогу, необхідну для захисту прав та інтересів останнього в межах розгляду згаданої вище справи, а Клієнт зобов`язується сплатити гонорар (винагороду) за надану правову допомогу та компенсувати фактичні витрати на її надання в обсязі та на умовах, визначених Договором.

Порядок оплати послуг адвоката визначені в пунктах 4.1, 4.2, 4.3, 4.4 Договору про надання професійної правничої допомоги №15/04/21 від 15 квітня 2021 року.

Згідно п.7.1. Цей Договір набирає чинності з моменту його підписання та діє протягом п`яти років з моменту його підписання, тобто до 15.04.2026 року.

Згідно Акту приймання-передачі виконаних робіт (послуг) №1 від 19 квітня 2021 року (т.2, а.с.137), ОСОБА_9 передала, а ОСОБА_2 отримала наступні послуги:

- Усна консультація, формулювання позиції захисту – 2 год.;

- Пошук, вивчення та аналіз судової практики Верховного Суду та ЄСПЛ щодо справ про захист честі, гідності та ділової репутації – 8 год.;

- Підготовка та написання відзиву на основі сформованої позиції – 8 год.

Згідно Акту приймання-передачі виконаних робіт (послуг) №2 від 19 квітня 2021 року (т.2, а.с.138), ОСОБА_9 передала, а ОСОБА_2 отримала наступні послуги:

- Підготовка та написання письмових заперечень на основі сформованої позиції – 1 година.

Згідно Акту приймання-передачі виконаних робіт (послуг) №3 від 19 квітня 2021 року (т.2, а.с.139), ОСОБА_9 передала, а ОСОБА_2 отримала наступні послуги:

- Підготовка та написання письмових заперечень на основі сформованої позиції – 1 година.

Згідно Акту приймання-передачі виконаних робіт (послуг) №4 від 19 квітня 2021 року (т.2, а.с.140), ОСОБА_9 передала, а ОСОБА_2 отримала наступні послуги:

- Підготовка та написання письмових заперечень на основі сформованої позиції – 1 година.

Згідно Акту приймання-передачі виконаних робіт (послуг) №5 від 05 травня 2021 року (т.2, а.с.141), ОСОБА_9 передала, а ОСОБА_2 отримала наступні послуги:

- Вивчення відповіді на відзив, формування позиції захисту – 2 год.;

- Підготовка та написання письмових заперечень проти відповіді на відзив на основі сформованої позиції – 6 год.

Згідно Акту приймання-передачі виконаних робіт (послуг) №6 від 05 травня 2021 року (т.2, а.с.142), ОСОБА_9 передала, а ОСОБА_2 отримала наступні послуги:

- Підготовка та написання письмових заперечень на основі сформованої позиції – 1 година.

Згідно Акту приймання-передачі виконаних робіт (послуг) №7 від 05 травня 2021 року (т.2, а.с.143), ОСОБА_9 передала, а ОСОБА_2 отримала наступні послуги:

- Підготовка та написання письмового клопотання на основі сформованої позиції – 1 година.

Згідно Акту приймання-передачі виконаних робіт (послуг) №8 від 01 березня 2021 року (т.2, а.с.144), ОСОБА_9 передала, а ОСОБА_2 отримала наступні послуги:

- Підготовка та написання письмового клопотання на основі сформованої позиції – 1 година.

Згідно Акту приймання-передачі виконаних робіт (послуг) №9 від 09 травня 2021 року (т.2, а.с.145), ОСОБА_9 передала, а ОСОБА_2 отримала наступні послуги:

- Підготовка та написання письмового клопотання на основі сформованої позиції – 1 година.

Згідно Акту приймання-передачі виконаних робіт (послуг) №10 від 09 травня 2021 року (т.2, а.с.146), ОСОБА_9 передала, а ОСОБА_2 отримала наступні послуги:

- Підготовка та написання письмового клопотання на основі сформованої позиції – 1 година.

Однак, в матеріалах справи відсутній детальний опис виконаних адвокаткою доручень клієнта та не конкретизовано обсягу робіт, вчинених адвокаткою при зустрічі, консультації клієнтки, узгодженні правової позиції; опрацюванні законодавчої бази, що регулює відносини між позивачем та відповідачем; аналізі судової практики, зборі необхідних доказів для підтвердження правової позиції, формуванні правової позиції по веденню справи та вибір стратегії, а відтак заяву ОСОБА_2 про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу слід було б задовольнити частково.

Також, з матеріалів справи вбачається, що 16.01.2021 року між адвокатом Галушкою Василем Васильовичем та ОСОБА_1 укладено Договір про надання правової (правничої) допомоги №21/01/16 (Т.1, а.с.76).

Згідно п.2.1. Клієнт уповноважує Адвоката бути його представником перед будь-якими фізичними та юридичними особами, у всіх органах державної влади та місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності та організаційно-правової форми.

Згідно п.3.1. Повноваження за договором надаються адвокату строком на 3 (три) роки з дати підписання договору, який діє до повного виконання Сторонами зобов`язання, в тому числі щодо оплати наданих послуг.

Також, між адвокатом Галушкою Василем Васильовичем та ОСОБА_1 було укладено Додаткову угоду до Договору №21/01/16 про надання правової (правничої) допомоги від 16 січня 2021 року (т.1, а.с.78).

24.04.2021 року між адвокатом Галушкою Василем Васильовичем та ОСОБА_1 було укладено Додаткову угоду про внесення змін до Додаткової угоди від 16.01.2021 року до Договору №21/01/16 від 16.01.2021 року про надання правової (правничої) допомоги, які стосувались зокрема внесення змін, щодо гонорару та оплати послуг адвоката.

Згідно Акту передачі-приймання наданих послуг за Договором №21/06/16 від 16.01.2021 року про надання правової (правничої) допомоги, в редакції Додаткових угод від 16.01.2021 року та від 24.01.2021 року, адвокатом надано клієнту, а останнім отримано наступні послуги:

1.1. 19 січня 2021 року – підготовка позовної заяви від 19.01.2021 року – 7000,00 грн.;

1.2. 19 січня 2021 року – підготовка заяв з процесуальних питань: заяви від 19.01.2021 року вих. №05/21-01.19-02 про виклик свідків; клопотання від 19.01.2021 року вих. №05/21-01.19-03 про призначення психологічної експертизи; клопотання від 19.01.2021 року вих. №05/21-01.19-04 про витребування доказів; клопотання від 19.01.2021 року вих. №05/21-01.19-05 про призначення лінгвістичної експертизи мовлення – 12000,00 грн.;

1.3. 30 квітня 2021 року – відповіді від 30.04.2021 року вих. №5/21-04.30-01 на відзив відповідачки – 7000,00 грн.;

1.4. 30 квітня 2021 року – клопотання від 30.04.2021 року вих. №5/21-04.30-.03 про призначення комплексної психологічно-лінгвістичної експертизи – 3000,00 грн.;

1.5. 28 червня 2023 року – заява від 28.06.2023 року вих. №5/23-06.28-01 про відмову від клопотання вих. №05/21-01.19-02 від 19.01.2021 року про призначення психологічної експертизи – 3000,00 грн.;

1.6. 27 лютого 2024 року – клопотання від 27.02.2024 року вих. №05/24-02.27-01 щодо організації проведення експертизи;

1.7. 26 березня 2024 року – клопотання від 26.03.2024 року вих. №05/24-03.26-01 про продовження розгляду справи у закритому судовому засіданні – 3000,00 грн.;

1.8. представництво інтересів Клієнта Адвокатом у дев`яти засіданнях (підготовчих та судових) у такі дати: 12 травня 2021 року, 15 липня 2021 року, 18 серпня 2021 року, 25 жовтня 2021 року, 13 грудня 2021 року, 09 лютого 2022 року, 12 грудня 2023 року, 27 лютого 2024 року, 28 березня 2024 року, а також заплановано представництво у десятому судовому засіданні 03 червня 2024 року – 50000,00 грн.;

1.9. У зв`язку з ухвалення 15 травня 2024 року судом у цивільній справі №463/503/21 Личаківського районного суду м.Львова рішення, яким позовні вимоги Клієнта до ОСОБА_2 були задоволені частково, тобто вирішено стягнути з ОСОБА_2 на користь Клієнта 15000 грн. на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок приниження його честі та гідності, а також ділової репутації, «гонорар успіху», визначений пропорційно до задоволених вимог (зменшено у 20 разів суму вимог) – 3500,00 грн. (2000,00 грн. + 1500 грн.).

Однак, в матеріалах справи, знову ж відсутній детальний опис виконаних ОСОБА_4 доручень клієнта та відсутній розрахунок наданих послуг та отриманих інших послуг у часових (годинних, хвилинних) рамках, хоча Актом передачі-приймання наданих послуг і підтверджено факт надання послуг згідноДоговору №21/06/16 від 16.01.2021 року про надання правової (правничої) допомоги, в редакції Додаткових угод від 16.01.2021 року та від 24.01.2021 року, а відтак заяву ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_1 про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу слід було задовольнити частково.

Отже, враховуючи вказане, колегія суддів вважає розмір витрат понесених ОСОБА_2 та ОСОБА_1 завищеними, не співмірним із складністю справи, часом, витраченим адвокатами на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатами послуг та виконаних робіт та таким, що не підтверджений належними доказами, а також враховуючи розмір задоволених позовних вимог, колегія суддів вважає, що заяву ОСОБА_2 слід було б задовольнити частково та стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 6000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу; заяву ж ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_1 , теж слід було б задовольнити частково та стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 2000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу, вважаючи такі суми достатніми та співмірними складності справи та діям, що вчинені представниками сторін при її розгляді.

Окрім цього, в додаткову рішенні Личаківського районного суду м. Львова від 03 червня 2024 року не вирішено питання щодо розподілу сплаченого позивачем судового збору за подання позовної заяви.

З матеріалів справи вбачається, що у січні 2021 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: Рада адвокатів Львівської області, про захист честі, гідності та ділової репутації і відшкодування моральної шкоди, в якому просив:

- зобов`язати ОСОБА_2 припинити поширення щодо адвоката ОСОБА_1 недостовірної інформації, яка порушує його право на повагу до гідності та честі, а також право на недоторканність своєї ділової репутації.

- стягнути з ОСОБА_2 на користь адвоката Дмитренка Володимира Павловича 300 000, 00 грн. на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок приниження його честі, гідності та ділової репутації.

Враховуючи вказане судовий збір за подання позовної заяви відповідно до пп. 5, п 1, ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір» (чинного на момент подання апеляційної скарги) підлягав сплаті у розмірі 5408 грн. (враховуючи наявність немайнової вимоги та 1,5 відсотка ціни позову за майнову вимогу).

З квитанцій №0.0.1982762792.1 від 19.01.2021 та №0.0.1982758356.1 від 19.01.2021 року вбачається, що ОСОБА_1 сплачено 5408 грн. судового збору за подання позовної заяви, а саме 908 грн. за розгляд судом позовної вимоги немайнового характеру та 4500 грн. за розгляду судом вимоги майнового характеру (т.1, а.с. 81-82).

Враховуючи те, що рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 15 травня 2024 року позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Рада адвокатів Львівської області, про захист честі, гідності та ділової репутації і відшкодування моральної шкоди – задоволено частково, цією постановою вказане рішення залишено без змін, відтак слід стягнути ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 225 грн. судового збору (5% від розміру сплаченого судового збору за розгляд судом вимоги майнового характеру, яка була частково задоволена) за розгляд справи судом першої інстанції.

Відтак, доводи апеляційних скарг ОСОБА_2 та ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_1 в частині оскарження додаткового рішення Личаківського районного суду м. Львова від 03 червня 2024 року слід визнати частково обґрунтованими та самі скарги слід задовольнити частково та змінити вказане додаткове рішення, виклавши його резолютивну частину таким чином: «Заяву ОСОБА_2 про стягнення витрат на професійну правничу допомогу – задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 6000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу. Заяву ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_1 про стягнення витрат на професійну правничу допомогу – задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 2000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 225 грн. сплаченого судового збору за розгляд справи судом першої інстанції.».

Крім цього, колегія суддів вирішує питання стягнення судових витрат за розгляд справи судом апеляційної інстанції.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 просила стягнути з ОСОБА_1 на її користь 32000 грн. судових витрат за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до п.1 та п.3 Додаткової угоди про внесення змін до договору про надання правової допомоги від 24 червня 2024 року (т.2, а.с.222), адвокат зобов`язався написати від імені та в інтересах клієнта апеляційну скаргу на рішення Личаківського районного суду м.Львова від 15.05.2024 року у справі №463/503/21, надавати клієнту іншу правничу допомогу пов`язану з розглядом апеляційної скарги та узгодили, що фіксований розмір гонорару адвоката за виконання ним зобов`язань, передбачених п.1 цієї Додаткової угоди – 30000 грн.

Відповідно до Акту приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) №12 від 02 червня 2024 року (т.2, а.с.221), адвокат передав, а клієнт прийняв наступні послуги:

- підготовка та написання апеляційної скарги – 18 год.

Відповідно до Акту приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) №13 від 17 липня 2024 року (т.3, а.с.66), адвокат передав, а клієнт прийняв наступні послуги:

- підготовка відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_1 – 4 год.

Однак, колегія суддів вважає розмір витрат понесених на правничу допомогу завищеним, не співмірним із складністю справи, часом, витраченим адвокаткою на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокаткою послуг та виконаних робіт, а також враховуючи те, що в матеріалах справи відсутній детальний опис виконаних адвокаткою доручень клієнта та не конкретизовано обсягу робіт, вчинених адвокаткою та те, що апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Личаківського районного суду м.Львова від 15 травня 2024 року залишено без задоволення, апеляційну скаргу ж на додаткове рішення – задоволено частково, відтак клопотання ОСОБА_2 про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції слід задовольнити частково та стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1700 грн. витрат на професійну правничу допомогу понесених в суді апеляційної інстанції.

ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_1 просив стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 65000 грн. витрат понесених на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до Додаткової угоди про внесення змін до Додаткової угоди від 16.01.2021 року до Договору №21/06/16 від 16.01.2021 року про надання правової (правничої) допомоги від 25 червня 2024 року (т.3, а.с.54), сторони доповнили вказану Угоду пунктом 4 наступного змісту: «За підготовку адвокатом в інтересах клієнта у цивільній справі №463/503/21 Личаківського районного суду м.Львова апеляційної скарги та/або відзиву на апеляційну скаргу, та/або касаційної скарги та/або відзиву на касаційну скаргу, клієнт сплачує на користь адвоката гонорар у розмірі 20000,00 грн. за підготовку кожного із зазначених процесуальних документів, тобто як за підготовку апеляційної чи касаційної скарги, так і за підготовку відзиву на апеляційну скаргу».

Відтак, просив стягнути з ОСОБА_2 20000,00 грн. за підготовку та подання апеляційної скарги на рішення Личаківського районного суду м.Львова від 15 травня 2025 року, 40000,00 грн. за підготовку та подання відзивів на апеляційну скаргу ОСОБА_2 та 5000,00 грн. за представництво інтересів у судовому засіданні.

Однак, колегія суддів вважає розмір витрат понесених на правничу допомогу завищеним, не співмірним із складністю справи, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, а також враховуючи те, що в матеріалах справи відсутній детальний опис виконаних ОСОБА_4 доручень клієнта та відсутній розрахунок наданих послуг та отриманих інших послуг у часових (годинних, хвилинних) рамках, хоча Додатковою угодою про внесення змін до Додаткової угоди від 16.01.2021 року до Договору №21/06/16 від 16.01.2021 року про надання правової (правничої) допомоги від 25 червня і підтверджено факт надання послуг, а також враховуючи те що представник позивача не брав участі ні в одному судовому засіданні в суді апеляційної інстанції, а крім цього зважаючи на те, що апеляційна скарга на основне рішення – відхилена, а скарга на додаткове рішення – задоволена частково, – колегія суддів вважає за необхідне клопотання Галушки Василя Васильовича в інтересах ОСОБА_1 про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу задовольнити частково та стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 2500 грн. витрат на професійну правничу допомогу понесених в суді апеляційної інстанції.

Також, 10.12.2024 року до Львівського апеляційного суду надійшло клопотання ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_1 про повернення суми судового збору, в якому просить повернути ОСОБА_1 2856,00 сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги.

В обґрунтування клопотання зазначає, що при поданні ОСОБА_1 апеляційної скарги на рішення суду від 15.05.2024 року було сплачено за платіжною інструкцією від 26 червня 2024 року №0.0.3728727238.1 АТ КБ «Приватбанк» судовий збір у розмір 6489,60 грн.. Водночас, ухвалою від 01 липня 2024 року про залишення апеляційної скарги без руху ОСОБА_2 розмір судового збору за апеляційне оскарження визначено в сумі 3633,60 грн., тобто на 2856,00 грн. менше від суми судового збору, сплаченого ОСОБА_1 .

Колегія суддів вважає за необхідне у задоволенні такого клопотання – відмовити, оскільки Галушка Василь Васильович в інтересах ОСОБА_1 подаючи апеляційну скаргу просив скасувати рішення Личаківського районного суду м. Львова від 15 травня 2024 року та прийняти постанову, якою позовну заяву задоволити повністю, а відтак оскаржив вказане рішення в повному обсязі, відповідно сума судового збору за подання апеляційної скарги становить 150% ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви відповідно до пп. 6, п 1, ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір» (чинного на момент подання апеляційної скарги), враховуючи наявність однієї немайнової та однієї майнової вимоги. Однак, ОСОБА_2 подаючи апеляційну скаргу просила рішення Личаківського районного суду м. Львова від 15 травня 2024 року в частині задоволених позовних вимог і стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 15000 грн. моральної шкоди скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити в задоволенні таких позовних вимог, тобто оскаржила вказане рішення тільки в частині стягнення на користь ОСОБА_1 15000 грн. моральної шкоди, що є майновою вимогою і відповідно сума судового збору за подання апеляційної скарги є меншою.

Судовий збір за розгляд апеляційних скарг на основне рішення не стягується, оскільки такі залишені без задоволення. За апеляційні скарги на додаткове рішення судовий збір не справляється.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 ч.1 п.2, 376 ч.1 п.2-4, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, -

п о с т а н о в и л а :

       апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_1 на рішення Личаківського районного суду м.Львова від 15 травня 2024 року – залишити без задоволення.

Рішення Личаківського районного суду м.Львова від 15 травня 2024 року – залишити без змін.

Апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_1 на додаткове рішення Личаківського районного суду м.Львова від 03 червня 2024 року – задовольнити частково.

Додаткове рішення Личаківського районного суду м.Львова від 03 червня 2024 року – змінити, виклавши резолютивну частину додаткового рішення таким чином:

«Заяву ОСОБА_2 про стягнення витрат на професійну правничу допомогу – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 6000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Заяву ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_1 про стягнення витрат на професійну правничу допомогу – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 2000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 225 грн. сплаченого судового збору за розгляд справи судом першої інстанції.».

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1700 грн. витрат на професійну правничу допомогу понесених в суді апеляційної інстанції.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 2500 грн. витрат на професійну правничу допомогу понесених в суді апеляційної інстанції.

У задоволенні клопотання ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_1 повернення надмірно сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги – відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення постанови безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 16 травня 2025 року.

        Головуючий:                 Я.А. Левик

        Судді:                Н.П. Крайник

                               М.М. Шандра