ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 травня 2025 року

м. Київ

справа № 759/19162/19

провадження № 51 - 5022 км 24

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального

суду у складі

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового

засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

засудженого ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 на вирок Київського апеляційного суду від 2 серпня 2024 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019100080006848, за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Святошинського районного суду м. Києва від 28 серпня 2022 року ОСОБА_6 засуджено за ч. 2 ст. 187 КК із застосуванням ст. 69 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років. На підставі статей 75, 76 КК ОСОБА_6 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки та покладено на нього певні обов`язки.

Згідно з вироком суду ОСОБА_6 визнано винуватим у нападі з метою заволодіння чужим майном, поєднаному із застосування насильства та погрозою застосування насильства небезпечного для життя чи здоров`я особи, яка зазнала нападу (розбій), вчиненому за попередньою змовою групою осіб, за обставин, детально викладених у вироку.

Апеляційний суд частково задовольнив апеляційну скаргу прокурора. Вирок скасував в частині призначеного ОСОБА_6 покарання та ухвалив в цій частині новий вирок, яким призначив ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 187 КК із застосуванням ст. 69 КК покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, з конфіскацією всього належного йому майна. Строк відбування покарання ОСОБА_6 вказав рахувати з моменту затримання, а саме з 1 серпня 2024 року. Зараховано ОСОБА_6 в строк покарання строк попереднього ув`язнення з 18 вересня 2022 року до 28 серпня 2023 року включно, з розрахунку один день позбавлення волі за один день тримання під вартою. В решті вирок залишив без зміни.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

В касаційній скарзі захисник, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, просить скасувати вирок апеляційного суду і призначити новий розгляд у цьому суді. Вказує, що у своєму рішенні апеляційний суд лише виклав доводи, наведені прокурором в апеляційній скарзі, однак, в супереч вимогам ст. 419 КПК, не надав жодної оцінки запереченням сторони захисту. Зазначає, що суд апеляційної інстанції скасовуючи вирок місцевого суду не врахував, що при затриманні ОСОБА_6 опору не чинив, від початку кримінального провадження співпрацював зі слідством, давав щирі, визнавальні, послідовні і правдиві показання. Вказані обставини, на думку захисника, відповідно до ст. 66 КК є пом`якшуючими обставинами. зазначає, що апеляційним судом при призначенні покарання в повній мірі не враховано характер і ступінь тяжкості вчиненого засудженим злочину, обставини, які пом`якшують покарання, дані про особу ОСОБА_6 , його молодий вік, який раніше не судимий, має захворювання і потребує щоденного прийому ліків, має постійне місце проживання, а також не враховано думку потерпілого, який в судовому засіданні в суді першої інстанції зазначив, що жодних претензій до засудженого не має та просив не позбавляти його волі.

Позиції учасників судового провадження

Засуджений підтримав касаційну скаргу захисника та просив її задовольнити. Прокурор заперечував проти її задоволення.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права при ухваленні судових рішень у тій частині, в якій їх було оскаржено.

Висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні злочину, за який його засуджено, та правильність кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 187 КК у касаційній скарзі захисником не оспорюються. При розгляді кримінального провадження в суді першої інстанції, відповідно до вимог ч. 3 ст. 349 КПК, суд визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обстави, які ніким не оспорюються.

Доводи, викладені у касаційній скарзі захисника про невідповідність призначеного ОСОБА_6 апеляційним судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та його особі через суворість, на думку Суду, є необґрунтованими з огляду на таке.

Відповідно до положень статей 370, 420 КПК суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції та ухвалює свій вирок у разі необхідності застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення чи збільшення обсягу обвинувачення, необхідності застосувати більш суворе покарання, а також у разі скасування необґрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції або ж у разі неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання. Таке рішення апеляційного суду має бути законним, обґрунтованим та вмотивованим.

Суд апеляційної інстанції зазначених вимог кримінального процесуального закону дотримався.

Відповідно до ст. 50 КК покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. При цьому покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

Згідно з вимогами ст. 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, які пом`якшують і обтяжують

За змістом ст. 69 КК за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційний злочин, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за цей злочин.

Згідно зі ст. 75 КК, якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Як убачається з вироку місцевого суду, при призначенні ОСОБА_6 покарання місцевий суд врахував характер та ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке віднесено до категорії тяжких злочинів, його відношення до скоєного, особу обвинуваченого, який раніше не судимий, на обліку у лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не перебуває, не працює, а також думку потерпілого претензій до обвинуваченого не має та просив не застосовувати до нього покарання, пов`язане з позбавленням волі, завдана моральна шкода йому повністю відшкодована. Обставиною, що пом`якшує покарання обвинуваченого суд визнав щире каяття у вчиненому та відшкодування потерпілому завданої шкоди. Обставин, які його обтяжують судом не встановлено.

З урахуванням наведеного, суд вважав за необхідне призначити ОСОБА_6 покарання в межах санкції ч. 2 ст. 187 КК у виді позбавлення волі.

Разом з тим, врахувавши конкретні обставини вчиненого злочину, щире каяття засудженого, а також те що він правдиво розповів про обставини вчиненого кримінального правопорушення, критично відноситься до своїх дій, особу ОСОБА_6 , його молодий вік, що він раніше не судимий, тривалий час хворіє і потребує постійного лікування, про що надав відповідні довідки, тому суд першої інстанції дійшов висновку, що при призначенні покаранні у виді позбавлення волі слід застосувати ст. 69 КК та призначити йому покарання у виді позбавлення волі але нижче від найнижчої межі встановленої в санкції ч. 2 ст. 187 КК.

При цьому, врахувавши відсутність обтяжуючих покарання обставин та думку потерпілого про те, що матеріальна та моральна шкода йому відшкодована повністю і він просить не призначати ОСОБА_6 покарання пов`язане з позбавленням волі, місцевий суд дійшов висновку про можливість застосування до ОСОБА_6 ст. 75 КК, оскільки вважав, що виправлення та перевиховання обвинуваченого можливе без ізоляції від суспільства і саме таке покарання, на думку суду, буде необхідним та достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів.

Не погодившись із вироком місцевого суду прокурор подав апеляційну скаргу, в якій на обґрунтування своєї позиції щодо незаконності цього рішення виклав змістовні, конкретні доводи про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, внаслідок м`якості, та просив скасувати вирок місцевого суду й ухвалити новий, яким призначити ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 187 КК покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років з конфіскацією всього належного йому майна, а у решті вирок суду залишити без змін.

Зокрема сторона обвинувачення вказувала на те, що судом не взято до уваги обставини кримінального провадження, підвищений рівень суспільної небезпеки особи обвинуваченого, який зухвало, ігноруючи можливість отримати суворе покарання, наполегливо прагне вчиняти умисні кримінальні правопорушення та те, що ОСОБА_6 тривалий час переховувався від суду.

Переглядаючи кримінальне провадження за апеляційною скаргою прокурора, апеляційний суд дійшов висновку, що призначене ОСОБА_6 покарання місцевим судом за ч. 2 ст. 187 КК із застосуванням ст. 69 КК, у виді позбавлення волі на строк 5 років, відповідає вимогам статей 50, 65 КК, є достатнім та необхідним для їх виправлення та попередження нових правопорушень.

Разом із тим, апеляційний суд у вироку зазначив про необґрунтованість звільнення судом першої інстанції засудженоговід відбування призначеного йому покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК, а тому цей суд, дотримуючись вимог ст. 420 КПК, скасував вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_6 в частині призначеного йому покарання та ухвалив в цій частині новий вирок.

Зокрема суд зазначив, що наведене судом обґрунтування висновку щодо можливості виправлення обвинуваченого без відбування покарання є непереконливим, оскільки фактично підставами для такого висновку суду стали ті ж обставини, що враховувались судом при визначенні виду і розміру покарання, з урахуванням яких суд визнав за необхідне призначити обвинуваченому покарання саме у виді 5 років позбавлення волі, а до того ж всі ці обставини в своїй сукупності, на противагу твердженням суду першої інстанції, жодним чином не зменшують ступінь тяжкості вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення та суспільної небезпеки особи обвинуваченого і не вказують на можливість його виправлення без ізоляції від суспільства.

Крім цього, суд апеляційної інстанції зазначив, що судом першої інстанції належним чином не враховано ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, конкретні обставини вчинення кримінального правопорушення, а також особу обвинуваченого як у загально-соціальному аспекті, так і в плані його потенційної суспільної небезпеки, а саме те, що на момент вчинення кримінального правопорушення і постановлення вироку обвинувачений офіційно не працював, суспільно-корисною працею не займався, адже ці обставини жодним чином не підтверджені, а отже, вчинив корисливий злочин, з метою особистого збагачення, не бажаючи вживати заходів для пошуку законних джерел отримання доходу, тобто наполегливо прагне вести злочинний спосіб життя.

На переконання апеляційного суду, застосування до обвинуваченого інституту звільнення від відбування покарання з випробуванням не забезпечить мети кримінального покарання, що передбачає не тільки виправлення засудженого, але й запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як ним, так і іншими особами.

Також апеляційний суд зауважив, що засуджений ОСОБА_6 під час судового розгляду систематично не з`являвся до суду апеляційної інстанції, а застосовані заходи щодо його приводу у судові засідання свого позитивного результату не мали, у зв`язку з чим перебував у розшуку, що може свідчити про те, що він і не мав наміру виконувати обов`язки, покладені на нього судом при звільненні від відбування покарання з випробуванням.

З врахуванням вищенаведеного, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про неможливість виправлення ОСОБА_6 без ізоляції від суспільства, а отже, і про безпідставність рішення суду першої інстанції щодо його звільнення від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК, з чим погоджується й колегія суддів.

Суд касаційної інстанції вважає, що призначене апеляційним судом ОСОБА_6 покарання ґрунтується на положеннях статей 50, 65 КК, відповідає принципам справедливості, співрозмірності та індивідуалізації покарання.

Переконливих аргументів, які би доводили явну несправедливість призначеного покарання за вироком апеляційного суду, в касаційній скарзі захисника не наведено.

Вирок апеляційного суду відповідає вимогам статей 370, 374, 420 КПК, є законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Доводи сторони захисту про неврахування апеляційним судом позиції потерпілого, який просив не позбавляти засудженого, відшкодування йому завданої шкоди, є безпідставними.

Так, думка потерпілого хоча і може бути врахована судом при призначенні покарання, однак у цій справі не є вирішальною та такою, яка б безумовно вказувала на можливість призначення засудженому покарання із застосуванням ст. 75 КК, з огляду на конкретні обставини вчиненого ОСОБА_6 злочину, який в темний час доби, за попередньою змовою з особою, матеріали відносно якої виділені в окреме провадження, маючи на меті незаконне збагачення, напали на потерпілого, застосували до нього насильство, небезпечне для його життя і здоров`я, та заволоділи майном останнього, яким у подальшому розпорядилися на власний розсуд.

Що стосується посилань захисника на незадовільний стан здоров`я ОСОБА_6 , то згідно з ч. 2 ст. 84 КК у випадку тяжкої хвороби засуджена особа може бути звільнена від покарання або його відбування в порядку статей 537, 539 КПК на стадії виконання вироку.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були би підставами для скасування чи зміни оскаржуваного вироку, при розгляді кримінального провадження в суді касаційної інстанції не встановлено, а тому касаційна скарга захисника задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд

ухвалив:

Вирок Київського апеляційного суду від 2 серпня 2024 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 -без задоволення.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3