Справа №2-70/12
Р І Ш Е Н Н Я
і м е н е м У К Р А Ї Н И
17 січня 2012 року місто Бахчисарай
Бахчисарайський районний суд Автономної Республіки Крим у складі:
головуючого судді Радьковой І.В.,
при секретарі Сторчаковой Н.Ю., за участю адвоката ОСОБА_1,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою
ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про розподіл спільного майна подружжя,
в с т а н о в и в :
позивач звернувся до суду із вимогами до ОСОБА_3 про розподіл спільного майна подружжя, мотивуючи свої вимоги, тим, що за період шлюбу ними спільно був придбаний автомобіль НОМЕР_1 1986 року випуску, який був зареєстрований на відповідачку. Вважає, що даний автомобіль є неподільною річчю і тому його необхідно залишити одному із подружжя. Після фактичного припинення шлюбних відносин, відповідачка без його відома та дозволу забрала автомобіль, який знаходився на території його будинку. На даний час йому стало відомо, що відповідачка зняла автомобіль з державної реєстрації у зв’язку із вибракуванням. При таких обставинах, враховуючи те, що відповідачка без його відома та дозволу продала і у подальшому зняла з обліку автомобіль, просить суд розділити автомобіль між ними та стягнути з ОСОБА_4 грошову компенсацію вартості ? частини даного автомобіля котра складає 10864,80 грн.
В ході судового засідання позивач та його адвокат ОСОБА_1 позовні вимоги підтримали в повному обсязі, наполягали на їх задоволені по мотивах викладених в позовній заяві. Позивач пояснив суду, що знаходячись шлюбі із відповідачкою вони спільно вирішили придбати автомобіль. Оскільки він є літньою людиною, має поганий зір, не має права керування, він вирішив, що автомобіль має бути оформлений на відповідачку. Також цьому рішенню сприяло, що на той час він був приватним підприємцем, а також син мав проблеми із кредитом і наявність зареєстрованого на ньому майна могла ускладнити становище. Він надав дружині 2500 доларів США одразу, а потім, з урахуванням оформлення автомобіля, ще зайняв у сусідки. Частину грошей відповідачка зайняла у своєї подруги. Оскільки він не цікавився машиною, дружина самостійно займалася її придбанням, оформленням і усіма справами. Після розірвання шлюбу, коли його не було вдома, вона самостійно вивезла машину при цьому у своєму позові про розподіл спільного майна не вказала її. На даний час машина знята з обліку і він наполягає на відшкодуванні йому ? частки її вартості, що визначена у висновку експерта.
Відповідачка та її представник ОСОБА_5 позовні вимоги не визнали у повному обсязі. Пояснили, що спірний автомобіль є особистою власністю відповідачки і був придбаний нею у період першого шлюбу за кошти, котрий на день народження їй подарував перший чоловік. Вона придбала даний автомобіль по довіреності. Жодних документів підтверджуючих наявність угоди купівлі-продажу автомобіля у неї не має. Немає ні розписок, ні листів чоловіка де він писав про гроші. Автомобілем користувався фактично її перший чоловік. Коли вони розлучилися, машина залишилася у нього і вона взагалі про неї забула, доки її не знайшла власниця машини і не стала вимагати поставити її на облік, оскільки вона не могла отримати іншу машину, як інвалід, маючи зареєстровану цю машину. Оскільки її перший чоловік відмовлявся у добровільному порядку віддати машину, то власниця звернулася до міліції і машину забрали. Вона зняла її з обліку і зареєструвала на себе. Оскільки машина була не на ходу вона її зняла з обліку у зв’язку із вибраковкою. Позивач до цієї машини жодного відношення не має. Своєчасно не реєструвала машину т.я. не вважала це за потрібне, маючи довіреність. Просила суд у задоволені позову відмовити.
Допитаний в ході судового засідання свідок ОСОБА_6 пояснив суду знаходився у шлюбі із відповідачкою. У той час працював на півночі із дружиною листувався та телефонував. Спільно вирішили придбати автомобіль і у 2000 році він надіслав їй поштою 2000 доларів США. Оскільки він був в м. Іркутськ, то придбанням автомобіля повністю займалася дружина. Коли приїхав став керувати автомобілем. Проїздив на ньому 4 роки доки не закінчився термін довіреності. Чому автомобіль належав їм на підставі довіреності не знає. Не може пояснити у зв’язку із чим автомобіль не було постановлено на облік протягом усього часу доки він їм користувався. Також пояснював суду, що ніяких документів про передачу коштів за даний автомобіль він ніколи не бачив і дружина їх йому не показувала. Власницю автомобіля бачив один раз у 2008 році коли вона приїжджала, щоб зняти машину з обліку т.я. не могла придбати іншу. Ніяких грошей з нього власниця не вимагала. У судовому засіданні не зміг назвати номер автомобіля, котрим користувався 4 роки, а також пояснив, що не знає, який саме документ посвідчує право особи на автомобіль.
Вислухавши сторони, їх представників ОСОБА_5 та ОСОБА_1, допитавши свідка, дослідивши матеріали справи суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Судом встановлено, що між сторонами склалися правовідносини, що витікають із поділу спільного майна подружжя, що регулюються СК України.
Сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 27.01.2007 року, котрий було розірвано рішенням Бахчисарайського районного суду АРК від 07.04.2010 року.(а.с.6, 78)
Згідно повідомлення Сімферопольського ВРЕР від 29.08.2011 року за ОСОБА_3 був зареєстрований автомобіль НОМЕР_2, котрий 03.06.2010 року був знятий з обліку у зв’язку з вибраковкою. (а.с.168)
Із відповіді Євпаторійського ОРЕР при УДАІ ГУ МВС України в АРК від 13.10.2011 року автомобіль НОМЕР_2 1986 року випуску був зареєстрований за ОСОБА_3 28.01.2008 року.(а.с.188)
Постановою Пленуму ВСУ №11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя»передбачено, що поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК та ст. 372 ЦК. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.
Статтею 69 ч. 1 СК України передбачено, що чоловік і дружина мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Відповідно до ст. 70 ч.1 СК України у разі поділу майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, частка майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Відповідно до вимог частин 1, 2 статті 60 СК майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності навіть і незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Згідно з положеннями частини 2 статті 65 СК при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.
Таким чином, вказаними правовими нормами встановлюється презумпція права спільної сумісної власності подружжя на кожну річ, набуту під час шлюбу, крім речей індивідуального користування та інших випадків, що передбачені статтею 57 СК.
Постановою Пленуму ВСУ №11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя»передбачено, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК) , відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об'єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч. 1 ст. 63, ч. 1 ст. 65 СК.
У випадку, коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.
Як встановлено в ході судового засідання відповідачка стверджує, що спірний автомобіль був її особистою власністю, оскільки був придбаний на гроші, що їй подарував перший чоловік. Дану позицію позивачка та її представник виклали як у своїх письмових заперечень на позов так і в ході судового розгляду справи.
Статтею 57 СК України передбачено, що особистою приватною власністю чоловіка або дружини є майно, набуте ними до шлюбу.
В обґрунтування даної позиції відповідачка привела пояснення свідка-свого першого чоловіка, а також письмові пояснення першої власниці автомобіля ОСОБА_7 у котрих підтверджується факт продажу нею автомобіля відповідачці. Також відповідачка вказує, що її право також підтверджується постановою про відмову у порушені кримінальної справи за заявою ОСОБА_7 з приводу розшуку її автомобіля та генеральною довіреністю на автомобіль.
Дослідивши усі наявні докази суд вважає, що допитаний в ході судового засідання свідок не надав чітких пояснень з приводу права власності на спірний автомобіль, оскільки не був свідком його придбання та оформлення. Крім того, надані ним пояснення з приводу надання відповідачці грошей є непослідовними та не чіткими, не співпадають з поясненнями відповідачки , оскільки він стверджує, що направив гроші відповідачці у 2000 році саме для придбання автомобіля, а відповідачка вказує, що гроші він надіслав їй у 2003 році на день народження і вона саме вже вирішила, що буде купувати саме автомобіль. Також свідок, котрий, починаючи з 1981 року більшість часу працював водієм не зміг назвати державний номер автомобіля, котрим він, з його слів, керував протягом чотирьох років. Крім того, будучі професійним водієм, як випливає із його трудової книжки, він пояснив, що не знає який документ посвідчує право власності на автомобіль. Не зміг також пояснити суду чому автомобіль належав їх родині на підставі довіреності. Суд розцінює дані пояснення свідка критично, оскільки вони є непослідовні, не відповідають матеріалам справи, а також відрізняються від пояснень самої відповідачки.
Суд також не приймає до уваги надані письмові пояснення ОСОБА_7, оскільки жодними іншими доказами факт продажу нею автомобіля відповідачці не підтверджено.
З приводу ствердження відповідачки, що вона набула права власності на автомобіль на підставі довіреності, суд приходить до наступного.
Стаття 316 ЦК Україні передбачає, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Право власності, відповідно до ст. 328 ЦК України, набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Згідно з п.3 ч.1 ст.208 ЦК України в письмовій формі належить вчинити правочини фізичних осіб між собою на суму, яка перевищує у двадцять та більше разів розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян. У тексті договору повинні бути вказані його сторони, предмет і зміст угоди, інші істотні умови договору.
Письмова форма договору купівлі-продажу автомобіля передбачена постановою КМУ від 07.09.19998 року №1338, котрою затверджені Правила державної реєстрації та обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин на шасі, автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів та мотоколясок (далі - Правила), згідно з п. 2 яких вони є обов’язковими для всіх юридичних і фізичних осіб. Відповідно п.4 Правил перед відчуженням транспортний засіб повинен бути знятий з обліку в підрозділі ДАІ. Зняття з обліку транспортного засобу здійснюється як передбачено п. 44 Правил після його огляду в підрозділі ДАІ на підставі заяви власника з наданням документу, який засвідчує його особу.
Статтею 8 Правил передбачено, що правомірність придбання транспортного засобу підтверджується зазначеними в них документами, зокрема: довідкою-рахунком наданою за формою згідно додатку №1 до Правил; договором та іншими посвідченими і установленому порядку документами, що встановлюють право власності на автомобіль. Бланки довідок-рахунків є бланками суворого обліку і виготовляються в порядку, передбаченому постановою КМУ від 19.04.1993 року №283.
Судом встановлено, що відповідно до діючих норм законодавства відповідачкою до 2008 року не було укладено договору купівлі-продажу автомобілю, відповідно право власності на спірний автомобіль виникло у неї з часу постановки автомобіля на облік, а саме з 28.01.2008 року.(а.с.188)
На підставі викладеної норми законодавства суд вважає, що постанова про відмову у порушенні кримінальної справи від 20.01.2008 року не може бути доказом набуття відповідачкою права власності на спірний автомобіль.
З приводу довіреності ОСОБА_7 від 17.06.2003 року на ім’я відповідачки із надання їй права керувати та розпоряджатися належним їй автомобілем НОМЕР_2 суд вважає, що оскільки відповідно до ст. 244 ЦК України довіреністю є письмовий документ, котрий видається представнику для представництва перед третіми особами, і не є документом, підтверджуючим набуття права власності на автомобіль, суд вважає, що доводи відповідачки, що її право власності підтверджується саме довіреністю є необґрунтованими і такими, що не засновані на законі.
Беручі до уваги, що із матеріалів справи випливає, що автомобіль було придбано відповідачкою саме у період шлюбу із позивачем, суд вважає, що автомобіль є спільною сумісною власністю сторін у справі частки у котрій є рівними, оскільки іншого судом не встановлено.
Оскільки відповідачка самостійно, без відома позивача розпорядилася спільним майном суд вважає, що вимоги позивача з приводу стягнення вартості належної йому частки обґрунтованими.
Згідно висновку судової автотоварознавської експертизи ринкова вартість автомобіля НОМЕР_2 1986 року випуску в цінах на дату проведення експертизи по аналогам ринку складає 21729,65 грн. (а.с.194-201)
З урахуванням рівності часток сторін у спільному майні з відповідачки підлягає стягненню ? частка вартості автомобіля, котра складає 10896,32 грн.( 21729,65 грн. :2).
Відповідно до ст.ст. 57-60 ЦПК України позивачем було приведено достатньо обґрунтованих доказів на підтвердження викладеної позиції. Відповідачкою у свою чергу не було надано жодного доказу на підтвердження виникнення у неї права власності на спірний автомобіль до шлюбу із позивачем. У зв’язку із чим позовні вимоги задовольняються у повному обсязі.
Судові витрати -судовий збір підлягає стягненню з позивача на користь держави (108,56грн.-51 грн.=57,96), з відповідачки на користь держави в сумі 108,56 грн. у порядку, передбаченому ст. 88 ЦПК України.
Позивач не наполягав на відшкодуванні йому судових витрат.
На підставі ст.ст.57,60, 65, 69, 70 СК України, ст.ст. 208,244, 316 ЦК України, Постанови Пленуму ВСУ №11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», ст.ст. 10, 11, 60, 212, 213, 214 ,215 ЦПК України, суд
в и р і ш и в :
позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про розподіл спільного майна подружжя задовольнити.
Розділити спільне майно подружжя -автомобіль НОМЕР_2 1986 року випуску між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, ринкова вартість котрого складає 21792,65 грн. по ? частці кожному.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 ? частку вартості автомобіля НОМЕР_2 1986 року випуску в сумі 10896,32 (десять тисяч вісімсот дев’яносто шість) грн..
Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий сбір в сумі 57,96 грн..
Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави судовий сбір в сумі 108,96 грн.
На рішення може бути подана апеляційна скарга в Апеляційний суд Автономної Республіки Крим протягом десяти днів з дня його проголошення через Бахчисарайський районний суд Автономної Республіки Крим.
Суддя
17.01.2012 2-1629/2011