Справа 2-1521/11

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12.01.2012

Староміський районний суд м. Вінниці в складі:

головуючого судді Вохмінової О.С.

при секретарі Момотюку А.О.

з участю позивачки ОСОБА_1

представника відповідачів Журавського А.Т.

третьої особи без самостійних вимог ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до виконкому Вінницької міської ради, Вінницької міської ради, третя особа без самостійних вимог –ОСОБА_3, про визнання права власності,

в с т а н о в и в:

          ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до виконкому Вінницької міської ради про визнання права власності на будинковолодіння АДРЕСА_1.

          ОСОБА_4 також до участі в справі були притягнуті Вінницька міська рада і третя особа без самостійних вимог –ОСОБА_3.

ОСОБА_1 мотивувала позов тим, що відповідно до договору від 15.10.1963 року, ОСОБА_4, який був двоюрідним братом її батька, отримав в безстрокове користування земельну ділянку для будівництва індивідуального житлового будинку. Будинок був побудований і власник разом з дружиною ОСОБА_5 проживали у ньому. В 1983 році ОСОБА_5 померла. Оскільки позивачка підтримувала родинні стосунки із ОСОБА_6, вона допомагала йому після смерті дружини, піклувалася про нього, обробляла город і земельну ділянку біля будинку. В літній період вона разом з чоловіком проживала в будинку ОСОБА_4 і допомагала йому. В 1987 році ОСОБА_4 помер. Будь-хто зі спадкоємців не з`являвся, тому вона продовжувала доглядати за будинковолодінням, зробила капітальний ремонт. З 1999 року вона разом з сім`єю почала постійно проживати в будинку по АДРЕСА_1. Оскільки вона відкрито і добросовісно користувалась будинковолодінням, на підставі ст. 344 ЦК України просила визнати за нею право власності за набувальною давністю.

          В судовому засіданні позивачка позов підтримала відповідно до викладених обставин. Додатково пояснила, що вона витратила значну суму коштів на утримання будинку. Після смерті ОСОБА_4 будь-хто зі спадкоємців не з`являвся, в тому числі і ОСОБА_3, яку вона намагалась розшукати. Оскільки вона та її сім’я відкрито і добросовісно користувались спірним домоволодінням з 1986 року, а з 1999 року почали постійно проживати у ньому, вважає, що вона набула права власності на будинковолодіння АДРЕСА_1 за набувальною давністю.

          В судовому засіданні представник Вінницької міської ради та виконкому Вінницької міської ради Журавський А.Т. позов не визнав. Суду пояснив, що позивачкою не доведено добросовісності заволодіння чужим майном і відкритості володіння протягом 10 років. Так, після смерті ОСОБА_4 спадщину прийняла, але не оформила, ОСОБА_3, і позивачка про це знала. Крім того, відповідно до п. 1 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, цей Кодекс набрав чинності з 1 січня 2004 р., а п. 8 Положень встановлено, що правила статті 344 ЦК України про набувальну давність поширюються також на випадки, коли володіння майном почалося за три роки до набрання чинності цим Кодексом. Оскільки позивачка оселилась в будинку в 1999 році, тобто до 2001 року, норма ст. 344 ЦК України на дані правовідносини не поширюється.

          Третя особа без самостійних вимог –ОСОБА_3, що була притягнута до участі в справі, суду пояснила, що вона є племінницею покійного ОСОБА_4, який склав на її користь заповіт. Після смерті ОСОБА_4 вона подала в нотаріальну контору заяву про прийняття спадщини, але про те, що потрібно отримати свідоцтво про право на спадщину, вона не знала. В даний час вона знаходиться у скрутному становищі, оскільки будинок, в якому вона зареєстрована та проживає, після пожежі, і знаходиться в непридатному для проживання стані. Наголосила, що вона не відмовляється від майна, яке їй заповів ОСОБА_4 і бажає оформити відповідні документи.

          Свідки ОСОБА_7 і ОСОБА_8 в судовому засіданні пояснили, що позивачка з сім`єю проживає у будинку, який належав її покійному дядькові, приблизно 10 років, до цього лише користувались всім будинковолодінням. Вони повністю зробили ремонт, провели комунікації, обробляють земельну ділянку. Будь-хто з родичів померлого будинком не цікавився.

          Вислухавши пояснення осіб, що беруть участь в справі, дослідивши матеріали справи, а також матеріали цивільної справи № 2-919-2004 за позовом ОСОБА_1 про визнання права власності за набувальною давністю          і матеріали інвентаризаційної справи № 5941 по даному будинковолодінню, суд прийшов до висновку, що в задоволенні позову слід відмовити.

ОСОБА_4 встановлено, що позивачка ОСОБА_1, з 1999 року постійно проживає в будинковолодінні по АДРЕСА_1, доглядає за будинком, обробляє земельну ділянку, провела необхідні комунікації і сплачує відповідну плату за водопостачання, електроенергію і газопостачання.

Згідно довідки-характеристики від 04.02.2004 року і матеріалів інвентаризаційної справи, дане будинковолодіння зареєстроване за ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року, на підставі договору про надання в безстрокове користування земельної ділянки для будівництва житлового будинку від 15.10.1963 року, посвідченого Першою Вінницькою державною нотаріальною конторою 21.10.1963 року № 4-650 (а.с. 9).

Своєю власністю ОСОБА_4 розпорядився, призначивши спадкоємцем за заповітом від 30.01.1986 року свою племінницю –ОСОБА_3 (а.с. 95).

В судовому засіданні ОСОБА_3 пояснила, що від спадщини не відмовляється і має намір оформити свідоцтво про право власності.

Згідно матеріалів спадкової справи, 12.05.1988 року ОСОБА_3 звернулась з заявою до нотаріальної контори про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 і видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом на спірне будинковолодіння, але відповідне свідоцтво не отримала (а.с. 55 об.), що на сьогоднішній день не позбавляє її можливості оформити спадщину.

Визнання права власності за набувальною давністю в порядку ст. 344 ЦК України базується на сукупності обставин, зазначених в ч. 1 цієї статті, а саме, добросовісного, відкритого і безперервного володіння нерухомим майном як своїм власним протягом десяти років. Відповідно до п. 8 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, правила ст. 344 ЦК України про набувальну давність поширюються на випадки, коли володіння майном розпочалося за три роки до набрання чинності цим Кодексом, тобто з 01.01.2001 року.

Але в судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 визнала, що їй було відомо про наявність заповіту і спадкоємців, які прийняли спадщину, тому її твердження щодо добросовісності заволодіння майном є необґрунтованими. Згідно загальних засад цивільного законодавства, володіння є добросовісним, якщо володілець не знав і не міг знати про те, що він володіє чужою річчю, а обставини, у зв`язку з якими виникло володіння чужою річчю, не давали найменшого сумніву щодо правомірності набуття майна. Такі факти позивачкою не доведені, тому і принцип добросовісності у володінні спірним будинком відсутній.

Згідно з ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Відповідно до ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Держава не втручається у здійснення власником права власності. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ст.ст. 60, 61 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь в справі, не підлягають доказуванню.

За недоведеністю позовних вимог ОСОБА_1 в задоволенні її позову про визнання права власності на будинковолодіння АДРЕСА_1 за набувальною давністю слід відмовити.

          На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 319, 321, 344 ЦК України, ст. ст. 5, 8, 10, 11, 57, 60, 212, 214, 215 ЦПК України,

в и р і ш и в:

          В задоволенні позову ОСОБА_1 до виконкому Вінницької міської ради, Вінницької міської ради, третя особа без самостійних вимог –ОСОБА_3, про визнання права власності на будинковолодіння АДРЕСА_1 за набувальною давністю - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення через Староміський райсуд м. Вінниці до апеляційного суду Вінницької області.

Особи, які брали участь в справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційні скарги протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Повне рішення виготовлено 17.01.2012 року.

Суддя: