КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: №   2-а-799/11                                         Головуючий у 1-й інстанції:   Українець В.В.         

Суддя-доповідач:  Собків Я.М.

У Х В А Л А

Іменем України

"20" грудня 2011 р.                                                                                                           м. Київ

 Київський апеляційний адміністративний суд  у складі колегії суддів:

головуючого судді                               Собківа Я.М.,

суддів                                                    Сорочка Є.О., Борисюк Л.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління пенсійного фонду України в Соломянському районі м. Києва на постанову Соломянського районного суду м. Києва  від 21 лютого 2011 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2  до Управління пенсійного фонду України в Соломянському районі м. Києва про визнання дій протиправними,  зобов’язання здійснити перерахунок пенсії особі, яка має статус дитини війни,-  

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Солом’янського районного суду м. Києва із адміністративним позовом до Управління пенсійного фонду України в Солом’янському районі м. Києва , в якому просив визнати незаконними дії відповідача щодо відмови у проведенні перерахунку та виплаті щомісячного державного 30-відсоткового підвищення до пенсії як дитині війни у розмірі, визначеному ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»та стягнути  з УПФУ в Солом’янському районі м. Києва недоплачене щомісячне державне соціальне підвищення до пенсії як дитині війни, виходячи із розміру 30 % від мінімальної пенсії за віком за період з 09.07.2007 р. по 31.12.2007 р. та з 22.05.2008 р. по 25.01.2011 р.

Ухвалою Солом’янського районного суду м. Києва від 31 січня 2011 року даний позов в частині вимог про визнання неправомірними дій та зобов’язання проведення нарахування та виплати недоплаченого щомісячного державного 30-відсоткового підвищення до пенсії як дитині війни за період з 09.07.2007 р. по 31.12.2007 р. та з 22.05.2008 р. по 26.07.2011 р. залишено без розгляду, як такий, що був поданий позивачем після закінчення встановленого законом шестимісячного строку звернення до суду за захистом порушених прав, свобод та інтересів.

          Постановою Солом’янського районного суду м. Києва від 21 лютого 2011 р. зазначений адміністративний позов задоволено.

            Не погоджуючись з прийнятою Постановою, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить Постанову суду першої інстанції скасувати та постановити нове рішення, яким повністю відмовити позивачу в задоволенні вимог його позову.

Згідно із ст. 195 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.

Враховуючи те, що апелянтом не заявлялася вимога щодо апеляційного перегляду ухвали Солом’янського районного суду м. Києва від 31 січня 2011 року якою частково було залишено без розгляду даний позов, колегія суддів вважає за необхідне розглядати дану справу в межах  поданої відповідачем апеляційної скарги.

            В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення.

Згідно абаз. 4, п. 8 ст. 1832 КАС України апеляційні скарги у справах, передбачених пунктами 1, 2 частини першої цієї статті, розглядаються апеляційними судами в порядку письмового провадження.

Згідно ч. 1 ст. 197 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі: подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які прийняті у порядку скороченого провадження за результатами розгляду справ, передбачених пунктами 1,2 частини першої статті 1832 КАС України.

Колегія суддів вважає, що справа може бути розглянута за наявними у справі матеріалами на основі наявних у справі доказів у порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги наявними у справі доказами, колегія суддів приходить до наступного.

Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ (ч. 1 ст. 2 КАС України).

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України та застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Перевіряючи правомірність оскаржуваного рішення, колегія суддів виходить з положень ч. 1 ст. 195 КАС України, згідно яким суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Враховуючи, що Постанова суду першої інстанції позивачем не оскаржується, суд апеляційної інстанції не знаходить підстав для перегляду зазначеного рішення в частині, яка не оскаржується апелянтом.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач є пенсіонером за віком та має статус дитини війни, а тому відповідно до Закону України від 01.01.2006 р. «Про соціальний захист дітей війни», йому повинна була виплачуватися соціальна допомога у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, але така була виплачена лише частково.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.

Позивач, відповідно до статті 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», має правовий статус дитини війни, що підтверджується  відповідним посвідченням.

Згідно статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»позивач має право на підвищення пенсії на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Як вбачається із матеріалів справи, при виплаті вказаної соціальної допомоги відповідач керувався Постановою Кабінету Міністрів України № 530 «Про деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян»від 28.05.2008 року.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів державного бюджету України.

Відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» рішення про призначення та перерахунок пенсій приймаються районним управлінням Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонерів, а тому відповідне Управління Пенсійного фонду України є належним відповідачем по справі.

Таким чином, враховуючи вимоги ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»і ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»та виходячи з ч. 2 ст. 3 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»- державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені іншими нормативно-правовими актами, а тому суд визнає, що відповідачем позивачу повинна була нараховуватися і виплачуватися щомісячна державна соціальна допомога у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.

Зі змісту статті 6 Закону про соціальний захист дітей війни випливає, що під час визначення розміру підвищення пенсії за основу її нарахування береться розмір мінімальної пенсії за віком.

За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими частиною першою статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.

З огляду на викладене правильними є висновки суду першої інстанції щодо не взяття до уваги положень частини третьої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та права на підвищення пенсії, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як це встановлено статтею 6 Закону про соціальний захист дітей війни.

В даному випадку мають враховуватися засади пріоритетності Законів України над урядовими нормативними актами та вимоги ст. 92 Конституції України, згідно якої виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина (п.1) та основи соціального захисту (п.6).

Згідно Постанови Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 року №9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», судам необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу (акти Президента України, постанови Верховної Ради України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, акти органів місцевого самоврядування, накази та інструкції міністерств і відомств, накази керівників підприємств, установ та організацій тощо) підлягають оцінці на відповідність як Конституції, так і закону.

Якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов'язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.

Згідно приписам ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, виходячи з якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.  У разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

За таких обставин суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що доводи викладені в апеляційній скарзі відповідача, не знайшли свого підтвердження, Постанова суду першої інстанції прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційна скарга відповідача –не підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду –без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.  

Як вбачається із матеріалів справи, адміністративний позов позивача розглянутий судом першої інстанції відповідно до статті 1832 КАС України в порядку скороченого провадження. Відповідно до частини 10 статті 1832 КАС України ухвала суду апеляційної інстанції по такій справі є остаточною і оскарженню не підлягає.

Керуючись, ст.ст. 2, 41, 160, 1832, 196, 197, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд-

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Солом’янському районі м. Києва - залишити без задоволення.

Постанову Солом’янського районного суду м. Києва від 21 лютого 2011 р. –залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі та подальшому оскарженню  не підлягає.

Головуючий суддя                                                  Я.М. Собків          

                              Судді:                                                                      Є.О. Сорочко

                                                                                                                 Л.П. Борисюк