ЛЬВІВСЬКИЙ  АПЕЛЯЦІЙНИЙ  АДМІНІСТРАТИВНИЙ  СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 грудня 2011 р. Справа № 145608/11/9104

          Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді:                                        Гінди О.М.

суддів:                                                             Багрія В.М., Старунського Д.М.

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Рожнятівському районі Івано-Франківської області на постанову Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 20 червня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Рожнятівському районі Івано-Франківської області про нарахування та виплату підвищення до пенсії дитині війни,–            

встановив:

У червні 2011 року позивач звернувся в суд з адміністративним позовом до відповідача в якому просив визнати протиправними дії відповідача щодо нарахування та виплати підвищення до пенсії дитині війни та зобов’язати його нарахувати та виплатити підвищення до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, передбаченого ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» починаючи з січня 2010 року з урахуванням ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» та виплачених сум.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач посилався на те, що відповідно до статті 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» він є особою, якій відповідно до цього Закону надано статус дитини війни. Згідно із статтею 6 цього Закону йому повинна виплачуватись щомісячна соціальна допомога у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, однак така у вказаний період виплачувалась не в повному обсязі.

Оскарженою постановою адміністративний позов задоволено. Визнано протиправною відмову відповідача щодо невиплати позивачу підвищення до пенсії, як дитині війни, у розмірі встановленому ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни». Зобов’язано відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу підвищення до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, як дитині війни починаючи з 01.01.2010 року відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням виплачених сум, і продовжувати нарахування такого підвищення на весь час дії ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Не погодившись з цією постановою, відповідач оскаржив її в апеляційному порядку. Вважає, що постанова прийнята з неповним з’ясуванням обставин справи та з порушенням норм матеріального і процесуального права, а тому підлягає скасуванню з підстав викладених в апеляційній скарзі. Просить скасувати постанову та прийняти нову, якою відмовити позивачу в задоволенні позову повністю.

Обґрунтовуючи апеляційні вимоги, апелянт посилається на те, що оскільки відповідач не є розпорядником бюджетних коштів, то відповідно нарахування та виплата позивачу підвищення до пенсії як дитині війни, здійснювалось в межах виділених на це коштів та згідно чинного на момент проведення виплати бюджетного законодавства. Апелянт також вказує, що судом першої інстанції не обґрунтовано застосовано до даних правовідносин положення ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», оскільки частина 3 статті 28 передбачає, що мінімальний розмір пенсії за віком, визначений частиною першою даної статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим Законом. За таких обставин, апелянт вважає, що положення ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» не можуть застосовуватися до правовідносин щодо нарахування та виплати позивачу підвищення до пенсії, як дитині війни. Крім цього, апелянт вказує на те, що суд першої інстанції не взяв до уваги той факт, що позивачем без поважних причин пропущено строк звернення до суду.

Суд апеляційної інстанції заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши підстави і межі апеляційної скарги, вважає, що така апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, виходячи з наступних підстав.

Як правильно встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, позивач в розумінні статті 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» є дитиною війни, що підтверджується відповідним посвідченням.

Згідно із ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, яка виплачується замість пенсії, підвищується на 30 % мінімальної пенсії за віком.

Змінами внесеними підпунктом 2 пункту 41 розділу II Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007 р. N 107-VI, дія статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» була обмежена. Однак, Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 р. N 10-рп/2008, положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», яким обмежувалась дія ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» визнані неконституційними та втратили чинність з моменту визнання їх такими.

Після Рішення Конституційного Суду України від 22.05.2008 р. N 10-рп/2008 дія ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» не обмежувалась та з 22.05.2008 року діяла в редакції відповідно до якої, дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Враховуючи викладені вище нормативно-правові положення, суд апеляційної інстанції погоджується із висновками суду першої інстанції, про наявність у позивача права на отримання підвищення до пенсії як дитині війни, у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, передбаченого ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Однак, суд першої інстанції не звернув увагу на те, що позивачем пропущено передбачений ч. 3 ст. 99 КАС України шестимісячний строк звернення до адміністративного суду, що в свою чергу у відповідності до ст. 100 КАС України є підставою для залишення частини позовних вимог без розгляду.

Із матеріалів справи видно, що із адміністративним позовом позивач звернувся 10.06.2011 року, тобто із пропуском шестимісячного строку звернення до адміністративного суду та не просив його поновити.

Враховуючи те, що позивач із адміністративним позовом звернувся із пропуском строку звернення до адміністративного суду та не просив його поновити, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги позивача за період з 01.01.2010 року по 09.12.2010 року включно, слід залишити без розгляду, у зв’язку із пропуском позивачем строку звернення до адміністративного суду.

Дані порушення норм процесуального призвели до неправильного вирішення справи за відповідними позовними вимогами, що у відповідності до ст. 202 КАС України є підставою для скасування постанови суду першої інстанції та прийняття нової постанови.

При цьому, суд першої інстанції правильно не вказав кінцевої дати нарахування та виплати спірного підвищення, оскільки  суд у своєму рішенні не може вказувати кінцеву дату нарахування та виплати підвищення до пенсії, так як орган Пенсійного фонду України зобов’язаний проводити відповідні нарахування та виплату до втрати такого права позивачем.

Відповідно до наведеного вище, суд апеляційної інстанції переконаний, що позовні вимоги позивача підлягають до часткового задоволення, а саме з 10.12.2010 року.

Суд не приймає до уваги посилання апелянта на те, що до даних правовідносин не підлягає до застосування положення ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», оскільки чинним законодавством України розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими частиною першою статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає. Відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та права на підвищення пенсії виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як це встановлено статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Відповідно до цього, нарахування та виплату позивачу підвищення до пенсії як дитині війни, відповідачу слід здійснювати з урахуванням положення ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» та виплачених за цей період сум.

Також, суд не може взяти до уваги посилання апелянта на те, що відповідач не є розпорядником бюджетних коштів, а фінансування виплат, пов’язаних із застосуванням Закону України «Про соціальний захист дітей війни» проводиться із державного бюджету, оскільки відсутність фінансування з державного бюджету коштів на витрати пов’язані із виплатою дітям війни підвищення до пенсії згідно із Законом України «Про соціальний захист дітей війни» не може бути підставою для невиконання положень ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Дана правова позиція суду, узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини, який у своєму рішенні від 08 листопада 2005 року в справі «Кечко проти України» зазначив, що держава самостійно визначає, які надбавки виплачувати своїм працівникам з бюджету. Держава може вводити, припиняти або закінчувати виплату цих надбавок. Проте, якщо правове положення, що діє, передбачає виплату певних надбавок, і дотримані всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти в цих виплатах, поки відповідне положення є таким, що діє (п. 23). Одночасно Європейський Суд з прав людини не прийняв аргумент уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність засобів як на причину невиконання своїх зобов’язань (п. 26).

Враховуючи викладене та те, що у відповідності до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди при розгляді справ, практику Європейського Суду з прав людини, застосовують як джерело права, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що відсутність фінансування коштів на виплату підвищення до пенсії позивачу, як дитині війни, не може бути підставою для невиконання вимог ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Враховуючи те, що судом першої інстанції рішення прийняте з порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, оскаржувану постанову слід скасувати з прийняттям нової постанови про часткове задоволення позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 99, 100, 195, 197, 198, 202, 205, 207, 254 КАС України,  суд -

постановив:

апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Рожнятівському районі Івано-Франківської області – задоволити частково.

Постанову Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 20 червня 2011 року у справі № 2а-2982/11/0913 скасувати та прийняти нову постанову, якою адміністративний позов задоволити частково.

Адміністративний позов ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Рожнятівському районі Івано-Франківської області про нарахування та виплату підвищення до пенсії дитині війни, в частині за період з 01.01.2010 року по 09.12.2010 року включно – залишити без розгляду.

Визнати протиправними дії управління Пенсійного фонду України в Рожнятівському районі Івано-Франківської області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, передбаченого ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», починаючи з 10.12.2010 року.

Зобов’язати управління Пенсійного фонду України в Рожнятівському районі Івано-Франківської області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, передбаченого ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» з 10.12.2010 року, з урахуванням ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» та виплачених за цей період сум.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі.

На постанову  протягом двадцяти днів з моменту набрання нею законної сили може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий:                                                                                О.М. Гінда

Судді:                                                                                          В.М. Багрій

                                                                                                    Д.М. Старунський