Справа № 308/13931/24

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 травня 2025 року                                                                м. Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі: головуючої судді – ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання – ОСОБА_2 , прокурора – ОСОБА_3 , захисника - адвоката ОСОБА_4 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку спеціального судового провадження за відсутності обвинуваченого (in absentia) кримінальне провадження, внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань за №22024070000000026 від 01.02.2024, про обвинувачення громадянина Російської Федерації ОСОБА_5 ,  ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Крутоложне Первомайського району, Томської області, Російської Федерації, зареєстрованого за адресою:  АДРЕСА_1 , фактично проживаючого за адресою:  АДРЕСА_2 , на території України раніше не судимий, документ, що посвідчує особу: паспорт громадянина РФ № 6911457568 від 22.06.2011, ідентифікаційний код  НОМЕР_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 110-2 КК України,

В С Т А Н О В И В:

Громадянин Російської Федерації ОСОБА_5 ,  ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Крутоложне Первомайського району, Томської області, Російської Федерації, зареєстрованого за адресою:  АДРЕСА_1 , фактично проживаючого за адресою:  АДРЕСА_2 , на території України раніше не судимий, документ, що посвідчує особу: паспорт громадянина РФ №  НОМЕР_2  від 22.06.2011, ідентифікаційний код  НОМЕР_1 , обвинувачується у фінансуванні дій, вчинених з метою зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, а також з метою насильницької зміни і повалення конституційного ладу та захоплення державної влади, вчиненому повторно.

24.10.1945 набув чинності Статут Організації Об`єднаних Націй, підписаний 26.06.1945, яким фактично створено Організацію Об`єднаних Націй (далі – ООН). До складу ООН входять Україна, Російська Федерація та ще 49 країн-засновниць, а також інші країни світу.

Відповідно до ч. 4 ст. 2 Статуту ООН усі члени вказаної організації утримуються в своїх міжнародних відносинах від погрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканності або політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним із цілями Об`єднаних Націй.

Декларацією Генеральної Асамблеї ООН № 36/103 від 09.12.1981 про недопустимість інтервенції та втручання у внутрішні справи держав та резолюціями – № 2131 (ХХ) від 21.12.1965, що містить Декларацію про неприпустимість втручання у внутрішні справи держав та про захист їх незалежності та суверенітету; № 2625 (XXV) від 24.10.1970, що містить Декларацію про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН; № 2734 (ХХV) від 16.12.1970, що містить Декларацію про зміцнення міжнародної безпеки, та № 3314 (ХХІХ) від 14.12.1974, що містить визначення агресії, – установлено, що жодна з держав не має права здійснювати інтервенцію чи втручання у будь-якій формі або з будь-якої причини у внутрішні та зовнішні справи інших держав. Цими ж міжнародними документами закріплено обов`язок держав: утримуватися від озброєної інтервенції, підривної діяльності, військової окупації, здійснення сприяння, заохочення чи підтримки сепаратистської діяльності; не допускати на власній території навчання, фінансування та вербовки найманців чи засилання таких найманців на територію іншої держави.

Крім того, у ст.ст. 1-5 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 14.12.1974 №3314 (ХХІХ) серед іншого визначено, що ознаками агресії є: застосування збройної сили державою проти суверенітету, територіальної недоторканності чи політичної незалежності іншої держави; застосування збройної сили державою в порушення Статуту ООН.

Будь-яке з наступних діянь, незалежно від оголошення війни, кваліфікується як акт агресії: вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, який би тимчасовий характер вона не мала, яка є результатом такого вторгнення або нападу, або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави або частини її; бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави; блокада портів або берегів держави збройними силами іншої держави; напад збройними силами держави на сухопутні, морські або повітряні сили, або морські та повітряні флоти іншої держави; застосування збройних сил однієї держави, що знаходяться на території іншої держави за угодою з приймаючою державою, у порушення умов, передбачених в угоді, або будь-яке продовження їх перебування на такій території після припинення дії угоди; дія держави, яка дозволяє, щоб її територія, яку вона надала в розпорядження іншої держави, використовувалася цією іншою державою для здійснення акту агресії проти третьої держави; засилання державою або від імені держави збройних банд, груп, іррегулярних сил або найманців, які здійснюють акти застосування збройної сили проти іншої держави, які мають настільки серйозний характер, що це є рівносильним наведеним вище актам, або її значна участь у них.

Жодні міркування будь-якого характеру, чи то політичного, економічного, військового чи іншого характеру, не можуть слугувати виправданням агресії.

Крім того, принципи суверенної рівності, поваги прав, притаманних суверенітету, незастосування сили чи погрози силою, непорушності кордонів, територіальної цілісності держав, мирного врегулювання спорів та невтручання у внутрішні справи держав були закріплені також у Заключному акті Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 01.08.1975, який підписаний СРСР, правонаступником якого є Російська Федерація.

Статтями 1 та 2 III Конвенції про відкриття воєнних дій від 18.10.1907, яка вступила в дію 26.01.1910 та 07.03.1955 визнана СРСР, правонаступником якого є Російська Федерація, передбачено, що військові дії між державами не повинні починатися без попереднього та недвозначного попередження у формі або мотивованого оголошення війни, або ультиматуму з умовним оголошенням війни. Про існування стану війни має бути без зволікання оповіщено нейтральним державам, і він матиме для них дійсну силу лише після отримання оповіщення.

У преамбулі Декларації про державний суверенітет України від 16.07.1990 (далі – Декларація) вказано, що Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах.

Відповідно до розділу V Декларації, територія України в існуючих кордонах є недоторканною і не може бути змінена та використана без її згоди.

24.08.1991 Верховною Радою Української Радянської Соціалістичної Республіки схвалено Акт проголошення незалежності України, яким урочисто проголошено незалежність України та створення самостійної української держави – України. Згідно з указаним документом, територія України є неподільною та недоторканною.

Незалежність України визнали держави світу, серед яких і Російська Федерація.

Згідно з п.п. 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05.12.1994 Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтвердили Україні своє зобов`язання згідно з принципами Заключного акту Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 01.08.1975 поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України, зобов`язалися утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони, або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом ООН.

Відповідно до п.п. 3, 8 Меморандуму про підтримку миру та стабільності в Співдружності Незалежних Держав від 10.02.1995, що укладений між державами СНД, серед яких є Україна та Російська Федерація, держави підтвердили непорушність існуючих кордонів один одного та зобов`язалися виступати проти будь-яких дій, що підривають їхню непорушність, а також вирішувати усі суперечки, що виникають з питань кордонів і територій, тільки мирними засобами. Держави також зобов`язалися не підтримувати на території інших держав-учасниць сепаратистські рухи, а також сепаратистські режими, якщо такі виникнуть; не встановлювати з ними політичних, економічних та інших зв`язків; не допускати використання ними територій і комунікацій держав-учасниць Співдружності; не надавати їм економічної, фінансової, військової та іншої допомоги.

31.05.1997 відповідно до положень Статуту ООН і зобов`язань згідно із Заключним актом Наради з безпеки і співробітництва в Європі, Україна та Російська Федерація уклали Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією (ратифікований Законом України від 14.01.1998 №13/98-ВР та Федеральним Законом Російської Федерації від 02.03.1999 № 42–ФЗ). Відповідно до ст.ст. 2-3 зазначеного Договору, Російська Федерація зобов`язалася поважати територіальну цілісність України, підтвердила непорушність існуючих між ними кордонів та зобов`язалася будувати відносини одна з одною на основі принципів взаємної поваги, суверенної рівності, територіальної цілісності, непорушності кордонів, мирного врегулювання спорів, незастосування сили або погрози силою, у тому числі економічні та інші способи тиску, права народів вільно розпоряджатися своєю долею, невтручання у внутрішні справи, додержання прав людини та основних свобод, співробітництва між державами, сумлінного виконання взятих міжнародних зобов`язань, а також інших загальновизнаних норм міжнародного права.

Відповідно до опису і карти державного кордону, які є додатками до Договору між Україною та Російською Федерацією про українсько-російський державний кордон від 28.01.2003 (ратифікований російською федерацією 22.04.2004), територія Автономної Республіки Крим, м. Севастополя, Донецької і Луганської областей відноситься до території України.

Статтями 1-2 Конституції України визначено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.

Згідно зі ст. 5 Конституції України, носієм суверенітету та єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами.

Відповідно до ст. 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Статтею 73 Конституції України визначено, що виключно всеукраїнським референдумом вирішуються питання про зміну території України.

Відповідно до ст.ст. 132-134 Конституції України територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території. До складу України входять: Автономна Республіка Крим, Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, Закарпатська, Запорізька, Івано-Франківська, Київська, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська області, міста Київ та Севастополь. Місто Севастополь має спеціальний статус, Автономна Республіка Крим (далі - АР Крим) є невід`ємною складовою частиною України і в межах повноважень, визначених Конституцією України, вирішує питання, віднесені до її відання.

Упродовж 2013 року у зв`язку з демократичними процесами, які відбувалися на території України, у представників влади російської федерації та службових осіб з числа керівництва збройних сил Російської Федерації, досудове розслідування та судовий розгляд щодо яких здійснюється в інших кримінальних провадженнях, виник злочинний умисел на вчинення протиправних дій, спрямованих на порушення суверенітету і територіальної цілісності України, зміну меж її території та державного кордону на порушення порядку, встановленого Конституцією України.

Мотивами зазначеного умислу стали євроінтеграційний курс розвитку України, підготовка до підписання Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, Європейським Співтовариством з атомної енергії та їхніми державами-членами, які були розцінені представниками влади і збройних сил Російської Федерації як безпосередня загроза економічним та геополітичним інтересам Російської Федерації, що сприятиме втраті впливу над політичними процесами в Україні та позбавить контролю над її економічною діяльністю, призведе до поглиблення співпраці України з Організацією Північноатлантичного договору з метою досягнення критеріїв, необхідних для набуття членства у цій організації та можливої денонсації угод щодо тимчасового розташування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України – в АР Крим та м. Севастополі.

Свою злочинну мету співучасники з числа представників влади та збройних сил Російської Федерації вирішили досягти шляхом розв`язання та ведення агресивної війни проти України з використанням підпорядкованих підрозділів і військовослужбовців збройних сил Російської федерації, у тому числі дислокованих на підставі міжнародних угод на території АР Крим і м. Севастополя, а також залучення до виконання злочинного плану інших осіб, у тому числі громадян України та Російської Федерації, створення і фінансування не передбачених законом збройних формувань та вчинення інших злочинів.

При цьому вони усвідомлювали, що такі протиправні дії призведуть до порушення суверенітету і територіальної цілісності України, незаконної зміни меж її території та державного кордону, загибелі людей, заподіяння значних матеріальних збитків та інших тяжких наслідків, передбачали і прагнули їх настання.

З метою реалізації вказаного умислу впродовж 2013 року на території Російської Федерації службові особи генерального штабу збройних сил Російської Федерації, на виконання наказів та під безпосереднім керівництвом представників влади та службових осіб збройних сіл Російської Федерації, досудове розслідування та судовий розгляд щодо яких здійснюється в інших кримінальних провадженнях, розробили злочинний план, яким передбачалося досягнення військово-політичних цілей Російської Федерації, які, на думку співучасників, були прямо пов`язані з необхідністю незаконної окупації та подальшої анексії АР Крим, м. Севастополя та південно-східних регіонів України та, поряд із застосуванням політичних, дипломатичних, економічних та інформаційних заходів, використання протестного потенціалу населення південно-східних регіонів України для організації сепаратистських референдумів, спрямованих на порушення територіальної цілісності України.

У подальшому, з грудня 2013 року до лютого 2014 року, для забезпечення схвалення та підтримки громадянами Російської Федерації і мешканцями південно-східних регіонів України злочинних діянь, спрямованих на порушення суверенітету і територіальної цілісності України та встановлення впливу і вагомості Російської Федерації на світовій арені, представники влади та збройних сил Російської Федерації, на виконання спільного злочинного плану, організували із застосуванням засобів масової інформації розпалювання в Україні національної ворожнечі шляхом ведення інформаційно-пропагандистської підривної діяльності.

Так, із грудня 2013 року за допомогою різних видів медіа-ресурсів Російської Федерації здійснювалось викривлення подій на Євромайдані, вказувалося на хибність європейського вектора розвитку зовнішніх відносин України. При цьому, шляхом перекручування, постійного нав`язування хибного тлумачення та компонування інформації для зміни свідомості та ставлення громадян російської федерації і місцевих мешканців південно-східних регіонів України до дійсності та значення подій, які насправді відбувалися в Україні, представники опозиційних до тодішнього політичного режиму в Україні сил висвітлювалися як прихильники крайньо націоналістичних поглядів, а учасники національно-визвольного руху середини ХХ століття (ОУН, УПА) – як прибічники та послідовники фашизму, пропагувалася їх неповноцінність за ознаками ідеологічних та політичних переконань.

Одночасно, за допомогою засобів масової інформації здійснювалося спотворення свідомості частини населення України з метою зміни світоглядних основ, зародження сумніву в необхідності та доцільності спільного існування в рамках самостійної, унітарної, суверенної держави Україна з європейським вектором розвитку, підбурювання до міжетнічних конфліктів, розпалювання сепаратистських настроїв серед населення окремих регіонів України (АР Крим і м. Севастополя та південно-східних областей), провокування національних зіткнень, формування хибного образу частини українського населення як «націонал-фашистів», які мають інші духовні та моральні цінності та пропагують культ насильства та знущання над російськомовним населенням України.

Ураховуючи, що територія АР Крим та м. Севастополя мала найбільше військово-стратегічне значення для представників влади та збройних сил Російської Федерації серед інших територій України, які були об`єктом їх злочинного посягання, а також те, що на вказаній території дислокувалися підрозділи Чорноморського флоту російської федерації, це сприяло найбільш прихованому використанню регулярних військ збройних сил російської федерації поряд з іншими елементами гібридної війни, а тому ведення гібридної війни проти України співучасники злочинного плану вирішили розпочати на території півострова Крим.

Для ефективної реалізації плану вирішено залучити військовослужбовців збройних сил Російської Федерації, співробітників інших силових відомств Російської Федерації, представників влади, інших громадян Російської Федерації та України. Крім того, з цією ж метою, представниками влади Російської Федерації створено та озброєно іррегулярні незаконні збройні формування, озброєні банди та групи найманців, якими керували офіцери спецслужб і збройних сил Російської Федерації.

Зокрема, на військовослужбовців Чорноморського флоту Російської Федерації співучасниками покладалося вжиття заходів щодо підготовки та розв`язання агресивної війни на території АР Крим і м. Севастополя, а саме: планування, підготовка, організація прийняття та розосередження на об`єктах Чорноморського флоту Російської Федерації військових підрозділів збройних сил російської федерації, які передбачалися генеральним штабом збройних сил Російської Федерації для здійснення вторгнення на територію АР Крим і м. Севастополя для ведення агресивної війни проти України; організація блокування підрозділами Чорноморського флоту російської федерації у взаємодії з військовими козацькими товариствами Російської Федерації, діючими під виглядом місцевих жителів АР Крим і м. Севастополя, та з представниками так званої «самооборони» - незаконними збройними формуваннями, військових частин Збройних Сил України та Державної прикордонної служби України з метою перешкоджання їхній законній діяльності щодо відсічі збройній агресії Російської Федерації, оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності; організація блокування транспортних комунікацій з метою нейтралізації роботи морського та повітряного військового транспорту, пошкодження об`єктів, які мають важливе оборонне значення для України; організація захоплень будівель і споруд органів державної влади України з метою перешкоджання їхній нормальній роботі.

Так, починаючи з 20.02.2014 для реалізації вищезазначеного умислу, з метою блокування та захоплення адміністративних будівель і ключових об`єктів військової та цивільної інфраструктури для забезпечення військової окупації та подальшої анексії російської федерації території АР Крим і м. Севастополя, усупереч вимогам п.п. 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05.12.1994, п.п. 3, 8 Меморандуму про підтримку миру та стабільності в Співдружності Незалежних Держав від 10.02.1995, ст.ст. 2, 3 Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і російською федерацією, принципів Заключного акта Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 01.08.1975, а також всупереч вимогам ч. 4 ст. 2 Статуту ООН, Декларації Генеральної Асамблеї ООН № 36/103 від 09.12.1981 про недопустимість інтервенції та втручання у внутрішні справи держав та декларацій, затверджених резолюціями Генеральної Асамблеї ООН № 2131 (ХХ) від 21.12.1965, що містить Декларацію про неприпустимість втручання у внутрішні справи держав та про захист їх незалежності та суверенітету, № 2625 (XXV) від 24.10.1970, що містить Декларацію про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН, № 2734 (ХХV) від 16.12.1970, що містить Декларацію про зміцнення міжнародної безпеки, № 3314 (ХХІХ) від 14.12.1974, що містить Визначення агресії, ст.ст. 1, 2 III Конвенції про відкриття воєнних дій від 18.10.1907, ст.ст. 1, 2, 68 Конституції України, на територію суверенної держави Україна, а саме АР Крим і м. Севастополь, здійснено вторгнення військовим, морським та повітряним транспортом окремих підрозділів збройних сил Російської Федерації.

У подальшому військовослужбовці Чорноморського флоту Російської Федерації, у взаємодії з підрозділами спеціальних військ збройних сил Російської Федерації, підрозділами та спеціальними формуваннями інших силових відомств Російської Федерації, іррегулярними незаконними збройними формуваннями, озброєними бандами, групами найманців та із залученням представників військових козацьких товариств Російської Федерації, продовжили реалізацію спільного умислу, спрямованого на військову окупацію та подальшу анексію АР Крим та м. Севастополя.

Зокрема, 27.02.2014 року близько 04 год. 30 хв. понад 100 озброєних військовослужбовців НОМЕР_3 окремого полку спецпризначення ПДВ збройних сил Російської Федерації проникли до будівель Верховної Ради АР Крим за адресою: АР Крим, м. Сімферополь, проспект Кірова, 13, та Ради Міністрів АР Крим за адресою: АР Крим, м. Сімферополь, вул. Карла Маркса, 18, захопили їх та установили контроль над їхньою діяльністю з метою забезпечення прийняття вигідних та необхідних для Російської Федерації рішень.

Здійснивши захоплення будівель центральних органів влади АР Крим і м. Севастополя, представники командування збройних сил Російської Федерації на виконання вказівок та розпоряджень представників влади Російської Федерації продовжили агресивні військові дії, визначені заздалегідь розробленим злочинним планом, з метою порушення суверенітету і територіальної цілісності України, зміни меж її території та державного кордону на порушення порядку, встановленого Конституцією України.

Зокрема, упродовж 27-28.02.2014 здійснено блокування автошляхів, захоплення аеропортів та транспортних підприємств, що організовували та забезпечували безпечний рух повітряних суден.

Одночасно із блокуванням автошляхів та захопленням аеропортів і транспортних підприємств розпочато блокування та захоплення військових частин Збройних Сил України, дислокованих на території АР Крим і м. Севастополя, пошкодження та знищення військового майна, що має важливе оборонне значення для України.

Після захоплення військових частин та виведення з ладу системи протиповітряної оборони підрозділів Збройних Сил України, дислокованих в АР Крим і м. Севастополі, порушуючи державний повітряний простір України, на територію півострова Крим почали безперешкодно здійснювати неодноразові перельоти з території Південного військового округу російської федерації та посадку в районах аеродромів «Кача» та «Гвардійське» Чорноморського флоту Російської Федерації військові літаки та вертольоти з військовослужбовцями збройних сил Російської Федерації на бортах.

Крім того, для забезпечення контролю над повітряним простором півострова Крим та з метою недопущення на зазначену територію військових підрозділів Збройних Сил України і представників правоохоронних органів України для вжиття заходів щодо відсічі збройній агресії Російської Федерації, оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності, військовослужбовцями Чорноморського флоту Російської Федерації у взаємодії з військовослужбовцями військових частин спеціального призначення збройних сил російської федерації, якими здійснено вторгнення на територію півострова Крим, проведено блокування, захоплення та диверсії на військових аеродромах, розташованих на території АР Крим і м. Севастополя.

Крім того, з 27.02.2014 військовослужбовцями Чорноморського флоту Російської Федерації, у взаємодії з представниками інших підрозділів збройних сил Російської Федерації, військових козацьких товариств Російської Федерації, на виконання розробленого злочинного плану розпочато заходи з блокування та захоплення військових частин ВМС Збройних Сил України та Державної прикордонної служби України.

Окрім цього, з метою контролю за використанням зброї та перешкоджанням виконання службових обов`язків щодо здійснення охорони державного кордону України, невеликими групами військовослужбовців зі складу невстановлених підрозділів спеціального призначення збройних сил Російської Федерації, у кількості до 100 осіб, у спеціальному екіпіруванні, озброєних автоматами, штурмовими гвинтівками, снайперськими гвинтівками та шумовими гранатами, здійснено напади та захоплення органів управління ДПС України на території АР Крим і м. Севастополя усіх рівнів – від регіонального управління до підрозділів охорони кордону.

Крім того, у період з 27.02.2014 до 18.03.2014 військовослужбовці збройних сил Російської Федерації спільно з іншими особами, у тому числі з числа військових козацьких товариств Російської Федерації, вчинили захоплення і блокування будівель правоохоронних органів, органів державної влади, підприємств, установ та організацій для взяття під свій контроль місцевих засобів телерадіомовлення і комунікації та забезпечення виконання іншими співучасниками ведення агресивної війни згідно з відведеними їм ролями в реалізації спільного умислу, спрямованого на окупацію та подальшу анексію території АР Крим та м. Севастополя.

Таким чином, з 20.02.2014 представниками влади Російської Федерації і службовими особами збройних сил Російської Федерації розпочато збройне вторгнення регулярних військ Російської Федерації на територію України з метою зміни меж території та державного кордону України, на порушення порядку, встановленого Конституцією України.

Виконання вищевказаних дій надало можливість представникам влади та службовим особам із числа керівництва збройних сил Російської Федерації забезпечити військову окупацію території АР Крим та м. Севастополя, проведення диверсій, блокування військових частин, установ та органів військового управління Збройних Сил України та інших військових формувань, державних органів та органів місцевого самоврядування, ведення підривної діяльності, організацію проведення на території АР Крим та м. Севастополя 16.03.2014 незаконного сепаратистського референдуму, спрямованого на порушення територіальної цілісності України, проголошення так званої «Республіки Крим» суверенною державою та подальше звернення нелегітимного парламенту АР Крим до Російської Федерації із пропозицією про прийняття «Республіки Крим» до складу Російської Федерації як нового суб`єкта федерації.

Так, 06.03.2014 Верховною Радою АР Крим прийнято незаконну постанову №1702-6/14 «Про проведення загальнокримського референдуму».

Вищевказаною постановою Верховна Рада АР Крим постановила увійти до складу Російської Федерації як суб`єкт Російської Федерації та провести 16.03.2014 загальнокримський референдум (включаючи місто Севастополь), на який винести альтернативні запитання: «1) Ви за возз`єднання Криму з Росією на правах суб`єкта Російської Федерації?»; «2) Ви за відновлення дії Конституції Республіки Крим 1992 року і за статус Криму як частини України?». При цьому, на голосування не виносилося питання про проголошення незалежності АР Крим та м. Севастополя.

Цією ж постановою Верховної Ради АР Крим також затверджено текст бюлетеня для голосування на загальнокримському референдумі 16.03.2014 і Тимчасове положення про загальнокримський референдум, утворено Комісію Автономної Республіки Крим із проведення загальнокримського референдуму.

Водночас, Указом виконувача обов`язків Президента України від 07.03.2014 №261/2014 зупинено дію вказаної постанови як такої, що не відповідає Конституції та законам України. Крім того, Конституційний Суд України своїм рішенням від 14.03.2014 № 2-рп/2014 визнав неконституційною зазначену постанову Верховної Ради АР Крим, оскільки нею порушено конституційний принцип територіальної цілісності України, а парламент Криму вийшов за межі своїх повноважень. Конституційний Суд України визнав дану постанову такою, що суперечить основоположним принципам суверенності та територіальної цілісності держави, закладеним у міжнародно-правових актах, зокрема принципу взаємної поваги до суверенної рівності кожної держави, що включає політичну незалежність, можливість зміни кордонів відповідно до міжнародного права мирним шляхом і за домовленістю.

Верховна Рада АР Крим незаконною постановою «Про Декларацію про незалежність АР Крим і міста Севастополя» від 11.03.2014 № 1727-6/14 затвердила Декларацію про незалежність АР Крим і міста Севастополя, спільно прийняту депутатами Верховної Ради АР Крим та Севастопольської міської ради.

Водночас, рішенням Конституційного Суду України від 20.03.2014 № 3-рп/2014 вказану постанову визнано неконституційною у зв`язку з тим, що затвердження такої декларації не належить до повноважень Верховної Ради АР Крим і суперечить ст.ст. 2, 8, 132, 133, 134, ч. 2 ст. 135, ст. 137, 138 Конституції України, а також є порушенням положень ст. 73, п. 2 ч. 1 ст. 85 Основного закону України.

У своєму рішенні Конституційний Суд України, зокрема, наголосив, що право на самовизначення на території АР Крим та в місті Севастополі було реалізовано їх жителями як невід`ємною частиною всього Українського народу під час всенародного голосування на всеукраїнському референдумі 01.12.1991. Ураховуючи результати цього референдуму, Верховна Рада України, діючи від імені Українського народу – громадян України всіх національностей, 28.06.1996 прийняла Конституцію України, в якій проголосила Україну суверенною і незалежною державою (стаття 1) та закріпила принцип її територіальної цілісності (стаття 2).

Конституційним Судом України у цьому ж рішенні зазначено, що Конституція України не передбачає права окремої частини громадян України (в тому числі і національних меншин) на одностороннє самовизначення, в результаті якого відбудеться зміна території України як унітарної держави.

16.03.2014 на окупованих Російською Федерацією територіях АР Крим та м. Севастополь представниками влади та збройних сил Російської Федерації, діючими на виконання спільного злочинного плану щодо порушення територіальної цілісності України шляхом окупації та подальшої анексії вказаних територій, організовано та проведено незаконний референдум.

Незважаючи на набуття законної сили постановою Верховної Ради України від 15.03.2014 № 891-VII «Про дострокове припинення повноважень Верховної Ради АР Крим», 17.03.2014 нелегітимною Верховною Радою АР Крим прийнято постанову №1745-6/14 «Про незалежність Криму», у якій заявлено про звернення до Російської Федерації з пропозицією про прийняття «Республіки Крим» до складу Російської Федерації як нового суб`єкта Російської Федерації зі статусом республіки.

Після цього, представники влади Російської Федерації продовжили реалізацію спільного злочинного плану, спрямованого на порушення територіальної цілісності України шляхом окупації та анексії території півострова Крим.

Так, незважаючи на незаконність організованого та проведеного представниками влади Російської Федерації на території півострова Крим референдуму 16.03.2014, нелегітимність існуючих органів влади АР Крим, всупереч наведеним вище міжнародним зобов`язанням Російської Федерації стосовно України, 17.03.2014 видано Указ Президента російської федерації № 147 «Про визнання Республіки Крим».

Цього ж дня президентом Російської Федерації видано розпорядження № 63-рп «Про підписання Договору між російською федерацією та Республікою Крим про прийняття до Російської Федерації Республіки Крим та утворення у складі Російської Федерації нових суб`єктів», яким погоджено проект вказаного Договору та прийнято рішення про його підписання на вищому рівні.

18.03.2014 в м. Москва Російської Федерації, президентом Російської Федерації ОСОБА_6 та самопроголошеними представниками так званої «влади Криму» ОСОБА_7 і ОСОБА_8 , а також самопроголошеним так званим «мером» м. Севастополя ОСОБА_9 підписано «Договір між російською федерацією та Республікою Крим про прийняття до російської федерації Республіки Крим та утворення у складі російської федерації нових суб`єктів» (далі – «Договір»).

Наступним етапом щодо реалізації злочинного плану представників влади та збройних сил Російської Федерації було надання незаконному «Договору» видимості юридичної сили, зокрема, шляхом визнання уявної міжнародної правосуб`єктності адміністративно-територіальних одиниць України – АР Крим та м. Севастополя.

Так, відповідно до ст. 8 Федерального конституційного закону «Про порядок прийняття до російської федерації та утворення в її складі нового суб`єкта російської федерації», єдиною умовою внесення до Державної Думи на ратифікацію міжнародного договору, що не вступив в силу, є визнання його конституційним судом Російської Федерації таким, що відповідає конституції Російської Федерації.

У подальшому, ввечері 18.03.2014 (більш точного часу досудовим розслідуванням не встановлено), до конституційного суду Російської Федерації надійшов запит президента Російської Федерації про перевірку відповідності конституції Російської Федерації тимчасово застосовуваного вищевказаного «Договору» про прийняття «Республіки Крим» до складу Російської Федерації (далі – Запит).

Постановою конституційного суду Російської Федерації від 19.03.2014 № 6-П «У справі про перевірку конституційності міжнародного договору, який не набрав чинності, між російською федерацією та Республікою Крим про прийняття до російської федерації Республіки Крим та утворення у складі російської федерації нових суб`єктів», безпідставно визнано незаконний «Договір» таким, що відповідає конституції Російської Федерації.

20.03.2014 державна дума федеральних зборів Російської Федерації прийняла федеральний закон № 36-ФЗ «Про ратифікацію Договору між російською федерацією і Республікою Крим про прийняття до російської федерації Республіки Крим та утворення у складі російської федерації нових суб`єктів» та погодила супутній до «Договору» федеральний конституційний Закон № 6-ФКЗ «Про прийняття до російської федерації Республіки Крим та утворення у складі російської федерації нових суб`єктів – Республіки Крим і міста федерального значення Севастополя».

21.03.2014 рада федерації федеральних зборів Російської Федерації на позачерговому засіданні своєю постановою № 68-СФ також погодила ратифікацію цього «Договору», а крім того, постановою № 69-СФ прийняла супутній до «Договору» Федеральний конституційний закон щодо утворення в Російській Федерації двох нових суб`єктів – «Республіки Крим» і «міста федерального значення Севастополя».

У той же день вищевказані федеральний (№ 36-ФЗ) та федеральний конституційний (№ 6-ФКЗ) закони були підписані президентом Російської Федерації та набули чинності.

Таким чином представниками влади Російської Федерації здійснена окупація частини території України – АР Крим і м. Севастополя та спроба легітимізувати указані дії.

В тимчасово окупованих АР Крим і м. Севастополі під виглядом органів державної влади створені окупаційні адміністрації Російської Федерації, які забезпечують подальшу окупацію та здійснюють управління указаними територіями на місцевому рівні.

Також представниками влади і збройних сил Російської Федерації вчинялися дії щодо зміни меж території та державного кордону України на решті території держави.

Так, вказаними особами організовувалися та проводилися у березні – квітні 2014 року антиурядові протестні акції, найбільш масові з яких – у Луганській, Донецькій, Харківській, Дніпропетровській, Запорізькій, Миколаївській, Херсонській та Одеській областях. Основою їх метою було поширення сепаратистських проросійських гасел та здійснення силового захоплення адміністративних будівель органів державної влади для послідуючої організації незаконних референдумів, спрямованих на порушення територіальної цілісності України.

З метою гарантованого досягнення указаних цілей та створення видимості того, що в Україні триває внутрішній конфлікт, представники влади та збройних сил Російської Федерації вирішили створити на її території терористичні організації, які поряд із основною функцією – здійснення терористичної діяльності, повинні створити враження діяльності в межах Донецької та Луганської областей опозиційних сил, які нібито від імені та за цілковитої підтримки місцевого населення відстоюють їх право на самовизначення та незалежність, що прямо суперечить Конституції України та нормам міжнародного права.

Так, під безпосереднім керівництвом та контролем невстановлених на цей час представників влади та збройних сил Російської Федерації, 07.042014 на території Донецької області України створено терористичну організацію «Донецька народна республіка» (далі – «ДНР»), а 27.04.2014 на території Луганської області України – терористичну організацію «Луганська народна республіка» (далі – «ЛНР»), у складі яких утворені незаконні збройні формування.

Контроль та координація діяльності цих терористичних організацій, як і їх фінансове та матеріальне забезпечення, у тому числі зброєю, боєприпасами, військовою технікою, здійснюється представниками влади та збройних сил Російської Федерації.

Указані терористичні організації мають: конкретних лідерів, які підтримують між собою тісні взаємозв`язки, чітку ієрархію та структуру, яка складається з політичного та силового блоків, керівники та учасники яких підпорядковуються лідерам організації, а також розподіл функцій між її учасниками, на яких покладені відповідні обов`язки згідно з єдиним планом спільних злочинних дій.

Так, на учасників політичного блоку, відповідно до плану спільних злочинних дій, покладалися наступні обов`язки: створення так званих органів державної влади «ДНР» та «ЛНР» та організація їх діяльності; видача нормативно-правових актів від імені нелегітимних органів державної влади «ДНР» та «ЛНР»; організація та проведення незаконного референдуму на території Донецької та Луганської областей про визнання суверенітету незаконних утворень «ДНР» та «ЛНР»; проведення агітаційної роботи серед населення щодо діяльності терористичних організацій «ДНР» та «ЛНР» з метою схиляння їх до участі у вказаних терористичних організаціях та отримання підтримки власної діяльності серед мешканців східних регіонів України; організація збору та отримання матеріальної і фінансової допомоги від інших учасників терористичних організацій та осіб, лояльно налаштованих до їх діяльності, а також розподіл такої допомоги; налагодження взаємодії між терористичними організаціями «Донецька народна республіка» та «Луганська народна республіка» та її лідерами з метою координації дій, спрямованих на повалення конституційного ладу та захоплення державної влади в Україні, а також дій, спрямованих на зміну меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України; налагодження взаємодії з прихильниками злочинної діяльності, що перебувають за кордоном з метою координації дій, отримання матеріальної і гуманітарної допомоги та озброєння, а також залучення іноземних громадян для протидії правоохоронним органам та Збройним Силам України; налагодження взаємодії з місцевими та закордонними засобами масової інформації з метою їх використання для агітацій, висвітлення діяльності «ДНР» та «ЛНР», дискредитації діяльності органів державної влади України та осіб, задіяних у ході проведення антитерористичної операції, та формування думки серед населення про законність власних дій, а також вчинення за допомогою таких ЗМІ закликів до повалення конституційного ладу і захоплення державної влади в Україні та дій, спрямованих на зміну меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України; надання матеріальної та організаційної допомоги учасникам бойового блоку «ДНР» та «ЛНР» для забезпечення їх протиправної діяльності; забезпечення учасників «ДНР» та «ЛНР» транспортом, символікою, агітаційними та іншими необхідними матеріалами.

На учасників силового блоку, відповідно до плану спільних злочинних дій, покладались наступні обов`язки: систематична організація та ведення збройного опору, незаконної протидії та перешкоджання виконанню службових обов`язків співробітниками правоохоронних органів України і військовослужбовцями Збройних Сил України; організація у групи осіб, які є прихильниками злочинної діяльності учасників «ДНР» та «ЛНР», озброєння зазначених осіб та керівництво їхніми діями, з метою опору представникам державної влади та унеможливлення припинення злочинної діяльності правоохоронними органами та Збройними Силами України; створення не передбачених законом збройних формувань та участь у їх діяльності; вербування нових учасників до складу силового блоку «ДНР» та «ЛНР» та керівництво їхніми діями; захоплення населених пунктів, будівель, військових частин та інших об`єктів на території Донецької та Луганської областей; скоєння терористичних актів та диверсій на території України; захоплення зброї чи заволодіння у інший спосіб боєприпасами, вибуховими речовинами, військовою технікою, транспортними засобами, а також будівництво укріплень з метою протидії діяльності осіб, задіяних у проведенні антитерористичної операції та забезпечення власної злочинної діяльності; викрадення осіб з метою отримання матеріальної вигоди та залякування мешканців, які підтримують діючу владу в Україні; силова підтримка учасників політичного блоку при проведенні незаконного референдуму на території Донецької та Луганської областей про визнання суверенітету незаконних державних утворень «ДНР» та «ЛНР», а також укріплення та охорона зайнятих ними будівель та споруд; вчинення дій, спрямованих на унеможливлення проведення 25.05.2014 позачергових виборів Президента України на території Донецької та Луганської областей; організація поставок зброї, боєприпасів, вибухових речовин, військової техніки та їх розподіл серед учасників терористичної організації; охорона полонених військовослужбовців Збройних Сил України, інших військових формувань та цивільного населення, незаконно утримуваних учасниками терористичних організацій.

На керівників блоків покладалося керівництво, організація дій та контроль за діяльністю підлеглих їм співучасників злочину за допомогою керівників груп, що входять до складу вказаних блоків.

Основними завданнями учасників указаних терористичних організацій було насильницьке повалення конституційного ладу, захоплення державної влади в Україні, зміна меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, шляхом застосування зброї, вчинення терористичних актів – здійснення вибухів, підпалів та інших дій, які створюють небезпеку для життя та здоров`я людини, загрозу заподіяння значної майнової шкоди та настання інших тяжких наслідків.

Враховуючи викладене, «ДНР» і «ЛНР» є стійкими об`єднаннями невизначеної кількості осіб (більше трьох), створені з метою здійснення терористичної діяльності, у межах яких здійснено розподіл функцій, встановлено правила поведінки, обов`язкові для цих осіб під час підготовки і вчинення терористичних актів, а тому у відповідності до ст. 1 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» є терористичними організаціями.

07.042014 за поданням керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України, погодженим із Головою Служби безпеки України, на території Донецької і Луганської областей розпочато проведення антитерористичної операції (далі – АТО).

13.04.2014 через посилення сепаратистських виступів та захоплення державних установ на сході України, виконуючий обов`язки Президента України Указом від 14.04.2014 № 405/2014 затвердив рішення Ради національної безпеки і оборони України «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України», та Україною розпочато на території Донецької та Луганської областей широкомасштабну АТО із залученням Збройних Сил України та інших військових формувань.

Визнання Верховною Радою України «ДНР» і «ЛНР» терористичними організаціями, як і численні злочини вчинені їх представниками, знайшли своє відображення у Заяві Верховної Ради України «Про трагічну загибель людей внаслідок терористичного акту над територією України», схваленій постановою Верховної Ради України від 22.07.2014 № 1596-VII, Заяві Верховної Ради України «Щодо протидії поширенню підтримуваного російською федерацією міжнародного тероризму», схваленій постановою Верховної Ради України від 22.07.2014 № 1597-VII, Зверненні Верховної Ради України до Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, національних парламентів держав - членів ЄС, США, Канади, Японії та Австралії щодо масового розстрілу людей під Волновахою в Україні, затвердженому постановою Верховної Ради України від 14.01.2015 № 106-VIII, Заяві Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії російської федерації та подолання її наслідків», схваленій постановою Верховної Ради України від 21.04.2015 № 337-VIII.

Отже, Верховною Радою України, як єдиним законодавчим органом державної влади, констатовано віднесення «ДНР» і «ЛНР» до терористичних організацій, а відповідних осіб, які забезпечують їх функціонування, як учасників терористичної організації.

Відповідно до положень Європейської конвенції про боротьбу з тероризмом від 27 січня 1977 року № ETSN90, Протоколу, що вносить зміни до зазначеної конвенції від 15 травня 2003 року № ETSN190, Резолюції Ради Безпеки ООН від 28 вересня 2001 року № 1373 по боротьбі з тероризмом, Конвенції Ради Європи про запобігання тероризму від 16 травня 2005 року, терористична організація виділена як вид злочинної організації за спеціальною метою – здійснення терористичної діяльності.

Водночас, відповідно до Закону України «Про боротьбу з тероризмом» терористична діяльність – діяльність, яка охоплює: планування, організацію, підготовку та реалізацію терористичних актів; підбурювання до вчинення терористичних актів, насильства над фізичними особами або організаціями, знищення матеріальних об`єктів у терористичних цілях; організацію незаконних збройних формувань, злочинних угруповань (злочинних організацій), організованих злочинних груп для вчинення терористичних актів, так само як і участь у таких актах; вербування, озброєння, підготовку та використання терористів; пропаганду і поширення ідеології тероризму; фінансування та інше сприяння тероризму.

Терористичні організації створюються для вчинення діянь, передбачених ч.ч. 1-3 ст. 258 КК України, а також інших злочинів терористичної спрямованості, тобто діянь, направлених на порушення громадської безпеки, залякування населення, провокації воєнного конфлікту, міжнародного ускладнення, або скоєних з метою впливу на прийняття рішень чи вчинення або невчинення дій органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, службовими особами цих органів, об`єднаннями громадян, юридичними особами, міжнародними організаціями, або привернення уваги громадськості до певних політичних, релігійних чи інших поглядів винного (терориста). При цьому, злочини терористичної організації відрізняються від інших споріднених злочинів саме фактором цілеспрямованості залякування населення як засобу досягнення поставленої мети.

Враховуючи вищевикладене, «ДНР» і «ЛНР» містять усі необхідні ознаки терористичної організації, мають стабільний склад лідерів, які підтримують між собою тісні стосунки, централізоване підпорядкування учасників політичного та силового блоків лідерам організацій, а також план злочинної діяльності та чіткий розподіл функцій учасників щодо його досягнення.

Виходячи із системного аналізу положень ст. 28 КК України та ст. 1 Закону України «Про боротьбу з тероризмом», терористична організація за своєю правовою природою є одним із різновидів стійких злочинних об`єднань. Установлення наявності чи відсутності у певної групи чи організації ознак такого об`єднання та визначення його виду належить до повноважень суду при ухваленні вироку про притягнення до кримінальної відповідальності фізичних осіб за участь у злочинному об`єднанні, оскільки такі ознаки є обов`язковими елементами складу відповідних злочинів.

Для підтримки підконтрольних терористичних організацій «ДНР» і «ЛНР» представники влади Російської Федерації створили іррегулярні незаконні збройні формування. Указані збройні формування систематично підкріплювалися найманцями з Російської Федерації, у тому числі з числа звільнених у запас військовослужбовців збройних сил Російської Федерації, а також постачанням зброї і військової техніки, у тому числі танки, артилерійські системи, протитанкові засоби та зенітно-ракетні комплекси, що постачались Російською Федерацією на територію України.

Учасниками терористичних організацій «ДНР» і «ЛНР» за підтримки незаконних збройних формувань, озброєних банд, груп найманців, у тому числі засланих в Україну з Російської Федерації, а також розвідувально-диверсійних груп, які очолювали офіцери головного управління генерального штабу збройних сил російської федерації, шляхом вчинення терористичних актів, захоплення адміністративних будівель і ключових об`єктів інфраструктури, актів застосування збройної сили проти держави України, а також інших злочинів, здійснено окупацію частини території Донецької та Луганської областей та взято під контроль частину державного кордону України в указаних областях.

Керівники терористичних організацій «ДНР» і «ЛНР» за сприяння та координації представників влади Російської Федерації провели фіктивні референдуми про відокремлення Донецької і Луганської областей від України та проголошення їх незалежними «державами».

Усвідомлюючи, що законні дії сил АТО по припиненню діяльності терористичних організацій та відновленню конституційного правопорядку на території України ставлять під загрозу реалізацію їх злочинного плану, представники влади Російської Федерації залучили до його виконання не лише терористичні організації та іррегулярні збройні формування, а й регулярні підрозділи збройних сил Російської Федерації, які здійснювали ракетно-артилерійські обстріли, а також збройні напади на підрозділи і позиції сил АТО з території Російської Федерації.

Зокрема, 22.06.2014 диверсійно-розвідувальною групою збройних сил Російської Федерації із застосуванням мінометів, гранатометів та стрілецької зброї обстріляно колону підрозділу ІНФОРМАЦІЯ_2 на перехресті доріг Біловодськ-Чугінка-Розквіт.

05.07.2014 диверсійно-розвідувальною групою збройних сил Російської Федерації, яка рухалася на двох маломірних плавзасобах з боку РФ, в Азовському морі здійснено мінометний обстріл підрозділів « ІНФОРМАЦІЯ_3 » і « ІНФОРМАЦІЯ_4 » ІНФОРМАЦІЯ_5 .

11.07.2014 з території Російської Федерації із реактивної системи залпового вогню БМ-21 «Град» здійснено обстріл підрозділу тактичного угрупування « ІНФОРМАЦІЯ_2 » в районі населеного пункту Зеленопілля.

У травні-липні 2014 року силами АТО взято під контроль приблизно 70 відсотків території Донецької та Луганської областей, звільнено від учасників терористичних організацій значну кількість міст і населених пунктів та забезпечено контроль за основними транспортними комунікаціями. При цьому місто Луганськ, місто Горлівка Донецької області та частково місто Донецьк були блоковані.

Враховуючи указані успіхи сил АТО, з метою перешкодити їм відновити контроль над державним кордоном України в Донецькій і Луганській областях, представники влади Російської Федерації прийняли рішення про необхідність вторгнення регулярних підрозділів збройних сил Російської Федерації на територію Донецької області.

Упродовж 7-11.08.2014 здійснено посилення угруповання збройних сил Російської Федерації уздовж Державного кордону України, яке нараховувало до 32 батальйонно-тактичних груп (далі – БТГр) та 3 ротно-тактичних груп (далі – РТГр). Чисельність особового складу становила не менше 45 100 осіб, танків – до 160 одиниць, БМП та БТР – до 1 360 одиниць, артилерії – до 350 одиниць, РСЗВ – до 130 одиниць, бойових літаків –192 одиниці, вертольотів – 137 одиниць.

24.08.2014 військовослужбовці 331-го гвардійського парашутно-десантного полку НОМЕР_4 дивізії ПДВ збройних сил Російської Федерації загальною кількістю близько 400 осіб у взаємодії з іншими невстановленими підрозділами збройних сил Російської Федерації у складі 3-х батальйонно-тактичних груп (військовослужбовці збройних сил Російської Федерації у кількості понад 3 500 осіб, у розпорядженні яких перебувало близько 60 танків, 320 БМД та БМП, 60 гармат, у т.ч. до 16 протитанкових, близько 45 мінометів), діючи на виконання злочинного наказу представників влади і збройних сил Російської Федерації, з метою зміни меж території та державного кордону України шляхом ведення агресивної війни, здійснили широкомасштабне вторгнення на територію України в районі населених пунктів Побєда – Берестове Старобешевського району Донецької області та маршем просунулися в район м. Іловайськ Донецької області, де оточили підрозділи сил АТО.

При цьому, з метою введення в оману сил АТО, на військовій техніці збройних сил Російської Федерації було знято або замасковано тактичні знаки, які вказували на її приналежність до збройних сил Російської Федерації, а замість них нанесені розпізнавальні позначки, які використовувалися силами АТО.

29.08.2014, безпосередньо під час виходу особового складу підрозділів сил АТО з оточення в районі м. Іловайськ у похідному (не бойовому) порядку за визначеним маршрутом в якості наданого представниками влади і збройних сил Російської Федерації гуманітарного коридору, в районі населених пунктів Старобешево, Чумаки, Новодворське, Агрономічне, Многопілля, Червоносільське, Осикове, Новокатеринівка Донецької області, дві колони сил АТО, за наказами вищевказаних осіб, були розстріляні підрозділами збройних сил Російської Федерації та учасниками терористичної організації «ДНР».

У період з літа 2014 року по листопад 2015 року для організації оперативного управління й контролю іррегулярних незаконних збройних формувань Російської Федерації та підрозділів терористичних організацій «ДНР» і «ЛНР», їх забезпечення (фінансування) озброєнням, військовою технікою та іншим майном, на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей представниками влади і збройних сил Російської Федерації сформовано два армійські корпуси – 1-й армійський корпус (зі складом: 5 бригад, 3 окремі полки, 8 окремих батальйонів (дивізіонів), 5 батальйонів територіальної оборони та 2 окремі роти) на окупованій території Донецької області та 2-й армійський корпус (зі складом: 4 бригади; 2 окремі полки; 6 окремих батальйонів (дивізіонів), 8 батальйонів територіальної оборони, 2 окремі роти) на окупованій території Луганської області, які укомплектовувалися за рахунок підрозділів учасників терористичних організацій «ДНР» і «ЛНР» та регулярних військ збройних сил Російської Федерації.

При цьому, незаконні збройні формування терористичних організацій «ДНР» і «ЛНР», іррегулярні незаконні збройні формування Російської Федерації та військовослужбовці збройних сил Російської Федерації чинять збройний опір Україні у відновленні територіальної цілісності та забезпеченні правопорядку, а учасники політичного блоку вказаних терористичних організацій, за підтримки та сприяння представників влади Російської Федерації під виглядом органів державної влади, створили окупаційні адміністрації Російської Федерації, які забезпечують подальшу окупацію та здійснюють управління вказаними територіями на місцевому рівні.

З огляду на викладене, між державами Російської Федерації та Україна з 20.02.2014 триває збройний конфлікт міжнародного характеру.

Ч. 2 ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15.04.2014 № 1207-VII констатовано, що тимчасова окупація території України розпочалася 20.02.2014.

Законом України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» від 18.01.2018 № 2268-VIII визначено, що збройна агресія Російської Федерації розпочалася з неоголошених і прихованих вторгнень на територію України підрозділів збройних сил та інших силових відомств Російської Федерації, а також шляхом організації та підтримки терористичної діяльності; Російська Федерація чинить злочин агресії проти України та здійснює тимчасову окупацію частини її території за допомогою збройних формувань Російської Федерації, що складаються з регулярних з`єднань і підрозділів, підпорядкованих міністерству оборони Російської Федерації, підрозділів та спеціальних формувань, підпорядкованих іншим силовим відомствам Російської Федерації, їхніх радників, інструкторів та іррегулярних незаконних збройних формувань, озброєних банд та груп найманців, створених, підпорядкованих, керованих та фінансованих Російською Федерацією, а також за допомогою окупаційної адміністрації Російської Федерації, яку складають її державні органи та структури, функціонально відповідальні за управління тимчасово окупованими територіями України, та підконтрольні Російській Федерації самопроголошені органи, які узурпували виконання владних функцій на тимчасово окупованих територіях України.

З листопада 2021 року представники влади та збройних сил Російської Федерації, з метою підготовки до повномасштабного нападу на Україну, організували перекидання підрозділів збройних сил та інших військових формувань Російської Федерації до кордонів України, що пояснювалося запланованими спільними російсько-білоруськими навчаннями «Союзна рішучість-2022», які розпочалися 10.02.2022.

Станом на 08.02.2022 вздовж усього кордону з Україною з боку Російської Федерації, Республіки Білорусь та тимчасово окупованих територій України зосереджено 140 тис. військових Російської Федерації, включаючи повітряний та морський компонент.

З метою створення приводів для ескалації воєнного конфлікту і здійснення спроби виправдання своєї агресії перед громадянами Російської Федерації та світовою спільнотою, представниками влади та збройних сил Російської Федерації розроблено окремий план, який передбачав вчинення дій, спрямованих на введення в оману і залякування громадян російської федерації та мешканців тимчасово окупованих територій України, а також вчинення провокацій, які полягали у імітації нападів і вогневих ударів, вчинених нібито підрозділами Збройних Сил України по території Російської Федерації та тимчасово окупованим територіям України.

Одночасно із зазначеним передбачалося визнання керівництвом Російської Федерації «ДНР» і «ЛНР» незалежними державами та отримання від них звернення з запитом про надання військової підтримки, яка викликана нібито агресією Збройних Сил України.

На виконання зазначених намірів, 15.02.2022 державна дума Російської Федерації звернулася до президента Російської Федерації з проханням визнати незалежність «самопроголошених Донецької та Луганської народних республік».

18.02.2022 керівниками російських окупаційних адміністрацій на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей повідомлено про проведення евакуації місцевого населення тимчасово окупованих територій України до Ростовської області, що пояснювалося вигаданими застереженнями про те, що Збройні Сили України мають намір атакувати тимчасово окуповані території та здійснити їх силове повернення під контроль України.

19.02.2022 вказаними особами було оголошено так звану загальну мобілізацію жителів тимчасово окупованих територій Донецької та Луганської областей.

21.02.2022 керівники російських окупаційних адміністрацій на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей звернулися до Президента Російської Федерації з проханням визнати незалежність так званих Донецької та Луганської народних республік.

В цей же день, президент Російської Федерації скликав позачергове засідання ради безпеки Російської Федерації, де обговорено питання щодо доцільності визнання незалежності «Донецької та Луганської народних республік».

Службові особи з числа вищого керівництва Російської Федерації, які входять до складу ради безпеки Російської Федерації, публічно підтримали звернення державної думи Російської Федерації та заявили про необхідність визнання президентом Російської Федерації незалежності «Донецької народної республіки» та «Луганської народної республіки».

Цього ж дня президент Російської Федерації підписав указ про визнання незалежності «ДНР» та «ЛНР».

22.02.2022 президент Російської Федерації підписав з керівниками російських окупаційних адміністрацій на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей договори про дружбу, співробітництво та взаємну допомогу, які в той же день ратифіковані державною думою та радою федерації Російської Федерації.

В цей же день президент Російської Федерації, реалізуючи злочинний план, з метою надання видимості законності дій по нападу на Україну, направив до ради федерації Російської Федерації звернення про використання збройних сил Російської Федерації за межами Російської Федерації, яке було задоволено.

23.02.2022 керівники російських окупаційних адміністрацій на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей звернулися до президента Російської Федерації з проханням надати допомогу у відбитті надуманої ними воєнної агресії «українського режиму щодо населення» так званих Донецької та Луганської народних республік.

24.02.2022 о 5 год. президент Російської Федерації оголосив про своє рішення почати військову операцію в Україні.

В подальшому цього ж дня збройними силами Російської Федерації, які діяли за наказом керівництва і збройних сил Російської Федерації, віроломно здійснено пуск крилатих та балістичних ракет по аеродромам, військовим штабам і складам Збройних Сил України, а також підрозділами збройних сил та інших військових формувань Російської Федерації здійснено широкомасштабне вторгнення на територію суверенної держави Україна.

У період з 5 год. 24.02.2022 та щонайменше до 18.06.2024 (включно) підрозділи збройних сил та інших військових формувань Російської Федерації здійснюють спроби окупації українських міст, які супроводжуються бойовим застосуванням авіації, артилерійськими та ракетними ударами, а також застосуванням броньованої техніки та іншого озброєння. При цьому вогневі удари здійснюються по об`єктам, які захищені нормами міжнародного гуманітарного права. Зазначені дії призвели до загибелі людей, у тому числі дітей, та інших тяжких наслідків у вигляді отримання людьми тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості та заподіяння матеріальних збитків у вигляді знищення будівель, майна та інфраструктури.

Реально усвідомлюючи той факт, що збройне захоплення іншої держави потребує значних матеріальних, фінансових та людських ресурсів, залучення яких можливе тільки за дієвої підтримки регіонів, керівництво Російської Федерації з цією метою долучило до даної діяльності представників органів місцевого самоврядування Томської області, Омської області, Тюменської області, Ханти-Мансійського автономного округу, Ямало-Ненецького автономного округу, Ненецького автономного округу та Красноярського краю російської федерації.

Так, губернатор Томської області Російської Федерації ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , будучи представником влади Російської Федерації, у тому числі головою уряду Томської області, діючи умисно, усвідомлюючи явну злочинність власних дій та передбачаючи можливість загибелі людей, зокрема й цивільного населення, та настання інших тяжких наслідків, розуміючи, що він порушує встановлений ст.ст. 1-3, 68 Конституції України державний устрій та порядок, посягає на недоторканість та територіальну цілісність України, з метою зміни меж її території та державного кордону, насильницької зміни й повалення конституційного ладу або захоплення державної влади, а також розширення впливу російської федерації, з мотивів перешкоджання Євроінтеграційному курсу розвитку України, відновлення контролю Російської Федерації над політичними та економічними процесами в Україні, здійснив фінансування дій, вчинених з метою зміни меж території або державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України.

27.10.2022 губернатор Томської області Російської Федерації ОСОБА_5 виступив у законодавчій думі з інформацією про допомогу мобілізованим та їхнім сім`ям. Зокрема, ОСОБА_5 проінформував про власну ініціативу щодо необхідності розроблення закону про соціальний захист військовослужбовців, які отримали поранення під час служби, а також повідомив, що сім`ї жителів Томської області, які загинули під час бойових дій в Україні, отримують грошову допомогу у розмірі мільйон рублів, а добровольцям із Томської області, котрі підпишуть контракт з міноборони або росгвардії для участі у спеціальній військовій операції на території України, виплачуватимуть виплату 100 тис. рублів. Окремо, ОСОБА_5 було зазначено, що серед заходів підтримки регіону, буде проведена одноразова виплата до 42 тис. рублів на нагальні потреби сім`ям мобілізованих, які опинилися у скрутній життєвій ситуації.

На виконання вищевказаних намірів губернатор Томської області ОСОБА_5 підписав «Постановление Администрации Томской области от 09.11.2022 № 503а «О внесении изменений в постановление Администрации Томсккой области от 18.04.2012 № 141а», чим реалізував здійснення виплат грошових коштів вказаним категоріям осіб.

У відповідності до положень вказаної Постанови передбачається підвищення рівня виплат грошових коштів державним службовцям та іншим особам з Томської області, які відкомандировуються на територію т.зв. «Донецької та Луганської народних республік», а також Херсонську та Запорізьку областей.

В березні 2023 року, але не пізніше 14.03.2023, ОСОБА_5 як губернатор Томської області оплатив доставку гуманітарної волонтерської допомоги військовослужбовцям Російської Федерації, які беруть участь у збройній агресії російської федерації проти України, а саме - екіпірування, медичних засобів, будматеріалів та транспортний засіб марки «УАЗ», загальною вартістю у понад мільйон російських рублів. Вищевказана гуманітарна допомога була розподілена між 8 військовими підрозділами збройних сил Російської Федерації, в яких проходять військову службу вихідці із Томської області та дислокуються на території України, в т.ч. у тимчасово окупованому м. Луганськ.

Підтримуючи злочинну ідеологію керівництва Російської Федерації, що ведення збройної агресії проти незалежної і суверенної держави України, яке не пов`язане із захистом Російської Федерації, ОСОБА_5 будучи губернатором Томської області, 02.06.2023 року під час прийому громадян в Томській обласній адміністрації дав вказівку придбати 2 бліндажі для потреб військовослужбовців Томської області, які беруть участь у так з.в. спеціальній воєнній операції в так з.в. Луганській народній республіці.

Також, в червні 2024 року, але не пізніше 18.06.2024 губернатор Томської області Російської Федерації ОСОБА_5 організував передачу Томському підрозділу «Васюган» збройних сил Російської Федерації, який бере участь у збройній агресії Російської Федерації проти України, так зв. гуманітарної допомоги, а саме бронежилетів, касок томського виробництва, продуктів харчування тривалого зберігання, значної кількісті медикаментів та будівельних матеріалів, для виконання бойових завдань проти сил оборони України.

Поряд з цим, в другій половині червня 2024 року губернатор Томської області ОСОБА_5 особисто відвідав тимчасово окуповану територію Приазовського району Запорізької області, яка за твердженням губернатора є підшефною територію Томської області. Під час перебування ОСОБА_5 на тимчасово окупованій території Запорізької області, останній зустрівся з військовослужбовцями Томського підрозділу «Васюган», яким передав військову екіпіровку. Крім того, ОСОБА_5 для мешканців тимчасово окупованої території Приазовського району Запорізької області передав гуманітарну допомогу.

Отже, губернатор та голова уряду Томської області ОСОБА_5 умисно, добровільно, щонайменше з жовтня 2022 року по червень 2024 року, здійснював фінансове та матеріальне забезпечення військовослужбовців збройних сил Російської Федерації, які приймають участь у бойових діях на території України проти сил оборони України, з метою зміни меж території, державного кордону України, а також насильницької зміни й повалення конституційного ладу або захоплення державної влади.

Таким чином, ОСОБА_5 своїми діями вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 110-2 КК України, а саме фінансування дій, вчинених з метою зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, а також з метою насильницької зміни і повалення конституційного ладу та захоплення державної влади, вчиненому повторно.

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 21.02.2025 задоволено клопотання прокурора про здійснення судового провадження у спеціальному судовому провадженні за відсутності обвинуваченого. Постановлено здійснювати спеціальне судове провадження з розгляду обвинувального акта у кримінальному провадженні № 22024070000000026 від 01.02.2024року, про обвинувачення ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 110-2 КК України.

Судовий розгляд кримінального провадження здійснювався за відсутності обвинуваченого (in absentia),  ОСОБА_5 , який будь-яких клопотань до суду не заявив. Повістки про виклик обвинуваченого  ОСОБА_5 , а також інформацію про процесуальні документи надсилались та публікувались відповідно до вимог ст. 323 КПК, шляхом публікування на офіційному веб-сайті Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області, а також у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження - у газеті «Урядовий кур`єр» в рубриці «Оголошення», а копії процесуальних документів, що підлягали врученню ОСОБА_5 на виконання вимог ч.2 ст.297-5 КПК України направлялись захиснику. Будь-які клопотання від обвинуваченого на адресу суду не надходили.

Аналіз наявних в матеріалах справи документів на підтвердження завчасних належних викликів ОСОБА_5 до суду (наявна судова повістка про виклик до суду розміщені оголошення на сайті Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області з викликами на 21.10.2024, 04.11.2024, 26.11.2024, 10.12.2024, 20.12.2024, 29.01.2025, 07.02.2025, 21.02.2025, 28.02.2025, 14.03.2025, 24.03.2025, 08.04.2025, 18.04.2025, 30.04.2025, 13.05.2025, 20.05.2025 повістки про виклик ОСОБА_5 розміщені на сайті Офісу Генерального прокурора від на 21.10.2024, 04.11.2024, 26.11.2024, 10.12.2024, 20.12.2024, 07.02.2025, 21.02.2025, 28.02.2025, 24.03.2025, 08.04.2025, 18.04.2025, 30.04.2025, 13.05.2025, 20.05.2025 оголошення у газеті «Урядовий кур`єр» з викликом на 21.10.2024, 04.11.2024, 26.11.2024, 10.12.2024, 20.12.2024, 07.02.2025, 21.02.2025, 28.02.2025, 24.03.2025, 08.04.2025, 18.04.2025, 30.04.2025, 13.05.2025, 20.05.2025 розписки про виклик, вручені адвокату, висунутого обвинувачення та руху спеціального судового провадження свідчить про те, що він мав підстави усвідомлювати, що проти нього розпочато кримінальне провадження, він отримав чи мав би отримати оголошену підозру, відповідні виклики та пред`явлене обвинувачення, мав можливість бути обізнаним із усіма своїми правами, в тому числі, на захист та доступ до правосуддя.

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 20.12.2024 обвинувальний акт у кримінальному провадженні №22024070000000026 від 01.02.2024 року про обвинувачення ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 110-2 КК України, направлено до Закарпатського апеляційного суду для вирішення питання про звернення до Касаційного кримінального суду Верховного Суду з поданням про направляння кримінального провадження за підсудністю з Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області до Вільнянського районного суду Запорізької області. Ухвалою Верховного Суду від 07.01.2025 подання Закарпатського апеляційного суду про направлення кримінального провадження №22024070000000026 стосовно ОСОБА_5 з одного суду до іншого в межах юрисдикції різних апеляційних судів залишено без задоволення.

Крім того, як вбачається з матеріалів кримінального провадження під час досудового розслідування стороною обвинувачення вжито заходів для повідомлення   ОСОБА_5 про здійснюване щодо нього кримінальне провадження, шляхом публікацій в засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження в газеті «Урядовий кур`єр», розміщенням публікацій на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора.

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 21.02.2025 постановлено здійснювати спеціальне судове провадження з розгляду обвинувального акта у кримінальному провадженні №22024070000000026 від 01.02.2024 року, про обвинувачення ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 110-2 КК України. Призначено кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №22024070000000026 від 01.02.2024 року, про обвинувачення ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 110-2 КК України, до судового розгляду.

Резолюцією Комітету Міністрів Ради Європи № (75)11 від 19.01.1973 встановлено, що процедура заочного розгляду (trial in absentia) не порушує права обвинуваченого як на справедливий розгляд, так і на присутність при розгляді його справи. У ній сформульовані умови та мінімальний перелік правил заочного розгляду, якими повинні користуватися держави-члени Ради Європи при розгляді справи за відсутності підсудного.

Відтак, держава Україна під контролем сторони захисту та суду використала всі можливості для того, щоб обвинувачений мав право під час судового провадження як мінімум на такі гарантії: а) бути терміново і докладно повідомленим мовою, яку він розуміє, про характер і підставу обвинувачення; б) мати достатній час і можливості для підготовки свого захисту, обрати захисника; в) бути засудженим в його присутності і захищати себе особисто або за посередництвом обраного захисника, бути повідомленим про це право і мати призначеного захисника безоплатно. Така ситуація узгоджується із взятими на себе зобов`язаннями, яких повинна дотримуватися держава Україна з тим, щоб забезпечити реальне використання права, яке гарантується статтею 6 Європейської Конвенції з прав людини та ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права.

Натомість, ОСОБА_5 не скористався своїми правами на власний розсуд за відсутності будь-яких перешкод для їх реалізації на території України та з боку останнього.

Суд вважає, що наявні у справі документи свідчать про обізнаність ОСОБА_5 про розпочате кримінальне провадження, від здійснення свого права постати перед українським судом за діяння, вчинені на території суверенної України. Так, будучи представником влади РФ, в силу посади яку він обіймав, а саме губернатор Томської області, повинен був знати і знав про міжнародні акти та договори, сторонами яких є Україна та РФ, якими зокрема визначено неприпустимість втручання у внутрішні справи держав та про захист їх незалежності і суверенітету, а також обов`язок держав утримуватися від озброєної інтервенції, підривної діяльності, військової окупації, здійснення сприяння, заохочення чи підтримки сепаратистської діяльності, не допускати на власній території навчання, фінансування та вербовки найманців чи засилання таких найманців на територію іншої держави. Такий обізнаний щодо незалежності України як держави, з врахуванням преамбули Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року, де вказано, що Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах. Відповідно до розділу V Декларації, територія України в існуючих кордонах є недоторканною і не може бути змінена та використана без її згоди. 24 серпня 1991 року Верховною Радою Української Радянської Соціалістичної Республіки схвалено Акт проголошення незалежності України, яким урочисто проголошено незалежність України та створення самостійної української держави - України. Згідно з указаним документом територія України є неподільною та недоторканною. Незалежність України визнали держави світу, серед яких і РФ. Міжнародні кордони України визначені та визнані всіма країнами світу.

Ухилення обвинуваченого від правосуддя суд розцінює як реалізацію останнім його невід`ємного права на свободу від самозвинувачення чи самовикриття (п/п. «g» п. 3 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, ст. 63 Конституції України), як одну з ключових гарантій презумпції невинуватості. Вказані висновки ґрунтуються і на правовій позиції Європейського суду з прав людини (справа «Колоцца проти Італії» від 12 лютого 1985 року, «Шомоді проти Італії» від 18 травня 2004 року та ін.), за якою суд при розгляді справи в порядку спеціального судового провадження зобов`язаний обґрунтувати чи були здійсненні всі можливі, передбачені законом, заходи щодо дотримання прав обвинуваченого на захист та доступ до правосуддя.

Зважаючи на специфіку спеціального судового провадження (ч. 3 ст. 323 КПК України), суд, зберігаючи неупередженість та безсторонність, надає особливого значення охороні прав та законних інтересів обвинуваченого як учасника кримінального провадження, яке відбувається за її відсутності, забезпеченню повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб до обвинуваченого була застосована належна правова процедура в контексті приписів ст. 2 КПК України з дотриманням всіх загальних засад кримінального провадження з урахуванням особливостей, встановлених виключно законом. Ці особливості вимагають від суду прискіпливої оцінки кожного поданого доказу обвинувачення, відтак поріг вимогливості до доказування у даному випадку має бути підвищений.

Суд з об`єктивних причин не зміг допитати ОСОБА_5 в процесуальному статусі обвинуваченого під час розгляду кримінального провадження по суті, оскільки він перебував розшуку, не з`явився в судове засідання і про причини неявки суд не повідомив. При цьому захист обвинуваченого ОСОБА_5 як під час спеціального досудового розслідування, так і під час спеціального судового провадження за призначенням здійснювала фахівець в галузі права - адвокат ОСОБА_4 .

Суд, провівши розгляд в межах висунутого обвинувачення у відповідності до положень ч. 1 ст. 337 КПК України, дослідивши докази сторони обвинувачення, заслухавши доводи сторін кримінального провадження, приходить до висновку про доведеність винуватості ОСОБА_5 , у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 110-2 КК України, за встановлених судом обставин, яка підтверджується сукупністю зібраних доказів, досліджених та перевірених в судовому засіданні, а саме:

-        витяг з ЄРДР від 01.02.2024 у кримінальному провадженні №22024070000000026, за вчиненням кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст.110-2 КК України;

-        рапорт про виявлений злочину;

-        постанова про визначення підслідності в кримінальному провадженні;

- постанова про визначення слідчого та створення слідчої групи;

- постанова про визначення групи прокурорів;

- постанова про перекваліфікацію кримінального правопорушення;

- відповідь на доручення з додатками;

- відповідь на доручення з додатками;

- відповідь на доручення з додатками разом з диском;

- протокол огляду від 26.06.2024 разом з диском, яким оглянуто інтернет сторінку ОСОБА_5 в соціальних мережах «Вконтакте», на якій 25.06.2024 поширено відео, в якому наголошується на діяльності губернатора Томської області Російської Федерації ОСОБА_5 на наданні ним гуманітарної допомоги військовим РФ, а саме зустрічі з військовослужбовцями підрозділу «Васюган» збройних сил РФ з Томської області, які беруть участь в агресії РФ по відношенню до України на передачу їм військової екіпіровки;

- висновок портретної експертизи № СЕ-19/107-24/7624-ФП від 06.08.2024, відповідно до якого: 1. У відеозаписі (особа чоловічої статі, яка одягнена у сорочку та штани коричневого кольору, із коротким волоссям сивого кольору), тривалістю 01 хв. 34 с., розмір файлу 7,38 МБ, який завантажено під назвою «Подшефная территория.mp4» та збережено в папці «Додатки до протоколу огляду від 23.06.2024», на оптичному носії інформації CD-R диск «Alerus» (Додаток № 1 до протоколу огляду від 23.06.2024) та на фотозображеннях під назвами «Фото 1 ОСОБА_5 », «Фото 2 ОСОБА_5 », збереженими на оптичному носії інформації CD-R диск «Arita» (до № 5/3-1839 від 26.06.24) - зображена одна й та ж особа. 2. У відеозаписі (особа чоловічої статі, яка одягнена у сорочку та штани коричневого кольору, із коротким волоссям сивого кольору) тривалістю 01 хв. 51 с., розмір файлу 72,2 МБ, який завантажено під назвою «6733825837657» та збережено в папці «26.06.2024», на оптичному носії інформації CD-R диск «НР» (Додаток №1 до протоколу огляду від 26.06.2024) та на фотозображеннях під назвами «Фото 1 ОСОБА_5 », «Фото 2 ОСОБА_5 », збереженими на оптичному носії інформації CD-R диск «Arita» (до №5/3-1839 від 26.06.2024) – зображена одна й та ж особа;

-        відповіді на доручення разом з диском;

- постанови про залучення перекладача та захисника із додатками;

- повідомлення про підозру, пам`ятка разом із перекладом;

- повістки про виклик та публікації;

- постанова про оголошення в розшук;

- супровідний лист із центру координації пошуку та звільнення військовополонених разом із диском;

- протокол огляду від 09.05.2024;

- постанови про залучення перекладачів;

- протокол допиту свідка ОСОБА_10 від 25 липня 2024 року, який повідомив, що проживає в АДРЕСА_3 . 11.11.2023 підписав контракт із збройними силами РФ. За підписання контракту губернатор Томської області ОСОБА_5 обіцяв 500 тис. рублів і 195 тис. президентських. Після підписання контракту, на протязі двох місяців отримав 200 тис. рублів на банківську карту. Вказані кошти переслав через мобільний додаток дружині та дочці.

- протокол допиту свідка ОСОБА_11 від 25 липня 2024 року, який повідомив, що проживає в в АДРЕСА_4 . 18.07.2023 підписав контракт із збройними силами РФ в місті Томск. Підставою для підписання контракту слугувало те, що 8 років дивився по телевізору, як вбивають жителів донбаса і Луганська. Після підписання контракту, отримав президентські 195 тис. рублів та губернаторські 100 тис. рублів. Вказані кошти отримав на банківську карту.

Всі перелічені джерела інформації суд оцінює за правилами документа (ст. 99 КПК України), а відомості, що вони містять, визнає належними та допустимими. Враховуючи цілковиту узгодженість між собою вказаних доказів за змістом, їх єдність та взаємозв`язок за часом та характером подій, суд визнає наведені та проаналізовані вище документовані дані достовірними доказами обвинувачення, а тому кладе в основу вироку.

Суд кваліфікує такі дії ОСОБА_5 за ч. 3 ст. 110-2 КК України, а саме фінансування дій, вчинених з метою зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, а також з метою насильницької зміни і повалення конституційного ладу та захоплення державної влади, вчиненому повторно.

Порушень процесуального закону щодо руху кримінального провадження, повноважень сторони обвинувачення на всіх стадіях процесу судом не виявлено.

Відповідно до ст. 94 КПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ з точки зору належності, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ, що наявний у провадженні, з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку, приходить до висновку про повну доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_5 «поза розумним сумнівом» у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 110-2 КК України, за обставин, встановлених судом.

Заперечення сторони захисту не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.

Відповідно до вимог статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень. Це покарання має відповідати принципам справедливості, співмірності й індивідуалізації. Для вибору такого покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості кримінального правопорушення, конкретні обставини його вчинення, форму вини, наслідки цього діяння, дані про особу винного, обставини, що впливають на покарання, ставлення винної особи до своїх дій, інші обставини справи, які впливають на забезпечення відповідності покарання характеру й тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та наділяють суд правом вибору щодо призначення покарання, завданням якого є виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.

Обставини, що пом`якшують покарання обвинуваченому  ОСОБА_5 відповідно до ст. 66 КК України судом не встановлено.

Обставин, що обтяжують покарання, обвинуваченому ОСОБА_5 відповідно до ст. 67 КК України, судом не встановлено.

 Вивченням даних про особу обвинуваченого встановлено, що він раніше не судимий. Суд також враховує, що обвинувачений не має постійного місця проживання на території України, спосіб життя, ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення (злочину), а саме: його класифікацію за ст.12 КК України ч. 3 ст. 110-2 КК України як тяжкого злочину, особливості й обставини вчинення: форму вини, мотив і мету, спосіб, враховуючи, що обвинувачений на даний час перебуває на території російської федерації, вважає, що достатньою мірою для виправлення та упередження вчинення нових кримінальних правопорушень обвинуваченим є міра покарання, передбачена санкцією ч. 3 ст. 110-2 КК України – позбавленням волі з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю з конфіскацією майна.

При цьому, суд переконаний, що відповідно до вимог ч. 2 ст. 65 КК України, дана міра покарання є достатньою та необхідною для виправлення обвинуваченого і попередження вчинення ним нових злочинів (кримінальних правопорушень).

Саме таке покарання, на думку суду, відповідає справедливому балансу між загальними інтересами суспільства й вимогами захисту основоположних прав особи, а також є необхідним та достатнім для виправлення та попередження вчинення ОСОБА_5 нових злочинів і не може вважатися явно несправедливим для досягнення мети покарання.

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду від 14.08.2024 у справі №308/13369/24 обрано запобіжний захід щодо ОСОБА_5 у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави.

Цивільний позов по справі не заявлено. Речові докази відсутні.

Відповідно до ст. ст.122, 124 КПК України заявлено процесуальні витрати.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст.349, 369-371, 373-376, 395, 532 КПК України, суд,

У Х В А Л И В:

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 110-2 КК України, та призначити йому покарання за ч. 3 ст. 110-2 КК України у виді позбавлення волі строком на 7 (сім) років з позбавленням права обіймати посади в органах державної влади, органах місцевого самоврядування та в органах, що надають публічні послуги строком на 3 (три) роки з конфіскацією всього майна, яке є його особистою власністю.

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду від 14.08.2024 у справі №308/13369/24 обрано запобіжний захід щодо ОСОБА_5 у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави.

Речові докази відсутні.

Стягнути з ОСОБА_5 , 3029,12 (три тисячі двадцять девять гривень 12 копійок) грн. за проведення портретної експертизи № СЕ-19/107-24/7624ПФ від 06.08.2024.

Вирок відповідно до ст. 532 КПК України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Вирок може бути оскаржений всіма учасниками процесу до Закарпатського апеляційного суду через Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області протягом 30 днів з дня його проголошення.

У разі подання апеляційної скарги, вирок набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції, якщо його не буде скасовано.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.

Суддя Ужгородського міськрайонного суду

Закарпатської області                                                                                       ОСОБА_1