ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
_________________________________________________________________________________________________________
ПОСТАНОВА
02.10.06 Справа № 8/122-1549
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:
головуючої-судді Дубник О.П.
суддів Бобеляк О.М.
Якімець Г.Г.
При секретарі судового засідання Ніколайчук С.В.
розглянув апеляційну скаргу Тернопільської об’єднаної державної податкової інспекції (далі ОДПІ) №42202/7/10-015 від 14.07.06р.
на ухвалу господарського суду Тернопільської області від 19.06.2006р.
у справі №8/122-1549
за позовом Тернопільської ОДПІ, м.Тернопіль
до відповідача 1: Товариства з обмеженою відповідальністю (далі ТзОВ) «Шляхбуд-реставрація», м.Тернопіль
до відповідача 2: Приватного підприємства (далі ПП) «Багро», смт.Скалат
про визнання недійсним господарського зобов’язання, стягнення з ПП «Багро»в доход держави коштів в розмірі 449998,07 грн., стягнення з ТзОВ «Шляхбуд-реставрація»в доход держави коштів в розмірі 449998,07 грн.
за участю представників
від позивача –Свірська А.О., Мулик П.М. –представники (дов. у справі);
від відповідача 1 –Мацелюх О.В. –представник (дов. у справі);
від відповідача 2 –не з’явився.
Розпорядженням голови суду, яке знаходиться в матеріалах справи, проведено зміни в складі колегії суду.
Права та обов’язки згідно ст.22 ГПК України роз’яснено, заяв про відвід суддів не поступало.
ПП «Багро»належним чином повідомлене про час та місце розгляду справи, докази цього знаходяться в матеріалах справи, ухвала про призначення справи до розгляду направлялась сторонам рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Ухвалою господарського суду Тернопільської області від 19.06.2006р. на підставі п.1 ч.1 ст.80 ГПК України припинено провадження у справі №8/122-1549 (суддя Жук Г.А.) за позовом Тернопільської ОДПІ до ТзОВ «Шляхбуд-реставрація», ПП «Багро»про визнання недійсним господарського зобов’язання, яке виникло на підставі договору перевезення вантажу від 01.07.04р. та згідно акту виконаних робіт від 31.07.04р. між відповідачами, стягнення з ПП «Багро»та з ТзОВ «Шляхбуд-реставрація»в доход держави кошти в розмірі 449998,07 грн.
Ухвала суду мотивована ст.ст.11, 16, 20, 193-205, 207, 208, 509 Цивільного кодексу України, ст.ст.173, 174 Господарського кодексу України, п.11 ст.10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», на підставі яких місцевим господарським судом зроблено висновок про те, що позивач безпідставно звернувся до господарського суду з позовом про визнання недійсним господарського зобов’язання, що виникло на основі договору перевезення від 01.07.04р. з підстав суперечності інтересам держави, оскільки згідно вищенаведених норм права податковий орган не мав права на таке звернення.
З підстав, зазначених в апеляційній скарзі, Тернопільська ОДПІ оскаржила ухвалу суду першої інстанції, наполягаючи на тому, що спірне господарське зобов’язання виникло на основі договору перевезення, укладеного між відповідачами 01.07.04р., і є його складовою частиною, отже в даному випадку, враховуючи приписи ч.2 ст.1 Господарського процесуального кодексу України, ст.207 ГК України, позивач має право звернутись до суду з вимогою про визнання господарського зобов’язання, яке не відповідає вимогам закону, або вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства недійсним.
Апелянт просить скасувати оскаржувану ухвалу суду та задоволити його позовні вимоги.
У запереченні на апеляційну скаргу ТзОВ «Шляхбуд-реставрація»не погоджується з доводами апелянта та вважає їх такими, що не базуються на вимогах чинного законодавства та не підлягають задоволенню, зокрема, стверджує, що недійсність окремих договірних зобов’язань не тягне за собою недійсність всього договору, тому податковий орган не уповноважений на звернення з позовами до суду про визнання недійсними окремих господарських зобов’язань.
Заслухавши представників сторін, розглянувши матеріали справи та апеляційної скарги, судом встановлено наступне:
Позивач на підставі ст.ст.1, 12 ГПК України, ст.ст.207, 208 ГК України, ст.ст.2, 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», ст.67 Конституції України просить визнати недійсним господарське зобов'язання між відповідачами, яке виникло на підставі договору перевезення вантажів від 01.07.04р. та згідно з актом виконаних робіт з 31.07.04р. Стягнути з ПП "Багро" та з ТзОВ „Шляхбуд-реставрація" в доход держави кошти в розмірі 449 998,07грн.
Господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині (ст.207 ГК України).
Господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку (ст.173 ГК України).
Згідно ст.174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність; з акту управління господарською діяльністю; з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Крім того, пунктом 2 ст.11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями (ч.1 ст.179 ГК України).
Таким чином, в спірному випадку, має місце майново-господарське зобов’язання, що виникло на підставі укладеного між відповідачами договору перевезення і є його складовою частиною.
За договором перевезення (ст.909 ЦК України) вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Отже, виходячи із вищезазначеного, на основі договору перевезення виникають два господарські зобов'язання: зобов'язання одного суб'єкта господарювання доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві) та зобов'язання іншого суб'єкта сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Дані господарські зобов'язання є складовими частинами договору перевезення.
Частиною 2 статті 1 ГПК України встановлено, що у випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, громадяни, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.
У відповідності до п.11 ст.10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»від 04.12.90р. №509-XII, із змінами та доповненнями, органи державної податкової служби подають до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках - коштів, одержаних без установлених законом підстав.
Тому, висновки суду першої інстанції, що з позовом про визнання господарського зобов'язання або умови господарського договору до суду може звернутися лише суб'єкт господарювання чиї права або охоронювані законом інтереси порушено даним зобов'язанням або умовою, або відповідний орган виконавчої влади в межах повноважень наданих даному органу, а не орган державної податкової служби, не відповідають вимогам вищенаведеного законодавства.
З огляду на викладене, судова колегія вважає підставним задоволити апеляційну скаргу, а оскаржувану ухвалу суду скасувати, передавши дану справу на розгляд до суду першої інстанції.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст.103, 104. 105, 106 ГПК України –
Львівський апеляційний господарський суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу задоволити. Ухвалу господарського суду Тернопільської області від 19.06.06р. у цій справі скасувати, справу передати на розгляд місцевому господарському суду.
2. Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку.
Головуюча-суддя О.П. Дубник
суддя О.М.Бобеляк
суддя Г.Г.Якімець