Справа № 22-ц-280/12  12.01.2012    19.01.2012

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22ц -280/12                                                           Суддя першої інстанції Ітрін М.В..

Категорія  9                                                             Суддя - доповідач апеляційного суду Царюк Л.М.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 січня  2012 року                                                             м. Миколаїв

         Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:

         головуючого                  Козаченка В.І.,

         суддів:                            Мурлигіної О.Я., Царюк Л.М.,

         при секретарі                 Величковській В.С.,

за участю: позивачки –ОСОБА_2,

         розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Новоодеського районного  суду Миколаївської області від 22 листопада      2011 року за позовом ОСОБА_2  до Новоодеської міської ради Миколаївської області, третьої особи без самостійних вимог –районне комунальне підприємство  «Новоодеське  районне бюро технічної інвентаризації»про визнання права власності на житловий будинок, -

В С Т А Н О В И Л А:

          30 червня 2011 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до Новоодеської міської ради Миколаївської області про визнання права власності на  житловий будинок АДРЕСА_1 з підстав набувальної давності.

         Свої вимоги мотивувала тим, що з 2000 року вона стала проживати в зазначеному будинку з дозволу свого батька –ОСОБА_3, якій             проживав в будинку до 2002 року.  Останній співмешкав з ОСОБА_4, яка користувалася цим будинком, здійснювала його перебудову, однак право власності на це нерухоме майно не оформила, оскільки померла  ІНФОРМАЦІЯ_1 року.

          Посилаючись на  зазначені обставини та на те, що вона зареєстрована в  та проживає в зазначеному будинку, спадкоємців на цей будинок немає просила визнати за нею право власності на зазначений житловий будинок та споруди з підстав, передбачених ст. 344 ЦК України.

         Рішенням Новоодеського районного суду  Миколаївської області від    22 листопада 2011 року в задоволенні позову відмовлено.

          В апеляційній скарзі позивачка просить скасувати рішення суду та постановити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги, посилаючись на те, що висновки суду не відповідають обставинам справи та судом неправильно застосовані норми матеріального права.  

Заслухавши доповідь судді, пояснення позивачки, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

         Суд першої інстанції, розглянувши спір в межах заявлених позовних вимог, повно та всебічно дослідив обставини справи, належно оцінив надані сторонами докази й дійшов вірного висновку про відсутність правових підстав для визнання права власності  на самочинно збудований житловий будинок з підстав набувальної давності.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено в судовому засіданні  ОСОБА_4 проживала в будинку АДРЕСА_1 разом з батьком позивачки  - ОСОБА_3 та  ІНФОРМАЦІЯ_1 року померла ( а.с. 4).

З 2000 року в цей будинок до батька вселилася позивачка, а ОСОБА_3 в 2002 році залишив будинок. З 7 жовтня 2003 року позивачка  зареєструвалася в будинку і проживає до теперішнього часу.

          Відповідно до ч. 1 ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом; право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.

           За змістом ст. 105 ЦК УРСР ( яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) громадянин, який збудував жилий будинок без встановленого дозволу, або без належно затвердженого проекту, або з істотними відхиленнями від проекту, або з грубим порушенням основних будівельних норм і правил, не вправі розпоряджатися цим будинком чи частиною його.  У відповідному порядку такий будинок чи його частина  можуть буди  вилучені судом і зараховані до фонду місцевої ради або  за рішенням виконавчого комітету знесені громадянином, який проводив самовільне будівництво (частини 1 і 2).

             Аналогічні правові норми містяться й у ст. 376 ЦК України, відповідно до яких житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважається самочинним будівництвом, якщо вони збудовані без належного дозволу чи належного проекту, а особа, яка здійснила самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

             Відповідно до п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду  України від 4 жовтня 1991 року № 7 «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок» право власності на жилий будинок, збудований громадянином на відведеній йому в установленому порядку земельній ділянці і прийнятий в експлуатації, виникає з часу його реєстрації у виконкому місцевої ради.

Виходячи з вказаних правових норм, колегія суддів, погоджується з висновками суду про те, що право власності на нерухоме майно  не може бути визнано на самочинно збудований  будинок.

  Оскільки судом встановлено, що право власності на спірний житловий будинок не зареєстровано, документи про виділення земельної ділянки під забудову цього житлового  будинку, а також  дозвіл і належно оформлений проект на будівництво цього нерухомого майна відсутні, а тому суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку, що спірний будинок є самочинною забудовою.  

  Твердження апелянта про те, що рішенням виконкому від 13 серпня 1997 року  земельна ділянка для обслуговування спірного будинку та присадибна земельна ділянка за вказаною вище адресою була передана  ОСОБА_4  місцевим судом правильно не взято до уваги, оскільки на той час цивільна правоздатність  вказаної фізичної особи припинилася у  зв’язку зі смертю ( ч. 4 ст. 25 ЦК України).

            Крім того,  колегія суддів вважає, що позивачка  добросовісно заволоділа чужим майном і продовжувала відкрито і безперервно володіти цим майном, починаючи з 7 жовтня  2003 року, коли спірній будинок залишив її батько, а вона була зареєстрована в цьому будинку, будь-яких доказів, на підтвердження іншої дати добросовісного заволодіння чужим майном в судовому засіданні не встановлено.

           Таким чином, визнання судом права власності за набувальною давністю не може мати місце раніше 7 жовтня 2013 року.

 Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про безпідставність позовних вимог та вважає доводи апеляційної скарги такими, що не спростовують цих висновків.

  Наведене свідчить, що під час прийняття рішення у справі місцевий суд не припустився порушення або неправильного застосування норм чинного матеріального та процесуального законодавства, а, отже, підстави для його скасування відсутні.             

  Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 314 ЦПК України, колегія суддів,

          У Х В А Л И Л А:          

           Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити, а рішення Новоодеського районного  суду Миколаївської області від                22 листопада  2011 року -  залишити без змін.

          Ухвала  апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і  може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого  суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом  двадцяти днів.

        Головуючий:                                                                   Судді: