Справа № 22Ц-3955/11
Провадження № 22-ц/290/122/12Головуючий в суді першої інстанції:ВОРОНЮК В.А.
Категорія: 51 Доповідач: Шемета Т. М.
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16.01.2012 м. Вінниця
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Вінницької області в складі:
головуючої судді Шемети Т.М.,
суддів Пащенко Л.В., Марчук В.С.,
при секретарі Агеєвій Г.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці, в залі судових засідань апеляційного суду Вінницької області цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ЗАТ «Глуховецький каоліновий завод»про поновлення строку звернення до суду, про скасування наказу про звільнення з роботи, визнання причин звільнення неправильними, третя особа на стороні відповідача без самостійних вимог генеральний директор ЗАТ «Глуховецький каоліновий завод»Балабанов О.О., -
за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_2 –ОСОБА_4 на рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 30.11.2011 року, -
ВСТАНОВИЛА:
Позивач 02.06.2011 року звернувся з вказаним позовом до суду, зазначивши що він працював в ЗАТ «Глуховецький каоліновий завод» на двох посадах: основне місце роботи начальник відділу технічних інвестицій та за сумісництвом на 0,3 ставки заступником генерального директора з капітального будівництва. З основного місця роботи він був звільнений 14.09.2009 року на підставі ст.. 40, п.1 КЗпП України (за скороченням штату). В той же день він отримав трудову книжку з відповідним записом та подав заяву про небажання працювати на 0,3 ставки. З того часу він на територію заводу не приходив, вважав себе звільненим і з посади за сумісництвом, став на облік в центр зайнятості. Однак в травні: 20.05.2011 року він отримав з Вінницького окружного адміністративного суду копію ухвали про відкриття скороченого провадження з додатками та тоді дізнався, що він, виявляється не був звільнений з посади за сумісництвом одночасно із звільненням з основного місця роботи, а звільнили його з посади за сумісництвом лише з 01.02.2010 року наказом № 15к від 26.02.2010 року в зв’язку з прогулом без поважних причин (п.4 ст.40 КЗпП України). Він категорично не згоден з цим, так як він з 14.09.2009 року на заводі не з’являвся, вважав себе звільненим, ніхто в нього пояснення з приводу прогулів не відбирав, наказ про звільнення до його відома не доводив, по суті наказ в порядку, передбаченому законодавством, не доведений до його відома і досі. Просив змінити дату та підставу його звільнення з посади за сумісництвом, вказавши дату звільнення 14.09.2009 року та підставу звільнення: «за згодою сторін».
Рішенням Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 30.11.2011 року в задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено в зв’язку з пропуском строку звернення до суду.
Вказане судове рішення оскаржується в апеляційному порядку представником позивача ОСОБА_2 –ОСОБА_4, та апеляційна скарга підтримана самим ОСОБА_2, який просить рішення суду першої інстанції скасувати, винести нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнити. В апеляції посилається на те, що суд, відмовляючи в позові за пропуском строку звернення до суду, порушив норми матеріального права, зокрема ч.2 ст. 47, ч.1 ст. 148, ч.4 ст. 149 КЗпП України: не врахував, що наказ про звільнення йому не було вручено, проте надав перевагу побічним доказам про те, коли він дізнався про існування наказу про звільнення за прогул, не звернув уваги на те, що представник відповідача та третьої особи не заперечував факт його відсутності на роботі з 15 вересня 2009 року, не оцінив дотримання процедури звільнення за прогул. В порушення норм процесуального права, суд надав перевагу в доказах відповідача та третьої особи, не оцінивши та не проаналізувавши його доводи.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути закон ним і обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, якими доказами вони підт верджуються, чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давнос ті, тощо), що мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвер дження, які правовідносини випливають із встановлених обставин, яка пра вова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судо чинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухва лене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказа ми, які були досліджені в судовому засіданні. Умовами обґрунтованості є повне і всебічне з'ясування обставин, що мають значення для справи, доведеність тих обставин, які суд вважає встановленими, відповідність вис новків суду обставинам справи.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з наступного: не зважаючи на те, що ОСОБА_2 після 14.09.2009 року на роботу не виходив, однак продовжував перебувати в трудових відносинах за сумісництвом із ЗАТ «Глуховецький каоліновий завод». Суд встановив, що з наказом про звільнення за прогул від 26.02.2010 року ОСОБА_2 ознайомлений не був, копія йому не вручена, однак з оглянутого в судовому засіданні наглядового провадження Козятинської міжрайпрокуратури, вбачається, що 14.01.2011 року ОСОБА_2, звертаючись в прокуратуру, вказує, що в центрі зайнятості йому було надано для ознайомлення наказ № 15к від 26.02.2010 року про звільнення, крім того, даючи відповідь на скаргу, 14.02.2011 року, Козятинський міжрайпрокурор роз’яснює ОСОБА_2 право на звернення до суду. Тому суд прийшов до висновку, що ОСОБА_2 знав про існування зазначеного наказу ще до отримання в квітні місяці 2011 року позовної заяви із Вінницького окружного адміністративного суду, а тому, не зважаючи на те, що процедура звільнення, передбачена КЗпП України була порушена, ОСОБА_2. пропустив строк звернення до суду, передбачений ч.1 ст. 233 КЗпП України, поважності пропуску строку суд не вбачає, а тому відмовив в задоволенні позову ОСОБА_2 в зв’язку з пропуском строку звернення до суду.
Такий висновок суду не відповідає фактичним обставинам справи та суперечить нормам матеріального права, а саме:
Статтею 233 КЗпП України встановлено строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів, з якої вбачається, що законодавець прив’язує початок строку звернення до суду у справах про звільнення виключно з двома обставинами: з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. Сторонами не заперечувалось протягом розгляду справи в суді першої інстанції та підтверджено в ході апеляційного розгляду, що копія оскаржуваного наказу ОСОБА_2 вручена не була, а трудова книжка була йому видана при звільненні з основного місця роботи 14.09.2009 року. Тому посилання ОСОБА_2 на те, що він раніше не міг
-2-
звернутися до суду так як отримав належним чином завірену копію оскаржуваного наказу лише отримавши ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 20.05.2011 року, до якої були прикладені матеріали і в тому числі копія наказу про звільнення від 26.02.2010 року, - слід визнати поважними причинами неможливості звернутися до суду раніше, з позовом ОСОБА_2 звернувся 02.06.2011 року, тому йому слід поновити строк звернення до суду.
Як вбачається з матеріалів справи, 14.09.2009 року ОСОБА_2 був звільнений з посади начальника відділу інвестицій ТОВ «АКВ Українське каолінове товариство»на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України (за скороченням штату), що підтверджується записом в трудовій книжці ( а.с.16) та наказом від 14.09.2009 року № 90к (а.с.17).
З 01.06.2007 року ОСОБА_2 також працював в цьому ж товаристві за сумісництвом на посаді заступника генерального директора по будівництву з 01.07.2007 року на 0,3 ставки (а.с.35).
В день звільнення з основного місця роботи –14.09.2009 року - він подав заяву про можливість переведення його на повну ставку, а в разі не вирішення його прохання вказав про небажання продовжувати трудові відносини (а.с.128). Однак дана заява вирішена не була, що підтвердив представник відповідача те третьої особи в ході апеляційного розгляду справи.
Подані відповідачем обігово-сальдові відомості ( а.с. 129) та табеля обліку робочого часу ( а.с. 130-132) не підтверджують того, що ОСОБА_2 продовжував працювати на посаді за сумісництвом, так як після 14.09.2009 року ОСОБА_2 вказує, що на роботу не виходив, що також не заперечується представником відповідача та третьої особи. Посилання відповідача, ніби то він вважав, що ОСОБА_2 перебуває на лікарняному, так як раніше він часто хворів, є надуманими та не відповідають реальним обставинам справи. Звільнення ОСОБА_2 за прогул відбулося 26.02.2010 року(після його відсутності на роботі протягом більш як чотирьох місяців), при цьому, не зважаючи на відсутність працівника, вівся облік робочого часу, що є грубим порушенням та свідчить про халатне ставлення працівників, відповідальних за облік та оплату праці, до своїх трудових обов’язків.
Посилання позивача на те, що він намагався вияснити причину відсутності на роботі та надіслав відповідний лист ОСОБА_2 (а.с.46-45), є безпідставними, так як підтвердження отримання такого листа позивачем відсутнє, а він заперечує його отримання.
Отже, колегія суддів приходить до висновку, що, подавши в день звільнення з основного місця роботи 14.09.2009 року заяву про припинення трудових відносин і за сумісництвом та не отримавши будь-якого заперечення, враховуючи що на роботу він не ходив, трудових обов’язків не виконував, отримані грошові кошти на картковий рахунок вважав погашенням заборгованості по зарплаті, ОСОБА_2 підставно вважав, що роботодавець погодився з його заявою та 14.09.2009 року звільнив його за згодою сторін, а тому позовні вимоги в цій частині слід задовольнити в повному обсязі.
Звільнення за п.4 ст. 40 КЗпП України передбачає звільнення працівника за прогул. Однак, враховуючи вищевикладене, те, що ОСОБА_2 не вийшов на роботу за сумісництвом, попередивши роботодавця про відмову працювати в подальшому лише на 0,3 ставки, звільнення його 26.06.2010 рок за прогул є незаконним, а тому наказ № 15к від 26.02.2010 року слід скасувати.
Таким чином, апеляційна скарга підлягає задоволенню, а вищевикладене, згідно ст. 309 ЦПК України, дає підстави судовій колегії для скасування оскаржуваного рішення як такого, що постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права і ухвалення нового рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_2
Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313-315, 317, 319, 324, 325 ЦПК України, колегія суддів -
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_2 –ОСОБА_4 задовольнити .
Рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 30.11.2011 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ЗАТ «Глуховецький каоліновий завод»про поновлення строку звернення до суду, про скасування наказу про звільнення з роботи, визнання причин звільнення неправильними, третя особа на стороні відповідача без самостійних вимог генеральний директор ЗАТ «Глуховецький каоліновий завод»Балабанов О.О., - скасувати.
Позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнити частково.
Поновити строк звернення до суду ОСОБА_2 з позовом по трудовому спору.
Скасувати Наказ № 15 к по особовому складу від 26 лютого 2010 року за підписом генерального директора ЗАТ «Глуховецький каоліновий завод»Балабанова О.О. про звільнення ОСОБА_2, заступника генерального директора з капітального будівництва з 01.02.2010 року у зв’язку з прогулом без поважних причин, п.4 ст. 40 КЗпП України.
Змінити дату та причину звільнення ОСОБА_2, вказавши: звільнити ОСОБА_2, заступника генерального директора з капітального будівництва ЗАТ «Глуховецький каоліновий завод»за угодою сторін п.1 ч.1 ст. 36 КЗпП України з 14 вересня 2009 року.
Рішення набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуюча: Т.М.Шемета
Судді: Л.В.Пащенко
В.С.Марчук