Справа №22-7059/06 р. Головуючий у 1 інстанції - Пивоварова Ю.О.
Категорія - 27 Доповідач - Зінов'єва А.Г.
РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 вересня 2006 р. Апеляційний суд Донецької області в складі:
головуючого судді: Бугрим Л.М.
суддів: Олєйникової Л.С.
з участю адвоката: ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Докучаєвського міського суду від 30 травня 2006 р. по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про захист честі і гідності та відшкодування моральної шкоди,-
ВСТАНОВИВ:
У грудні 2005 р. ОСОБА_2 звернувся до суду з вищевказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що 14 жовтня 2005 р. в період проходження розширеного засідання сесії Докучаєвської міської ради відповідач, виступаючи з трибуни, розповсюдив інформацію, яка принижує його честь та гідність. Відповідачем була зроблена заява про те, що з автотранспортного підприємства міським головою ОСОБА_2 було звільнено двох директорів, які були голові неугодні, оскільки не давали йому хабарів. Вказану інформацію було поширено серед великої кількості людей, зокрема депутатів, керівників підприємств, робітників виконкому тощо. Просив зобов'язати відповідача спростувати недостовірну інформацію, оскільки директорів підприємства хоча і було звільнено, але на законних підставах, щодо інформації про хабарі, то це являється образою на його адресу. Також вважав, що діями відповідача йому було спричинено моральну шкоду, оскільки після такого виступу відповідача його було обслуговано каретою швидкої допомоги і доставлено у лікарню. Просив стягнути на його користь грошову компенсацію у розмірі 50000 грн.
У липня 2006 р. позивач свої вимоги щодо відшкодування моральної шкоди змінив і просив стягнути грошову компенсації у розмірі 10000 грн.
Рішенням Докучаєвського міського суду від 30 травня 2006 р. ОСОБА_2 відмовлено у задоволенні позову, пред'явленого до ОСОБА_3 про захист честі і гідності та відшкодування моральної шкоди.
Не погодившись з рішенням суду, позивач приніс апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду скасувати^ як таке, що не відповідає вимогам діючога законодавства та фактичним обставинам справи, яким суд дав неправильну правову оцінку. Просив постановити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги у повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач посилався на те, що в ході слухання справи факти поширення інформації, яка порочить його честь та гідність знайшли своє підтвердження і тому у суду першої інстанції не було підстав для відмови у задоволенні його позову.
У судовому засіданні позивач та його представник апеляційну скаргу підтримали і просили її задовольнити у повному обсязі.
Відповідач до судового засідання не прибув, про день, час та місце слухання справи повідомлений належним чином.
Представник відповідача проти апеляційної скарги заперечував, просив її відхилити, а рішення суду залишити без зміни.
Заслухавши доповідача, сторони, перевіривши матеріали цивільної справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що скарга підлягає задоволенню, а рішення суду скасуванню з ухваленням нового рішення за таких підстав.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд виходив з того, що висловлення відповідача „...директор ГКАП «ДАП» был неугодным городскому голове потому, что не давал взяток" мало місце, але воно не може розцінюватися як поширення інформації, що принижує честь та гідність ОСОБА_2, оскільки містить оціночні судження, які не підлягають спростуванню і доведенню їх правдивості.
Між тим, такі висновку суду не відповідають фактичним обставинам справи.
В ході справи судом було встановлено, що дійсно 14 жовтня 2006 р. проходила сесія Докучаєвської міської ради, на якій відповідачем було зроблено доповідь з приводу реорганізації комунального авто підприємства м. До'Кучаєвська. В ході виступу відповідачем було'висловленЬ "" фразу „... директор ГКАП «ДАП» был неугодным городскому голове (яким на той час був ОСОБА_2) потому, что не давал взяток."
Відповідно до вимог ст. 297 ЦПК України, кожен має право на повагу до його гідності та честі, які є недоторканими. Такі ж вимоги містяться в Конституції України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Згідно постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 28.09.90 р. „Про застосування судами законодавства, що регулює захист честі, гідності і ділової репутації громадян та організацій" (з змінами, внесеними згідно з Постановами Пленуму Верховного Суду України N З від 04.06.93 p., N 4 від 31.03.95 p., N 14 від 25.12.96 p., N 12 від 03.12.97 р.), при розгляді цивільних справ даної категорії, суди повинні з'ясувати, чи поширені відомості, про спростування яких пред'явлений позов, порочать вони честь, гідність або ділову репутацію позивача та чи відповідають дійсності. До відомостей, що ганьблять особу, слід відносити ті з них, які принижують честь, гідність і ділову репутацію громадянина або організації в громадській думці чи думці окремих громадян з точки зору додержання законів, загальновизнаних правил співжиття та принципів людської моралі.
Як вбачається з матеріалів справи, відомості, на які посилається позивач (що також встановлено судом), були поширені. Оскільки на той час позивач працював міським головою і такі відомості були поширені на розширеному засіданні сесії міської ради, на якій були присутніми керівники підприємств, депутати, робітники (в тому числі і підлеглі позивачеві) виконкому, то відомості порочать честь, гідність та ділову репутації позивача, оскільки в очах та думках присутніх роблять його хабарником та вимагачем.
Крім того, відповідно до п. 17 вищевказаної постанови відповідач повинен, довести, що поширені ним відомості відповідають дійсності. На позивача покладається обов'язок довести лише факт поширення відомостей, які його ганьблять, особою, до якої пред'явлений позов.
В ході слухання справи позивачем було доведено факт поширення відомостей, які його ганьблять, насамперед, як людину, тоді як відповідачем не було надано доказів відповідності дійсності поширеної інформації.
Конституція України "та Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод передбачають право кожного на свободу вираження поглядів, разом з тим вони захищають і право особи на захист честі та гідності, тому висловлення поглядів не повинно принижувати честь та гідність людини.
Оскільки, відповідно до наданих доказів, встановлено поширення інформації з боку відповідача відносно ОСОБА_2, яка принижує його честь та гідність, то підлягають задоволенню і позовні вимоги останнього щодо відшкодування моральної шкоди.
Згідно представлених доказів (обставини, при яких мало місце поширення відомостей, наслідки, відображення на стані здоров'я тощо) апеляційний суд вважає, що позов про
відшкодування моральної шкоди підлягає частковому задоволенню. Підлягає стягненню грошова компенсація у розмірі 5000 грн.
Виходячи з наведеного, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, що відповідно до вимог ч.З ст. 309 ЦПК України, є підставою для скасування рішення з ухваленням нового.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 303і304, 307 ч.І п.2, 309 ч.І п.З, 313, 314 ч.2, 316 ЦПК України, суд, -
ВИРІШИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.
Рішення Докучаєвського міського суду від 30 травня 2006 р. скасувати.
Позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнити частково.
Відомості директор ГКАП «ДАП» был неугодным городскому голове потому, что не
давал взяток" , поширені ОСОБА_3 14 жовтня 2005 р. на засіданні сесії
. -Докучаєвської міської ради, визнати такими, що не відповідаютьброчать честь та
гідність ОСОБА_2.
Зобов'язати ОСОБА_3 на черговій сесії Докучаєвської міської ради спростувати недостовірну інформацію, виказану ним відносно ОСОБА_2 14 жовтня 2005 р. на засіданні сесії Докучаєвської міської ради про те, що директор ГКАП «ДАП» был неугодным городскому голове потому, что не давал взяток".
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 у рахунок відшкодування моральної шкоди грошову компенсацію у розмірі 5000 (п'ять тисяч) грн. та судові витрати у розмірі 25 (двадцять п'ять) грн.. 50 коп.
В іншій частині позовних вимог ОСОБА_2 відмовити.
Рішення набирає законної сили з дня його проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня надрання чинності.