Справа № 127/40404/23

Провадження №11-кп/801/690/2025

Категорія: крим.

Головуючий у суді 1-ї інстанції: ОСОБА_1

Доповідач: ОСОБА_2

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 травня 2025 року м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі:

головуючого судді: ОСОБА_2 ,

суддів:  ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

зі секретарем судового засідання:  ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Вінниці в режимі відеоконференції апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 на ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 14.05.2025 року про продовження строку тримання під вартою відносно ОСОБА_7 по обвинуваченню у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, відомості про яке внесено до ЄРДР 16.07.2020 за № 12020025040000048,

за участю сторін кримінального провадження

прокурора:  ОСОБА_8

захисника: ОСОБА_9

обвинуваченого: ОСОБА_7

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 14.05.2025 року клопотання прокурора ОСОБА_8 про продовження строку застосованого до обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою - задоволено.

В задоволенні клопотання обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника – адвоката ОСОБА_9 про зміну запобіжного заходу у виді тримання під вартою на більш м`який запобіжний захід у виді домашнього арешту або визначення розміру застави - відмовлено.

Запобіжний захід у виді тримання під вартою, застосований до обвинуваченого ОСОБА_7 - залишено без зміни, продовжено строк запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_7 на строк 60 днів, починаючи з 14.05.2025 до 12.07.2025 включно

Захисник ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 подала апеляційну скаргу, просила скасувати ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 20 січня 2025 року, постановити нову ухвалу, якою в задоволенні клопотання прокурора про продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно ОСОБА_7 відмовити.

Клопотання захисника обвинуваченого про зміну запобіжного заходу відносно обвинуваченого ОСОБА_7 задовольнити.

Змінити ОСОБА_7 запобіжний захід з тримання під вартою на запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту за адресою: АДРЕСА_1 , за виключенням можливості відвідування закладів охорони здоров`я та отримання вчасної та належної медичної допомоги за потреби з застосуванням засобів електронного контролю та покладанням будь-якого обов`язку передбаченого ст. 194 КПК України.

Вимоги апеляційної скарги захисника мотивовано тим, що ОСОБА_7 тримається під вартою з 09.11.2023 р., тобто станом на сьогоднішній день перебуває під вартою вже більше одного року та двох місяців без належного відправлення правосуддя.

Сторона захисту з моменту обрання запобіжного заходу наводила суду аргументи щодо відсутності обгрунтованої підозри та відтепер обвинувального акту з огляду на неможливість настання смерті потерпілої за інкримінованих обставин.

ОСОБА_7 має на меті доведення своєї невинуватості та встановленні дійсної причини смерті потерпілої, що вбачається з того факту, що останній з моменту смерті, тобто з 04.09.220 року до повідомлення про підозру 03.11.2023 року не вчиняв дій направлених на переховування, здійснював офіційно трудову діяльність, проживав у м. Вінниця, ніколи не ухилявся від викликів до слідчого і для отримання підозри добровільно з`явився до СУ ГУНП у Вінницькій області.

Клопотання прокурора містить лише формальне посилання на ризики, передбачені ст. 177 КПК України, будь-яких обставин на підтвердження вказаних ризиків клопотання прокурора не містить.

Сторона захисту вважає, що тяжкість покарання, передбаченого за інкриміноване ОСОБА_7 кримінальне правопорушення, не може бути підставою для тримання його під вартою, що в повній мірі узгоджується з встановленою практикою ЄСПЛ.

Судом при розгляді клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу не виконано обов`язок розгляду можливості застосування інших (альтернативних) запобіжних заходів.

Заслухавши доповідача, думку  прокурора ОСОБА_8 , який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, зазначив, що ризики, передбачені ст. 177 КПК України на даний час не зменшилися, продовжують існувати, ухвала суду першої інстанції є законною та обгрунтованою, захисника ОСОБА_9 , який просив задоволити апеляційну скаргу, обвинуваченого ОСОБА_7 , який підтримав думку свого захисника, оглянувши матеріали провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги захисника, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга захисника не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням  сторони обвинувачення або захисту  має право своєю ухвалою  змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.

Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.

Відповідно ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу .

Згідно ч. 3 ст. 199 КПК України клопотання про продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у статті 184 цього Кодексу, повинно містити:  виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з`явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою;  виклад обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.

На переконання апеляційного суду, суд першої інстанції, вирішуючи питання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_7 дотримався вимог кримінального процесуального закону.

З матеріалів провадження убачається, що  на розгляді в Вінницького міського суду Вінницької області перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України.

В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_6 ставить під сумнів наявність обгрунтованої підозри обгрунтованої підозри та обвинувального акту відносно ОСОБА_7 .

При розгляді зазначеного кримінального провадження, у відповідності до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», колегія суддів застосовує Конвенцію «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі «Конвенція») та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), як джерело права.

   Відповідно до п. 219 рішення у справі «Нечипорук та Йонкало проти України» (Nechiporuk and Yonkalo v. Ukraine) від 21.04.2011, заява №42310/04 суд повторює, що термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення.

   Термін «обґрунтована підозра» у вчиненні правопорушення передбачає наявність фактів або інформації, які могли б переконати об`єктивного спостерігача в тому, що відповідна особа могла таки вчинити злочин. Вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об`єктивно зв`язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення.

В матеріалах провадження відсутні дані які б спростовували обґрунтованість підозри на даній стадії кримінального провадження.

У відповідності до норм КПК України, на даному етапі кримінального провадження судом апеляційної інстанції не допускається вирішення тих питань, які повинен вирішувати суд під час розгляду провадження по суті, а саме питань пов`язаних з оцінкою доказів з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинною у вчиненні злочину.

Отже, наведені захисником доводи про необґрунтованість підозри є безпідставними.

Вирішуючи питання щодо продовження строків тримання під вартою, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, суд, відповідно до ст.178 КПК України врахував тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.

Суд першої інстанції врахував, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.121 КК України, який згідно ст.12 КК України відноситься до категорії тяжких злочинів, у нього відсутні соціально-стримуючі фактори та міцні соціальні зв`язки, те, що, усвідомлюючи тяжкість покарання за вказане кримінальне правопорушення, ОСОБА_7 перебуваючи на волі, може переховуватись від суду, чинити тиск на свідків у казаному кримінальному провадженні, з метою їх спонукання до відмови від дачі показань в суді.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Вимоги апеляційної скарги захисника ОСОБА_6 щодо наявності підстав для застосування відносно обвинуваченого ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту є безпідставними.

Перевіривши доводи апеляційної скарги захисника, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що запобіжний захід у вигляді тримання під вартою є саме таким запобіжним заходом, який буде достатнім стримуючим засобом, що здатен забезпечити гарантії належної процесуальної поведінки обвинуваченого та запобігти ризикам, доведеним прокурором, а також забезпечити безпеку суспільства від нових протиправних посягань обвинуваченого, враховуючи ступінь суспільної небезпеки злочину, у якому він обвинувачується.

Встановлені дані про особу обвинуваченого ОСОБА_7 самі по собі не дозволяють зробити висновок про те, що можливість уникнення ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, може бути досягнута шляхом застосування до ОСОБА_7 запобіжного заходу не пов`язаного з позбавленням волі.

Твердження сторони захисту про відсутність ризиків, можуть вказувати лише на те, що їх відсутність була попереджена шляхом застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою.

У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, невзявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

Суд апеляційної інстанції вважає, що, приймаючи до уваги практику Європейського суду з прав людини, рішення суду повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.

Підстави для скасування ухвали Вінницького міського суду Вінницької області від 14.05.2025 року про продовження запобіжного заходу обвинуваченому відсутні.

Керуючись ст. 422-1 КПК України, суд апеляційної інстанції

п о с т а н о в и в  :

Відмовити в задоволенні апеляційної скарги захисника.

Ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 14.05.2025 року про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою ОСОБА_7 залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді :   

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4