ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

23 травня 2025 року                                                                   Справа 160/14295/25

Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Прудник Сергій Володимирович, перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 в особі представника Отрох Алли Володимирівни до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

16.05.2025 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла сформована 16.05.2025 року через систему «Електронний суд» позовна заява    ОСОБА_1 в особі представника Отрох Алли Володимирівни до військової частини НОМЕР_1 , в якій представник позивача просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невключення до складу грошового забезпечення ОСОБА_1 сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану", при обчисленні розміру грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошової компенсації ОСОБА_1 за невикористані дні оплачуваних відпусток в загальній кількості 96 днів, обчисливши її суму, виходячи із розміру місячного грошового забезпечення, з урахуванням сум додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану", та провести її виплату з урахуванням раніше виплачених сум.

Означені позовні вимоги вмотивовані тим, що позивач, ОСОБА_1 проходив службу у військовій частині НОМЕР_2 . Відповідно до витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 23.01.2025 року №25, ОСОБА_1 нараховано грошову компенсацію за: щорічну невикористану основну відпустку у розмірі 40 днів за 2022-2024 роки; щорічну додаткову відпустку як учаснику бойових дій у розмірі 56 дні за 2022-2025 роки. Всього 96 днів. Оскільки зі змісту наказу неможливо встановити, чи при обрахуванні компенсації за невикористані відпустки враховувалась додаткова грошова винагорода, в інтересах позивача 28.02.2025 року направлявся адвокатський запит з проханням: 1. Надати довідку про грошове забезпечення ОСОБА_1 , за період проходження служби у військовій частині НОМЕР_1 , з урахуванням відомостей про нарахування додаткової грошової винагороди. 2. Надати інформацію чи було враховано додаткову грошову винагороду, отриману ОСОБА_1 , при обрахунку грошової компенсації за невикористану щорічну та додаткову відпустку за 2022-2025 роки. 3. Надати інформацію про період який взято було для обрахування розміру місячного грошового забезпечення для визначення одноденного розміру грошового забезпечення при розрахунку компенсації за невикористані відпустки у 2022-2025 роках. Представник позивача отримав відповідь від 06.03.2025 року, відповідно до якої додаткова грошова винагорода не враховувалась при розрахунку грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки. Також, 28.02.2025 року було направлено адвокатський запит в інтересах позивача до військової частини НОМЕР_3 із проханням: 1. Надати довідку про грошове забезпечення ОСОБА_1 , за період проходження служби у військовій частині НОМЕР_3 , з урахуванням відомостей про нарахування додаткової грошової винагороди. Відповідно до довідок про грошове забезпечення, позивач отримував додаткову грошову винагороду під час проходження військової служби у військових частинах. Позивач вважає, що бездіяльність відповідача щодо не врахування додаткової грошової винагороди при розрахунку грошової компенсації за всі невикористані дні відпустки є протиправною.

За відомостями з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.05.2025 року зазначена вище справа розподілена та 19.05.2025 року передана судді Пруднику С.В.

В період з 20.05.2025 року по 22.05.2025 року суддя Прудник С.В. перебував у щорічній основній відпустці.

Приписами п. 3 ч. 1  ст. 171 КАС України  передбачено, що суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями  160,  161,  172  цього  Кодексу.

Вирішуючи питання про наявність підстав для відкриття провадження у справі, суддя виходить з наступного.

Так, слід зазначити, що відповідно до  статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно частини першої, другої  статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частини п`ятої  статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України  для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

За змістом частини першої, другої  статті 233 КЗпП України  (в редакції, чинній на час звільнення позивача) працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Приписами частини першої, другої, третьої  статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України  визначено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування  Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод  1950 року (пункт 1 статті 32 зазначеної Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами N 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства», пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

Суд зазначає, що встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених  КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, в тому числі, які випливають з публічної служби, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011  визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.

Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

Як свідчать встановлені обставини справи, предметом даного спору є визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо невключення до складу грошового забезпечення ОСОБА_1 сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану", при обчисленні розміру грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток та зобов`язання військової частини НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошової компенсації ОСОБА_1 за невикористані дні оплачуваних відпусток в загальній кількості 96 днів, обчисливши її суму, виходячи із розміру місячного грошового забезпечення, з урахуванням сум додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану", та провести її виплату з урахуванням раніше виплачених сум.

Судом встановлено, що позивач, ОСОБА_1 був виключений зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 – 23.01.2025 року, що підтверджено витягом із наказу військової частини НОМЕР_1 від 23.01.2025 року №25.

Тобто на дату виключення позивача із списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та на дату звернення позивача до суду  стаття 233 КЗпП України  вже діє у редакції, викладеній згідно із  Законом №2352-ІХ:

«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».

З огляду на вказані обставини справи, строк на подання адміністративного позову у даній справі становить три місяці з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав.

Суд враховує, що отримання позивачем відповіді військової частини НОМЕР_1 від 06.03.2025 року №1/20 не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатися про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли він почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується та не змінює початок перебігу строку звернення до суду.

Грошове забезпечення є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка його отримує. Така особа має реальну, об`єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про те, з яких складових воно складається, як обраховано та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий його розрахунок чи розрахунок його складових.

Отже, з дня отримання грошового забезпечення військовослужбовцем останній вважається таким, що повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів. Винятком з цього правила є випадок, коли така особа без зайвих зволікань, в розумний строк після отримання грошового забезпечення, демонструючи свою необізнаність щодо видів та розміру складових нарахованого та виплаченого грошового забезпечення, звернувся до військової частини із заявою про надання їй відповідної інформації. В такому випадку особа вважається такою, що дізналась про порушення її прав при отриманні від військової частини відповіді на подану нею заяву.

Таке обмеження на законодавчому рівні права звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів відповідними строками узгоджується із принципом «Leges vigilantibus non dormientibus subveniunt», згідно з яким закони допомагають тим, хто пильнує.

Суд зазначає, що позивач щомісячно отримував грошове забезпечення по 23.01.2025 року, через що мав можливість з`ясувати розмір складових грошового забезпечення.

Отже, після ознайомлення з наказом про виключення зі списків частини та проведення розрахунку вважається, що позивач повинен був дізнатися про те, які види грошового забезпечення йому підлягали виплаті при звільненні та за час проходження служби.

Таким чином, позивач про виплату йому грошового забезпечення та інших виплат в неналежному розмірі повинен був дізнатися на час отримання такого грошового забезпечення за відповідний місяць.

Тому, позивач пропустив тримісячний строк звернення до суду із позовною заявою відповідно до вимог частини першої  статті 233 Кодексу законів про працю України.

Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11.07.2024 у справі № 990/156/23.

Крім того, маючи сумніви щодо правильності нарахування складових його грошового забезпечення за спірний період, позивач мав реальну та об`єктивну можливість після отримання грошового забезпечення за відповідний місяць виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації щодо розміру та порядку обрахування виплачених йому складових грошового забезпечення.

Отже, з дня отримання виплати, працівник (службовець) вважається таким, що повинен дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів.

Винятком з цього правила є випадок, коли особа без зайвих зволікань, в розумний строк після отримання виплати, демонструючи свою необізнаність щодо видів та розміру складових грошового забезпечення звернулась до роботодавця із заявою про надання відповідної інформації.

В такому випадку особа вважається такою, що дізналась про порушення її прав при отриманні відповіді на подану нею заяву.

З урахуванням наведеного, реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, нереалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.

В розглядуваному випадку позивач, який проходив військову службу, вжив заходів для з`ясування складових грошового забезпечення лише у березні 2025 року.

У постанові Верховного Суду від 31.03.2021 по справі №240/12017/19 зауважено, що для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом встановленого строку. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.

Оскільки позивачем належними та допустимими доказами не доведено поважності пропущеного ним строку звернення до суду, суд вважає, що позивач пропустив строк звернення до суду із даним позовом, не навівши при цьому поважних та об`єктивних причин пропуску вказаного строку.

При цьому, як зазначив Верховний Суд у постанові від 26.10.2023 року у справі №380/653/23:

«…Законом України від 01    липня 2022    року №    2352-IX, який набрав чинності з 19    липня 2022 року, частини першу і другу  статті 233 КЗпП України  викладено в такій редакції:

«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».

Отже, до 19 липня 2022  року КЗпП України  не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Аналогічний правовий висновок викладений у рішенні Верховного Суду від 06    квітня 2023 року у справі №    260/3564/22 та у постановах від 19 січня 2023 року у справі №    460/17052/21, від 25    квітня 2023    року у справі №    380/15245/22 та від 21.03.2025 року у справі № 460/21394/23.

Отже, до правовідносин у цій справі застосуванню підлягають норми частини другої  статті 233 КЗпП України, у редакції після 19    липня 2022    року, які, в свою чергу, передбачають тримісячний строк звернення до суду з позовом про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні. При цьому, перебіг такого строку слід розраховувати з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

З огляду на викладене, колегія суддів уважає помилковими висновки судів першої та апеляційної інстанцій про те, що до спірних правовідносин слід застосовувати строки звернення, визначені нормами  КАС України  (статті 122).

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 була звільнена 05    жовтня 2022    року і саме цього дня з отриманих документів з питань грошового забезпечення позивачка дізналась, що їй не нараховано та не виплачено одноразову грошову допомогу у зв`язку із звільненням з військової служби. Указана обставина не оспорюється відповідачем…».

У нашому випадку, з матеріалів справи встановлено, що позивач звернувся до суду з цим позовом 16.05.2025 року (документ сформований в системі «Електронний суд»), тобто поза межами тримісячного строку з дня виключення із списків особового складу (23.01.2025 року).

Тобто, у даному випадку останній день подання до суду позовної заяви припадає на 22.04.2025 року - тримісячний строк обчислюється з дати звільнення – 23.01.2025 року.

Відповідно до п. 38 постанови Верховного Суду від 23 лютого 2023 року у справі №  640/7095/22  при оцінці поважності причин пропуску процесуального строку з причини введення воєнного стану в Україні додатково слід брати до уваги, зокрема: територіальне місцезнаходження суду, порядок його функціонування; місце проживання (місцезнаходження) заявника; ведення на відповідній території бойових дій або розташування у безпосередній близькості до такої території, посилення ракетних обстрілів у відповідний проміжок часу, що об`єктивно створювало реальну небезпеку для життя учасників процесу; тривалість самого процесуального строку та час, який минув із дати завершення процесуального строку; наявність чи відсутність обставин, які об`єктивно перешкоджали конкретній особі реалізувати своє право (повноваження) у межах визначеного процесуального строку; поведінку особи, яка звертається з відповідним клопотанням, зокрема, чи вживала особа розумних заходів для того, щоб реалізувати своє право (повноваження) у межах процесуального строку та якнайшвидше після його закінчення (у разі наявності поважних причин його пропуску) та інші доречні обставини.

Крім того, в постанові від 29 листопада 2024 року у справі №  120/359/24  Верховний Суд навів такий висновок:

«[…]

57. На підставі викладеного, колегія суддів вважає за необхідне сформувати наступний правовий висновок щодо застосування положень ст. ст. 122 та 123 КАС у правовідносинах, пропуск процесуального строку у яких пов`язаний саме з призовом по мобілізації до Збройних Сил України для виконання конституційного обов`язку із захисту суверенітету і незалежності Держави Україна:

Проходження особою військової служби, призваною по мобілізації у Збройні Сили України, може бути підставою для поновлення строку звернення до суду з кількох причин, пов`язаних із особливим статусом військовослужбовців та характером їхньої служби:

1. Обмеження доступу до правової допомоги: під час служби військовослужбовці можуть перебувати у віддалених, в тому числі й небезпечних місцях, де відсутній доступ до адвокатів чи інших правових ресурсів, що обмежує можливість своєчасного звернення до суду.

2. Виконання обов`язків служби: військовослужбовці, особливо в умовах воєнного стану, часто перебувають у стані, коли фізично або психологічно неможливо займатися приватними справами, зокрема ініціювати судові спори.

3. Фактор часу: участь військовослужбовця у довготривалих операціях, навчаннях або відрядженнях може унеможливити дотримання, визначеного процесуальним законом, строку для звернення до суду.

4. Повага до особливого статусу військовослужбовців: враховуючи виконання військовослужбовцями важливої функції із захисту держави, законодавство та судова практика мають враховувати обставини, пов`язані з проходженням військової служби, як вагому підставу для поновлення строку.

5. Обов`язок держави забезпечувати реалізацію принципу рівного доступу до правосуддя: проходження військової служби може суттєво ускладнити реалізацію особами цього права, а отже, з метою належного забезпечення зазначеного принципу, може визнаватися об`єктивною причиною пропуску процесуального строку.

[…]».

При цьому варто зазначити, що Верховний Суд у постанові суду від 06.12.2024 року у справі № 400/5432/24 уважав безпідставними посилання касатора на те, що про порушення своїх прав щодо отримання грошового забезпечення в належному розмірі він дізнався лише з листа військової частини НОМЕР_2 від 01 травня 2024 року № 1330, оскільки про розмір виплаченого йому грошового забезпечення він дізнавався щомісячно, і не був позбавлений права під час проходження військової служби на звернення до відповідача про надання йому роз`яснень щодо складових виплаченого йому грошового забезпечення та проведених утримань податку та інших обов`язкових платежів.

В той же час, жодних доказів перебування і виконання обов`язків позивачем військової служби  у віддалених, в тому числі й небезпечних місцях, місцях активних бойових дій, де відсутній доступ до адвокатів чи інших правових ресурсів, участі військовослужбовця у довготривалих операціях, навчаннях або відрядженнях, або наявності інших обставин,  пов`язаних з проходженням військової служби, які унеможливити звернутися до суду у строк з 23.01.2025 року по 22.04.2025 року - тримісячний строк обчислюється з дати звільнення – 23.01.2025 року, визначений процесуальним законом, до позовної заяви не надано.

Практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, Європейський суд з прав людини виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак, у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних, об`єктивних, непереборних, не залежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.

Водночас, навіть наявність об`єктивних та непереборних обставин, що обумовлюють поважність причин пропуску строку звернення до суду, не може розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення пропущеного строку (справа «Олександр Шевченко проти України», п. 27), оскільки у випадку, якщо минув значний проміжок часу з моменту закінчення пропущеного строку, відновлення попереднього становища учасників справи буде значно ускладнено та може призвести до порушення прав та інтересів інших осіб.

Наведені обставини вказують на невідповідність позовної заяви вимогам процесуального законодавства.

Частиною 6   ст. 161 КАС України   визначено, що у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов`язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.

Згідно з ч. 1   ст. 169 КАС України   суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями   160,   161 цього   Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху, у якій зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення.

З огляду на викладене, позовну заяву слід залишити без руху із встановленням позивачу строку для усунення недоліків шляхом надання до суду вмотивованої заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду із позовною заявою, вказавши обґрунтовані підстави для поновлення такого строку, якщо вони є, та надати суду докази поважності причин його пропуску з 23.04.2025 року по 16.05.2025 року.

Вищенаведені обставини вказують на невідповідність позовної заяви вимогам встановленим КАС України, а тому вона підлягає залишенню без руху з наданням позивачу строку для усунення вказаних недоліків.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 160, 161, 169, 171, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя, -  

УХВАЛИВ:

Позовну заяву   ОСОБА_1 в особі представника Отрох Алли Володимирівни до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - залишити без руху.

Позивачу надати строк для усунення недоліків позовної заяви протягом 10 (десяти) робочих днів, з моменту отримання копії даної ухвали, шляхом надання до суду:

- вмотивованої заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду із позовною заявою, вказавши обґрунтовані підстави для поновлення такого строку, якщо вони є, та надати суду докази поважності причин його пропуску з 23.04.2025 року по 16.05.2025 року.

Роз`яснити позивачеві, що якщо недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, не будуть усунуті у встановлений судом строк, позовна заява буде повернута відповідно до пункту 1 частини 4  статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України.

Копію ухвали про залишення позовної заяви з руху невідкладно надіслати особі, що звернулась із позовною заявою.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.  

Суддя                                                                                            С. В. Прудник