УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Колегія суддів судової палати у кримінальних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних
і кримінальних справ у складі:
головуючого Єлфімова О.В.,
суддів
за участю прокурора
засуджених
захисників Крещенка А.М., Щепоткіної В.В.,
Шевченко О.О.,
ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_11,
ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10,
розглянула в судовому засіданні 13 грудня 2011 року в м. Києві кримінальну справу за касаційними скаргами прокурора, який брав участь у розгляді справ судом першої інстанції, засуджених ОСОБА_6, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_5, та захисника ОСОБА_8 в інтересах ОСОБА_6 на вирок Апеляційного суду м. Києва від 2 червня 2011 року.
Цим вироком засуджено:
ОСОБА_11,
ІНФОРМАЦІЯ_1,
громадянина України, не судимого,
до покарання у виді обмеження волі:
- за ч. 1 ст. 162 КК України - на строк 2 роки;
- за ч. 3 ст. 357 КК України - на строк 2 роки;
- за ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 357 КК України – на строк 1 рік;
- за ч. 3 ст. 358 КК України – на строк 2 роки.
На підставі ч. 5 ст. 74 КК України ОСОБА_11 звільнено від покарання за вказаними статтями.
Засуджено до покарання у виді позбавлення волі:
- за пунктами 6, 9, 12 ч. 2 ст. 115 КК України – на строк 15 років з конфіскацією всього майна, яке є його власністю;
- за ч. 3 ст. 146 КК України – на строк 9 років;
- за ч. 3 ст. 15, ч. 4 ст. 190 КК України на строк 7 років з конфіскацією всього майна, яке є його власністю;
- за ч. 2 ст. 358 КК України – на строк 3 роки.
На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно визначено ОСОБА_11 покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років з конфіскацією всього майна, яке є його власністю;
ОСОБА_6
ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, не судимого в силу ст. 89 КК України,
до покарання у виді обмеження волі:
- за ч. 1 ст. 162 КК України - на строк 2 роки;
- за ч. 3 ст. 357 КК України - на строк 2 роки;
- за ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 357 КК України – на строк 1 рік;
- за ч. 3 ст. 358 КК України – на строк 2 роки;
На підставі ч. 5 ст. 74 КК України ОСОБА_6 звільнено від покарання за вказаними статтями.
Засуджено до покарання у виді позбавлення волі:
- за пунктами 6, 9, 12 ч. 2 ст. 115 КК України – на строк 14 років з конфіскацією всього майна, яке є його власністю;
- за ч. 3 ст. 146 КК України – на строк 9 років;
- за ч. 3 ст. 15, ч. 4 ст. 190 КК України - на строк 7 років з конфіскацією всього майна, яке є його власністю;
- за ч. 2 ст. 358 КК України – на строк 3 роки.
На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно визначено ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі на строк 14 років з конфіскацією всього майна, яке є його власністю;
ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_3, громадянина України, не судимого,
до покарання у виді позбавлення волі:
- за пунктами 6, 9, 12 ч. 2 ст. 115 КК України – на строк 14 років з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.
- за ч. 3 ст. 146 КК України – на строк 9 років;
- за ч. 3 ст. 15, ч. 4 ст. 190 КК України - на строк 7 років з конфіскацією майна, яке є його власністю.
На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно визначено ОСОБА_5 покарання у виді позбавлення волі на строк 14 років з конфіскацією майна, яке є його власністю;
ОСОБА_12,
ІНФОРМАЦІЯ_4, громадянина України, не судимого в силу ст.89 КК України,
- за ч. 3 ст. 358 КК України - до покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки, від відбування якого звільнено на підставі ч. 5 ст. 74 КК України;
- за ч. 3 ст. 15, ч. 4 ст. 190 КК України - до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років з конфіскацією всього майна, яке є його власністю;
- за ч. 2 ст. 358 КК України - до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.
На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно визначено ОСОБА_12 покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років з конфіскацією всього майна, яке є його власністю;
ОСОБА_13,
ІНФОРМАЦІЯ_5,
громадянина України, не судимого,
- за ч. 3 ст. 358 КК України - до покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки. На підставі ч. 5 ст. 74 КК України звільнено від відбування покарання;
- за ч. 3 ст. 146 КК України - до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років;
- за ч. 3 ст. 15, ч. 4 ст. 190 КК України - до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років з конфіскацією майна, яке є його власністю;
- за ч. 2 ст. 358 КК України - до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.
На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно визначено ОСОБА_13 покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років з конфіскацією майна, яке є його власністю.
Згідно з вироком суду ОСОБА_11 та ОСОБА_6 наприкінці 2006 року, маючи на меті незаконне заволодіння чужим майном, а саме квартирами одиноких громадян у м. Києві, розробили план, за яким необхідно було встановити особу, котра проживає одна і не має близьких родичів, викрасти її та отримати в такий спосіб доступ до квартири і документів на неї. В подальшому слід було підробити необхідні особисті документи власника квартири та, використовуючи їх, продати квартиру і таким чином отримати кошти.
З вказаною метою брати ОСОБА_6 у грудні 2006 року повідомили про свій злочинний план ОСОБА_13 та попросили його підшукати власника квартири, який би був одиноким і не мав близьких родичів. На що ОСОБА_13 погодився і в січні 2007 року від свого знайомого, заступника начальника КП ЖЕК «Нивки», отримав інформацію про те, що ОСОБА_14 є одноосібним власником квартири АДРЕСА_1, про що повідомив братам ОСОБА_6, які почали спостерігати за ОСОБА_14 В цей же час, ОСОБА_11 та ОСОБА_6 взяли в оренду будинок АДРЕСА_2, до якого відвезли свого знайомого ОСОБА_5, котрий погодився взяти участь у вчиненні злочинів та наглядати в подальшому за викраденою людиною.
У кінці січня 2007 року ОСОБА_11 та ОСОБА_6 із застосуванням насильства викрали ОСОБА_14 та привезли його до раніше орендованого будинку, де в одній із кімнат прикували за ногу до спеціально вмонтованого в підлогу пристрою з ланцюгом, позбавивши волі, та залишили під наглядом ОСОБА_5 При цьому вони насильно відібрали у ОСОБА_14 паспорт.
Продовжуючи реалізацію свого злочинного плану брати ОСОБА_6 подали від імені ОСОБА_14 до ЖЕК КП «Нивки» заяву про необхідність проведення в його квартирі ремонту та заміни вхідних дверей. 14 лютого 2007 року, вони замінили двері квартири АДРЕСА_1. При цьому незаконно проникли в житло ОСОБА_14 та намагалися заволодіти документами на право власності на квартиру, проте вказаних документів не знайшли.
Ця обставина змусила підсудних внести зміни до злочинного плану та зумовила їх дії з підроблення документів та отримання дублікатів документів на квартиру ОСОБА_14 у відповідних державних установах.
Так, ОСОБА_13 за домовленістю із ОСОБА_11 підшукав чоловіка, який за віком був схожий на викраденого ОСОБА_14 та який погодився за грошову винагороду, пред’являючи підроблений паспорт та видаючи себе за ОСОБА_14, отримати дублікат свідоцтва про право власності на квартиру та технічний паспорт на квартиру.
На початку березня 2007 року ОСОБА_13 підробив паспорт ОСОБА_14 шляхом вклеювання в нього фотокартки ОСОБА_12
Пізніше, в березні 2007 року ОСОБА_13 спочатку ввів в оману дільничного інспектора міліції Шевченківського РУГУ МВС України у м. Києві, повідомивши про втрату ОСОБА_14 пенсійного посвідчення та документів на квартиру, а потім разом із ОСОБА_12 на підставі підробленого паспорту на ім’я ОСОБА_14 отримали від дільничного інспектора довідку про втрату вказаних вище документів.
4 квітня 2007 року ОСОБА_12, пред’явивши підроблений паспорт ОСОБА_14, надав працівникам відділу приватизації заяву про видачу дубліката свідоцтва про право власності на квартиру АДРЕСА_1.
Проте заволодіти квартирою ОСОБА_14 засуджені не змогли з причин, які не залежали від їх волі, оскільки не змогли отримати вищезазначені документи. Перешкодою цьому стало те, що племінниця ОСОБА_14 ОСОБА_15 повідомила до міліції про зникнення потерпілого, якого було оголошено в розшук як безвісти зниклого. В подальшому ці обставини стали відомі працівникам відділу приватизації, яких попередили про можливість вчинення шахрайських дій щодо квартири ОСОБА_14
Знаючи про проведення правоохоронними органами заходів з розшуку ОСОБА_14 та усвідомлюючи, що у випадку, коли того буде знайдено, то їх, ОСОБА_6 притягнуть до кримінальної відповідальності, засуджені вирішили вбити викраденого. Реалізуючи свій задум, вони ІНФОРМАЦІЯ_6 приїхали до с. Чернятка Бершадського району Вінницької області, де наступного дня ОСОБА_5 та ОСОБА_6, здавивши мотузкою шию ОСОБА_14, вбили його. Після чого ОСОБА_11 та ОСОБА_6, з наміром унеможливити в майбутньому упізнання тіла ОСОБА_14 за допомогою сокири відсікли його голову, запакували тіло в поліетиленові мішки та скинули в річку Південний Буг. Голову ОСОБА_14 поклали до іншого пакета і сховали у невстановленому слідством місці.
У касаційній скарзі прокурор, не оспорюючи доведеності вини засуджених, вказував на істотні порушення кримінально-процесуального закону та неправильне застосування кримінального закону і просить вирок суду змінити та виключити з його мотивувальної частини посилання на прізвища ОСОБА_11 та ОСОБА_17 і замінити формулюванням – «особи, матеріали кримінальної справи стосовно яких виділено в окреме провадження». На думку прокурора кваліфікуючу ознаку умисного вбивства – вчинення злочину з корисливих мотивів (п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України) - інкриміновано братам ОСОБА_11 та ОСОБА_5 безпідставно, оскільки потерпілого ОСОБА_14 позбавили життя з метою приховати вчинені злочини щодо останнього, а не з корисливих мотивів. Просив виключити цю кваліфікуючу ознаку з вироку. До того ж прокурор вказав на неправильну кваліфікацію дій засуджених за ч. 3 ст. 15, ч. 4 ст. 190 КК України. На його думку дії засуджених слід кваліфікувати за ч. 1 ст. 14, ч. 4 ст. 190 КК України як приготування до злочину, а не замах на нього та призначити за вказаними статтями покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років з конфіскацією всього належного їм майна.
Засуджений ОСОБА_11 в касаційній скарзі та доповненнях до неї просив вирок суду скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд у зв’язку з істотним порушенням кримінально-процесуального закону та невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи. Вказав на те, що суд не перевірив належним чином показання його та ОСОБА_6, ОСОБА_5 щодо їх непричетності до вбивства ОСОБА_14 Зазначив, що висновки суду ґрунтуються на припущеннях та неправдивих показаннях ОСОБА_13 та ОСОБА_19 На думку ОСОБА_11 справу було сфальсифіковано, а суд не взяв до уваги скарги на застосування щодо нього недозволених методів досудового слідства.
У касаційній скарзі та доповненнях до неї засуджений ОСОБА_5 також просив вирок суду скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд або додаткове розслідування у зв’язку з істотним порушенням кримінально-процесуального закону, неповнотою та однобічністю судового слідства. Послався на те, що суд порушив його право на захист, а саме не задовльнив його клопотання про ведення судового розгляду російською мовою. Зазначив, що визнавальні покази давав під дією незаконних методів з боку працівників міліції, а справу щодо нього та братів ОСОБА_11 сфальсифіковано. Стверджував про причетність до вбивства ОСОБА_14 заступника начальника КП ЖЕК «Нивки» ОСОБА_20 та дільничного інспектора міліції ОСОБА_21
Засуджений ОСОБА_6 у касаційній скарзі просив вирок суду скасувати у зв’язку з істотним порушенням кримінально-процесуального закону та неправильним застосуванням кримінального. Вказав на недоведеність його вини у вчиненні інкримінованих злочинів, а також на те, що він дав визнавальні показання під дією незаконних методів впливу з боку органів досудового слідства, а тому ці показання покладено в основу вироку незаконно. Зазначив, що організаторами інкримінованих йому, ОСОБА_11 та ОСОБА_5 злочинів були ОСОБА_13 та ОСОБА_20 Також вказав, що у процесі досудового слідства було порушено його право на захист.
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_12 просив вирок суду скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд у зв’язку з однобічністю і неповнотою судового та досудового слідства, невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи. Вказав на непричетність його та братів ОСОБА_11 до вчинення інкримінованих злочині. На його думку, злочини організували і вчинили ОСОБА_13 та ОСОБА_19
Захисник ОСОБА_8 в інтересах ОСОБА_6 подав касаційну скаргу, в якій просив вирок суду скасувати, а справу направити на нове розслідування у зв’язку з однобічністю і неповнотою досудового та судового слідства. Захисник зазначив, що винність ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованих йому злочинів не доведена. Визнавальні показання працівники міліції отримали, застосувавши недозволені методи слідства, а справу щодо його підзахисного сфальсифікували. Також зазначив про порушення права ОСОБА_6 на захист.
Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора який частково підтримав касаційну скаргу прокурора, котрий брав участь у розгляді справи судом першої інстанції та просив не виключати з обвинувачення винних кваліфікацію їх дій за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України і не задовольняти касаційних скарг засуджених та захисника, заслухавши думку засуджених ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_11, захисників ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 на підтримку касаційних скарг засуджених і скарги захисника ОСОБА_8, перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені у скаргах доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга прокурора підлягає частковому задоволенню, а скарги засуджених і захисника ОСОБА_8 не підлягають задоволенню на таких підставах.
Висновки суду про доведеність винності засуджених ОСОБА_11, ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_13 та ОСОБА_12 у вчиненні ними вказаних у вироку злочинів за обставин, установлених судом, відповідають фактичним обставинам справи і підтверджені дослідженими в судовому засіданні й детально викладеними у вироку доказами.
Ретельний аналіз показань засуджених, який навів у вироку суд, свідчить, що кожний із них, розповідаючи про конкретні дії співучасника, не тільки викривав останнього, а в такій спосіб одночасно викривав і самого себе у вчиненні злочинів. Показання ОСОБА_11, ОСОБА_6 та ОСОБА_5 на досудовому слідстві, в яких вони зізнавалися у вчиненні умисного вбивства ОСОБА_14 із зазначенням часу, місця скоєння злочину, способу заподіяння смерті потерпілому та обставин приховування слідів свого протиправного діяння, є конкретними і містять такі деталі, які могли бути відомі лише їм як безпосереднім учасникам злочинів. Оскільки ці показання не суперечать показанням потерпілої та свідків, узгоджуються з фактичними даними, що містяться у протоколах слідчих дій та експертних висновках, суд першої інстанції обґрунтовано їх визнав такими, що відповідають дійсності, а показання про непричетність до скоєння вбивства відкинув як неспроможні. Твердження у касаційних скаргах захисника та засуджених про відсутність доказів причетності останніх до вчинення злочинів є необґрунтованими і спростовуються доказами, яким у вироку надано належну оцінку.
Засуджені ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_11 на стадії досудового слідства під час їх допитів визнали себе винними у викраденні потерпілого ОСОБА_14, незаконному позбавленні його волі та у вбивстві. При цьому докладно розповідали про обставини вчинення злочинів та про конкретні дії кожного з них щодо потерпілого.
Так, згідно з показаннями засудженого ОСОБА_5 у 2006 році він познайомився з братами ОСОБА_11 та став працювати на належному їм автомобілі. Після того, як він потрапив у аварію, ОСОБА_11 запропонував йому роботу, щоби повернути борг за пошкоджений автомобіль. Робота полягала у догляді за чоловіком, щоб той не втік. 17 січня 2007 року він приїхав до с. Чернятки Бершадського району Вінницької області. Там його зустріли брати ОСОБА_11 та відвезли до будинку, де ОСОБА_5 повинен був наглядати за чоловіком. Протягом 2-3 днів ОСОБА_5 проживав у будинку сам, після чого приїхали ОСОБА_11 та ОСОБА_6 і привезли з собою поліетиленову плівку, ланцюг довжиною до 1,5 м, хомут, який складався з двох прогумованих кілець, що стягувалися болтами, та гак із різьбою. Як йому пояснили, вказані предмети були необхідні для утримання чоловіка. В найменший кімнаті ОСОБА_5 та ОСОБА_11 закріпили гак за дошку підлоги, приєднали до нього ланцюг та хомут, оббили вікна поліетиленовою плівкою. Приблизно ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_6 привіз чоловіка, якого завів до спеціально підготовленої кімнати, де прикував за ногу. Чоловік був на вигляд років на 60-70, сивий, одягнений у футболку, темні спортивні носки чорного кольору, труси із зображенням доларів США. Пізніше він дізнався, що чоловіка звати ОСОБА_14, що в нього є лише племінниця по лінії дружини, причину, через яку його привезли до села потерпілий пояснити не міг. Напередодні вбивства брати ОСОБА_6 приїхали до села та в розмові із ОСОБА_5 сказали, що ОСОБА_14 потрібно прибрати, оскільки він багато знає. ОСОБА_11 запропонував ОСОБА_5 убити ОСОБА_14. Боячись, що за відмову взяти участь у злочині ОСОБА_11 можуть вбити і його, він погодився на вказану пропозицію. Наступного дня, залишившись із ОСОБА_11, на прохання останнього близько 12-ї год він взяв залишок мотузки для білизни, відкрутку та плоскогубці. Потім ОСОБА_11 сказав йому задушити потерпілого і ОСОБА_5 став того душити, але не зміг цього зробити. Тоді ОСОБА_11 сам задушив ОСОБА_14 мотузкою. Коли приїхав ОСОБА_6, ОСОБА_5 допомагав братам виносити балію з тілом ОСОБА_14, яке було упаковано у два мішки. Голова у трупа була відсутня. Завантаживши тіло в автомобіль, усі разом поїхали до мосту через річку, що за три кілометри від будинку, де брати ОСОБА_6 скинули тіло у річку (т. 12, а.с. 16 - 24, 31 - 40, 41 - 46, 51 - 60 69 - 74).
Із показань ОСОБА_11 випливає, що він познайомився з ОСОБА_13 під час покупки автомобіля «Форд Ескорт». У січні 2007 року ОСОБА_13 повідомив його про можливість продажу квартири родича та заробітку при цьому грошей. Для цього потрібно було підшукати житло, де ОСОБА_5 на час оформлення документів та продажу квартири міг би доглядати за родичем. На його прохання ОСОБА_17 підшукав таке житло, куди у 20 - х числах січня 2007 року завіз ОСОБА_5 В кінці січня 2007 року ОСОБА_11 зустрівся з ОСОБА_13, котрий передав йому ланцюг, хомут і гак, якими слід було закріпити за ногу родича ОСОБА_13 в орендованому будинку і таким чином там утримувати. В кінці січня - на початку лютого 2007 року останній повідомив ОСОБА_11 про необхідність забрати родича з Києва. Наступного дня він зустрівся з ОСОБА_13, який посадив йому в автомобіль невідомого чоловіка, якого ОСОБА_11 відвіз до с. Чернятки. Там їх зустрів ОСОБА_5 та відвів чоловіка до кімнати, підготовленої для утримання останнього, де прикріпив до ноги чоловіка ланцюг. У кінці березня 2007 року того чоловіка задушив ОСОБА_5 Потім він же відрубав йому голову, щоб труп не впізнали. В подальшому він, ОСОБА_11, поклав голову до пакета та разом із ОСОБА_5 упакував тіло у два мішки з-під цукру, прив’язавши до рук і ніг цегли. Поклавши тіло і пакет з головою в балію, відвезли їх до річки Буга та скинули у воду (т. 10, а.с. 18 - 22, 45 - 49).
ОСОБА_6 дав показання про те, що після покупки у ОСОБА_13 автомобіля його брат ОСОБА_11 став підтримувати з тим стосунки. Зі слів ОСОБА_11 йому було відомо, що ОСОБА_13 пропонував заробити гроші шляхом продажу квартири знайомого, ОСОБА_14, на що ОСОБА_11 погодився. Також зі слів брата йому стало відомо, що той привіз ОСОБА_14 до с. Чернятки, де останній утримувався два-три місяці, після чого ОСОБА_5 задушив потерпілого, відрубав йому голову та разом з ОСОБА_11 скинув тіло до річки ( т. 11, а.с. 9-12).
ОСОБА_13 пояснив, що він у грудні 2006 року, зустрівшись із ОСОБА_11 та ОСОБА_6, отримав від них пропозицію знайти людей, які зловживають спиртними напоями та яких можна було б «кинути на квартиру». Через свого знайомого робітника комунального підприємства він отримав інформацію про таких осіб, яку передав братам ОСОБА_6. Через деякий час він дізнався від ОСОБА_6, що ті побували на одній із квартир, яка була в наданому ним списку. Власником був ОСОБА_14, паспорт якого вони забрали та замінили вхідні двері у квартирі останнього. Оскільки оригіналів документів на квартиру знайти не змогли, то вирішили відновити документи, оформивши довідку про їх втрату. ОСОБА_13 пообіцяв, що знайде чоловіка, який з паспортом ОСОБА_14 подасть заяву про втрату документів. Згодом він знайшов такого чоловіка, за допомогою якого вони отримали від дільничного інспектора довідку про втрату документів на квартиру. Також цей чоловік (на ім’я ОСОБА_17) подав від імені ОСОБА_14 заяву до ЖЕКу. Отримані довідки ОСОБА_13 передав братам ОСОБА_6, від яких дізнався, що ОСОБА_14 вивезли до Вінницької області. Разом із тим, отримати документи на квартиру з відділу приватизації вони не змогли, тому що ОСОБА_14 стали розшукувати. Про це ОСОБА_13 повідомив братів ОСОБА_6 та просив відпустити ОСОБА_14
З показань ОСОБА_12, наданих ним на досудовому і судовому слідстві, вбачається, що ОСОБА_13 залучив його до підроблення паспорта ОСОБА_14 На прохання ОСОБА_13 за обіцяну винагороду ОСОБА_12 їздив разом із ОСОБА_17 до дільничного інспектора міліції, де дав підроблений паспорт і, видаючи себе за ОСОБА_14, заявив про втрату документів на квартиру. Також він їздив до відділу приватизації з метою отримання документів про право власності на квартиру ОСОБА_14
Пізніше засуджені ОСОБА_11, ОСОБА_6 та ОСОБА_5 змінили свої показання і заперечували вчинення ними вбивства потерпілого.
Суд згідно з вироком ретельно перевірив ті й інші показання засуджених, з’ясував причини їх зміни і, надавши належну оцінку в сукупності з іншими доказами, обґрунтовано визнав достовірними ті показання на стадії досудового слідства, в яких засуджені визнавали факт викрадення потерпілого, незаконного позбавлення його волі, а потім і вбивства ОСОБА_14, оскільки ці показання об’єктивно підтверджуються сукупністю інших доказів, що є у справі, були перевірені судом і наведені у вироку.
Так, показання засуджених ОСОБА_11, ОСОБА_6 та ОСОБА_5 щодо зовнішнього вигляду потерпілого ОСОБА_14, його віку, антропометричних даних, одягу, обставин вбивства та приховання слідів скоєння злочину (відрізання голови, окреме пакування її та тулуба трупа в мішки з цеглою, скидання трупа в річку Південний Буг, де його потім і знайшли - внизу за течією річки в районі м. Гайворона) підтверджуються результатами проведених процесуальних дій, висновками експертних досліджень, а також об’єктивними даними, а саме: висновками судово-медичної експертизи, що останки тіла, виявленого в мішках у річці Південний Буг в районі м. Гайворон, належить особі чоловічої статі, зростом 157-161 см та віком 50-69 років; протоколами огляду місця події про виявлення на останках трупа фрагментів натільної білизни – трусів із зображенням знаків доларів США; показаннями потерпілої ОСОБА_15, що ОСОБА_14 користувався саме такою білизною; показаннями свідків ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28 та інших, викладених у вироку; відеозаписами допиту ОСОБА_5 в якості підозрюваного, його очної ставки з ОСОБА_13 , даними протоколів виїмки, пред’явлення осіб та фотокарточок для впізнання; висновками почеркознавчої, судово-медичної, молекулярно-біологічної та імунологічної експертиз; речовими та іншими доказами, наведеними в вироку.
Всупереч наведеним у касаційних скаргах доводам, слідчі органи і суд дослідили обставини, що входять до предмету доказування у кримінальній справі, об’єктивно й достатньо повно, з виконанням тих необхідних процесуальних дій та проведенням експертних досліджень, які мають значення для правильного вирішення цієї справи. Тому доводи у скаргах про неповноту, однобічність і необ’єктивність досудового слідства та судового розгляду справи є необґрунтованими.
Що стосується доводів прокурора в касаційній скарзі щодо необхідності виключення з обвинувачення засуджених п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України, то вони суперечать вимогам закону.
Оскільки протягом досудового і судового слідства було встановлено, що передбачені пунктами 6 і 9 ч. 2 ст. 115 КК України мотиви та мета рівною мірою викликали у винних рішучість вчинити вбивство ОСОБА_14, то відповідно до роз’яснень, наданих у п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 7 лютого 2003 року № 2 «Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров’я особи» дії ОСОБА_11, ОСОБА_6 та ОСОБА_5 правильно були розцінені, як скоєні з корисливих мотивів та з метою приховати інший злочин.
Крім того, колегія суддів не погодилася з доводами прокурора щодо перекваліфікації дій засуджених з ч. 3 ст. 15, ч. 4 ст. 190 КК України на ч. 1 ст. 14 , ч. 4 ст. 190 цього ж Кодексу.
Так, при замаху на злочин діяння безпосередньо спрямовано на вчинення злочину, а при готуванні створюються лише умови для його вчинення. При замаху на злочин створюється безпосередня небезпека завдання шкоди об’єкту, оскільки здійснюється діяння, яке саме по собі безпосередньо може призвести до закінчення злочину, в тому числі й до настання наслідків у матеріальних складах злочинів, а при готуванні до злочину в усіх випадках створюється лише опосередкована небезпека.
Оскільки в цьому випадку засуджені вже розпочали виконувати дії, безпосередньо спрямовані на заволодіння квартирою ОСОБА_14, а саме: викрали потерпілого, проникли до його квартири, поміняли двері в ній, знайшли схожого на ОСОБА_14 чоловіка, фотокартку якого вклеїли до паспорта на ім’я потерпілого, готували документи щодо приватизації та подальшого продажу житла, але злочин не закінчили з причин, які не залежали від їх волі, то скоєне суд правильно кваліфікував за ч. 3 ст. 15, ч. 4 ст. 190 КК України.
Посилання в касаційних скаргах засуджених про те, що до них застосовувалися незаконні методи ведення слідства, внаслідок чого вони змушені були себе обмовити у злочині, якого не вчиняли, ретельно перевірялися судом першої інстанції. Їх показання в цій частині спростовуються показаннями свідків ОСОБА_29, ОСОБА_30, а також постановою прокурора з цього приводу. Відповідну перевірку проводила прокуратура Шевченківського району м. Києва й за її результатами винесла постанову про відмову в порушенні кримінальної справи щодо працівників Шевченківського РУГУ МВС України в м. Києві за відсутністю в їх діях складів злочинів, передбачених статтями 364, 365 КК України.
Під час вивчення матеріалів справи не виявлено й інших порушень вимог кримінально-процесуального закону, які би перешкодили чи могли перешкодити суду повно та всебічно розглянути справу і постановити законний та обґрунтований вирок.
Що стосується доводів засудженого ОСОБА_5 про закриття щодо нього кримінальної справи згідно з п. 2 ст. 213 КПК України – за недоведеністю обвинувачення у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, то вони є неспроможними, оскільки вказану постанову було скасовано в установленому законом порядку, про що свідчить відповідна постанова заступника начальника управління ГСУ МВС України від 27 березня 2008 року.
Також не заслуговують на увагу доводи засудженого ОСОБА_5 про порушення його права на використання рідної мови. З матеріалів справи видно, що ОСОБА_5 народився, проживав, вчився в Україні, вивчав українську мову, про що прямо заявив у судовому засіданні (т. 15, а.с. 81 - 82), клопотань про запрошення перекладача не заявляв. Крім того, після вручення копії вироку засуджений із клопотанням про переклад тексту вироку з української на російську мову не звертався. Проте подав касаційну скаргу, в якій виклав конкретну позицію стосовно наведених у вироку доказів і висновків суду першої інстанції. Все це свідчить про те, що ОСОБА_5 українською мовою володіє та зміст вироку розуміє повною мірою.
Отже, зробивши всебічний аналіз усіх доказів у справі, суд правильно кваліфікував дії ОСОБА_11 та ОСОБА_6 за пунктами 6, 9, 12 ч. 2 ст. 115; ч. 3 ст. 146; ч. 3 ст. 15, ч. 4 ст. 190; ч. 3 ст. 357; ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 357, ч. 1 ст. 162, частинами 2, 3 ст. 358 КК України; ОСОБА_5 - за пунктами 6, 9, 12 ч. 2 ст. 115; ч. 3 ст. 146; ч. 3 ст. 15, ч. 4 ст. 190 КК України, ОСОБА_12 - за ч. 3 ст. 15, ч. 4 ст. 190, частинами 2, 3 ст. 358 КК України; ОСОБА_13 – за ч. 3 ст. 146; ч. 3 ст. 15, ч. 4 ст. 190, частинами 2, 3 ст. 358 КК України.
Покарання ОСОБА_11, ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_12 призначено відповідно до вимог ст. 65 КК України з урахуванням ступеню тяжкості вчинених злочинів, даних про особи винних, обставин, що пом'якшують і обтяжують покарання. Воно є необхідним і достатнім для їх виправлення та попередження нових злочинів.
Проте, як убачається з наданої Вищому спеціалізованому суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ завіреної копії свідоцтва про смерть, засуджений ОСОБА_12 ІНФОРМАЦІЯ_7 помер.
Відповідно до вимог ст. 400-1 КПК України касаційний суд, встановивши обставини, передбачені ст. 6 цього Кодексу, скасовує обвинувальний вирок і закриває справу.
Згідно з ч. 1 п. 8 ст. 6 КПК України кримінальну справу не може бути порушено, а порушена справа підлягає закриттю щодо померлого, за винятком випадків, коли провадження у справі є необхідним для реабілітації померлого або відновлення справи щодо інших осіб за нововиявленими обставинами.
У матеріалах справи даних, які би свідчили про необхідність провадження у справі для реабілітації померлого ОСОБА_12, немає. У зв'язку з цим обвинувальний вирок щодо нього підлягає скасуванню, а справа – закриттю у зв'язку з його смертю.
Керуючись статтями 394 - 396 КПК України, колегія суддів
у х в а л и л а:
Касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, задовольнити частково, а касаційні скарги засуджених ОСОБА_6, ОСОБА_11, ОСОБА_5, ОСОБА_12 та захисника ОСОБА_8 залишити без задоволення.
Вирок Апеляційного суду м. Києва від 2 червня 2011 року щодо ОСОБА_12 скасувати, а справу щодо нього закрити на підставі п. 8 ст. 6 КПК України у зв’язку зі смертю.
Цей же вирок щодо ОСОБА_6, ОСОБА_11, ОСОБА_5, ОСОБА_13 змінити.
Виключити з мотивувальної частини вироку посилання на прізвища ОСОБА_11 та ОСОБА_17, замінивши їх на: «особи, матеріали кримінальної справи щодо яких виділено в окреме провадження».
Запропонувати Апеляційному суду м. Києва усунути допущену у вироку помилку в написанні по батькові засудженого ОСОБА_6, в порядку, передбаченому статтями 409, 411 КПК України.
В іншій частині вирок залишити без зміни.
С у д д і:
_____________ _____________ _________________
О.В. Єлфімов А.М. Крещенко В.В. Щепоткіна