Справа № 216/1233/25

2/212/2543/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 травня 2025 року м. Кривий Ріг

       Покровський районний суд міста Кривого Рогу у складі головуючої судді Швець М. В.; за участі секретаря судового засідання Майданик М. Є., розглянувши у спрощеному позовному провадженні з викликом сторін позовну заяву ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

встановив таке.

До суду звернулася представник позивача Пилипчук А. С. Суд виніс ухвалу про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін, призначив розгляд на 18.04.2025, а потім – на 19.05.2025.

В обидва судові засідання сторони та/або їх представники не з`явилися, хоча повідомлялися належним чином. У позовній заяві представник позивача просила проводити розгляд справи за її відсутності, проти заочного розгляду справи не заперечувала.

Оскільки всі учасники справи не з`явилися, згідно з ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Суд скористався своїм правом, обумовленим ч. 6 ст. 259 ЦПК України, та відклав складання повного тексту рішення.

Позиції сторін.

Позивач заявив про стягнення заборгованості за кредитним договором № 20.06.2024-100000021 від 20.06.2024 року у розмірі 36 520,00 грн та судових витрат у розмірі 2 422,40 грн судового збору.

Позов обґрунтував таким. Між ТОВ «Споживчий Центр» та ОСОБА_1  20.06.2024 року було укладено кредитний договір (оферту) № 20.06.2024-100000021 шляхом підписання позичальником електронним цифровим підписом заявки, що є невід`ємною частиною даного договору, відповідно до умов якого позичальнику надано кредит у розмірі 11 000 грн шляхом відкриття кредитної лінії строком на 124 дня зі сплатою відсотків за його користування, які позичальник мав сплатити відповідно до графіку платежів. ТОВ «Споживчий центр» свої зобов`язання за договором виконано в повному обсязі. Однак ОСОБА_1  своїх зобов`язань за договором не виконала. У зв`язку з зазначеними порушеннями зобов`язань за кредитним договором станом на дату звернення позову відповідач має заборгованість 36 520,00 грн, яка складається з такого: 11 000,00 грн - заборгованість за тілом кредиту, 17 050,00 грн - заборгованість за нарахованими відсотками, 2 970,00 – комісія, 5 500,00 грн – неустойка.

Відповідач своїм правом на подання відзиву тощо не скористалась.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

20.06.2024 року о 00:22 між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 шляхом накладення електронного цифрового підпису укладено кредитний договір № 20.062024-100000021 шляхом підписання заявки Кредитного договору, за умовами якого кредитор зобов`язався надати боржнику кредит у сумі 11 000 грн шляхом відкриття кредитної лінії строком на 124 дня зі сплатою відсотків у розмірі 1,5 % за процентною ставкою «Стандарт» та 1,00 % за один день користування кредитом, яка застосовується протягом чергових періодів, наступних за черговими періодами, в яких застосовується процентна ставка «Стандарт». Процентна ставка складає 535,73 % річних. Загальні витрати за кредитом становлять 20 020,00 грн, орієнтовна вартість кредиту за весь строк користування кредитом становить 31 020,00 грн (а. с. 25-33).

До позову серед доказів надано довідку ТОВ «Універсальні платіжні рішення» ( а. с. 34), згідно з якою було успішно перераховано кошти на платіжну картку клієнта: 20.06.2024 00:23:23 на суму 11 000,00 грн, номер картки НОМЕР_1 , номер транзакції в системі iPay.ua – 430077547, призначення платежу: видача за договором кредиту № 20.06.2024-100000021. Не зазначено про отримувача коштів та платника. Також в цій Довідці є посилання, що нібито між підприємством ТОВ «Універсальні платіжні рішення» та позивачем укладено договір на переказ коштів № ФК-П-2024/01-2 від 01.04.2024, але сам договір в матеріалах справи відсутній.

До позову також додано Довідку-розрахунок про стан заборгованості за кредитним договором, в якій зазначено про заборгованість відповідача та її складові (а. с. 23)

Отже, між сторонами було укладено договір споживчого кредитування. Однак чи відбулося таке кредитування?

Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

Оцінка аргументів сторін та висновки суду.

Згідно зі ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави («Позика»), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно зі ст. 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з п. 1-1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» договір про споживчий кредит - вид кредитного договору, за яким кредитодавець зобов`язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач (позичальник) зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором.

Отже, обов`язок повернення кредиту та сплати процентів пов`язується з обставиною надання такого кредиту та є наслідком отримання позичальником коштів та користування ними. Відповідно, ця обставина має бути доведеною (або визнаною іншою стороною, що звільняє від обов`язку доведення).

Згідно з ч. 3, 4 ст. 12 ЦПК України, якою визначено змагальність серед основних засад цивільного судочинства, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

У Постанові ВП ВС від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц міститься такий висновок щодо тягаря доказування: «Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний… Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс» (п. 81).

Верховний Суд у своїй Постанові від 21.09.2022 у справі № 645/5557/16-ц зазначив, що за загальним правилом доказування тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову покладається на позивача, за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача; пріоритет у доказуванні надається не тому, хто надав більшу кількість доказів, а в першу чергу їх достовірності, допустимості та достатності для реалізації стандарту більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний.

Отже, стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

В умовах, як у цій справі, коли відповідач не відреагувала на позов та не визнала обставину отримання кредитних коштів, тягар доведення цієї обставини покладається на позивача. Позивач на підтвердження цієї обставини достатніх у своїй сукупності доказів не надав. Ні Довідка ТОВ «Універсальні платіжні рішення» (а. с. 34), ні Довідка-розрахунок про стан заборгованості (а. с. 23) не підтверджують обставини перерахування відповідачу кредитних коштів. Довідка (а. с. 34) не дозволяє ідентифікувати позивача як платника коштів у розмірі 11 000,00 грн. Отримувач грошових коштів не зазначений. Враховуючи, що в самій Пропозиції про укладення кредитного договору (оферті) (п. 4.1., а. с. 28) та в Заявці (преамбула, а. с. 31) зазначено лише частину номера електронного платіжного засобу споживача, неможливо однозначно ідентифікувати номер картки, на який надійшли грошові кошти згідно з Довідкою ТОВ «УПР», як номер картки відповідача. Отже, інформація, що міститься у Пропозиції, Заявці та Довідці в сукупності не дозволяє встановити обставину перерахування кредитних коштів відповідачу.

Довідка-розрахунок про стан заборгованості, надана позивачем, є аналітичним документом, складеним в односторонньому порядку, тому не є безспірним доказом обставини видачі кредиту та наявності боргу.

Суд також наголошує на тому, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи.

Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи (частина перша статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до частини другої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити, якщо інше не передбачено окремими законодавчими актами України: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, з наведених норм законодавства вбачається, що доказом надання кредитодавцем позичальнику кредитних коштів є саме первинні документи, вимоги до яких встановлені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

У постановах Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18 (провадження № 61-9618св19), від 28 жовтня 2020 року у справі № 760/7792/14-ц (провадження № 61-16754св19), від 17 грудня 2020 року у справі № 278/2177/15-ц (провадження № 61-22158св19) вказано, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

Відповідно до засади диспозитивності цивільного судочинства, визначеної ст. 13 ЦПК України, суд не може збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених самим ЦПК України. У цій справі відсутні підстави для збирання доказів судом, а тягар збирання і подання доказів повністю покладається на позивача.

Наданих суду доказів в їх сукупності - недостатньо для підтвердження обставини отримання відповідачем від позивача кредитних коштів. Оскільки ця обставина – не доведена (отже, не встановлена судом), не доведена підстава для виникнення у відповідача будь-яких зобов`язань повернути такі кошти та сплатити відсотки за користування ними. У зв`язку з цим позов не належить до задоволення.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі відмови в позові, покладаються на позивача. Оскільки у задоволенні позову відмовлено повністю, судові витрати належить покласти на позивача.

На підставі зазначеного, керуючись статтями 12, 76-81, 89, 141, 259, 263-265, 354 ЦПК України, суд

ухвалив таке.

Відмовити у задоволенні позовної заяви ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не буде подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», код ЄДРПОУ 37356833, юридична адреса: м. Київ, вул. Саксаганського, 133А.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .

Повний текст рішення суду складено та підписано 27 травня 2025 року.

                Суддя:         М. В. Швець