01.02.2012

                                                                                                                              Справа № 2/0808/15/2012

                                                                      Р І Ш Е Н Н Я

                                                                 ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 лютого 2012 року                                                                                                     м. Запоріжжя

Жовтневий районний суд м. Запоріжжя у складі

головуючого судді                       Смолки І.О.,

при секретарі                                Котовій С.В.,

розглянувши  у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Запоріжжя цивільну справу  за позовом

ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 до Запорізької міської ради, Управління у справах приватизації Запорізької міської ради, ОСОБА_9,  ОСОБА_10, треті особи: КП ВРЕЖО № 2, ОП ЗМБТІ, про визнання недійсним рішення сесії Запорізької міської ради № 70 від 21.02.2001 року, визнання недійсним наказу управління у справах приватизації, визнання недійсними договорів купівлі продажу, визнання права сумісної власності,    

                                                         в с т а н о в и в :

          20.02.2008 р. позивачі звернулися до суду з позовом до Запорізької міської ради, управління у справах приватизації Запорізької міської ради, ОСОБА_11, треті особи :КП ВРЕЖО 2, ОП ЗМБТІ, в якому за значили, що вони є мешканцями будинку АДРЕСА_1, що підтверджується свідоцтвами про власність, ордером на житлове приміщення та договором купівлі - продажу. Зазначений будинок розташований у центрі міста. Забудова кінця 18 сторіччя - є одноповерховою спорудою з підвальним приміщенням. Будинок визнаний ветхим, згідно Рішення Міської ради від 23.01.1987 року № 12, і не підлягає капітальному ремонту. В підвальному приміщенні спірного будинку були розташовані кладові власників квартир будинку АДРЕСА_1 які були в примусовому порядку КП ВРЕЖО № 2 вилучені без їх згоди. Органом місцевого самоврядування було прийнято рішення № 70 від 21.02.2001 року щодо продажу нежитлового приміщення, яке розташовано АДРЕСА_1, всупереч чинного законодавства, і саме на підставі цього рішення сесії Міської ради є договори купівлі –продажу, які укладені з порушенням публічного порядку і направлені на незаконне володіння майном, що призвело до порушення  громадських і житлових прав позивачів, в зв’язку з чим є нікчемними. Всі допоміжні приміщення багатоквартирного будинку є спільною сумісною власністю власників квартир саме цього будинку.  Прийняте рішення сесії Запорізької міської ради № 70 від 21.02.2001 року не відповідає вимогам чинного законодавства, суперечить чинному законодавству, бо містить хибну інформацію. У додатку до цього рішення вказано «нежитлове приміщення»за адресою АДРЕСА_1, а не підвальне приміщення, згідно якого може бути відчужене будь-яке нежиле приміщення квартир позивачів, і не дає чіткого визначення, якого саме нежилого приміщення за вказаною адресою стосується. За адресою АДРЕСА_1 згідно схемі будівельного плану, існують нежилі приміщення –сараї та недобудовані сараї. Нежилими приміщеннями будинку є лише підвал «ПД», також кухні, коридори тощо. Винесене Рішення Запорізької міської ради № 70 від 21.02.2001 року прийняте з порушенням чинного законодавства, а саме ст.. 1,10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», ст.ст. 4,7,8,50, 159 ЖК України, ст.. 48,50,57 закону України «Про власність». Згідно ст.. 57 Закону України «Про власність»ст.. 393 ЦК України (ст.. 143,145 ЦК України в редакції 1963 року) ,якщо в результаті прийняття акту органом держуправління чи органом самоврядування місцевої влади, який не відповідає закону, порушуються права власників чи інших осіб щодо володіння, користування, розпорядження належним їм майном, такий акт визнається недійсним. У зв’язку з зазначеним позивачі просили суд визнати недійсними рішення сесії Міської ради № 70 від 21.02.2001 року відносно підвалів будинку по АДРЕСА_1; визнати  недійсними накази органу приватизації № 223 від 23.07.2001 року; визнати недійсним договір купівлі-продажу № 81 від 03.09.2001 року на ім’я ОСОБА_11, який укладено з порушенням публічного порядку і направлений на незаконне володіння майном.

23.12.09 р. позивачі уточнили свої позовні вимоги при обставинах, викладених в первісному позові, та просили суд визнати незаконними та скасувати реєстрацію та реєстраційне посвідчення на приміщення І,ІІ підвалу літера А будинку по вул. Артема. 26 про комунальну власність територіальної громади в особі міської ради; визнати недійсними рішення сесії Міської ради № 70 від 21.02.2001 року відносно підвалів будинку по АДРЕСА_1  визнати  недійсними накази представництва ФДМУ та органу приватизації № 223 від 23.07.2001 року, визнати недійсним договір купівлі-продажу № 81 від 03.09.2001 року на ім’я ОСОБА_9, який укладено з порушенням публічного порядку і направлений на незаконне володіння майном та скасувати державну реєстрацію на підвальне приміщення літера А. будинку по вул. Артема, 26.

17.01.2010 р. позивачі ще раз уточнили свої позовні вимоги, залучивши до участі у справі ОСОБА_10, доповнюючи їх, та просили суд визнати недійсними та скасувати реєстрацію, що записано в реєстровій книзі № 3 за реєстровим № 567 та реєстраційне посвідчення, видане ОП ЗМБТІ за № 012000 Серія БГ від 06.08.2001 рок на приміщення І,ІІ підвалу літера А по вул. Артема, 26 про комунальну власність територіальної громади в особі міської ради; визнати недійсним рішення сесії Міської ради № 70 від 21.02.2001 року відносно підвального приміщення будинку по АДРЕСА_1 м. Запоріжжя, прийняте всупереч чинного законодавства України; визнати недійсними договір купівлі продажу № 81 від 03.09.2001 року про передачу неналежними відчужувачем –управлінням у справах приватизації Запорізької міської ради права комунальної власності шляхом приватизації способом викупу на підвальне приміщення літера А житлового фонду по АДРЕСА_1 ОСОБА_9 на підставі рішення сесії Міської ради № 70 від 21.02.2001 року; визнати недійсним договір купівлі-продажу від 13.11.2003 року, укладений між ОСОБА_9 та ОСОБА_10 про продаж ? частини підвального приміщення літера А житлового фонду по вул. Артема, 26 та скасувати реєстрацію № 2534; визнати право сумісної власності на підвальне приміщення будинку 26 по вул. Артема за позивачами –мешканцями будинку.

У судовому засіданні позивачі ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_8 та їх представник підтримали свої позовні вимоги при обґрунтуваннях та підставах, вказаних у позові з урахуванням уточнених вимог. Просили суд їх задовольнити в повному обсязі.

Позивач ОСОБА_12 в останнє судове засідання не з’явилася, надала суду заяву про розгляд справи за її відсутності. На позові наполягає.

Відносно ОСОБА_13 ухвалою Жовтневого райсуду м. Запоріжжя від 01.02.2012 р. провадження по справі закрито.

Представник Запорізької міської ради в судовому засіданні проти задоволення позову заперечувала та просила в його задоволенні відмовити, оскільки позовні вимоги не доведені та не ґрунтуються на законі.

Представник  управління у справах приватизації Запорізької міської проти позову заперечувала, моти вуючи заперечення тим, що не має законних підстав для визнання договорів купівлі-продажу та наказу їх управління № 223 від 23.07.2001 року недійсними. Просила застосувати строк позовної давності.

Представник відповідачів  ОСОБА_9,  ОСОБА_10 та ОСОБА_9 ОСОБА_10 проти позову заперечували, моти вуючи заперечення тим, що не має законних підстав для визнання договорів купівлі-продажу не дійсними. Крім того, стосовно заявлених інших позовних вимог позивачів, відповідно до положень законодавства України, на пред’явлення позову про визнання недійсними договору, актів державних чи інших органів застосовується загальний строк позовної давності - три роки, у зв’язку з чим просили застосувати строк позовної давності до зазначених вимог.

Представник третьої особи КП ВРЕЖО № 2 в останнє судове засідання не з’явилася, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, про що свідчить поштове повідомлення. У судових засіданнях до зупинення провадження у справі  проти позову заперечувала в повному обсязі, вважала, що позовні вимоги є незаконними та не підлягають задоволенню в повному обсязі.

Представник третьої особи: Орендне підприємство «Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації»в останнє судове засідання не з»явився, хоча належним чином був сповіщений про судове засідання, про що свідчить поштове повідомлення, в заявах, наданих суду, просив розглядати справу у його відсутності.

Учасники процесу не заперечують проти розгляду справи у відсутності третіх осіб.

Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши  матеріа лами справи, вважає позов таким, що не підлягає задоволенню  з наступних підстав.

Судом встановлені такі факти і відповідні їм правовідносини.

  Судом встановлено, що житловий будинок № 26 по вул.. Артема у м. Запоріжжі в цілому знаходиться у комунальній власності територіальної громади в особі Запорізької міської ради, окрім приватизованих мешканцями квартир. Зазначений будинок перебуває на балансі КП ВРЕЖО № 2.

Як вбачається з оглянутої судом інвентарної справи на спірне приміщення, правовстановлюючим документом підтвердження права комунальної  власності територіальної громади м. Запоріжжя Запорізької міської ради  на це приміщення (приміщення 1,11 підвалу літ.А по вул. Артема, 26) - є Рішення Запорізької міської ради народних депутатів від 29 квітня 1992 року за № 7.

Відповідно до ст.. 142 Конституції України, матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме та нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси та інше.

Відповідно до п. 8 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб’єктів. Об’єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб’єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади.

Відповідно до п. 5 ст. 60 вказаного закону, органи місцевого самоврядування здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об’єктами права комунальної власності, в тому числі і передача в оренду цих об’єктів.

Відповідно до ст.. 29 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», виконавчі органи сільських, селищних, міських рад мають власні повноваження управління майном, що належить до комунальної власності для отримання коштів до бюджету міста, який формується на плануванні соціально-економічного та культурного розвитку міста.

Таким чином, вимоги позивачів щодо визнання недійсними та скасування реєстрації в реєстровій книзі № 3 за реєстровим № 567 та реєстраційного посвідчення, виданого ОП «ЗМБТІ»на приміщення І,ІІ підвалу літера А в будинку по вул. Артема ,26 про комунальну власність територіальної громади в особи Запорізької міської ради - є не доведеними і не підлягають задоволенню.

19 червня 1992 року Верховною Радою України прийнято Закон України "Про приватизацію державного житлового фонду". Відповід но до ст. 1 зазначеного Закону, під приватизацію розуміється від чуження квартир (будинків), кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв та інш.) державного житлового фонду на користь громадян України.

Відповідно до ст. 10 Закону України «Про приватизацію державно го житлового фонду», утримання приватизованих квартир (будинків) здійснюється за рахунок коштів їх власників, згідно з Правилами користування приміщеннями жилих будинків та прибудинкових тери торій, які затверджуються Кабінетом Міністрів України, незалежне від форм власності на них. Власники квартир багатоквартирних бу динків є співвласниками допоміжних приміщень будинку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов'язані бра ти участь у загальних витратах, пов'язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні бу динку. Допоміжні приміщення (кладовки, сараї та ін.) переда ються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо привати зації не підлягають.

Допоміжні приміщення, визначення яких також міститься в наказі Держжитлокомунгоспу України від 17.05.05 "Про затвердження правил утримання жилих будинків та при будинкових територій" це -приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку.

Аналогічне визначення терміну "допоміжні приміщення" зна читься і у ст. 1 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку", де також зазначено які саме примі щення вважати такими: сходові клітини, вестибюлі, перехідні шлю зи, позаквартирні коридори, колясочні, кладові, сміттєкамери,    горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні  камери та інші технічні приміщення.

Крім того, наказом Держбуду України N 80 від 18.05.2005 за тверджено Державні будівельні норми України "Будинки і споруди: Житлові будинки. Основні положення ДБН В.2.2-15-2005" та визна чено, що підсобні приміщення багатоквартирного житлового будинку-приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців (сходові клітки, ве стибюлі, перехідні шлюзи, позаквартирні коридори, колясочні, комори, сміттєзбірні камери, горища, підвали, шахти тощо).

                    Судом встановлено, що при забудові будинку по АДРЕСА_1, нежитлове приміщення, яке в подальшому було передано в оренду ОСОБА_9, ніколи не було допоміжним приміщенням, а збудовано як напівпідвал, де тривалий час мешкали люди(приблизно до 70-х років), але в подальшому мешканців будинку було виселено з напівпідвалу, який не мав каналізації, опалення, водопроводу, техпідпілля, тобто, вказане приміщення ніколи не було допоміжним та не мало елементів, які забезпечують життєдіяльність будинку. Після відселення мешканців напівпідвалу та набуття статусу нежитлового приміщення воно залишалось у комунальній власності Запорізької міської ради, а балансоутримувачем є КП ВРЕЖО № 2.

Судом встановлено, згідно оглянутої судом інвентарної справи № 204, що у відповідності з інвентаризацією від 18.09.2000 року, приміщення А, підвалу І,ІІ по АДРЕСА_1, загальною площею 113,6 кв.м. - є нежитлові приміщення.

Судом встановлено, що, згідно рішення Запорізького міськвиконкому № 36/82 від 30.01.1998 року,  нежитлове приміщення площею 105,94 кв.м., яке розташовано у будинку АДРЕСА_1 було передано в оренду, згідно договору оренди № 91/2  від 27.02.1998 р. між КП ВРЖО 2 та ОСОБА_11,  ОСОБА_11 строком на 5 років під крамницю продовольчих та промислових товарів з правом приватизації у подальшому. Враховуючи, що на момент прийняття Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»спірне приміщення у статусі нежитлового  вже було у користуванні «ПРЕЖО-2»і тому власником його на праві комунальної власності є територіальна громада м. Запоріжжя в особі Запорізької міської ради, що підтверджується реєстраційним посвідченням від 06.08.2001 року.

Таким чином спірне приміщення не було власністю співвласників будинку, які приватизували квартири, воно було власністю громади міста і могло передаватися в оренду.

Відповідно до Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», програми приватизації об’єктів комунальної власності м. Запоріжжя та на підставі рішення сесії Запорізької міської ради від 21.02.2001 року № 70 «Про затвердження переліку об’єктів комунальної власності м. Запоріжжя, які підлягають приватизації»та заяви фізичної особи ОСОБА_11 від 21 червня 2001 року за №  76/23, начальником Управлінням у справах приватизації  видано наказ за № 223 про підготовку до продажу об’єкта права комунальної власності –нежитлового приміщення по вул..Артема,26.

Судом встановлено, що вказаний наказ видано у відповідності з діючим законодавством на той час та в межах своєї компетенції Управлінням у справах приватизації.

Згідно експертної оцінки нежитлового приміщення, розташованого за адресою м. Запоріжжя АДРЕСА_1  площею 111,6 кв.м. ПП «РІЕЛТІ»за заявкою Управління у справах приватизації Запорізької міської ради 31 липня 2001 року встановлено, що об’єкт приватизації є комунальною власністю м. Запоріжжя, знаходиться на балансі КП ВРЕЖО-2.

Як вбачається з фотокарток, доданих до даної експортної оцінки, то на вказаний період, саме 31 липня 2001 року, спірні підвальні приміщення знаходилися  у руйнованому стані та ніяких комор, або комунікацій будинку там не було.

У відповідності  з договором купівлі-продажу № 81 від 03.09.2001 року, укладеним між Управлінням у справах приватизації Запорізької міської ради та ОСОБА_11, ОСОБА_9 придбав нежитлове приміщення І площею 94,8 кв.м., нежитлове приміщення ІІ площею 16,8 кв.м.,  загальною площею 111,6 кв.м.

Згідно акту приймання-передачі № 27, нежитлове приміщення було передано шляхом викупу об’єкта приватизації (нежитлове приміщення І площею 94,8 кв.м., нежитлове приміщення ІІ площею 16,8 кв.м., а загальною площею 111,6 кв.м.) за 24772 грн. ОСОБА_11 04.09.2001 року.

Згідно договору купівлі-продажу від 13.11.2003 року, ОСОБА_10 придбав у ОСОБА_9 ? нежитлового приміщення І,ІІ підвалу літера А по АДРЕСА_1

Згідно ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ч.2 ст. 325 ЦК України фізичні та юридичні особи можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окре мих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати.

Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно вимог ст.145 ЦК України(в редакції 1963 року, який діяв на час виникнення спірних правовідносин) якщо майно за плату придбане у особи, яка не мала права  його відчужувати, про що  набувач  не  знав  і  не  повинен  був  знати (добросовісний набувач), то власник вправі  витребувати  це  майно від набувача лише в  разі,  коли  майно  загублене  власником  або особою, якій  майно  було  передане  власником  у  володіння,  або викрадено у того чи іншого, або вибуло з їх володіння іншим шляхом поза їх волею.    Витребування майна з підстав,  зазначених  у  частині  першій цієї статті, не допускається, якщо майно було продано  в  порядку, встановленому для виконання судових рішень.   Якщо майно набуто безоплатно від особи,  яка  не  мала  права його  відчужувати,  власник  вправі  витребувати  майно  в    усіх випадках.

          Відповідно до ст. 48 ЦК України (в редакції 1963 року), що діяв на час укладення оскаржуваної угоди, недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону.

Таким чином, на підставі вищезазначеного, оскаржуваний до говір купівлі-продажу № 81 від 03.09.2001 року, укладений між Управління у справах приватизації Запорізької міської ради та ОСОБА_9, так і договір купівлі –продажу, укладений між ОСОБА_9 та ОСОБА_10 від 13.11.2003 року, укла дені з у відповідності з вимогами ст. 1 ч.2 ст.10   Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», ст. 225 ЦК України (в редак ції 1963 року), ст. 4 Закону України «Про власність», які діяли на час їх підписання.

Відповідно до ч. 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України його норми застосовуються до тих прав та обов'язків, що виникли до набрання ЦК України чинності, та продовжують існувати після набрання ним чинності.

З метою офіційного тлумачення положень статей. 1,10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»прийнято рішення Конституційного Суду України у справі №1-2/2004 від 02.03.04 р., резолютивна частина якого викладена в наступній ре дакції :

В аспекті конституційного звернення і конституційного подання положення частини першої статті 1, положення пункту 2 статті 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" ( 2482-12 ) треба розуміти так:

1.1.Допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладовки, горища, колясочні  та ін.) передаються безоплатно у спільну влас ність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнатах, квартирах) багатоквартирних будинків. Підтвердження права влас ності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додатково дій, зокрема створення об'єднання співвласників багатоквартирно го будинку, вступу до нього.

1.2. Власник (власники) неприватизованих квартир багато квартирного будинку є співвласником (співвласниками) допоміжних приміщень нарівні з власниками приватизованих квартир.

1.3.. Питання щодо згоди співвласників допоміжних приміщень на надбудову поверхів, улаштування мансард у багатоквартирних будинках, на вчинення інших дій стосовно допоміжних приміщень (оренда тощо) вирішується відповідно до законів України, які ви значають правовий режим власності.

          Згідно свідоцтва про право власності на житло № 519 від 29.12.2003 року, ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_3 на праві сумісної власності громадян належить квартира АДРЕСА_1.

                    Згідно витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно, право власності за ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_3 зареєстровано лише 21.02.2004 року, реєстраційний номер 4825836.

                    Згідно копії технічного паспорту на зазначену квартиру, до реєстрації права власності ОСОБА_1 власником квартири значиться Міська рада.

                    Також судом встановлено, що у відповідності з договором  обміну від 28 вересня 2004 року, у власність ОСОБА_4В.(і його померлої 21.05.201 р. дружини ОСОБА_13.) перейшла 1/20 частка будинковолодіння АДРЕСА_1

                    Як вбачається з свідоцтва про право власності на житло № 54 від 03.02.2006 року, то лише з цього часу ОСОБА_8, ОСОБА_14, ОСОБА_15 стала належати на праві спільної сумісної власності квартира АДРЕСА_2.

                    Також  судом встановлено, що ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7- мешканці квартири АДРЕСА_3, взагалі є наймачами даної квартири, яка до цього часу не приватизована, яку отримував, згідно ордеру № 21 від 18.03.1964 року, ОСОБА_16 на трьох чоловік ОСОБА_17, ОСОБА_18

           Тому, купівля-продаж 03.09.2001 р. спірного приміщення, ніяким чином не порушила ніяких  прав не існуючих на той час, як власників своїх квартир, позивачів, власниками на той час вони не були.

                    Позивачами без поважних причин пропущений строк позовної давності більше чим понад три роки з моменту виникнення спірних правовідносин. З проханням про поновлення строку позовної давності позивачі до суду не зверталися, тому що не вважають його пропущеним. Відповідачі, ж наполягають на застосуванні строку позовної давності.

Суд вважає не доказаними,необґрунтованими і не законними по своєї суті позовні вимоги, тому відмовляє у задоволенні позову саме по суті позовних вимог, не застосовуючи строк позовної давності.

             Керуючись ст..ст.10,11,212-215 ЦПК України, Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», Закону України «Про об»єднання співвласників багатоквартирного будинку», ст..ст.48,145 ЦК України (в редакції 1963 року), ст..ст.328,388 ЦК України, суд

                                                                       в и р і ш и в :

             У задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 до Запорізької міської ради, Управління у справах приватизації Запорізької міської ради, ОСОБА_9,  ОСОБА_10, треті особи: КП ВРЕЖО № 2, ОП ЗМБТІ, про визнання недійсним рішення сесії Запорізької міської ради № 70 від 21.02.2001 року, визнання недійсним наказу управління у справах приватизації, визнання недійсними договорів купівлі продажу, визнання права сумісної власності - відмовити.

             Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Запорізької області через суд першої інстанції протягом 10 днів з дня його проголошення.

            Суддя                                                                                                                   Смолка І.О.