Справа № 930/1648/24

Провадження №2/930/156/25

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.05.2025 року                                                                                   м.Немирів

Немирівський районний суд Вінницької області в складі:

головуючої судді Войницької Т.Є.

за участі секретаря судового засідання Поліщук Р.В.

представника позивача адвоката Мандзі В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Немирові цивільну справу за позовом представника позивача   ОСОБА_1 - адвоката Мандзі Василя Ігоровича  до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики,-

В С Т А Н О В И В:

Представник позивача ОСОБА_1  адвокат Мандзя В.І. звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.

Позов обґрунтований тим, що 09 листопада 2023 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено Договір позики у письмовій формі у вигляді розписки, складеної Відповідачем власноручно.

Відповідно до вищезгаданої розписки ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 78 000 (сімдесят вісім тисяч ) Євро в якості безпроцентної позики та зобов`язався їх повернути до 27.02.2024.

Грошові кошти ОСОБА_1 було передано в повному обсязі. Однак, в порушення домовленостей та вимог чинного законодавства, відповідачем так і не повернуто суму отриманих коштів.

З метою врегулювання даного спору, ОСОБА_1 звернувся до відповідача з вимогою про повернення грошових коштів від 22.04.2024, однак відповіді не отримано. На телефонні дзвінки ОСОБА_2 не відповідає.

У зв`язку із зазначеним представник позивача звернувся до суду з зазначеним позовом та просив стягнути з відповідача на користь позивача 78 000 Євро основної суми заборгованості за договором позики, 3% річних:722,46 Євро та судові витрати.

Представник позивача просить стягнути з відповідача на користь позивача суму 78 000 Євро – основної суми заборгованості за договором позики, 3% річних – 722,46 Євро та суму понесених судових витрат.

Враховуючи зміни курсу, та керуючись практикою Великої палати ВС, позивач просить стягнути грошові кошти саме в іноземній валюті в розмірі 78 000 та 722,46 Євро.

У судовому засіданні представник позивача адвокат Мандзя В.І. позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити з підстав, зазначених у позові.

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з`явився, належним чином повідомлявся про дату, час та місце розгляду справи.

Суд, заслухавши представника позивача, дослідивши письмові докази у справі, вважає заявлені вимоги обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Судом встановлено, що між сторонами виник спір щодо виконання договору позики, який регулюється положеннями глави 71 Цивільного кодексу України.

09.11.2023 року позивач надав відповідачу в борг грошові кошти в розмірі 78 000 Євро строком до 27.02.2024 року.

На підтвердження укладення договору позики та отримання коштів відповідачем видано розписку.

22.04.2024 позивач звертався до відповідача з письмовою вимогою про повернення грошових коштів

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають у тому числі з договорів.

Статтею 525 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання не допускається.

Згідно до вимог ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору.

Відповідно до вимог ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання чи виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 1046 ЦК України визначено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками, ст. 1046 ЦК України.

Відповідно до ст.1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були йому передані позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначено моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не передбачено договором.

Згідно ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

Отже, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) вказано, що: «за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 723/304/16-ц (провадження № 14-360цс19) зазначено, що: «за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки».

Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг із зобов`язанням її повернення та дати отримання коштів.

Зроблені судом висновки узгоджуються з правовими позиціями Верховного Суду України (справи №6-1967цс15, №6-50цс16).

Представлена позивачем розписка про отримання відповідачем позики містить дані щодо особи позичальника та позикодавця, часу отримання позики, розміру отриманої позики, дати повернення позики, тому є письмовим документом, що підтверджує факт укладення договору позики, його умови, посвідчує факт отримання відповідачем позики саме у позивача.

За змістом ст.ст.1046, 1049, 192 ЦК України - не заборонено в Україні укладати договори позики в іноземній валюті, і відповідно до природи даного договору (за яким отримане в позику повертається у тому ж виді), та виходячи з умов договору між сторонами, які визначили, що валютою позики є Євро, враховуючи, що в позику передавались саме Євро, і що у позичальника згідно розписки від 12.04.2021 р. виникло зобов`язання повернути вказану у розписці суму саме в Євро (78 000 Євро), а не в національній валюті.

Велика Палата Верховного Суду у справі № 373/2054/16-ц в постанові від 16.01.2019р. відступила від правової позиції ВСУ у справі № 6-79цс14 і від позиції ВС у справі №308/3824/16-ц (щодо обов`язкового визначення грошового зобов`язання у національній валюті незалежно від того, що за договором позики предметом позики була іноземна валюта) і зробила такі висновки:

Сторони у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику. Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству. Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики.

Враховуючи, що за умовами договору між сторонами і фактично у позику були передані Євро, що в розписці зазначено про борг у Євро, що за змістом розписки позичальник повинен повернути Євро, і що відсутні будь-які домовленості щодо переведення боргового зобов`язання у національну валюту чи в еквівалент до національно валюти, - то суд робить висновок, що за умовами договору між сторонами позичальник має зобов`язання повернути борг у Євро у вказаній у розписці сумі, і тому поверненню позичальником (та стягненню за рішенням суду) підлягає сума боргу у іноземній валюті (валюті позики і валюті визначеного сторонами грошового зобов`язання), за самим правовим змістом договору позики і за принципом «поверни те, що взяв».

А тому, доцільно є зазначити у рішенні суду про стягнення боргу у Євро, що виключає можливість маніпуляцій щодо вигідного коригування суми боргу одною чи іншою стороною і що є справедливим до кожної з сторін. Тому суд вважає правильним і доцільним у судовому рішенні зазначити про стягнення суми боргу у тій валюті, в якій борг виник і в якій він має бути повернутий, що не виключає можливість виконання грошового зобов`язання у національній валюті, але за курсом валюти на день платежу.

Позивачем висунута вимога про повернення суми позики, відповідачем факт укладення угоди не оспорений, доказів належного виконання угоди суду не надано.

Позивачем надано докази того, що відповідач отримав від позивача 78 000 Євро та зазначено обов`язок їх повернути до 27.02.2024 року, а відповідачем не надано належних та допустимих доказів повного належного виконання прийнятого на себе зобов`язання.

Таким чином стягненню з відповідача підлягає борг в сумі 78 000 Євро.

Згідно ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до ст. 1049 ч. 1 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина друга статті 625 ЦК України).

15.03.2022 був прийнятий Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», що набрав чинності 17.03.2022.

Цим Законом розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено пунктом 18 такого змісту:

"18. У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Верховний Суд зробив такий висновок щодо застосування пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (постанова від 31.01.2024 у справі №183/7850/22): законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань. Така особливість проявляється:

(1) в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування;

(2) в договорах на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит;

(3) у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною 2 статті 625 ЦК, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Отже, вимога про стягнення трьох процентів річних, що нараховані за прострочення повернення позики в розмірі 722,46 Євро за період з 28.02.2024 по 19.06.2024 задоволенню не підлягає.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку про наявність спірних правовідносин між сторонами, які відносяться до договірних зобов`язань, зокрема, позики, встановив, що права позивача відповідачем порушені, тому вони підлягають захисту, а тому необхідно стягнути з відповідача борг за договором позики грошових коштів від 09.11.2023 в розмірі 78 000 Євро. В решті позову необхідно відмовити.

Відповідно доч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судом встановлено, що згідно квитанції №9345-7566-8947-3269 від 19.06.2024 позивачем сплачено судовий збір в сумі 15 140,00 грн.

Враховуючи ст.141 ЦПК України, суд вважає за необхідне стягнути із відповідача на користь позивача судовий збір в розмірі 15 003, 74 грн. (пропорційно сумі задоволених вимог).

На підставі викладеного та керуючись ст. 192,  202, 207, 509, 525, 526, 610, 1046, 1047, 1049 ЦК України, ст. 81, 141, 258,259,263,273,354,355ЦПК України,

У Х В А Л И В:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) 78 000 Євро - основної суми заборгованості за договором позики.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути з   ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судовий збір в сумі 15 003 (п`ятнадцять тисяч три) гривні 74 копійок.

Рішення може бути оскаржене до Вінницького апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було проголошено лише вступну і резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, цей строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 23.05.2025 року.

            Суддя                                                        Т. Є. Войницька