РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ  

28 травня 2025 р.                                                                                            Справа № 120/3691/25

Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Сала Павла Ігоровича, розглянувши у місті Вінниці в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

УСТАНОВИВ:

20.03.2025 через підсистему "Електронний суд" до суду надійшла позовна заява за підписом адвоката Пограничного А.М., подана від імені та в інтересах позивача ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2 (далі – ІНФОРМАЦІЯ_3 ).

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що в березні 2025 року позивач звернувся до відповідача із заявою про надання відстрочки на підставі п. 3 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", у зв`язку з перебуванням на його утриманні трьох і більше дітей віком до 18 років.

10.03.2025 позивач отримав від відповідача письмове повідомлення № 3873 від 10.03.2025, в якому зазначено про відмову у наданні відстрочки у зв`язку з тим, що позивач не є батьком неповнолітніх ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , що підтверджується копіями свідоцтв про народження серії НОМЕР_1 від 20.10.2009 та серії НОМЕР_2 від 12.10.2011.

Позивач з вказаним рішенням відповідача не погоджується, вважає його протиправним, а тому за захистом своїх прав та інтересів вирішив звернутися до суду.

Ухвалою суду від 25.03.2025 відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 з розглядом справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Відповідач відзиву на позовну заяву не подав, хоча копія ухвали про відкриття провадження від 25.03.2025 була доставлена до його електронного кабінету в підсистемі "Електронний суд" 25.03.2025, що підтверджується довідкою, складеною відповідальною особою суду.

Отже, беручи до уваги положення ч. 6 ст. 162 КАС України, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали адміністративної справи та оцінивши наявні у ній докази суд встановив, що позивач ОСОБА_1 перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 (свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_3 від 06.07.2022). При цьому, як зазначає позивач, на йог утриманні перебуває трьох неповнолітніх дітей.

Так, згідно із свідоцтвами про народження:

- ОСОБА_2 є сином ОСОБА_5 та ОСОБА_6 (серія НОМЕР_1 від 20.10.2009);

- ОСОБА_3 є сином ОСОБА_5 та ОСОБА_6 (серія НОМЕР_2 від 12.10.2011);

- ОСОБА_7 є сином ОСОБА_1 та ОСОБА_4 (серія НОМЕР_4 від 07.09.2022).

Тобто позивач є рідним батьком лише щодо малолітнього ОСОБА_7 .

Також судом встановлено, що рішенням Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 04.01.2021 у справі № 138/2928/20 розірвано шлюб між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 зареєстрований 24.07.2009 виконкомом Немійської сільської ради Могилів-Подільського району Вінницької області.

Рішенням Могилів-Подільського міськрайонного  суду Вінницької області від 30.03.2023 у справі № 138/2754/22 визначено місце проживання малолітніх дітей ОСОБА_2 та ОСОБА_3 разом із матір`ю ОСОБА_4 .

Згідно з довідкою виконавчого комітету Могилів-Подільської міської ради від 25.02.2025 № 13-16/5-44 гр. ОСОБА_1 одружений з ОСОБА_4 та виховує трьох дітей: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_7 . Мати дітей, ОСОБА_4 , наразі не працює, перебуває у відпустці по догляду за дитиною.

Також, відповідно до довідки Могилів-Подільського відділу державної виконавчої служби від 04.03.2025 № 73/22.16-49/3, ОСОБА_4 не є отримувачем аліментів на дітей ОСОБА_2 і ОСОБА_3 від їх батька ? ОСОБА_5 .

Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_5 , виданого виконавчим комітетом Могилів-Подільської ради, ОСОБА_1 та ОСОБА_4 мають право на пільги, передбачені для багатодітних сімей.

Крім того, згідно з довідкою управління праці та соціального захисту населення Могилів-Подільської міської ради від 25.02.2025 № 120, ОСОБА_4 перебуває на обліку як отримувач державної допомоги на дітей, які виховуються в багатодітних сім`ях, з 01.05.2023 по теперішній час.

В березні 2025 року позивач звернувся до відповідача про надання відстрочки на підставі п. 3 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", посилаючись на те, що на його утриманні перебуває троє дітей віком до 18 років.

Письмовим повідомленням ІНФОРМАЦІЯ_4 за № 3873 від 10.03.2025 позивача інформовано про відмову у наданні відстрочки у зв`язку з тим, що позивач не є батьком ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 20.10.2009, та ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 від 12.10.2011.

Зазначене рішення відповідача є предметом оскарження за цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд керується такими мотивами.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

Згідно із приписами ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України від 25.03.1992 року № 2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі ? Закон № 2232-ХІІ).

Частинами першою, другою статті 1 Закону № 2232-ХІІ передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі ? Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ, введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб, що неодноразово продовжувався.

Строк дії воєнного часу неодноразово продовжувався відповідними Указами Президента України і діє, зокрема, на момент розгляду цієї справи.

Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів визначає Закон України від 21.10.1993 року № 3543-XII "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" (далі – Закон № 3543-XII).

Водночас підстави звільнення від призову на військову службу під час мобілізації передбачені статтею 23 Законом № 3543-XII.

Так, згідно з п. 3 ч. 1 ст. 23 Закону № 3543-XII не підлягають призову на військову службу під час мобілізації жінки та чоловіки, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці.

За змістом положень ч.ч. 7, 8 ст. 23 Закону № 3543-XII перевірка підстав щодо надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та її оформлення здійснюється територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки.

Відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації може оформлюватися за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів на підставі даних, отриманих з інших державних реєстрів або баз даних, які підтверджують, що військовозобов`язаний має право на одну з вищезазначених відстрочок. Порядок оформлення відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації за допомогою цього реєстру визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 року № 154 (далі ? Положення № 154), територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Згідно з абз. 9 п. 11 Положення № 154 районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення, оформляють для військовозобов`язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації та в особливий період і воєнний час, які надаються в установленому порядку, а також ведуть їх спеціальний облік.

Алгоритм отримання військовозобов`язаними особами відстрочки регламентовано Порядком проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 560 (далі – Порядок № 560 у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до п. п. 56, 57 вказаного Порядку відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов`язаним з підстав, визначених ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".

Для розгляду питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах) утворюються комісії у такому складі:

голова комісії – керівник районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (відокремленого відділу);

члени комісії – представники апарату, структурних підрозділів (освіти та науки, охорони здоров`я, соціального захисту населення, служби у справах дітей, центру надання адміністративних послуг) районної, міської держадміністрації (військової адміністрації).

Згідно з п. 58 Порядку № 560 за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов`язані (крім заброньованих) особисто подають на ім`я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу заяву за формою, визначеною у додатку 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5. Заява військовозобов`язаного підлягає обов`язковій реєстрації.

Так, Додаток 5 цього Порядку визначає, що документами, що підтверджують право на відстрочку відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 23 Закону № 3543-XII є: свідоцтво про народження дітей (трьох і більше) із зазначенням батьківства військовозобов`язаного та один із документів: свідоцтво про реєстрацію шлюбу з матір`ю (батьком) дітей (трьох і більше) або рішення суду про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей з батьком (матір`ю), або рішення органу опіки і піклування про визначення місця проживання з тим із батьків, який є військовозобов`язаним, або письмовий договір між батьками про те, з ким будуть проживати діти та участь другого з батьків у їх вихованні, або рішення суду про встановлення факту перебування дитини на утриманні військовозобов`язаного відповідно до положень статті 315 Цивільного процесуального кодексу України, а також договір про сплату аліментів на дитину.

Відповідно до п. 60 Порядку № 560 комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів.

Комісія зобов`язана розглянути отримані на розгляд заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади.

На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом.

Про прийняте комісією рішення повідомляється засобами телефонного, електронного зв`язку або поштою заявнику не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення.

У разі позитивного рішення військовозобов`язаному надається довідка із зазначенням строку відстрочки за формою, визначеною у додатку 6.

У разі відмови у наданні відстрочки військовозобов`язаному повідомляють письмово із зазначенням причин відмови за формою, визначеною у додатку 7.

Таке рішення може бути оскаржене у судовому порядку.

Під час розгляду справи судом встановлено, що підставою для відмови у наданні позивачу відстрочки як батьку трьох неповнолітніх дітей стало те, що фактично він не є рідним батьком для неповнолітніх ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , що підтверджується копіями свідоцтв про народження серії НОМЕР_1 від 20.10.2009 та серії НОМЕР_2 від 12.10.2011.

В контексті наведеного суд зазначає, що у Порядку № 560 визначено вичерпний перелік документів, який повинен надати військовозобов`язаний для отримання відстрочки, а саме:

1) свідоцтво про народження дітей (трьох і більше) із зазначенням батьківства саме військовозобов`язаного;

2) один із документів, що підтверджує факт утримання військовозобов`язаним своїх трьох і більше дітей.

Позивачем надано відповідачу копію свідоцтва про народження ОСОБА_7 , в якому підтверджено батьківство військовозобов`язаного ОСОБА_1 .

Також надано копію свідоцтв про народження ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , у яких зазначено, що батьком дітей є ОСОБА_5 .

Вказані обставини свідчать про те, що позивачем не було дотримано вимог Порядку № 560, оскільки не надано свідоцтво про народження дітей (трьох і більше) із зазначенням батьківства військовозобов`язаного.

Крім того, суд враховує, що згідно із ст. 141 Сімейного кодексу України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 180 Сімейного кодексу України обов`язок батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Обов`язок батьків утримувати своїх дітей виникає з моменту їх народження та зберігається до досягнення дітьми повноліття.

За правилами ч. 2 ст. 157 Сімейного кодексу України той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.

Згідно ч. 4 ст. 157 Сімейного кодексу України батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

В силу положень ч. 1 ст. 260 Сімейного кодексу України якщо мачуха, вітчим проживають однією сім`єю з малолітніми, неповнолітніми пасинком, падчеркою, вони мають право брати участь у їхньому вихованні.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 268 Сімейного кодексу України мачуха, вітчим зобов`язані утримувати малолітніх, неповнолітніх падчерку, пасинка, які з ними проживають, якщо у них немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що мачуха, вітчим можуть надавати матеріальну допомогу

Отже, аналізуючи процитовані вище норми чинного законодавства, можна дійти висновку, що вітчим вважається таким, що зобов`язаний утримувати падчерку/пасинка за сукупності таких умов: пасинок/падчерка проживає разом із вітчимом; пасинок/падчирка немає родичів першої та другої лінії кровного споріднення або ж ці особи не можуть надавати пасинку утримання; вітчим може надавати матеріальну допомогу.

З іншого боку, якщо вітчим самостійно (за власною ініціативою) надає матеріальну допомогу пасинку/падчерці, це свідчить про дотримання засад добросовісності, розумності та справедливості у сімейних правовідносинах. Проте, з позиції норм Сімейного кодексу України таку поведінку вітчима не можна назвати "утриманням", бо "утримання", це не "право", а безальтернативний та імперативно визначений "обов`язок" батьків по відношенню до неповнолітніх дітей.

Також пасинки у спірному випадку не може вимагати у вітчима забезпечення їх утриманням, оскільки за законом такий обов`язок на нього не покладений.

У постанові від 04.10.2024 у справі № 160/17962/23 Верховний Суд у схожих правовідносинах зазначив, що та обставина, що між батьками неповнолітньої дитини розірвано шлюб не звільняє біологічного батька від виконання обов`язку по вихованню своєї дитини та не зменшує обсяг його прав та обов`язків, оскільки приписами Сімейного кодексу України обов`язок по вихованню дитини покладено на її батька, а відповідно до ч. 1 ст. 260 Сімейного кодексу України вітчим реалізовує таке право на добровільних засадах, тобто відсутні обґрунтовані підстави вважати, що на вітчима розповсюджуються положення ч. 1 ст. 23 Закону № 2232-ХІІ.

Отже, у спірних правовідносинах позивач, звертаючись до відповідача з заявою про надання йому відстрочки, належними документами не підтвердив наявності правових підстав для застосування щодо нього положень пункту 3 частини першої статті 23 Закону № 2232-ХІІ.

Щодо посилань позивача на те, що він має статус багатодітного батька, то суд зазначає таке.

Згідно з посвідченням серії НОМЕР_5 , виданим виконавчим комітетом Могилів-Подільської ради, ОСОБА_1 та ОСОБА_4 мають право на пільги, передбачені для багатодітних сімей.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про охорону дитинства" багатодітна сім`я ? сім`я, в якій подружжя (чоловік та жінка) перебуває у зареєстрованому шлюбі, разом проживає та виховує трьох і більше дітей, у тому числі кожного з подружжя, або один батько (одна мати), який (яка) проживає разом з трьома і більше дітьми та самостійно їх виховує. До складу багатодітної сім`ї включаються також діти, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти у закладах загальної середньої, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, ? до закінчення закладів освіти, але не довше ніж до досягнення ними 23 років.

Виходячи з наведеного правового регулювання, сім`я позивача є багатодітною, оскільки у ній подружжя (чоловік та жінка) перебувають у зареєстрованому шлюбі, разом проживають та виховують трьох дітей, у тому числі кожного з подружжя (діти дружини від першого шлюбу).

Утім, той факт, що родина позивача визнана багатодітною, не спростовує вищевикладених висновків суду та не дає права на відстрочку з підстав, передбачених п. 3 ч. 1 ст. 23 Закону № 3543-XII, оскільки за приписами чинного законодавства таке право поширюється на військовозобов`язаного, на утриманні якого перебуває троє і більше дітей віком до 18 років, батьком яких є такий військовозобов`язаний. При цьому фактичне проживання дітей із батьком та їх виховання не є визначальним, на що додатково вказує те, що у відповідній нормі закону наголошується на відсутності у військовозобов`язаного заборгованості із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці. Якщо ж виходити з іншої позиції та вважати, що право на відстрочку з цієї підстави набуває також вітчим у всіх без винятку випадках, то у цьому разі відповідне право право на відстрочку буде розповсюджуватися одразу на двох військовозобов`язаних (рідного батька та вітчима), що є недопустимим і не відповідає меті законодавця.

Ураховуючи викладене, суд доходить висновку, що відмова відповідача у наданні позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, за пунктом 3 частини першої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" є правомірною.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а суд, в силу приписів ч. 1 ст. 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Статтею 242 КАС України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Поряд з цим відповідно до пункту 29 рішення ЄСПЛ у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 року статтю 6 пункт 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Перевіривши доводи позивача та оцінивши надані ним докази на підтримку заявлених позовних вимог, суд приходить до переконання, що у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 належить відмовити.

Водночас факт неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов суд розцінює як неналежне виконання ним своїх процесуальних обов`язків, що однак не може бути кваліфіковано як визнання позову, зважаючи на те, що відсутність відзиву не впливає на можливість вирішення справи по суті на підставі наявних у ній доказів.

Враховуючи положення статті 139 КАС України та у зв`язку з відмовою в задоволенні позову, позивач втрачає право на відшкодування будь-яких понесених у цій справі судових витрат.

Керуючись ст.ст. 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі розгляду справи в порядку письмового провадження зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Інформація про учасників справи:

1) позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_6 , місце проживання: АДРЕСА_1 );

2) представник позивача: адвокат Пограничний Артур Михайлович (РНОКПП НОМЕР_7 , адреса для листування: АДРЕСА_2 );

3) відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_8 , місцезнаходження: АДРЕСА_3 ).

Повне рішення суду складено 28.05.2025.

                             Суддя                                                             Сало Павло Ігорович