Справа № 344/24248/23

Провадження № 2/344/366/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 травня 2025 року                 м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:

головуючого судді Бородовського С.,

з участю секретаря Бурянна Н.,

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні позовну заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення грошової компенсації 1/4 дійсної ринкової вартості відчуженого майна,-

ВСТАНОВИВ:

в позові вказано «… ОСОБА_3 (Позивач), є дочкою ОСОБА_5 . ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 помер. 10.04.2023 року мною була подана відповідна заява про прийняття спадщини як — спадкоємця першої черги за законом. До складу спадкового майна входить: об`єкт незавершеного будівництва заг.площею 65, 0 кв.м., готовністю 81%, за адресою АДРЕСА_1 ; земельна ділянка, заг.площею 0,0762 га, к.н. 2625887800020020014, урочище «Під горою» територія Чернігівської сільської ради Івано-Франківського району Івано-Франківської області; земельна ділянка 0,06 га, к.н. 2625887800:002:1006, урочище «Під горою»; апартаменти №94 заг.площею 94,95 кв.м. на 10 поверсі, що складається з 3 кімнат - АДРЕСА_2 згідно Договору про участь в будівництві спортивно-готельного комплексу з вбудованими приміщеннями соціально-побутового призначення по АДРЕСА_2 від 23.04.2014 року, укладеного між ОСОБА_4 та ПП «Прикарпаття і К»; автомобіля Mitsubishi Outlander НОМЕР_1 , зареєстрованого на ОСОБА_7 30.10.2019 року. 25.04.2023 року мною була направлена заява приватному нотаріусу з проханням врахувати що до складу спадкового майна входить також частка мого батька у майні, яке оформлене на ОСОБА_7 (Відповідач) та є їхньою спільною сумісною власністю. 10.05.2023 року я отримала від нотаріуса відповідь на мою заяву, в якій було повідомлено, що я повинна звернутися із цим питанням до неї особисто або через уповноваженого представника, оскільки вона не може встановити особу; 22.06.2023 року мені було видано свідоцтва про право на спадщину за законом на частину вказаного майна; станом на сьогоднішній день питання спадкування частки в - апартаментах - заг.площею.94,95 кв.м. на 10 поверсі, що складається з 3 кімнат, по АДРЕСА_2 згідно Договору про участь в будівництві спортивно-готельного комплексу з вбудованими приміщеннями соціально-побутового призначення АДРЕСА_2 від 23.04.2014 року, укладеного між ОСОБА_4 та ПП «Прикарпаття і К», та автомобіля Mitsubishi Outlander НОМЕР_1 - не вирішено. Як мені стало в подальшому відомо, Відповідачка одразу після смерті мого батька дане майно відчужила на користь третіх осіб. Я неодноразово зверталась до Відповідачки з приводу мирного врегулювання спору і пропонувала обговорити взаємовигідні умови такого врегулювання, однак Відповідачка спочатку ігнорувала, а потім відмовилась від будь-якого вирішення даного питання позасудовим шляхом…».

Тому позивач просила суд стягнути з ОСОБА_4 , ІН НОМЕР_2 на користь ОСОБА_3 грошові кошти в розмірі 1/4 дійсної ринкової вартості з прав на апартаменти №94 заг.площею.94,95 кв.м. на 10 поверсі, що складаються з 3 кімнат по АДРЕСА_2 згідно Договору №94 про участь в будівництві спортивно-готельного комплексу з вбудованими приміщеннями соціально- побутового призначення по АДРЕСА_2 , укладеного між ОСОБА_8 та ПП «Прикарпаття і К» та стягнути з ОСОБА_4 , ІН НОМЕР_2 , зареєстрованої за адресою АДРЕСА_3 на користь ОСОБА_3 , іпн НОМЕР_3 , що зареєстрована за адресою АДРЕСА_4 грошові кошти в розмірі 1/4 дійсної ринкової вартості транспортного засобу автомобіля Mitsubishi Outlander НОМЕР_1 .

В судовому засіданні представник позивача надала перед судом пояснення про те, що у батька позивача було більше майна, ніж позивач успадкувала; через незнання про наявність у батька майна на нього не видано свідоцтво про право на спадщину; відповідач приховала інформацію про наявність частки батька позивача в праві власності на майнові права та автомобіль; одразу після смерті батька позивача, відповідач відчужила майнові права на нерухоме майно та автомобіль; через два тижні після смерті батька позивача відповідач відчужила авто своїй доньці та апартаменти; апартаменти про участь в будівництві було оформлено на відповідача, але придбано в шлюбі з батьком позивача; одразу після смерті батька позивача, відповідач відчужила майнові права на апартаменти; об?єктом спадкування були майнові права; позивач претендувала на частку в спадщині, яка підлягала спадкуванню нею; позивачу належить право на 1/4 частку дійсної ринкової вартості відчужених речей, які вона мала отримати; будь-яких доказів боргів батька позивача немає; доказів особистої власності на авто та апартаменти позивача немає; суб?єкт оціночної діяльності є не експертом, а спеціалістом та подав заяву, що на документі про оцінку його підпис.

В судовому засіданні представник відповідача надала перед судом пояснення про те, що апартаменти незаконно збудовані та недобудовані; місто не давало згоду, є самобудом; апартаменти не будуть здані; позивач може претендувати на частину грошей від продажу апартаментів; сторона відповідача заперечує оцінку; не надано інформацію про самобуд; взято до уваги квартири, які здані; авто було особистою власністю відповідача, оскільки придбано за свої кошти; позивач була у нотаріуса, коли ділили і оформляли майно; батько позивача зловживав алкогольними напоями; дружина дізналась, що було багато позик; уклала договір вимоги, щоб погасити заборгованість; поділу підлягає борг спадкодавця; буде подано позов про поділ боргів в майбутньому; порівняльний метод застосовується до побідних будинків; 400000 гривень право вимоги; суд вірно зробив, що відмовив спеціалісту в участі в судовому засіданні з використанням власних засобів телекомунікації; на звітах та в інтернеті підписи суб`єкта оціночної діяльності різні.

Надалі представник відповідача подала заяву про розгляд справи без її участі.

Оскільки представник відповідача одночасно просила і про допит спеціаліста, і про розгляд справи без її участі, відповідно відсутня будь-яка можливість для допиту спеціаліста за цієї обставини.

Відповідно до ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Отже сторона відповідача несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Сторона відповідача не подала суду рецензії на звіт про оцінку, не подала суду власного звіту про оцінку спірного майна, не забезпечила участь та допит в судовому засіданні будь-якого іншого спеціаліста за своїм замовленням.

Представник позивача подала клопотання про призначення експертизи, а в наступному відмовилась від його підтримання та її проведення.

Пояснення представника відповідача про те, що апартаменти є самобудом, недобудовані і не будуть здані не стосується предмету спору про стягнення вкладених грошових коштів в придбання майнових прав на них, оскільки вони продані відповідачем.

Так само пояснення представника відповідача про те, що в позові необхідно відмовити спростовуються іншими поясненнями адвоката відповідача про те, що позивач може претендувати на частину грошей від продажу апартаментів.

Відповідно до ч. 2 ст. 214 ЦПК України головуючий відповідно до завдання цивільного судочинства керує ходом судового засідання, усуваючи із судового розгляду все, що не має істотного значення для вирішення справи.

В ч. 4 ст. 77 ЦПК України вказано, що суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Отже суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до письмового відзиву відповідача «…придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності…».

Відповідно до Постанова ВС у справі 595/324/17 спростовує презумпцію спільності майна подружжя той із подружжя, який заперечує, що майно набуте у період шлюбу є спільним сумісним майном (постанова Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17, постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 595/324/17, Постанова від 23.01.2024 по справі № 523/14489/15-ц Велика Палата Верховного Суду).

Таким чином відповідачем не спростовано презумпцію спільності майна, придбаного в шлюбі відповідача та батька позивача.

Презумпція спільності права власності подружжя на майно може бути спростована. І один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, зокрема, в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує (постанова Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №372/504/17-ц (провадження №14-325цс18).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 3 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц (№ 14-130цс19) зазначила, що, вирішуючи спір про поділ майна подружжя, необхідно установити обсяг спільно нажитого майна, з`ясувати час та джерела його придбання.

Для спростування презумпції за ст. 60 СК України відповідач зобов`язаний був подати суду докази використання особистого майна відповідача для купівлі спірних речей.

При цьому сама по собі наявність в одного з подружжя особистих грошових коштів на момент придбання майна не доводить той факт, що вони були витрачені саме на придбання спірного майна (постанова Верховного Суду від 29 січня 2020 року у справі № 463/5183/17-ц (провадження № 61-19271св19).

Протягом усього часу розгляду спору судом відповідач так і не надав суду докази того, що спірне майно придбано ним в шлюбі, але за особисті кошти відповідача.

Однак в ч. 4 ст. 12 ЦПК України вказано, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Отже за ч. 4 ст. 12 ЦПК України саме на відповідача покладається ризик настання наслідків, пов`язаних із невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Отже не підлягають доказуванню обставини, які визнаються сторонами.

Обставину придбання спірного майна відповідачкою та батьком позивача на час їх перебування в шлюбі визнано позивачем та відповідачем за змістом їх письмових пояснень.

Сторони не заперечували факту придбання спірних майнових прав та автомобіля в шлюбі ОСОБА_6 та відповідача та їх продаж після смерті ОСОБА_6 .

Судом встановлено наступні обставини.

Відповідно до свідоцтва про народження № НОМЕР_4 батьком позивача зареєстровано ОСОБА_5 .

Відповідно до свідоцтва про шлюб № НОМЕР_5 позивачка отримала прізвище ОСОБА_3 .

Відповідно до свідоцтва про смерть № НОМЕР_6 ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину від 22/06/2023 спадкоємцями ОСОБА_6 є позивачка та відповідачка по 1/2 частці в спадщині.

23.04.2014 року між ОСОБА_4 та ПП «Прикарпаття і К» було укладено Договір №94 про участь в будівництві спортивно-готельного комплексу з вбудованими приміщеннями соціально-побутового призначення по АДРЕСА_2 . Предметом даного договору є апартаменти №94 заг.площею 94,95 кв.м. на 10 поверсі, що складаються з 3 кімнат, по АДРЕСА_2 .

23.08.2022 року ОСОБА_7 згідно Договору про відступлення права вимоги передала новому кредиторові ОСОБА_9 право вимоги за Договором №94 про участь в будівництві спортивно-готельного комплексу з вбудованими приміщеннями соціальнопобутового призначення по АДРЕСА_2 від 23.04.2014 року, укладеним між ОСОБА_4 та ПП «Прикарпаття і К». Ціна договору складає 474 750 гри.

30.10.2019 року спільно придбаний та зареєстрований на ОСОБА_7 транспортний засіб марки Mitsubishi Outlander, 2013 p.,VIN НОМЕР_7 .

14.07.2022 року згідно Договору купівлі-продажу 2641/2022/3273390 ОСОБА_7 продала даний автомобіль ОСОБА_10 . Представником позивача в судовому засіданні перед судом надано пояснення, які не спростовані представником відповідача, що вказана особа є дочкою ОСОБА_4 .

23.04.2014 року між ОСОБА_4 та ПП «Прикарпаття і К» було укладено Договір №94 про участь в будівництві спортивно-готельного комплексу з вбудованими приміщеннями соціально-побутового призначення по АДРЕСА_2 . Предметом даного договору є апартаменти №94 заг.площею 94,95 кв.м. на поверсі, що складаються з 3 кімнат, по АДРЕСА_2 .

30.10.2019 року також був спільно придбаний та зареєстрований на Белоусову транспортний засіб марки Mitsubishi Outlander, 2013 p номер кузова НОМЕР_7 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) помер.

14.07.2022 року згідно Договору купівлі-продажу 2641/2022/3273390 ОСОБА_7 продала даний автомобіль ОСОБА_10 (дочка ОСОБА_4 ).

23.08.2022 року ОСОБА_7 згідно Договору про відступлення права вимоги передала новому кредиторові ОСОБА_9 право вимоги за Договором №94 про участь в будівництві спортивно-готельного комплексу з вбудованими приміщеннями соціально-побутового призначення по АДРЕСА_2 від 23.04.2014 року, укладеним між ОСОБА_4 та ПП «Прикарпаття і К». Ціна договору складає 474 750 грн.

Таким чином одразу після смерті батька відповідача, до часу оформлення спадкових прав в строки і в порядку, що встановлені законом про спадкування, відповідач відчужила спірне майно, яке придбано на час перебування нею в шлюбі із батьком позивача.

В ч. 1 ст. 190 ЦК України вказано, що майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки.

В ч. 2 ст. 190 ЦК України вказано, що майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами.

Отже майнові права визнаються речовими правами.

В п. 2 ч. 1 ст. 3 ЦК України в якості загальної засади цивільного законодавства визначено неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом.

В ст. 41 Конституції України вказано, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

В ч. 1 ст. 60 СК України вказано, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

В ч. 2 ст. 60 СК України вказано, що вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Таким чином придбані під час шлюбу спірні автомобіль та майнові права належать подружжю.

В ч. 3 ст. 368 ЦК України вказано, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Оскільки батько позивача перебував в шлюбі з відповідачем, тому майно цього подружжя, що придбано під час шлюбу за їх спільні кошти належить на праві спільної сумісної власності батьку позивача та відповідачу.

В ч. 1 ст. 355 ЦК України вказано, що майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

В ст. 369 ЦК України зазначено, що співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом.

Отже на час життя батька позивача розпорядження спільним майно могло бути здійснено виключно за згодою подружжя, а після смерті батька позивача, за згодою спадкоємця померлого.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17 липня 1997 року, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Стаття 321 Цивільного кодексу України закріплює конституційний принцип непорушності права власності, передбачений статтею 41 Конституції України. Ця засада означає, що право власності є недоторканним, власник може бути позбавлений або обмежений у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Зміст права власності, яке полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном визначено у статті 317 ЦК України.

Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

В ч. 2 ст. 372 ЦК України вказано, що у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 1226 ЦК України частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах.

Відповідно до ч. 1 ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

За ч. 1 ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Отже батьку позивача належала 1/2 частки в праві власності на спірні речі: майнові права на квартиру та автомобіль.

Відповідно до ч. 5 ст. 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

В ч. 1 ст. 1261 ЦК України вказано, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Спадщину ОСОБА_6 прийняло два спадкоємця першої черги спадщини.

Половина від 1/2 частки спадкодавця на майнові права та автомобіль складає 1/4 частку, вартість яких позивач просила суд стягнути з відповідача в якості компенсації за порушення її права власності у формі відчуження без згоди позивача.

За змістом ст. 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них із визначенням імені та часток у спадщині інших спадкоємців. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Відповідно до ч. 2 ст. 1297 ЦК України, якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається на ім`я кожного з них, із зазначенням імені та частки у спадщині інших спадкоємців.

В ч. 1 ст. 1166 ЦК України вказано, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Отже відповідач зобов?язана відшкодувати позивачу дійсну шкоду, завдану відчуженням майна, в якому позивачу належала 1/4 частка в праві власності.

Крім цього в постанові Верховного Суду від 26 вересня 2023 року в cправі № 911/1014/20 вказано, «…Для приватного права, з урахуванням принципу розумності, є неприйнятним використання конструкції юридичної особи (зокрема, внесення нерухомості до статутного капіталу юридичної особи, вихід учасника із юридичної особи та отримання при виході), інших правомірних приватно-правових засобів (зокрема, поділ об`єктів нерухомості) з метою створення видимості добросовісного набуття права власності для унеможливлення застосування віндикаційного позову. Застосування приватно-правових конструкцій з метою створення видимості добросовісного набуття права власності для унеможливлення застосування віндикаційного позову по своїй суті є недобросовісним та свідчить про зловживання учасниками цивільного обороту. До обставин, які можуть свідчити про те, що учасники створюють видимість добросовісного набуття права власності для унеможливлення застосування віндикаційного позову, відноситься, зокрема: момент вчинення правочину чи інших дій; суб`єкти, які вчиняють або з якими вчиняються правочини контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родичі, квазіродичі, пов`язана чи афілійована юридична особа, пов`язані чи афілійовані групи юридичних осіб) (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30.11.2022 у справі № 522/14900/19…».

Правочини відповідача щодо відчуження майна, придбаного в шлюбі із батьком позивача одразу після смерті останнього, належать до фраударних та здійснені з метою позбавлення позивача можливості отримати таке майно у спадщину у встановленому законом порядку.

Здійснивши фраударні правочини позивач вчинила перешкоди позивачу в формленні її речових прав на спадщину та унеможливила застосування положень ст. 387 ЦК України щодо віндикації спірного майна.

Таким чином єдиним ефективним засобом захисту прав позивача, за змістом діючої релевантної практики Верховного Суду, є саме позов про стягнення дійсної ринкової вартості спірного майна.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» оцінка майна, майнових прав (далі - оцінка майна) - це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами, зазначеними в статті 9 цього Закону (далі - нормативно-правові акти з оцінки майна), і є результатом практичної діяльності суб`єкта оціночної діяльності.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» незалежною оцінкою майна вважається оцінка майна, що проведена суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання.

В ч. 4 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» вказано, що професійна оціночна діяльність (далі - оціночна діяльність) - діяльність оцінювачів та суб`єктів оціночної діяльності, визнаних такими відповідно до положень цього Закону, яка полягає в організаційному, методичному та практичному забезпеченні проведення оцінки майна, розгляді та підготовці висновків щодо вартості майна.

Практична діяльність з оцінки майна може здійснюватися виключно суб`єктами оціночної діяльності, визнаними такими відповідно до статті 5 цього Закону.

Таким чином позивач подала суду документ про здійснення оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності.

Оскільки спірне майно перебувало у володінні відповідача та продано ним третім особам, тому єдиним можливим методом оцінювання такого майна був порівняльний метод, що використаний суб?єктом оціночної діяльності.

Відповідно до звіту про незалежну оцінку майнових прав на спірні апартаменти від 12/04/2024 їх дійсна ринкова вартість складає 3183199 гривень.

За змістом прохальної частини позовної заяви позивач просила суд стягнути на її користь з відповідача 1/4 зазначеної суми.

1/4 частка від 3183199 гривень складає 795799,75 гривень.

Відповідно до звіту про незалежну оцінку майнових прав ФОП ОСОБА_11 отримав сертифікат Суб`єкта оціночної діяльності 26/10/2023 ФДМУ.

Відповідно до звіту про незалежну оцінку ринкової вартості автомобіля Mitsubishi Outlander НОМЕР_8 його ринкова вартість складає 677763 гривень.

1/4 частка від 677763 гривень складає 169440,75 гривень.

Відповідач не подала суду документу про проведення власної оцінки спірного майна будь-яким іншим суб?єктом оціночної діяльності, визначеним положеннями Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні».

Так само відповідачем не надано суду на спростування звіту про оцінку позивача будь-якого рецензування звіту про оцінку майна, відповідачем не забезпечено і використання консультаційної діяльності, яка полягає в наданні консультацій з оцінки майна суб`єктам оціночної діяльності, замовникам оцінки та (або) іншим особам в усній або письмовій формі, визначеним положеннями ст. 4 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні».

Відповідно до ст. 13 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні». Звіт про оцінку майна, здійснений суб?єктом оціночної діяльності є передбаченим відповідним Національним стандартом документом про дійсну ринкову оцінку майна.

27/02/2025 ОСОБА_11 склав нотаріально посвідчену заяву про те, що він проживає за межами м. Києва, потребує сторонньої допомоги і не може прибути в наближений суд Київської області, має проблеми з опорно-руховим апаратом, у зв?язку із сумнівами представника відповідача в судовому засіданні від 10/10/2024 підтверджує, що всі підписи поряд з його іменем на звіті про незалежну оцінку майнових прав на апартаменти АДРЕСА_5 та автомобіля Mitsubishi Outlander НОМЕР_1 від 12/04/2024 виконані ним.

Представник відповідача подала суду клопотання про визнання недопустимим/неналежним/недостовірним звіту про належну оцінку майнових прав на апартаменти №94 заг.площею.94,95 кв.м. на 10 поверсі, що складається з 3 кімнат, - АДРЕСА_2 згідно Договору про участь в будівництві спортивно-готельного комплексу з вбудованими приміщеннями соціально-побутового призначення по АДРЕСА_2 від 23.04.2014 року та автомобіля Mitsubishi Outlander НОМЕР_1 , зареєстрованого на ОСОБА_7 30.10.2019 року, оскільки оцінювачем вказано завідомо неправдиву інформацію про наявність опалення та електропостачання, наявності інженерних комунікацій в оцінюваній будівлі та будівлях-аналогах; оцінювачем вказано, що в «… оціночній практиці прийнято серед основних елементів порівняння. Які повинні аналізуватися є сукупність майнових прав на об?єкт нерухомості…», а «оцінювач не розуміє, або умисно ігнорує різницю між об`єктом нерухомого майна, який перебуває у вільному цивільному обороті, відповідно до національного законодавства та майновими правами на об`єкт нерухомого майна…»; щодо звіту про оцінку автомобіля вказано: «… замість підпису ОСОБА_12 стоїть підпис схожий на Чумаченка В.М. та відтиск його печатки…», «… підписи Директора ОСОБА_11 та оцінювача ОСОБА_12 схожі між собою…».

Процесуальні норми можуть міститись не тільки в ЦПК України, але в інших законах.

Так в ст. 3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» вказано, що незалежною оцінкою майна вважається оцінка майна, що проведена суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання. Процедури оцінки майна встановлюються нормативно-правовими актами з оцінки майна. У випадках проведення незалежної оцінки майна складається звіт про оцінку майна. 

В ст. 4 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» вказано, що професійна оціночна діяльність (далі - оціночна діяльність) - діяльність оцінювачів та суб`єктів оціночної діяльності, визнаних такими відповідно до положень цього Закону, яка полягає в організаційному, методичному та практичному забезпеченні проведення оцінки майна, розгляді та підготовці висновків щодо вартості майна. Оціночна діяльність може здійснюватися у таких формах: практична діяльність з оцінки майна, яка полягає у практичному виконанні оцінки майна та всіх процедур, пов`язаних з нею, відповідно до вимог, встановлених нормативно-правовими актами з оцінки майна.

В ст. 5 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» вказано, що суб`єктами оціночної діяльності є: суб`єкти господарювання - зареєстровані в установленому законодавством порядку фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності, а також юридичні особи незалежно від їх організаційно-правової форми та форми власності, які здійснюють господарську діяльність, у складі яких працює хоча б один оцінювач, та які отримали сертифікат суб`єкта оціночної діяльності відповідно до цього Закону.

В ст. 7 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» вказано, що Оцінка майна проводиться у випадках, встановлених законодавством України, міжнародними угодами, на підставі договору, а також на вимогу однієї з сторін угоди та за згодою сторін. Проведення оцінки майна є обов`язковим у випадках: визначення збитків або розміру відшкодування у випадках, встановлених законом.

Проведення незалежної оцінки майна є обов`язковим у випадках застави державного та комунального майна, внесення державними науковими (науково-дослідними, науково-технологічними, науково-технічними, науково-практичними) установами та державними університетами, академіями, інститутами майнових прав інтелектуальної власності як внеску до статутного капіталу господарських товариств, відчуження державного та комунального майна способами, що не передбачають конкуренцію покупців у процесі продажу, або у разі продажу одному покупцю, визначення збитків або розміру відшкодування, під час вирішення спорів та в інших випадках, визначених законодавством або за згодою сторін.

Отже за змістом ст. 7 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» проведення незалежної оцінки майна є обов`язковим у випадках визначення збитків або розміру відшкодування, під час вирішення спорів та в інших випадках, визначених законодавством або за згодою сторін.

Таким чином в даному спорі про визначення збитків або розміру відшкодування проведення оцінки є обов?язковим.

Відповідач не надав суду будь-якого звіту про оцінку спірного майна чи рецензії про спростування звіту про оцінку позивача, що прямо передбачено в ст. ст. 4 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні».

Оскільки клопотання представника відповідача полягає у визнанні недопустими/неналежним/недостовірним доказу, а за змістом ст.ст. 89, 264 ЦПК України оцінка доказів здійснюється судом в судовому рішенні, тому зазначене клопотання підлягає вирішенню саме за змістом цього рішення.

У звітах про оцінку спірного майна вказано, що їх здійснено на основі порівняльного методу. Так стороною відповідача надано суду пояснення про те, що на час звернення до суду майно відчужено. Отже у позивача була відсутня будь-яка інша можливість здійснити оцінку збитку, крім як за використанням порівняльного методу.

Належні, законні форми заперечення звіту суб?єкта оцінювальної діяльності встановлено в ст. 4 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні». Таких сторона відповідача суду не надала. Письмове пояснення представника відповідача, до вказаних в ст. 4 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» форм не належить. Доказу наявності сертифікату ФДМУ про право рецензування звіту суб?єкта оціночної діяльності у представника сторони відповідача суду не надано.

Клопотання про проведення судової експертизи чи висновку експерта, за замовленням сторони відповідача суду не подано.

Надані стороною відповідача копії документів з всесвітньої мережі інтернет щодо діяльності Чумаченка В. стороною відповідача не завірено у форму, спосіб та у порядку, що встановлені матеріальним та процесуальним законодавством.

Визнання доказів недопустими/неналежним/недостовірним є самостійною процесуальною діяльністю суду та не залежить від наявності чи відсутності клопотань чи заяв сторін та їх представників про це.

27/02/2025 ОСОБА_11 склав нотаріально посвідчену заяву про те, що він підписав звіти про оцінку, надані суду стороною позивача.

З процесуальним статусом ОСОБА_11 як спеціаліста погодились усі учасники судового розгляду. Представники позивача та відповідача в судовому засіданні схвалили відмову суду в дозволі ОСОБА_11 приймати участь з використанням власних засобів телекомунікацій.

Письмової чи усної згоди представник відповідача не надала Чумаченку В.М. на участь в засіданні в якості спеціаліста з використанням власних засобів телекомунікацій.

Висновок спеціаліста в якості встановленого законом доказу передбачено положеннями ст.ст. 4, 5, 6, 7 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні». Однак процесуальний статус суб`єкта професійної оціночної діяльності за змістом ЦПК України визначений як спеціаліста, а не експерта. В судовому засіданні представник позивача надала перед судом пояснення про те, що Чумаченко В.М. не є експертом в даному судовому провадженні, а є спеціалістом, оскільки склав звіт про оцінку.

В п. 2 ч. 2 ст. 76 ЦПК України вказано, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. 

В ч. 1 ст. 12 ЦПК України проголошено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до ч. 2 ст. 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

В ч. 3 ст. 12 ЦПК України вказано, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Отже обов?язок надання суду доказів на спростування позову процесуальним законом покладено безпосередньо на відповідача.

В ч. 2 ст. 13 ЦПК України вказано, що збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В ч. 5 ст. 81 ЦПК України вказано, що докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

В ч. 7 ст. 81 ЦПК України вказано, що суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Отже суд не збирає доказів на обґрунтування правових позицій сторін. Вказаний обов?язок покладено безпосередньо на сторін. Правові наслідки невиконання зазначеного обов?язку або його неналежного виконання покладено безпосередньо на відповідну сторону спору.

Таким чином саме на відповідача на підставі принципу змагальності цивільних процесуальних відносин покладено обов?язок на спростування доводів позивача щодо порушення його прав. Однак відповідач не спростував правових підстав позову, не подав розрахунку на спростування розрахунку позивача і звіту про оцінку, не подав суду власного звіту про оцінку, рецензування звіту про оцінку позивача, висновку експерта за його замовленням.

Усі інші пояснення сторін, їх докази і арґументи не спростовують висновків суду, зазначених в цьому судовому рішенні, їх дослідження та оцінка судом не надала можливості встановити обставини, які б були підставою для ухвалення будь-якого іншого судового рішення.

В ч. 5 ст. 268 ЦПК України вказано, що датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Відповідно до зазначеного суд,-

УХВАЛИВ:

позов задовольнити;

стягнути з ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_9 ) 795799,75 гривень та 169440,75 гривень.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів безпосередньо до апеляційного суду, з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя                                         Бородовський С.О.