Справа № 304/2200/24 Провадження № 1-кп/304/146/2025

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 травня 2025 року м. Перечин

Перечинський районний суд Закарпатської області в складі:

головуючої судді ОСОБА_1 ,

за участі секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

захисника ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду клопотання прокурора Перечинського відділу Ужгородської окружної прокуратури ОСОБА_3 про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_4 у межах об`єднаних кримінальних проваджень, внесених в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 12024071130000176 від 17 червня 2024 року та № 12025071130000039 від 09 лютого 2025 року, за обвинуваченням ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст. 126-1, ч. 4 ст. 186 КК України,

У С Т А Н О В И В:

Ухвалою від 16 квітня 2025 року об`єднано в одне провадження матеріали кримінального провадження (справа № 304/2200/24, провадження № 1-кп/304/146/2025) за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 126-1 КК України, з матеріалами кримінального провадження (справа № 304/772/25, провадження № 1-кп/304/203/2025) за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України, присвоївши об`єднаному провадженню єдиний номер справи 304/2200/24, провадження № 1-кп/304/146/2025.

У судовому засіданні прокурор ОСОБА_3 подав клопотання про застосування щодо ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою з визначенням розміру застави, посилаючись на те, що останній обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч ст. 126-1, ч. 4 ст. 186 КК України.

Зазначає, що ОСОБА_4 неодноразово засуджувався до покарання у вигляді позбавлення волі за кримінальні правопорушення проти власності, востаннє вироком Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 03 січня 2024 року засуджений в тому числі за ч. 2 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 2 роки 3 місяці, 26 січня 2024 року звільнений з установи виконання покарань у зв`язку із повним відбуттям призначеного судом покарання.

За позицією прокурора ОСОБА_4 , будучи раніше судимий, обвинувачується в тому, що він у порушення вимог ст. 28 Конституції України та Закону України «Про запобігання та протидії домашньому насильству» у період часу з 09 лютого по 16 червня 2024 року безпричинно систематично вчиняв домашнє насильство, а саме психологічне насильство відносно свого батька ОСОБА_6 , що призводить до психологічних страждань останнього, та погіршення якості його життя, яке виражається у формі втоми, фізичного дискомфорту, негативних переживань, втрати позитивних емоцій.

Також 09 лютого 2025 року близько 18.30 год умисно, повторно, в умовах воєнного стану, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, з дозволу ОСОБА_7 зайшов через незачинені двері до квартири АДРЕСА_1 , де піднявся на другий поверх та із застосуванням фізичної сили, шляхом ривка, відкрито вихопив з рук ОСОБА_8 мобільний телефон марки «Тесно», чорного кольору, вартістю 590 грн, із встановленою сім-карткою оператора мобільного зв`язку «ВФ Україна», вартістю 270 грн, на рахунку якої знаходилося 340 грн, після чого направився на вихід та по дорозі, знаючи, що за його діями спостерігає ОСОБА_8 , заволодів також мобільним телефоном марки «Самсунг Дуос», чорного кольору, що стояв на столі у гостинній, та належить ОСОБА_7 , чим спричинив потерпілому ОСОБА_8 матеріальну шкоду на суму 1 200 грн та потерпілій ОСОБА_7 – на суму 383 грн, після чого покинув місце події.

Мотивуючи клопотання, прокурор указує, що ухвалою Перечинського районного суду Закарпатської області від 10 лютого 2025 року стосовно ОСОБА_4 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Ухвалою Перечинського районного суду Закарпатської області від 07 квітня 2025 року ОСОБА_4 продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою строком на шістдесят днів – до 05 червня 2025 року, із визначенням застави у розмірі 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що складає суму 242 240 грн.

Відтак строк дії ухвали закінчується 05 червня 2025 року, однак прокурор указує, що на теперішній час ним встановлено наявність декількох ризиків, передбачених п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме того, що ОСОБА_4 перебуваючи на волі може переховуватися від органів досудового розслідування та суду, що, зокрема, підтверджується тим, що він обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину (ч. 4 ст. 186 КК України), і у разі визнання його винним може понести покарання у виді позбавлення волі на строк від 7 до 10 років, а відтак може переховуватися від суду; незаконно впливати на свідків та потерпілих, які проживають у одному населеному пункті з ним та добре йому знайомі, чинити психологічний або фізичний вплив з метою примусити їх до зміни або відмови від своїх показань, чи дачі неправдивих показань; вчинити інше кримінальне правопорушення, що підтверджується тим, що ОСОБА_4 неодноразово був засуджений до позбавлення волі за кримінальні правопорушення проти власності, востаннє вироком Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 03 січня 2024 року, визнаний винним і засуджений, в тому числі за ч. 2 ст. 185 КК, однак після звільнення з установи виконання покарань, ОСОБА_4 на шлях виправлення не став та вчинив ряд нових злочинів, зокрема, систематично вчиняв домашнє насильство стосовно свого батька ОСОБА_6 , обвинувальний акт з приводу чого перебуває на розгляді суду, а також вчинив крадіжку, про що кримінальне провадження також розглядається судом.

Вище наведене не дає підстав звертатися до суду із більш м`яким запобіжним заходом відносно обвинуваченого ОСОБА_4 , так як вони не забезпечать виконання останнім покладених на нього обов`язків.

За вказаних обставин, прокурор просить суд обрати запобіжний захід у вигляді тримання під вартою із застосуванням застави.

У судовому засіданні прокурор просив задовольнити клопотання про обрання обвинуваченому ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою з визначення розміру застави, посилаючись на обставини, викладені у такому. При цьому уточнив строк застосування запобіжного заходу, а саме на 60 днів.

Захисник підозрюваного – адвокат ОСОБА_5 у судовому засіданні заперечив щодо застосування відносно ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та просив у задоволенні такого відмовити, при цьому вказав на те, що обвинуваченому слід обрати більш м`який запобіжний захід не пов`язаний з позбавленням волі, а саме цілодобовий домашній арешт.

Обвинувачений ОСОБА_4 проти заявленого клопотання також заперечив та просив обрати відносно нього запобіжний захід у вигляді домашнього арешту. Повідомив, що він буде проживати у будинку своєї баби, проте не зміг назвати адресу, за якою такий розташований.

Вислухавши прокурора, обвинуваченого та захисника, дослідивши клопотання прокурора та додані до нього матеріали, суд дійшов таких висновків.

Так, відповідно до ст. 29 Конституції України кожна людина має право на свободу та особисту недоторканість.

Стаття 2 Кримінального процесуального кодексу України визначає завдання кримінального провадження, одним із яких є те, щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Частина 1 статті 7 КПК України визначає, що зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких, зокрема, відносяться: верховенство права; законність; повага до людської гідності; забезпечення права на свободу та особисту недоторканність.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 КПК України під час кримінального провадження ніхто не може триматися під вартою, бути затриманим або обмеженим у здійсненні права на вільне пересування в інший спосіб через підозру або обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення інакше як на підставах та в порядку, передбачених цим Кодексом.

За приписами ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу. 

Згідно з ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується. Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.

Положеннями статті 178 КПК України передбачено, що при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності вищевказаних ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов`язаний оцінити в сукупності всі обставини, зокрема вагомість наявних доказів, тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі, стан здоров`я підозрюваного, його репутацію та інші обставини.

Відповідно до ч. ч. 1, 4 ст. 176 КПК України запобіжними заходами є: 1) особисте зобов`язання; 2) особиста порука; 3) застава; 4) домашній арешт; 5) тримання під вартою. Запобіжні заходи застосовуються: під час досудового розслідування - слідчим суддею за клопотанням слідчого, погодженим з прокурором, або за клопотанням прокурора, а під час судового провадження – судом за клопотанням прокурора.

Згідно з ч. 1 та п. 5 ч. 2 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п`ятою статті 176 цього Кодексу. Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як: 5) до раніше судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад три роки.

Відповідно до ч. 1 ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Крім цього, вирішуючи питання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суддя враховує вимоги п. п. 3, 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та практику Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. При цьому, ризик переховування обвинуваченого (підозрюваного) від правосуддя не може оцінюватися виключно на підставі суворості можливого судового рішення, а це слід робити з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику, або свідчити про такий його незначний ступінь, який не може служити підставою для запобіжного ув`язнення.

Європейський суд з прав людини в своєму рішенні у справі «Летельє проти Франції» від 26 червня 1991 року зазначив, що особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув`язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу. Тобто із зазначеного рішення Європейського суду з прав людини вбачається, що у справах, де особа обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, виходячи з самої тяжкості обвинувачення, попереднє ув`язнення може бути застосоване. Суд зобов`язаний врахувати всі дійсні обставини справи і за наявності підстав, вичерпний перелік яких визначений в ст. 183 КПК України, застосувати винятковий вид запобіжного заходу.

Відповідно до п. «с» ч. 1 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на свободу та особисту недоторканість. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом: законний арешт або затримання особи, здійснене з метою до провадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення.

У кожному випадку, як підкреслює Європейський суд з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.

Кримінальний процесуальний Кодекс України встановлює обов`язок розглядати обґрунтованість підозри, яка за визначенням ЄСПЛ «є необхідною умовою законності тримання під вартою» (справа «Нечипорук і Йонкало проти України», 42310/04, § 219, 21 квітня 2011 року). Відповідно до практики ЄСПЛ, «обґрунтованість підозри, на якій має ґрунтуватись арешт, складає суттєву частину гарантії від безпідставного арешту і затримання, закріпленої у статті 5 § 1 (с) Конвенції, передбачає наявність обставин або відомостей, які переконали б неупередженого спостерігача, що ця особа, можливо, вчинила певний злочин» (K.F. проти Німеччини, 27 листопада 1997 року, § 57). Відповідно до правової позиції ЄСПЛ у справі «Мюррей проти Сполученого Королівства» (п. 55 рішення) факти, що викликають підозру, не обов`язково мають бути встановлені до ступеня, необхідного для засудження чи навіть для пред`явлення обвинувачення, що є задачею наступних етапів кримінального процесу. Затримання та тримання особи під вартою, безумовно, можливе не лише у випадку доведеності факту вчинення злочину та його характеру, оскільки така доведеність сама по собі і є метою досудового розслідування, досягненню цілей якого  є тримання під вартою, що визначено в рішенні ЄСПЛ за скаргою «Феррарі-Браво проти Італії».

Так, 02 вересня 2024 року до Перечинського районного суду Закарпатської області надійшов обвинувальний акт від 02 вересня 2024 року в кримінальному провадженні, внесеному в Єдиний реєстр досудових розслідувань № 12024071130000176 від 17 червня 2024 року, за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 126-1 КК України.

Ухвалою від 03 вересня 2024 року вказане кримінальне провадження призначено до розгляду в підготовчому судовому засіданні.

Також 28 березня 2025 року до Перечинського районного суду Закарпатської області надійшов обвинувальний акт від 28 березня 2025 року в кримінальному провадженні, внесеному в Єдиний реєстр досудових розслідувань № 12025071130000039 від 09 лютого 2025 року, з за обвинуваченням ОСОБА_4  у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України. Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 28 березня 2025 року справу передано судді ОСОБА_1 для вирішення питання про об`єднання (спільного розгляду). Ухвалою від 16 квітня 2025 року об`єднано в одне провадження матеріали кримінального провадження (справа № 304/2200/24, провадження № 1-кп/304/146/2025) за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 126-1 КК України, з матеріалами кримінального провадження (справа № 304/772/25, провадження № 1-кп/304/203/2025) за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України, присвоївши об`єднаному провадженню єдиний номер справи 304/2200/24, провадження № 1-кп/304/146/2025.

При обранні запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_4 , суд, дослідивши матеріали клопотання, надані докази, пояснення прокурора, беручи до уваги пояснення обвинуваченого та його захисника, а також особистість ОСОБА_4 , враховує, що на теперішній час наявним є ризик того, що останній може переховуватися від суду, оскільки обґрунтовано обвинувачується у вчиненні, зокрема, тяжкого злочину (ч. 4 ст. 186 КК України), за який передбачене покарання виключно у виді позбавлення волі на строк від семи до десяти років. Разом із цим, суд розуміє, що це не може бути вирішальною і єдиною підставою для визначення тримання під вартою, а тому така обставина розглядається в сукупності з іншими.

Суд керується презумпцією невинуватості, але разом із цим враховує можливість застосування реальної міри покарання у виді позбавлення волі на строк до 10 років, що дає можливість зробити висновок про те, що можливе притягнення ОСОБА_4 до кримінальної відповідальності у виді позбавлення волі на строк до 10 років, відповідно суворість покарання за кримінальне правопорушення у виді позбавлення волі на такий строк може бути розцінена обвинуваченим більш небезпечною, ніж переховування та втеча.

Суд констатує також наявність перестороги щодо можливості впливу ОСОБА_4 на свідків та потерпілих у цьому кримінальному провадженні, прізвища яких йому відомі, а також відоме місце проживання таких, а тому суд не виключає можливості вчинення спроб незаконного впливу на таких.

Ризик впливу на свідків та потерпілих з метою викривлення їх показань зберігається до моменту безпосереднього їх сприйняття у судовому засіданні під час судового розгляду, оскільки  ст. 23 КПК України встановлює принцип безпосередності дослідження показань, за змістом якого суд досліджує докази безпосередньо і показання учасників кримінального провадження суд отримує усно.

Відтак прокурор обґрунтовано встановив наявність ризику незаконного впливу на свідків та потерпілих, з чим погоджується і суд.

Суд також враховує те, що на теперішній час наявним є і ризик того, що ОСОБА_4 може вчините інше кримінальне правопорушення, тобто існування ризику, передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.

При цьому, суд звертає увагу, що ОСОБА_4 неодноразово засуджувався до покарання у вигляді позбавлення волі за кримінальні правопорушення проти власності, востаннє вироком Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 03 січня 2024 року засуджений в тому числі за ч. 2 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 2 роки 3 місяці, 26 січня 2024 року звільнений з установи виконання покарань у зв`язку із повним відбуттям призначеного судом покарання, однак через незначний проміжок часу вчинив нове умисне кримінальне правопорушення. Наразі на розгляді суду перебуває кримінальне провадження про його обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України. 

Відтак суд дійшов висновку, що прокурором доведено, а обвинуваченим та його захисником не спростовано, що в цьому кримінальному провадженні з метою виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам вчинити дії, передбачені п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, є необхідним застосування до ОСОБА_4 запобіжного заходу. 

Вирішуючи питання щодо обрання запобіжного заходу, суд відповідно до ст. 178 КПК України враховує те, що ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні, зокрема, тяжкого злочину, докази про вчинення якого є вагомими, тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його винуватим у кримінальному правопорушенні (виключно позбавлення волі на строк до десяти років), за місцем проживання характеризується посередньо, обвинувачений є неодруженим, офіційно не працевлаштованим, що свідчить про відсутність у нього міцних соціальних зв`язків, також суд ураховує те, що ОСОБА_4 на обліку у лікаря нарколога не перебуває, проте перебуває на диспансерному обліку у лікаря психіатра з 2013 року з діагнозом F 60.4, при цьому враховує те, що раніше вже був засуджений, зокрема, за вчинення саме корисливих злочинів, а також суд враховує ризик повторення протиправної поведінки.

Тому, з урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що обвинуваченому слід обрати запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, оскільки жоден інший більш м`який запобіжний захід не зможе запобігти ризикам, що вказані у ст. 177 КПК України.

Крім того, відповідно до вимог ч. 3 ст. 183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов`язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов`язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

Згідно з ч. 4 ст. 182 КПК України, розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов`язків та не може бути завідомо непомірним для нього.

Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 182 КПК України, розмір застави щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину, визначається у межах від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

З урахуванням обставин кримінального правопорушення, доведених ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, майнового та сімейного стану обвинуваченого, відсутності доказів, що останній має у своїй власності рухоме чи нерухоме майно, а також враховуючи те, що ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні, зокрема, тяжкого злочину, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України, суд дійшов висновку про необхідність визначення обвинуваченому застави у розмірі – 60 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що достатньою мірою гарантуватиме виконання обвинуваченим покладених на нього обов`язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України.

Також такий розмір застави відповідає позиції Європейського суду з прав людини, відповідно до якої сума застави повинна визначатись тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави у випадку ухилення від слідства та суду, буде достатнім стимулюючим засобом, щоб відбити в особи, щодо якої застосовано заставу, бажання порушувати покладені на неї процесуальні обов`язки. Суд уважає, що такий розмір застави не є непомірним для обвинуваченого, однак водночас є суттєвим для його майнового стану та небажаним для втрати, а відтак дієвим для виконання завдань цього кримінального провадження та запобігання встановленим ризикам.

Крім цього, на виконання вимог ч. 5 ст. 194 КПК України суд покладає на обвинуваченого обов`язки, визначені цією нормою закону:

- прибувати до суду за першою вимогою;

- повідомляти суд про зміну місця проживання;

- не відлучатися за межі району проживання без дозволу суду;

- здати на зберігання до відповідного органу міграційної служби за місцем реєстрації свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну.

Наведені судом висновки свідчать, що клопотання прокурора про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_4 у межах об`єднаних кримінальних проваджень, внесених в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 12024071130000176 від 17 червня 2024 року та № 12025071130000039 від 09 лютого 2025 року, за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст. 126-1, ч. 4 ст. 186 КК України, – підлягає частковому задоволенню.

На підставі наведеного та керуючись статтями 177, 178, 194, 331 КПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Клопотання прокурора про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_4 – задовольнити частково.

Застосувати до обвинуваченого ОСОБА_4 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 (шістдесят) днів – до 26 липня 2025 року (включно).

Визначити ОСОБА_4 заставу в розмірі 60 (шістдесяти) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що складає 181 680 (сто вісімдесят одну тисячу шістсот вісімдесят) гривень 00 копійок.

У разі внесення застави, уповноваженій службовій особі місця ув`язнення необхідно негайно звільнити ОСОБА_4 з-під варти та повідомити про це прокурора та суд.

З моменту звільнення ОСОБА_4 з-під варти у зв`язку з внесенням застави він буде вважатися таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави. 

У разі внесення застави, у порядку ч. 5 ст. 194 КПК України покласти на ОСОБА_4 наступні обов`язки:

1) прибувати до суду за першою вимогою;

2) повідомляти суд про зміну місця проживання;

3) не відлучатися за межі району проживання без дозволу суду;

4) здати на зберігання до відповідного органу міграційної служби за місцем реєстрації свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну.

Роз`яснити обвинуваченому та заставодавцю, що у разі невиконання обов`язків заставодавцем, а також якщо обвинувачений, будучи належним чином повідомлений, не з`явився за викликом до суду без поважних причин чи не повідомив про причини своєї неявки, або якщо порушив інші покладені на нього при застосуванні запобіжного заходу обов`язки, застава звертається в дохід держави.

Дата закінчення дії ухвали – 26 липня 2025 року.

Ухвала підлягає негайному виконанню після її оголошення.

Ухвала може бути оскаржена до Закарпатського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її оголошення.

На підставі ч. 2 ст. 376 КПК України повний текст ухвали складено 28 травня 2025 року.

Головуюча: ОСОБА_1