Справа № 22-ц-2032/11  22.12.2011 22.12.2011   02.02.2012

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22ц -2032/11                                                                 Суддя першої інстанції Гречана С.І.

Категорія 53                                                              Суддя -  доповідач апеляційного суду Царюк Л.М.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 грудня  2011 року                                                             м. Миколаїв

         Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:

         головуючого                  Козаченка В.І.,

         суддів:                             Кутової Т.З., Царюк Л.М.,

         при секретарі                 Поліщук Ю.В.,

за участю: позивача – ОСОБА_2,

         розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 12 квітня 2011 року за позовом ОСОБА_2 до відкритого акціонерного товариства «Завод Металіст»(надалі –ВАТ «Завод Металіст) про стягнення заборгованості по заробітній платі, стягнення компенсації за невикористану відпустку та компенсації за несвоєчасну виплату заробітної плати та відшкодування моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И Л А:

          24 березня 2010 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, який уточнив в подальшому, до ВАТ «Завод Металіст»про стягнення заборгованості по заробітній платі, стягнення компенсації за невикористану відпустку та компенсації за несвоєчасну виплату заробітної плати та відшкодування моральної шкоди.

          В позові посилався на те, що з 4 серпня 2006 року він працював на ВАТ «Завод «Металіст»та був звільнений  з посади заступника начальника охорони 30 листопада 2007 року за ч. 1 ст. 38 КЗпП України. На день звільнення з ним не було проведено повного розрахунку, тому  він просив стягнути з відповідача  на свою користь заборгованість по заробітній платі, компенсацію за невикористану відпустку та компенсацію за несвоєчасну виплату заробітної плати в сумі 9600 грн. та 20 000 грн. моральної шкоди.

          Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва  від 12 квітня 2011 року в задоволенні позову  про стягнення заборгованості по заробітній платі було відмовлено. Додатковим рішенням того ж суду від 22 липня 2011 року в задоволенні вимог про  стягнення компенсації за невикористану відпустку, компенсації за несвоєчасну виплату заробітної плати та моральної шкоди  було відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач просив скасувати рішення суду та ухвалите нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги, посилаючись на те, що рішення суду не відповідає дійсним обставинам справи.

          Заслухавши доповідь судді, пояснення позивача, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного  рішення  в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, дослідивши матеріали, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга   підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

         Відмовляючи в позові, суд визнав доведеним відсутність заборгованості з заробітної плати позивача з грудня 2006 року по вересень 2007 року.

         Проте, при розгляді цього трудового спору суд не перевірив та не обговорив причин пропуску позивачем  строку, зазначеному в ст. 223 КЗпП України.

          Про такий обов’язок суду йдеться в постановах Пленуму Верховного Суду України  «Про практику розгляду судами трудових спорів»№ 9 від       6 листопада 1992 року ( в редакції від 25 травня 2998 року) та «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці»від 24 грудня          1999 року.

         Відповідно до ч. 1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до  суду в тримісячний строк з дня коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення –в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

         За змістом ч. 2 ст. 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення  належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

         З огляду на ці положення, вирішуючи питання щодо стягнення неотриманної заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку та компенсації за несвоєчасну виплату заробітної плати необхідно виходити з указаних нормативних положень  і враховувати перебіг тримісячного строку звернення до суду починаючи з дня коли особа дізналася про порушення свого права чи могла про це дізнатися.

         З матеріалів справи вбачається та судом встановлено, що  ОСОБА_3 з  4 серпня 2006 року працював у  ВАТ «Завод «Металіст»на посаді охоронця, заступника начальника охорони і наказом директора підприємства № 126/1-К від 30 листопада 2007 року його звільнено з роботи за власним бажанням за п. 1 ст. 38 КЗпП України (а.с.54-55).

           З наданих відповідачем розрахунків про нарахування заробітної плати та компенсації за невикористану відпуску, відомостей про виплату заробітної плати вбачається, що відповідачем проведено повний розрахунок з позивачем при звільненні з урахуванням переплати нарахованої заробітної плати (а.с. 25-53).

          В червня 2008 року позивач звернувся до прокуратури Центрального району м. Миколаєва з заявою про невиплату йому заробітної плати, а  в серпні 2008 року ОСОБА_2 отримав відповідь про те, що заборгованість по заробітній платі відсутня (а.с. 17). Після цього  позивач неодноразово звертався до органів внутрішніх справ з цих питань і тільки 24 березня       2010 року звернувся з позовом до суду.

           Будь-яких доказів на підтвердження поважності причин пропуску  встановленого законом строку для звернення до суду з такими позовними вимогами  позивачем не надано.

           В своїх поясненнях з цього приводу позивач зазначив, що у нього не було вільного часу.

          За такого, колегія суддів вважає, що позивач дізнався про порушення своїх свого трудового права в серпні 2008 року з повідомлення органів прокуратури про відсутність заборгованості по заробітній платі та інших виплат, а тому саме цей час є початком перебігу тримісячного строку для звернення позивача з вказаними  позовними вимогами.

         На підставі викладеного рішення суду першої інстанції підлягають зміні в частині  підстави для відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості по заробітній платі,  компенсації за невикористану відпустку та компенсації за несвоєчасну виплату заробітної плати, а  підставою для відмови в задоволенні цих позовних вимог  слід вважати пропуск  строку  для звернення до суду  з такими вимогами, що був пропущений без поважних причин.

         Водночас, колегія суддів погоджується з висновками суду про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача  за порушення його трудових прав моральної шкоди.

          Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 316  ЦПК України,  колегія суддів,

В И Р І Ш И Л А:

          Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

           Рішення  Центрального  районного  суду  м. Миколаєва    від   12 квітня  2011 року  та додаткове рішення  цього ж суду від 22 липня 2011 року змінити в частині  підстави для відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2  про стягнення 9600 грн.  заборгованості по заробітній платі,  компенсації за невикористану відпустку та компенсації за несвоєчасну виплату заробітної плати.

          Вважати підставою для відмови в задоволенні цих позовних вимог пропуск  строку  для звернення до суду  з такими вимогами.

          В іншій частині указані  рішення залишити без змін.

Рішення  апеляційного суду  набирає законної сили з моменту його проголошення і  може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого  суду України  з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом  двадцяти днів.

        Головуючий                                                Судді: