Справа № 22-ц-2219/11 17.08.2011 17.08.2011 02.02.2012
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22ц -2219/11 Суддя першої інстанції Боброва І.В.
Категорія 6 Суддя - доповідач апеляційного суду Царюк Л.М.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 серпня 2011 року м. Миколаїв
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:
головуючого Вовненко Г.Ю. ,
суддів: Ямкової О.О., Царюк Л.М.,
при секретарі Бобуйок І.Ф.,
за участю: представників позивачки – ОСОБА_2, ОСОБА_3,
відповідачки – ОСОБА_4,
представника відповідача –ОСОБА_5,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 21 лютого 2011 року за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_4 та Миколаївської міської ради про захист порушеного права ,
В С Т А Н О В И Л А:
23 липня 2009 року ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 про знесення самочинно побудованого гаражу.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивачка зазначала, що 18 січня 2006 року рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва за місцем проживання її сім’ї за нею було визнано права власності на самочинно побудовані споруди, в тому числі й на дерев’яний гараж, що розташовані по АДРЕСА_1.
Не проживаючи за вказаною адресою тривалий час, вона в серпні 2008 року дізналася про те, що ОСОБА_4, яка також проживає за вказаною адресою, без її дозволу знесла гараж та побудувала новий.
Вважаючи, що її права як власника майна порушені, позивачка звернулася до суду та просила поновити її порушене право шляхом знесення побудованого відповідачкою гаражу .
Під час розгляду справи ухвалою суду від 15 березня 2010 року до участі у справі залучено як співвідповідача –Миколаївську міську раду.
Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 21 лютого 2011 року в задоволені позову відмовлено.
З апеляційною скаргою звернулися позивачка та особа, яка не брала участь у справі –ОСОБА_7, однак рішення суду, стосується її прав та обов’язків, оскільки вона є членом родини позивачка та співвласником однієї з квартир за вказаною адресою.
Апелянти, не погоджуючись з прийнятим рішенням, просять його скасувати та постановити нове, яким задовольнити позовні вимоги позивачки, оскільки висновки місцевого суду не відповідають обставинам справи.
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників, які з’явилися в судове засіданні, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у місцевому суді, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Суд першої інстанції, розглядаючи спір в межах заявлених позовних вимог, повно та всебічно дослідив обставини справи й дійшов вірного висновку про недоцільність застосування обраного позивачкою способу захисту свого порушеного права власності.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом позивачка є власником квартири № 2 та співвласником квартири АДРЕСА_1, де зареєстрована і проживає її родина (а.с.9-13). Відповідачка ОСОБА_4 є власником квартири № 3 за зазначеною адресою. Також остання є орендарем земельної ділянки за цією адресою площею 1312 кв.м, наданої їй Миколаївською міською радою згідно з договором оренди від 30 червня 2006 року для обслуговування будівлі ательє.
Відповідно до рішення Заводського районного суду від 18 січня 2006 року за позивачкою визнано право власності на самовільно зведені споруди, в тому числі й на дерев’яний гараж за вказаною адресою (а.с.19).
Згідно рішення виконкому Миколаївської міської ради від 18 січня 1955 року зареєстровано за землекористувачами по АДРЕСА_1 земельну ділянку площею 1482 кв. м. (а.с.34).
В 2008 році відповідачка знесла дерев’яне приміщення гаражу, що належав позивачки, та самовільно збудувала капітальний кам’яний гараж площею 33.0 км. м (а.с. 47-51).
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що внаслідок протиправного зруйнування приміщення гаражу, відповідачкою було порушено право власності позивачки на це майно у зв’язку з чим завдана шкода.
Відповідно до ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
За змістом ст. 3 ЦПК України будь-яка особа може звернутися до суду з позовом із необхідністю захисту свого права.
Захист цивільних прав –це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Під способом захисту суб’єктивних прав розуміють закріплені законом матеріально - правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених прав та вплив на правопорушника.
Судом першої інстанції встановлено, що мешканці квартир по АДРЕСА_1 певного обсягу прав на земельну ділянку, на якій здійснено зазначене будівництво гаражу, не мають. Позивачці земельна ділянка для забудови гаражу відведена не була, не вирішував ці питання й суд при ухвалені рішення від 18 січня 2006 року з приводу визнання права власності на збудоване майно. Також не була надана позивачці ця земельна ділянка у встановленому законом порядку під уже збудоване майно.
З огляду на таке, колегія суддів вважає, що застосування такого способу захисту, який обрано позивачкою (знесення приміщення гаражу) не призведе до захисту її порушених прав щодо володіння, користування та розпорядження приміщенням вже знесеного її гаражу.
За таких обставин, місцевий суд правильно визнав позовні вимоги такими, що не відновлять порушених прав позивачки, у зв’язку з чим, відмовив в задоволенні позову.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 314-315 ЦПК України, колегія суддів,-
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_6 і ОСОБА_7 відхилити, а рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 21 лютого 2011 року - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий
Судді