Справа № 22-ц-2613/11  06.10.2011 06.10.2011   02.02.2012

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22ц -2613/11                                                   Суддя першої інстанції  Агєєва Л.І.

Категорія  57                                                             Суддя -  доповідач апеляційного суду Царюк Л.М.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

       6 жовтня   2011 року                                                         м. Миколаїв

       Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:

        головуючого                  Козаченка В.І.,

        суддів:                             Кушнірової Т.Б., Царюк Л.М.,

        при секретарі                  Недо К.А.,

за участю: позивачки –ОСОБА_2,

її представника –ОСОБА_3,

відповідачки –ОСОБА_4,

її представника  –ОСОБА_5,

        розглянувши у відкритому   судовому засіданні цивільну справу за  апеляційною скаргою ОСОБА_2  на рішення Заводського районного  суду   м. Миколаєва  від  13 липня 2011 року за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про стягнення  витрат, пов’язаних з переобладнанням житлового приміщення , -

В С Т А Н О В И Л А:

          30 вересня 2010 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення витрат, пов’язаних з ремонтом та перебудовою   76/100 частки житлового будинку АДРЕСА_1.

         Обґрунтовуючи свої вимоги, послалася на те, що у 1999 році вона зареєструвала шлюб з сином  відповідачки –ОСОБА_6 і разом зі своєю дочкою стала проживати в указаній частині житлового  будинку, що належить на праві власності ОСОБА_4

         Під час проживання з сім’єю, вона  зробила в будинку капітальний ремонт, добудувала кухню і ванну  кімнату з вбиральнею, побудувала літню кухню та сарай.

         Після смерті чоловіка в 2001 році, вона проживала в зазначеному будинку на підставі договору найму, укладеного з відповідачкою строком на п’ять років.

          В липні 2010 року за рішенням суду  вона разом з дочкою була виселена з вказаного будинку, у зв’язку з чим  звернулася до суду з цим  позовом та просила стягнути з ОСОБА_4  55071 грн. компенсації витрат на будівельні матеріали та роботи по проведенню капітального ремонту і добудови належних відповідачці 76/100 частки вказаного житлового будинку.

           Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 13 липня 2011 року  позов залишено без задоволення.

           В апеляційній скарзі позивачка просить рішення суду скасувати та постановити нове, яким задовольнити її позовні вимоги, посилаючись на те, що  суд дав неправильну правову оцінку обставинам справи.  

           Вислухавши суддю-доповідача, дослідивши надані сторонами докази та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

           Як вбачається з матеріалів справи, що  ОСОБА_4  є власником 76/100 часток будинку АДРЕСА_1 з 1998 року.        З 1986 року позивачка проживала у м. Поті (Грузія). В січні  1999 року вона дала дозвіл своєму сину ОСОБА_6  зареєструвати в будинку його дружину ОСОБА_2 з донькою.  Останні  поселились в будинок як тимчасові мешканці і права постійного користування жилим приміщенням не набули (а.с.12-20).  Під час проживання в будинку позивачка разом зі своїм чоловіком ОСОБА_6 з дозволу відповідачки зробили переобладнання приміщень будинку, побудували окремі господарські споруди.

 ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер (а.с.10).  27 липня 2002 року сторони уклали договір  житлового приміщення  строком на п’ять років. Отже, з 2002 року  ОСОБА_2 була наймачем житлового приміщення.

Довідками   Миколаївського бюро технічної інвентаризації підтверджено, що в зазначеному житловому будинку літ. А-1  самочинно збільшена житлова площа на 9,2 кв.м. за рахунок переобладнання приміщення  2-3 з кухні в житлову, нежитлова прибудова літ. А2-1 збудована замість старих сіней літ. А1 та збільшена по площі на 24.2 кв.м., сіни літ. А3, сарай літ. К, сарай літ. Л. Вартість самочинних будівель  складає   55071 грн. (а.с.8-9).

 До теперішнього часу вказані перебудови та збудовані приміщення відповідно до положень ст. 376 ЦК України є самочинним будівництвом.

          Таким чином, з 1999 року по 2002 рік  позивачка була тимчасовим  мешканцем зазначеного будинку, як дружина ОСОБА_6, який був членом сім’ї власника будинку та наймачем житлового приміщення за відсутності власника будинку, а в подальшому позивачка була  наймачем житлового приміщення згідно з договором найму.

         Зі змісту ст. 788 ЦК України наймач може поліпшити річ, яка є предметом договору найму, лише за згодою наймодавця (частина 1).

         Якщо поліпшення речі зроблено за згодою наймодавця, наймач має право на відшкодування вартості необхідних витрат або на зарахування їх вартості в рахунок плати за користування річчю (частина 3).

          Якщо наймач без згоди наймодавця зробив поліпшення, які не можна відокремити без шкоди для речі, він не має права на відшкодування їх вартості (частина 5).

          З огляду на викладене, колегія суддів приходе до висновку, що позивачкою не надано допустимих та достовірних доказів про період часу коли саме було зроблено капітальний ремонт житла, його перебудова і переобладнання та збудовані нові споруди до цього нерухомого майна; які з них є відокремленими приміщеннями, які витрати, понесені на ці переобладнання та їх розмір, а також за рахунок чиїх саме  коштів ( або частки коштів)  зроблено поліпшення житлового будинку ( сумісні кошти позивачки та її чоловіка, відповідачки, тільки позивачки), кому та коли саме відповідачка давала згоду на поліпшення  свого нерухомого майна.

             Не підтвердження позивачкою  цих обставин позбавило  суд визначитися з правовою природою правовідносин, що складалися між сторонами щодо предмету спору, обсягами щодо  поліпшення нерухомого майна та розміром грошової компенсації за таке поліпшення, а тому суд першої інстанції обґрунтовано прийшов до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.                  

              На підставі вищезазначеного,  колегія суддів вважає, що  суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права та доводи апеляційної скарги висновки місцевого суду не спростовують, а тому підстави для  скасування або зміни  рішення відсутні.

               Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 314 ЦПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

           Апеляційну скаргу ОСОБА_2  відхилити, а рішення  Заводського районного  суду   м. Миколаєва  від 13 липня 2011 року  залишити без змін.

            Ухвала  апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і  може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого  суду України  з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом  двадцяти днів.

        Головуючий:                                                                   Судді: