Справа №  1-38/11

Провадження №11/0390/4/12 Головуючий у 1 інстанції:Храновська Н.В.

Категорія:ч. 2 ст. 286 КК України Доповідач: Силка Г. І.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И

10 січня 2012 року                                              місто Луцьк  

          Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ апеляційного суду Волинської області в складі:

          головуючого - судді  Силки Г.І.,

суддів -  Польового М.І., Оксентюка В.Н.,    

з участю прокурора – Старчука В.М.,

потерпілого  -  ОСОБА_2,

захисника – ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Луцьку кримінальну  справу за апеляціями потерпілого ОСОБА_2, засудженого ОСОБА_4 на вирок Шацького районного суду від 15 вересня 2011 року, яким             

ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, українця, громадянина України, уродженця с. Пехи, жителя АДРЕСА_1, одруженого, з середньою освітою, підприємця, має на утриманні малолітню дитину, не судимого,   

          - засуджено за ч.2 ст. 286 КК України на 3 (три) роки позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 (два) роки.   

Запобіжний захід засудженому ОСОБА_4 змінено з підписки про невиїзд на взяття під варту, взявши під варту з зали суду.

Строк відбуття покарання ОСОБА_4 постановлено рахувати з моменту приведення вироку до виконання.

Вироком стягнуто з ОСОБА_4:

- на  користь ОСОБА_2 90000,00 ( дев’яносто тисяч ) грн. у відшкодування моральної шкоди та 250.00 ( двісті п’ятдесят) за надання юридичної допомоги.

- в доход держави судові витрати за проведення експертиз на загальну суму  2250,24 грн.   

Вироком вирішено долю речових доказів,  -

В С Т А Н О В И Л А :

  Цим вироком ОСОБА_4 визнано винним та засуджено за те, що він 21 березня 2011 року приблизно о 20 год. 40 хв. в АДРЕСА_2, перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння, керуючи автомобілем марки «БМВ-318» реєстраційний номерний знак НОМЕР_1, порушив пункти 2.3(б), 2.9(а), 12.3, 12.4, 12.9 (б) Правил дорожнього руху України, рухаючись з  перевищенням швидкості не менше ніж 74-81 км/год.,  із сторони с. Світязь в напрямку центру смт. Шацьк, не вибрав безпечну швидкість руху, проявив неуважність та необережність, не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу, в результаті чого  наїхав на пішохода ОСОБА_1, яка від отриманих тілесних ушкоджень померла на місці події.

В апеляції потерпілий ОСОБА_2 вважає вирок незаконним та необґрунтованим в частині призначеного покарання ОСОБА_4

Зазначає, що судом першої інстанції не було враховано того, що засуджений визнав себе винним у вчиненому та після постановлення вироку родичі останнього повністю відшкодували шкоду відповідно до  заявленого цивільного позову. Крім того,  на даний час будь-яких претензій морального чи матеріального характеру до ОСОБА_4 він не має.

Просить вирок суду змінити та звільнити засудженого від відбуття покарання з іспитовим строком.

Засуджений ОСОБА_4 в апеляції також вказує на незаконність вироку в частині призначеного покарання. Посилається на неврахування судом   його визнавальних показань, щирого каяття, відшкодування потерпілому заподіяної шкоди. Крім того, судом не взято до уваги його позитивну характеристику і те, що на його утриманні знаходиться неповнолітня дитина.

Зазначає,  що суд безпідставно також  позбавив його права керування транспортним засобом на 2 роки, оскільки раніше він  Правил дорожнього руху не порушував, а з допомогою автомобіля він зможе отримувати певні доходи та відшкодовувати потерпілому заподіяну шкоду.

Просить вирок суду змінити та призначити покарання без позбавлення волі та без позбавлення права керування транспортними засобами.

У запереченні на апеляцію засудженого помічник Любомльського міжрайонного прокурора зазначає, що суд вірно прийшов до висновку про відсутність щирого каяття  засудженого у вчиненому, так як останній давав суперечливі показання щодо обставин вчинення наїзду на потерпілу і заперечував вчинення злочину у стані алкогольного сп’яніння. ОСОБА_4 потерпілому відшкодовано лише в травні  десять тисяч гривень на відшкодування заподіяної шкоди, а решту заявленого позову протягом досудового та судового слідства засудженим відшкодовано не було. Вважає апеляцію безпідставною, а вирок законним і обґрунтованим.

Заслухавши доповідача, який доповів суть вироку суду першої інстанції, повідомив ким і в якому обсязі він оскаржений, виклав основні доводи апеляцій,  пояснення потерпілого, який підтримав свою апеляцію та частково визнав апеляцію засудженого, заперечивши скасування вироку у частині призначення судом додаткового покарання, захисника ОСОБА_3, який підтримав апеляцію ОСОБА_4 та просив її задовольнити, а також просив задовольнити апеляцію потерпілого, міркування прокурора про залишення вироку без зміни, а апеляцій без задоволення,  перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляції задоволенню не підлягають з  наступних підстав.  

Суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи і його висновок про доведеність  винності ОСОБА_4 у порушенні ним пунктів 2.3 (б), 2.9 (а). 12.3, 12.4, 12.9 (б) Правил дорожнього руху, які знаходяться у прямому причинному зв’язку із дорожньо – транспортною подією та наслідками, які наступили, а саме заподіянням потерпілій ОСОБА_1 тілесних ушкоджень, від яких остання померла на місці події, ґрунтується на об’єктивно досліджених доказах, які всебічно і повно перевірені судом з дотриманням вимог  кримінально – процесуального законодавства, яким суд дав належну оцінку. Дії ОСОБА_4 правильно кваліфіковані за ч.2 ст. 286 КК України,  що ніким не оспорюється.

Відповідно до ст. ст. 50, 65 КК України,  при призначенні покарання суд повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Твердження потерпілого ОСОБА_2 та засудженого ОСОБА_4, в апеляціях, про  призначення  надто суворого   покарання останньому, є  безпідставними.

Призначаючи  ОСОБА_4 судом першої інстанції покарання у виді позбавлення волі, колегія суддів вважає, що вирішення цього питання  відповідає положенням, передбаченим ст.. 65 КК України, оскільки судом належним чином враховано ступінь тяжкості  вчиненого засудженим злочину, який відповідно до ч.4 ст.12 КК України належить до категорії тяжких і те, що останній злочин вчинив у стані алкогольного сп’яніння, що є обставиною, яка обтяжує покарання та те,  що ОСОБА_4  грубо порушив  правила  безпеки дорожнього руху і внаслідок його дій загинула людина.

Як видно з матеріалів справи  і протоколу судового засідання, ОСОБА_4 давав суперечливі показання щодо обставин виявлення ним  пішохода на проїзній частині  дороги, також заперечував вчинення  злочину у стані алкогольного сп’яніння. Ні на досудовому слідстві, ні в суді вибачення у потерпілого не попросив, моральну шкоду та витрати за надання  юридичної допомоги  на час постановлення вироку ОСОБА_2 не відшкодував (а.с. 17, 18, 135, 145-146, 261-262,271), тому суд вірно  вказав у вироку про відсутність такої пом’якшуючої обставини покарання, як щире каяття.

Враховано також судом і   дані про особу засудженого,  в тому числі і ті, на які останній  вказує в апеляції, а саме, що ОСОБА_4 за місцем проживання характеризується позитивно, до кримінальної відповідальності притягується вперше, має на утриманні малолітнього сина, добровільно відшкодував потерпілому заподіяну  матеріальну шкоду, думку потерпілого про призначення покарання у межах закону ( а. с.271),  тому судом і обране мінімальне покарання, передбачене санкцією статті закону, за яким його засуджено.

Враховуючи характер  допущених ОСОБА_4  порушень Правил дорожнього руху України та настання тяжких наслідків  в результаті  вчиненого ним злочину, що свідчить про підвищену суспільну небезпеку ОСОБА_4 при керуванні транспортним засобом, суд вірно застосував  також  до засудженого  додаткове покарання у виді позбавлення права керувати  транспортними засобами на строк два роки.

З урахуванням  обтяжуючої покарання обставини та ступеня тяжкості вчиненого ОСОБА_4  злочину колегія суддів не знаходить підстав  для  задоволення апеляцій потерпілого і засудженого в частині призначення останньому покарання, не пов’язаного з позбавленням волі, чи до звільнення його від покарання з випробуванням.

Обране покарання ОСОБА_4 є справедливим, необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення нового злочину.

Однак, суд змінивши  ОСОБА_4 запобіжний захід з підписки про невиїзд на тримання під вартою, неправильно визначив строк відбуття покарання останньому, вказавши, що  цей строк необхідно рахувати з моменту приведення вироку у виконання. Тому в порядку ч.2ст.365 КПК України вирок в цій частині слід змінити, строк відбуття покарання ОСОБА_4  рахувати з моменту   взяття його під  варту, а саме з 15 вересня 2011 року.

Керуючись ст. ст. 365, 366 КПК України, колегія суддів,-

                                               УХВАЛИЛА:

Апеляцію потерпілого ОСОБА_2 та засудженого ОСОБА_4 залишити без задоволення.

В порядку ч.2 ст.365 КПК України вирок Шацького районного суду Волинської області від 15 вересня 2011 року  в частині визначення строку відбуття покарання ОСОБА_5 змінити: строк відбуття покарання засудженому ОСОБА_4 рахувати з 15 вересня 2011 року з моменту взяття його під варту.

В решті вирок залишити без зміни.   

Головуючий                     

Судді