Справа № 22-ц-1917/11 31.08.2011 31.08.2011 02.02.2012
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22ц -1917/11 Суддя першої інстанції Рум’янцева Н.О.
Категорія 37 Суддя - доповідач апеляційного суду Царюк Л.М.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 серпня 2011 року м. Миколаїв
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:
головуючого Мурлигіної О.Я.,
суддів: Ямкової О.О., Царюк Л.М.,
при секретарі Кулик О.В.,
за участю: представника позивачки –ОСОБА_2,
відповідачів – ОСОБА_3, ОСОБА_4,
представника відповідача –ОСОБА_5,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4, до якої приєдналась ОСОБА_3, на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 20 квітня 2011 року за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_4, ОСОБА_9, ОСОБА_10, третьої особи –приватного нотаріуса ОСОБА_11 про визнання права власності на нерухоме майно у порядку спадкування за заповітом та витребування з чужого володіння, -
В С Т А Н О В И Л А:
У липня 2006 року ОСОБА_12 звернулася до суду з позовом до Фонду комунальної власності виконавчого комітету Миколаївської міської ради, ОСОБА_8 і ОСОБА_13 про визнання права власності на квартиру АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом.
Обґрунтовуючи свій позов зазначала, що спірна квартира належала на праві власності її сину ОСОБА_14, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1.
За життя, 10 жовтня 2003 року син склав заповіт, за яким заповів цю квартиру ОСОБА_6
Оскільки рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 20 квітня 2006 року заповіт визнано недійсним, вона є спадкоємцем першої черги померлого, а інші спадкоємці, сини померлого –ОСОБА_8 і ОСОБА_13, відмовилися від спадщини на її користь.
Посилаючись на ці обставини, позивачка просила суд визнати за нею право власності на спірну квартиру в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_14
20 листопада 2008 року ОСОБА_6 пред’явила позов до ОСОБА_3, ОСОБА_8, ОСОБА_4 і ОСОБА_9 про визнання недійсними договору купівлі-продажу спірної квартири, укладеного 23 серпня 2006 року між ОСОБА_3 і ОСОБА_4, та договору дарування цієї квартири, укладеного 1 вересня 2006 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_9, визнання права власності в порядку спадкування за заповітом за нею на 5/6 частки квартири, за ОСОБА_8 за законом на обов’язкову частку –1/6 частку квартири.
Позивачка посилалася на те, що після відкриття спадщини за ОСОБА_14 вона її прийняла, подавши 21 січня 2005 року до нотаріальної контори заяву, але оформити не змогла, оскільки мати померлого у судовому порядку оспорила заповіт, складений на її ім’я. Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 20 квітня 2006 року цей заповіт було визнано недійсним.
Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 29 листопада 2006 року рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 20 квітня 2006 року скасовано та в задоволенні позовних вимог матері померлого –ОСОБА_12 - відмовлено.
Посилаючись на незаконність укладених договорів купівлі-продажу і дарування спірної квартири, оскільки ОСОБА_12 не мала права на її відчуження, а також дійсність складеного на її користь заповіту, ОСОБА_15, уточнивши позовні вимоги, просила суд визнати спірні договори недійсними та визнати за нею право власності на спірну квартиру в порядку спадкування за заповітом.
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_12 померла в зв’язку з чим до участі у справі було притягнуто її правонаступника –ОСОБА_10
Ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 27 квітня 2010 року позов ОСОБА_10 залишено без розгляду з підстав, передбачених п. 3 ч. 1 ст. 207 ЦПК України.
28 лютого 2011 року ОСОБА_16 уточнила свої позовні вимоги та просила суд визнати за нею право власності на спірну квартиру у порядку спадкування за заповітом та витребувати нерухоме майно від набувача.
Справа розглядалася неодноразово.
Останнім рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 26 квітня 2011 року позов задоволено. Визнано за ОСОБА_6 право власності на квартиру АДРЕСА_1 у порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_14, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1. Витребувано від ОСОБА_9 квартиру АДРЕСА_1 і передано ОСОБА_6 Додатковим рішенням цього суду від 29 червня 2011 року вирішено розподіл судових витрат.
В апеляційній скарзі ОСОБА_4, до скарги якої приєдналася й ОСОБА_3, просить рішення суду скасувати, оскільки судом неправильно застосовані норма матеріального права та порушені норми процесуального права, та постановити нове, який відмовити в задоволенні позовних вимог.
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників, які з’явилася в судове засіданні, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у місцевому суді, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку , що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Суд першої інстанції, розглядаючи спір в межах заявлених позовних вимог, повно та всебічно дослідив обставини справи, належно оцінив надані сторонами докази й дійшов вірного висновку про належність спірного майна позивачці та незаконне вибуття з її власності цього майна.
Так, з матеріалів справи вбачається та встановлено судом, що ОСОБА_14 10 жовтня 2003 року було складено заповіт, за яким він заповів належну йому на праві власності квартиру АДРЕСА_1 –ОСОБА_6, а ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_14 помер (т. 1 а.с.6, 31-32).
21 січня 2005 року ОСОБА_6 подала до Другої Миколаївської державної нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини, проте свідоцтво про право на спадщину не одержала (т. 1 а.с. 22), оскільки рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 20 квітня 2006 року цей заповіт було визнано недійсним (т. 1 а.с. 13).
Не погодившись з вказаним рішенням, ОСОБА_6 оскаржила його до апеляційної інстанції.
Водночас, рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 25 липня 2006 року за матір’ю померлого ОСОБА_12 визнано право власності на спірну квартиру в порядку спадкування за законом ( т.1 а.с. 37).
Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_12, достовірно знаючи, про те, що рішення суду щодо недійсності заповіту не набрало законної сили, у зв’язку з чим спірна квартира не може бути відчужена, оформлена та своє ім’я право власності на це нерухоме майно та 23 серпня 2006 року через свого представника ОСОБА_3, уклала з ОСОБА_4 договір купівлі-продажу спірної квартири (т. 1 а.с. 59).
1 вересня 2006 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_9 укладено договір дарування, за яким ОСОБА_4 подарувала цю квартиру ОСОБА_9 (т. 1 а.с. 69).
Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 29 листопада 2006 року рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 20 квітня 2006 року скасовано та в задоволенні позовних вимог матері померлого –ОСОБА_12 до ОСОБА_6 про визнання заповіту недійним - відмовлено (т. 1 а.с. 40).
Ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 14 липня 2008 року рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 25 липня 2006 року за позовом ОСОБА_12 до ОСОБА_8, ОСОБА_13, Фонду комунальної власності виконкому Миколаївської міської ради про визнання права власності на квартиру скасовано в зв’язку з нововиявленими обставинами (т. 2 а.с. 199).
Відповідно до ч. 5 ст. 1268 ГК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини. За змістом цієї норми спадкоємець має право володіння та користування спадковим майном, але немає права розпоряджатися нерухомим майном, оскільки воно підлягає державній реєстрації.
Цивільним Кодексом України передбачено, що у випадку, коли спадкоємець подав до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що прийняв спадщину.
З огляду на таке, місцевий суд дійшов правильного висновку про те, що ОСОБА_6 є законним власником спадкового майна - квартири АДРЕСА_1, за заповітом після смерті ОСОБА_17
Проте, достовірно знаючи про ці обставини, мати спадкодавця ОСОБА_12 безпідставно оформила житло на себе і продала ОСОБА_4, а та, практично відразу ж подарувала її ОСОБА_9
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача у разі, якщо майно вибуло з володіння власника не з його волі іншим шляхом.
Таким чином, спірне майно вибуло з володіння позивачки поза її волею, виходячи з того, що відповідачка ОСОБА_4 придбала вказане нерухоме майно у ОСОБА_12, яка не мала права його відчужувати, про що, набувач не знала та не могла знати.
За такого, не зважаючи на відчуження цього майна на користь третьої особи –ОСОБА_9, останній не набуває права власності на дане майно, оскільки він без відповідної правової підстави володіє ним, так як нерухоме майно вибуло з володіння власника без згоди останнього.
На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що оскільки спірне майно вибуло з володіння позивачки поза її волею, то місцевий суд дійшов правильного висновку про захист її порушеного права шляхом витребування цього майна з чужого незаконного володіння, а відтак підстав для скасування або зміни судових рішень місцевого суду не вбачає.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 314-315 ЦПК України, колегія суддів,-
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_4, до якої приєдналася ОСОБА_3, відхилити, а рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 26 квітня 2011 року та додаткове рішення цього ж суду від 29 червня 2011 року - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий
Судді