Справа № 22-ц-2694/11  01.12.2011 01.12.2011   02.02.2012

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

           РІШЕННЯ

1 грудня 2011 року          м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого          Козаченка В.І.,

суддів:          Кутової Т.В., Царюк Л.М.,

при секретарі          Величковській В.С.,

за участю: позивача - ОСОБА_1, його представника - ОСОБА_2, відповідача - ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 5 серпня 2011 року за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, третьої особи без самостійних вимог - ОСОБА_4 про визнання договору дарування недійсним, -

ВСТАНОВИЛА:

26 травня 2011 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання договору дарування житлового будинку недійсним.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що 17 липня 2009 року між ним та ОСОБА_3 було укладено договір дарування житлового будинку. АДРЕСА_1.

Під час укладення цього договору він припустився помилки щодо прав та обов'язків сторін договору, вважав, що укладає договір довічного утримання, згідно з яким на ОСОБА_3 покладається обов'язок утримувати його, а не договір дарування. Однак відповідач не дотримав своїх обіцянок.

Крім того, посилаючись ще й на те, що відповідач скористався його тяжкими обставинами та змусив укласти договір на вкрай невигідних умовах, просив визнати зазначену угоди недійсною з підстав, визначених ст.ст. 229, 233 ЦК України.

Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 5 серпня 2011 року в задоволенні позову відмовлено.

Справа№22ц-2694/11

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду та постановити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги, оскільки судом неправильно застосовані норми матеріального права.

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників, які з'явилася в судове засіданні, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у місцевому суді, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню.

Відмовляючи в задоволені позову, суд виходив з того, що позивачем не доведено обставин щодо яких помилялася сторона правочину на момент його вчинення, а відтак місцевий суд прийшов до висновку, що позовні вимоги є необгрутованими.

Колегія суддів не погоджується з висновками суду, а результати вирішення справи вважає помилковими.

Згідно зі ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдарованому) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочин - це дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.

Як вбачається з матеріалів справи 17 липня 2009 року між позивачем та ОСОБА_3 укладено договір дарування житлового будинку АДРЕСА_1, який належав на праві власності позивачу. Цей договір складено в письмовій формі та посвідчено приватним нотаріусом (а.с.52,53).

Встановлено судом, що позивач на момент укладання правочину був одинокою людиною прожив самотньо у власному будинку за вказаною адресою, за своїм літнім віком ( 77 років) мав певні патологічні захворювання, лікування яких потребувало додаткових витрат та стороннього догляду. Позивач не мав іншого житла, крім вказаного будинку.

Зі стверджень позивача всі ці обставини змусило його звернутися за допомогою до відповідача, який був сторонньою особою, але в добрих стосунках з ним. Останній пообіцяв надавати йому матеріальну допомогу та доглядати за ним, а за це він уклав з ним договір внаслідок якого подарував відповідачу свій житловий будинок. При цьому не усвідомлюючи, що він в будь-який час може бути позбавлений права мешкати в цьому будинку та помиляючись щодо прав відповідача на цей будинок і обов'язків останнього щодо надання йому матеріальної допомоги та догляду. ОСОБА_3 після укладення договору тільки один раз навідався до нього та приніс декілька кілограмів картоплі.

Після укладання договору дарування, позивач продовжував бути зареєстрованим в цьому будинку, проживав там та сплачував комунальні послуги.

Оцінюючи ці обставини у сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що в момент укладання договору дарування належного позивачу на праві власності житлового будинку, у силу свого похилого віку, стану здоров'я, збігу тяжкого матеріального стану та своєї необізнаності позивач допустив помилку щодо правової природи договору і така помилка має істотне значення. За такого, а також, враховуючи, що обдарований не прийняв у дар спірний жилий будинок, укладений договір дарування слід визнати недійсним.

За таких обставин, як правий наслідок застосовується одностороння реституція, а тому вимога позивача повернути вищевказаний житловий будинок є зайвою, оскільки це передбачено правовими наслідками визнання договору дарування недійсним.

Враховуючи викладене, рішення місцевого суду не може вважатися законним та обґрунтованим, а тому воно підлягає скасуванню з підстав, передбачених п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України, а по'справі слід постановити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Водночас, колегія суддів вважає, безпідставним посилання апелянта як на підстави недійсності правочину на ст. 233 ЦК України.

За правилами цієї правової норми правочин визнається недійсним якщо вчинений особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах. При цьому, тяжкі обставини безпосередньо пов'язані з волевиявленням сторони укласти угоду на вкрай невигідних умовах.

Проте, судом не встановлено безпосереднього зв'язку між захворюваннями позивача, віком, матеріальним становищем, з одного боку, та волевиявленням - з іншого.

Більш того, зазначені дві підстави позову є взаємовиключними для визнання правочину недійсним.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи та в дохід держави 889 грн. 63 коп. судового збору.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів,

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 5 серпня        2011 року скасувати та ухвалити по справі нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 задовольнити.

Визнати недійсним договір дарування житлового будинку АДРЕСА_1, укладений 17 липня 2009 року між ОСОБА_1 з однієї сторони та ОСОБА_3 з другої сторони.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи та в дохід держави 889 грн. 63 коп. судового збору.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді