Справа № 1-870/11 Головуючий у 1 інстанції Калькова О.А.
Провадження № 11/0390/22/12 Доповідач Хлапук Л.І.
Категорія: ч.2 ст.186 КК України
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
20 січня 2012 року м. Луцьк
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ апеляційного суду Волинської області в складі:
головуючої - судді Хлапук Л.І.,
суддів –Матата О.В., Борсука П.П.,
з участю прокурора –Старчука В.М.,
потерпілої –ОСОБА_1,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луцьку кримінальну справу за апеляцією засудженого ОСОБА_2 на вирок Луцького міськрайонного суду від 27 жовтня 2011 року, яким, -
ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець с. Гірка Полонка Луцького району Волинської області, громадянин України, з неповною середньою освітою, непрацюючий, без постійного місця проживання, відповідно до ст. 89 КК України несудимий, -
засуджений за ч. 2 ст. 186 КК України на 4 (чотири) роки позбавлення волі.
Запобіжний захід засудженому ОСОБА_2 змінено з підписки про невиїзд на взяття під варту та взято його під варту в залі суду.
Постановлено строк відбування покарання обчислювати з 27 жовтня 2011 року.
Вироком вирішено долю речового доказу.
ОСОБА_2 визнаний винним у тому, що 8 липня 2011 року близько 11.00 год. в дворі будинку АДРЕСА_1, перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння, застосувавши насильство, яке не було небезпечним для життя та здоров’я потерпілої, давши їй ляпаса, повторно відкрито викрав у ОСОБА_1 750 гривень.
В апеляції засуджений ОСОБА_2 просить пом’якшити покарання й обрати таке, яке не було б пов’язане з позбавленням волі, врахувати його каяття, незадовільний стан здоров’я та бажання стати на шлях виправлення.
Заслухавши доповідача, який виклав суть вироку та доводи апеляції, потерпілу ОСОБА_1, яка прохала пом’якшити засудженому покарання, прокурора, який просив залишити судове рішення без зміни, перевіривши матеріали кримінальної справи за доводами апеляції, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляція не підлягає до задоволення.
Висновок суду про доведеність вини ОСОБА_2 у відкритому викраденні належного ОСОБА_1 майна з застосуванням до потерпілої насильства, що не було небезпечне для її життя і здоров’я, відповідає встановленим судом фактичним обставинам справи і в апеляції не оспорюється. Дії даного засудженого правильно кваліфіковані за ч.2 ст. 186 КК України.
Разом з тим, перевіряючи справу у повному об’ємі відповідно до ч. 2 ст. 365 КПК України, колегія суддів знаходить, що суд, безпідставно вмінив ОСОБА_2 вчинення грабежу повторно.
Відповідно до п. 5, п. 6 ч. 1 ст. 55 КК України (в ред. 1960р.) такими, що не мають судимості, визнаються особи, засуджені до позбавлення волі на строк не більше трьох років, якщо вони протягом трьох років з дня відбуття покарання не вчинять нового злочину, а особи, засуджені до позбавлення волі на строк понад три роки, але не більше шести, –не вчинять нового злочину протягом п’яти років з дня відбуття покарання. Згідно з п. 8 ч. 1 ст. 89 КК України строк погашення судимості осіб засуджених до позбавлення волі за тяжкий злочин становить шість років, за умови не вчинення нового злочину.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 в 1991-2001 роках засуджувався, в тім числі за тяжкий злочин, на строк 3 роки, 6 місяців позбавлення волі. Востаннє звільнений по відбуттю покарання 01.10.2004 року. З того часу до моменту вчинення інкримінованого злочину пройшло 6 років 9 місяців. Тобто, на момент вчинення грабежу попередні судимості ОСОБА_2 були погашені і він вважався таким, що не має судимості. Тому кваліфікація його дій за ознакою повторності є помилковою.
За таких обставин, у зв’язку з неправильним застосуванням кримінального закону вирок суду на підставі ст. ст. 367, 371 КПК України підлягає зміні, а вказівка суду у вступній частині про судимості ОСОБА_2 та кваліфікація його дій за ознакою повторності –виключенню.
Призначаючи ОСОБА_2 покарання, суд вірно, у відповідності з ст. 65 КК України врахував те, що вчинений ним злочин є тяжким, обтяжуючу обставину - скоєння злочину особою, яка перебуває в стані алкогольного сп’яніння, особу винного, який негативно характеризується, немає постійного місця проживання.
Враховано обставини, що пом’якшують покарання і про які засуджений зазначає у поданій апеляції: щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, відшкодування завданих збитків, прохання потерпілої його суворо не карати.
З урахуванням цього, в тому числі й виключення кваліфікуючої ознаки повторності, немає підстав вважати, що призначене судом мінімальне покарання у виді позбавлення волі, передбачене ч. 2 ст. 186 КК України, є надто суворим, воно є необхідним і достатнім для виправлення засудженого ОСОБА_2 і попередження вчинення ним нових злочинів.
Виходячи з наведеного, підстав для обрання засудженому покарання більш м’якого, ніж передбачено законом, чи звільнення від відбування з встановленням іспитового строку, колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст. ст. 365, 366 КПК України, колегія суддів, –
У Х В А Л И Л А :
Апеляцію засудженого ОСОБА_2 залишити без задоволення.
В порядку ч. 2 ст. 365 КПК України вирок Луцького міськрайонного суду від 27 жовтня 2011 року щодо ОСОБА_2 змінити, виключивши із вступної частини відомості про судимості ОСОБА_2 та з обвинувачення –кваліфікуючу ознаку повторність.
В решті вирок суду залишити без зміни.
Головуючий Хлапук Л.І.
Судді Матат О.В.
Борсук П.П.