ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2025 року

м. Хмельницький

Справа № 686/20312/24

Провадження № 22-ц/820/1064/25

Хмельницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: П`єнти І.В. (суддя-доповідач), Корніюк А.П., Талалай О.І.,

секретар судового засідання Шевчук Ю.Г.

за участю: представників учасників справи

розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу за позовом ОСОБА_1  до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача: Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Вусо», про відшкодування майнової та моральної шкоди, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , яка подана його представником ОСОБА_3 , на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 17 лютого 2025 року та на додаткове рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 05 березня 2025 року (суддя Продан Б.Г.).

Заслухавши доповідача, пояснення представників учасників справи, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд

в с т а н о в и в:

У липні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача, Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Вусо», про відшкодування майнової та моральної шкоди.

В обґрунтування позову зазначав, що 30.09.2022 сталась дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля «Volkswagen», державний номерний знак НОМЕР_1 , яким керував ОСОБА_1 , та автомобіля «MAN», державний номерний знак НОМЕР_2 , з напівпричепом «BENALU», державний номерний знак НОМЕР_3 , яким керував ОСОБА_2 . Колісний транспортний засіб яким керував відповідач на момент ДТП був забезпечений полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності №215678728, страхувальник Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Вусо». Страховий поліс є діючим.

В результаті ДТП належний позивачу транспортний засіб отримав значні механічні пошкодження.

Постановою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області по справі №275/668/22 від 19.03.2024 ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні 30.09.2022 адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.

Для встановлення ступеня пошкоджень автомобіля та завданого матеріального збитку ОСОБА_1 звернувся до ФОП ОСОБА_4 та замовив проведення експертизи щодо оцінки вартості збитку, завданого власнику КТЗ. Відповідно до звіту про оцінку вартості матеріального збитку №0568-VV, вартість матеріального збитку, завданого власнику КТЗ, а саме легкового автомобіля Volkswagen Passat, державний номерний знак НОМЕР_1 , складає 324298,26 грн.

03.10.2022 позивачем до ПрАТ «Страхова компанія «Вусо» було подано заяву про страхове відшкодування.

10.06.2024 ПрАТ «Страхова компанія «Вусо» здійснило позивачу страхове відшкодування в розмірі 158000 грн.

За позицією позивача, відповідач повинен йому, як потерпілому, виплатити різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням), яка становить 166298,26 грн (324298,26 грн – 158000 грн).

Крім того, вказував, що позивачу внаслідок ДТП було завдано і моральної шкоди, яка полягає у спричиненні негативних наслідків як безпосередньо під час вчинення адміністративного правопорушення, так і після нього.

Безвідповідальними та неправомірними діями відповідача, позивачу було завдано моральної шкоди, яка виразилась у переживаннях з приводу пошкодження майна та неможливості користування ним впродовж довгого часу, порушення звичного способу життя, необхідності докладання додаткових зусиль для його нормалізації, а також різким погіршенням здоров`я.

Крім того, у автомобілі під час ДТП знаходилась і дружина позивача, яка також зазнала чимало страждань і переживань з приводу того, як відновити пошкоджений автомобіль.

Розмір моральної шкоди позивач оцінив в сумі 20000 грн, який на його думку, є цілком обгрунтваним.

Враховуючи викладене вище, просив суд стягнути з ОСОБА_2 матеріальну шкоду, заподіяну внаслідок пошкодження транспортного засобу в дорожньо-транспортній пригоді в сумі 166298,26 грн; моральну шкоду, заподіяну внаслідок пошкодження транспортного засобу в дорожньо-транспортній         пригоді в сумі 20000 грн; витрати на проведення експертизи ФОП ОСОБА_4 у сумі 3000 грн, всього 189298,26 грн та судові витрати.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 17 лютого 2025 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 166298,26 грн матеріальної шкоди, 1000 грн моральної шкоди, 3000 грн витрат за проведення експертизи та 1892,98 грн судового збору.

В решті позову відмовлено.

20.02.2025 ОСОБА_1 через свого представника Мєдвєдєва В.В. звернувся до суду з заявою про ухвалення додаткового рішення. В обґрунтування вказував, що для захисту його прав та інтересів по справі №686/20312/24 змушений був звернутись за правничою допомогою до адвоката Мєдвєдєва В.В. Позивач уклав з адвокатом договір про надання правничої допомоги та здійснив оплату правничої допомоги. А тому, просив ухвалити додаткове рішення у справі про стягнення з ОСОБА_2 на користь позивача 20000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Додатковим рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 05 березня 2025 року заяву ОСОБА_1 про стягнення витрат на професійну правничу допомогу задоволено частково. Клопотання представника відповідача Буткевича А.В. про зменшення розміру витрат на правничу допомогу задоволено частково. Доповнено резолютивну частину рішення від 17.02.2025, додатково зазначивши: «Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 5 000,00 грн. витрат на правничу допомогу».

В задоволенні решти вимог відмовлено.

Не погоджуючись рішенням та додатковим рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 через свого представника – адвоката Величко В.І. подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду в частині задоволення позовних вимог про відшкодування матеріальної шкоди та витрат за проведення експертизи, судового збору скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. Крім того, просив змінити додаткове рішення, стягнувши з відповідача витрати на правничу допомогу пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При цьому, посилається на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи та порушення норм матеріального права.

Зазначає, що згідно зі звітом, наданим позивачем, вартість відновлювального ремонту – 801407,66 грн не менша за його ринкову вартість до ДТП – 324298,26 грн. Тобто, в даному випадку проведення відновлювального ремонту є економічно недоцільним, а вартість заподіяного матеріального збитку оцінювачем прирівняна до вартості транспортного засобу до ДТП. А тому, цей транспортний засіб слід вважати фізично знищеним.

Вважає, що стягнення на користь позивача суми збитку рівної повній вартості транспортного засобу до моменту ДТП з одночасним залишенням у його власності залишків цього транспортного засобу не забезпечить виконання приписів ст. 30 Закону України №1961-IV.

Зазначає, що доказів на підтвердження вартості транспортного засобу після ДТП стороною позивача не надано.

Відповідно, вимога позивача щодо відшкодування шкоди є безпідставною та необґрунтованою, а тому задоволенню не підлягає.

Крім того, поза увагою суду першої інстанції залишилось те, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження того, що позивачем були понесені витрати зі сплати ПДВ, а тому відсутні підстави для відшкодування вартості ремонту транспортного засобу з врахуванням ПДВ.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача Мєдвєдєв В.В просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення та додаткове рішення суду першої інстанції без змін, посилаючись при цьому на безпідставність доводів апеляційної скарги.

В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Величко В.І. підтримав апеляційну скаргу.

Представник позивача ОСОБА_1 – адвокат Мєдвєдєв В.В. в судовому засіданні просив апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Сторони та представник третьої особи в судове засідання не з`явився, про день, місце і час слухання справи повідомлені належним чином.

Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди не оскаржується, а тому, апеляційним судом, відповідно до ст. 367 ЦПК України, не переглядається.

Відповідно до частини 1 статті 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до положень частин 1, 2, 5 статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про відшкодування матеріальної шкоди  вказаним вимогам не відповідає.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 матеріальної шкоди, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості позовних вимог в цій частині.

Проте, з таким висновком суду першої інстанції в цій частині не можна погодитись з таких підстав.

Встановлено, що позивач є власником автомобіля Volkswagen Passat, 2012 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 .

Згідно з постановою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області по справі №275/668/22 від 19.03.2024 ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та закрито провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП на підставі п. 7 ч. 1 ст. 247 КУпАП за закінченням на момент розгляду справи строків, передбачених ст. 38 КУпАП, встановлених для накладення адміністративного стягнення. Вказана постанова залишена без змін постановою Хмельницького апеляційного суду від 26.04.2024 (а.с. 21-25).

Постановою у справі про адміністративне правопорушення встановлено, що 30.09.2022 о 21 год. на автомобільній дорозі М-0676 км Київ-Чоп, водій ОСОБА_2 , керуючи транспортним засобом MAN, державний номерний знак НОМЕР_2 , з   напівпричепом «BENALU», державний номерний знак НОМЕР_3 , під час перестроювання не надав перевагу у русі транспортному засобу, що рухався в попутному напрямку по тій смузі, на яку мав намір перестроїтися, в результаті чого здійснив зіткнення з транспортним засобом Volkswagen, державний номерний знак, НОМЕР_1 , яким керував ОСОБА_1 . В результаті ДТП транспортні засоби отримали механічні пошкодження.

Відповідно до звіту №0568-VV від 09.10.2022 про оцінку вартості збитку, завданого власнику транспортного засобу, вартість матеріального збитку, нанесеного власнику КТЗ (Volkswagen Passat, державний номерний знак НОМЕР_1 ) в результаті його пошкодження, з врахуванням допусків в межах яких відбулася оцінка, з врахуванням ПДВ 20% та інших загальнодержавних податків та зборів (обов`язкових платежів), дорівнює ринковій вартості та складає 324298,26 грн. (а.с. 28-82)

Цивільна відповідальність відповідача застрахована ПрАТ «Страхова компанія «ВУСО». Вказане товариство за заявою позивача виплатило страхове відшкодування в розмірі 158000 грн.

Дані обставини підтверджуються матеріалами справи.

Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина 1 статті 1166 ЦК України).

Відповідно до частин 1 і 2 статті 1187 ЦК України, джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює та інших осіб.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Згідно зі статтею 30 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим. Ремонт вважається економічно необґрунтованим, якщо передбачені згідно з аварійним сертифікатом (рапортом), звітом (актом) чи висновком про оцінку, виконаним аварійним комісаром, оцінювачем або експертом відповідно до законодавства, витрати на відновлювальний ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди.

Якщо транспортний засіб вважається знищеним, його власнику відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після дорожньо-транспортної пригоди, а також витрати на евакуацію транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди.

На підставі звіту №0568-VV від 09.10.2022  про оцінку вартості  збитку, завданого власнику транспортного засобу, вартість відновлювального ремонту автомобіля Volkswagen Passat, державний номерний знак НОМЕР_1 , складає 801407,66 грн, що є більшою ринкової вартості автомобіля на час пошкодження – 324298,26 грн.

У зв`язку з тим, що вартість відновлювального ремонту належного позивачу автомобіля перевищує його ринкову вартість на момент пошкодження, транспортний засіб вважається фізично знищеним.

Відповідно до пункту 15 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», якщо пошкоджений транспортний засіб не може бути відновлено або вартість його відновлювального ремонту з урахуванням зношеності та втрати товарної вартості перевищує його ринкову вартість на момент пошкодження, розмір шкоди визначається за ринковою вартістю транспортного засобу на момент пошкодження.

Порядок відшкодування шкоди, пов`язаної з фізичним знищенням транспортного засобу, регламентовано статтею 30 Закону № 1961-IV, який згідно зі статтею 8 ЦК (аналогія закону) може застосовуватись не лише страховиком, а й іншими особами, які здійснюють діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, та відповідають за завдану шкоду. Тобто транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим, а власник транспортного засобу згоден із визнанням транспортного засобу фізично знищеним. Ремонт вважається економічно необґрунтованим, якщо передбачені згідно з експертизою, проведеною відповідно до вимог законодавства, витрати на ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди.

У разі якщо власник транспортного засобу не згоден із визнанням транспортного засобу фізично знищеним, йому відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після дорожньо-транспортної пригоди, а також витрати з евакуації транспортного засобу з місця цієї пригоди.

Якщо ж транспортний засіб визнано фізично знищеним, відшкодування шкоди виплачується у розмірі, який відповідає вартості транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди та витратам з евакуації транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди.

Пошкоджений під час ДТП автомобіль залишився у позивача. Позивач не погоджується з тим, що транспортний засіб є фізично знищеним, а його ремонт - економічно необґрунтованим.

З огляду на викладене, відшкодуванню позивачу підлягає різниця між вартістю транспортного засобу до та після дорожньо-транспортної пригоди.

А тому, обґрунтованими є доводи апеляційної скарги про неправильне визначення розміру матеріальної шкоди.

Позивач не надав доказів розміру заподіяної шкоди, оскільки відсутні відомості про вартість транспортного засобу після ДТП.

Ні в суді першої інстанції, ні в апеляційному суді, позивач не скористався правом на заявлення клопотання про призначення у справі автотоварознавчої експертизи з метою визначення вартості транспортного засобу після ДТП.

Частиною 4 ст. 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з частинами 1, 5 і 6 статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У деліктних правовідносинах на потерпілого (позивача) покладається обов`язок довести факт неправомірної поведінки відповідача, заподіяння ним шкоди та її розмір, а також причинно-наслідковий зв`язок між протиправною поведінкою завдавача шкоди та негативними наслідками.

Таким чином, в задоволенні позовних вимог про відшкодування матеріальної шкоди необхідно відмовити з підстав недоведеності позовних вимог. У зв`язку з чим не підлягають і відшкодуванню витрати за проведення дослідження в розмір 3000 грн.

З огляду на викладене рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про відшкодування матеріальної шкоди і витрат по оплаті експертного дослідження необхідно скасувати та ухвалити у цій частині нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. У зв`язку з чим витрати по оплаті судового збору, визначені рішенням суду першої інстанції, підлягають зменшенню до 10 грн 06 коп (пропорційно розміру задоволених позовних вимог).

Ухвалюючи додаткове рішення про стягнення з відповідача та користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5000 грн, суд першої інстанції, врахувавши заяву представника відповідача про зменшення розміру таких витрат, виходив з пропорційності розміру задоволених позовних вимог, їх необхідності та розумності.

Проте, з таким висновком суду першої інстанції не можна погодитись з таких підстав.

Суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати; 4) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу (частина перша статті 270 ЦПК України).

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (частина восьма статті 141 ЦПК України).

Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема: змагальність сторін; диспозитивність відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункти 4, 5, 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу (частини перша - друга статті 133 ЦПК України).

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частини третя-п`ята статті 137 ЦПК України).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 137 ЦПК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року в справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) зазначено, що:

«Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства.

Відповідно до пунктів 1, 2, 4, 5, 6, 12 частини третьої статті 2 ЦПК України, основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, верховенство права; повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Зі змісту статей 10, 11, 12, 13 ЦПК України в узагальненому вигляді, при вирішенні цивільного спору, у тому числі і при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат, суд керується Конституцією України, законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, застосовує інші правові акти, враховує завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами, особливості предмета спору та ціну позову, складність справи, її значення для сторін та час, необхідний для розгляду справи, покладення доведення обставин, які мають значення для справи, саме сторонами, права яких є рівними, як і покладення саме на кожну сторону ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій та з урахуванням меж заявлених вимог та заперечень та обсягу поданих доказів.

При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина перша статті 182 ЦПК України).

Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Це підтверджується і такими нормами ЦПК України.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності».

У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц (провадження №14-382цс19) вказано, що з аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог (частина перша статті 246 ЦПК України).

У випадку якщо сторона з поважних причин до закінчення судових дебатів не могла подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, та подає ці докази разом з відповідною заявою після прийняття рішення по суті позовних вимог, то така сторона повинна обґрунтувати поважність причин не подання таких доказів суду до закінчення судових дебатів у справі; у разі відсутності обґрунтування поважних причин чи їх неповажності суд відмовляє в задоволенні заяви про стягнення витрат (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 січня 2024 року у справі № 285/5547/21 (провадження № 61-4799св23)).

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду №346/2744/21 від 22 квітня 2024 року.

Матеріалами справи встановлено, що у позові позивач зазначив про розмір витрат на правничу допомогу в сумі 20000 грн. До позову позивач долучив ордер №1135756 на надання правничої допомоги на підставі договору №25-24 від 11.05.2024. (а.с. 90)

Протягом розгляду справи та до закінчення судових дебатів, позивач ОСОБА_1 та його представник Мєдвєдєв В.В. доказів понесення відповідних судових витрат не надали та подали докази (акт приймання-передачі від 17.02.2025 – складений в день ухвалення рішення по суті, копії платіжних інструкцій P24A2756187874D1800 від 21.05.2024 на суму 10000 грн, №P24A3119132165D9804 від 15.08.2024 на суму 10000 грн) в суді першої інстанції тільки з заявою про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат позивача на правничу допомогу в суді першої інстанції в сумі 20000 грн. (а.с. 177-179)

З огляду на викладене, у задоволенні заяви представника позивача ОСОБА_1 адвоката Мєдвєдєва В.В. про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід відмовити, оскільки зміст заяви не містить обґрунтування поважних причин ненадання позивачем доказів, що підтверджують розмір судових витрат (витрат на правничу допомогу) до закінчення судових дебатів у справі.

З огляду на викладене вище, додаткове рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням апеляційним судом нового судового рішення про відмову  у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина 13 статті 141 ЦПК України).

Отже, документально підтверджені витрати відповідача по оплаті судового збору за подання апеляційної скарги, на підставі частини 1 статті 141 ЦПК України, пропорційно розміру позовних вимог, у задоволенні яких відмовлено, необхідно стягнути з позивача на користь відповідача 2494 грн 47 коп судового збору, в розмірі який підлягав сплаті при подачі апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , яка подана його представником ОСОБА_3 , задовольнити.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 17 лютого 2025 року в частині задоволення позовних вимог про відшкодування матеріальної шкоди і витрат по оплаті експертного дослідження та додаткове рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 05 березня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення в цій частині про відмову в задоволенні позовних вимог.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 17 лютого 2025 року в частині вирішення питання про розподіл судового збору змінити, зменшивши суму судового збору до 10 грн 06 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 2494 грн 47 коп судового збору.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 29 травня 2025 року.

Суддя-доповідач                                                І.В. П`єнта

Судді:                                                         А.П. Корніюк

                                        О.І. Талалай