РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 травня 2025 рокуСправа №160/6922/25

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді                                                   Конєвої С.О.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

03.03.2025р. (згідно відомостей Нова Пошта) ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та, з урахуванням позовної заяви у новій редакції від 21.03.2025р., просить:

- визнати протиправними дії відповідача щодо переведення позивача з пенсії за вислугу років на пенсію за віком без застосування показника середньої заробітної плати (доходу) працівників, зайнятих в галузях економіки України за три останні календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії, а саме: 2020-2022 роки;

- зобов`язати відповідача зробити перерахунок пенсії позивачеві з 27.07.2023 року застосувавши показника середньої заробітної плати (доходу) працівників, зайнятих в галузях економіки України за три останні календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії, а саме за 2020-2022 роки.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що з 26.12.2017р. він отримував пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення». З 27.07.2023р. позивача було переведено на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». На адвокатський запит представника позивача від 06.01.2025р., листом від 07.01.2025р. Головне управління пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повідомило представника позивача, зокрема, про те, що для обчислення розміру пенсії ОСОБА_1 було застосовано показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за 2014-2016 роки. Позивач вважає такі дії відповідача протиправними, а тому звернулася до суду з даним позовом. В обґрунтування своєї правової позиції посилається на рішення Європейського Суду з прав людини та постанови Верховного Суду.   

Ухвалою суду від 26.03.2025р. було відкрито провадження у даній адміністративній справі, призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у відповідності до вимог ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України та зобов`язано відповідача, зокрема, надати відзив на позов та докази в обґрунтування відзиву з дотриманням вимог ст.ст. 162, 261 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с.51).

Відповідач на виконання вимог ухвали суду від 26.03.2025р. відзиву на позов у встановлений ухвалою строк суду не надав, ухвалу від 26.03.2025р. про відкриття провадження у справі, позов з додатками та позов у новій редакції відповідач отримав 27.03.2025р., 05.03.2025р. та 25.03.2025р. відповідно в свій електронний кабінет згідно до вимог ст.ст. 18, 251 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому останній вважається повідомленим належним чином з урахуванням наведених норм Кодексу адміністративного судочинства України, що підтверджується довідками про доставку електронного листа, наявними в матеріалах справи (а.с.54-56).

У відповідності до положень ч.6 ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Отже, рішення у даній адміністративній справі приймається 26.05.2025р. у межах строку, встановленого ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.

У відповідності до вимог ч.8 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті  справи.

Із наявних в матеріалах справи документів судом встановлені наступні обставини у даній справі.

З 26.12.2017р. ОСОБА_1 було призначено пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення», що підтверджується копією листа відповідача від 07.01.2025р., наявною у справі (а.с.30).

З 27.07.2023р. позивача було переведено на пенсію за віком згідно Закону №1058 із застосуванням при її обчисленні середнього заробітку за 2014-2016 роки, що підтверджується копією листа відповідача від 07.01.2025р. (а.с.30).

На адвокатський запит представника позивача від 06.01.2025р., листом від 07.01.2025р. Головне управління пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повідомило представника позивача, зокрема, про те, що для обчислення розміру пенсії ОСОБА_1 було застосовано показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за 2014-2016 роки, що підтверджується змістом копії відповідного листа (а.с.30).

Вказаний спір виник у зв`язку із незгодою позивача з діями відповідача щодо переведення позивача з пенсії за вислугу років на пенсію за віком без застосування показника середньої заробітної плати (доходу) працівників, зайнятих в галузях економіки України за три останні календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії, а саме: 2020-2022 роки, у зв`язку з чим позивач просить відновити його права шляхом визнання таких дій відповідача протиправними та зобов`язання відповідача зробити перерахунок пенсії позивачеві з 27.07.2023 року застосувавши показника середньої заробітної плати (доходу) працівників, зайнятих в галузях економіки України за три останні календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії, а саме за 2020-2022 роки.

З аналізу вище встановлених обставин у цій справі, суд приходить до висновку, що, в даному випадку, підлягає розгляду судом саме бездіяльність відповідача щодо не застосування до пенсії за віком позивача показника середньої заробітної плати (доходу) працівників, зайнятих в галузях економіки України за три останні календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії, а саме: 2020-2022 роки, виходячи з вимог ст.ст. 9, 245 Кодексу адміністративного судочинства України.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для задоволення позовних вимог позивача повністю, виходячи з наступного.

Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Статтею 1 Закону України "Про пенсійне забезпечення" (далі - Закон №1788) встановлено, що громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

За приписами ст.2 Закону №1788 передбачено, що за цим Законом призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.

Відповідно до статті 6 Закону №1788 особам, які мають одночасно право на різні державні пенсії, призначається одна пенсія за їх вибором.

Частиною першою статті 9 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058) встановлено, що відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності; пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Згідно зі ст.10 Закону №1058 визначено, що особа, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника), призначається один з цих видів пенсії за її вибором.

Згідно з приписами частини другої статті 40 Закону №1058 заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії визначається за формулою: Зп = Зс х (Ск : К), де: Зп - заробітна плата (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії, у гривнях; Зс - середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії. Порядок визначення показників зазначеної заробітної плати затверджується Пенсійним фондом України за погодженням з центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування державної фінансової політики, державної політики у сферах економічного розвитку, статистики. Тимчасово, з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року, заробітна плата (дохід) для призначення пенсії визначається із середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2016 та 2017 роки; Ск - сума коефіцієнтів заробітної плати (доходу) за кожний місяць (Кз 1 + Кз 2 + Кз 3 + ... + Кз n); К - страховий стаж за місяці, які враховано для визначення коефіцієнта заробітної плати (доходу) застрахованої особи.

Згідно з п.2-1, п.16 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону №1058 (у редакції на час призначення позивачеві пенсії за вислугу років) було передбачено, зокрема, що особам, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України "Про пенсійне забезпечення". Розмір пенсії за вислугу років визначається відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.

Положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії.

Частиною третьою статті 45 Закону №1058 встановлено, що переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами ПФУ.

При переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що частиною третьою статті 45 Закону №1058 регламентовано порядок переведення з одного виду пенсії, призначеного саме за цим Законом (пенсія за віком; пенсія по інвалідності; пенсія у зв`язку з втратою годувальника), на інший. Показник середньої заробітної плати при переведення на інший вид пенсії має бути незмінним, тобто таким, яким він був на час призначення пенсії згідно Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Так, як встановлено судом з матеріалів справи, з 2017 року ОСОБА_1 отримував пенсію за вислугу років відповідно до Закону №1788, який передбачає інші підстави та порядок призначення пенсії ніж Закон №1058, що не заперечується учасниками справи.

За призначенням пенсії відповідно до Закону №1058 в 2023 році позивач звернувся вперше.

Крім того, після призначення пенсії за вислугу років позивач продовжувала працювати та, відповідно, сплачувала у встановленому законом порядку страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування і до накопичувальної системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, що підтверджується копією листа відповідача від 07.01.2025р. (а.с.30), доказів на спростування наведеного відповідачем суду не надано.

Враховуючи викладене, застосування відповідачем до спірних правовідносин положень ч.3 ст.45 Закону №1058 є безпідставним.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивач має право саме на отримання пенсії за віком відповідно до Закону №1058 із застосуванням показника середньої заробітної плати працівників у галузі економіки України за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії за приписами ч.2 ст.40 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Та обставина, що механізм і порядок обчислення та виплати пенсій за вислугу років, призначених відповідно до Закону №1788, з 01.01.2004 здійснюється на підставі Закону №1058 за формулою, що встановлена для пенсії за віком, не впливає на той факт, що призначення пенсії за вислугу років зумовлено положеннями Закону №1788.

При цьому, ст.9 Закону №1058 не передбачено такого виду пенсії, як пенсія за вислугу років, тоді як, ч.3 ст.45 зазначеного Закону регламентує порядок переведення з одного виду пенсії, призначеного саме за цим Законом, на інший.

Наведена правова позиція узгоджується із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 31.10.2018 по справі №876/5312/17 та Верховного Суду, викладеній у його постановах від 11.09.2019 у справі №213/1226/16-а, від 16.06.2020р. у справі №127/7522/17 та від 24.06.2021р. у справі №243/8903/16-а.

За приписами ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У відповідності до вимог ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд  не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частина 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства  України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

Проте, відповідачем не було надано суду ані відзиву на позов, ані жодних належних і допустимих доказів, які б свідчили про правомірність бездіяльності відповідача щодо не застосування до пенсії за віком позивача показника середньої заробітної плати (доходу) працівників, зайнятих в галузях економіки України за три останні календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії, а саме: 2020-2022 роки, з урахуванням аналізу норм вищенаведеного законодавства, обставин встановлених судом та правової позиції Верховного Суду, яка наведена вище.

Відповідно до ст.19 Конституції України  органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів  владних  повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З урахуванням вимог ч.2 ст.2 вказаного Кодексу, перевіривши правомірність бездіяльності відповідача щодо не застосування до пенсії за віком позивача показника середньої заробітної плати (доходу) працівників, зайнятих в галузях економіки України за три останні календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії, а саме: 2020-2022 роки, суд приходить до висновку, що відповідач, вчинивши наведену бездіяльність, діяв не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, не обґрунтовано та без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Отже, судом встановлено порушення відповідачем вищенаведеною оспорюваною бездіяльністю щодо не застосування до пенсії за віком позивача показника середньої заробітної плати (доходу) працівників, зайнятих в галузях економіки України за три останні календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії, а саме: 2020-2022 роки, прав та інтересів позивача на належне пенсійне забезпечення, які підлягають судовому захисту шляхом визнання такої бездіяльності відповідача протиправною, виходячи з повноважень адміністративного суду, встановлених ст.ст.9, 245 Кодексу адміністративного судочинства України.

Також, слід зобов`язати відповідача здійснити перерахунок та виплату пенсії позивачеві із застосування показника середньої заробітної плати (доходу) працівників, зайнятих в галузях економіки України за три останні календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії, а саме: за 2020-2022 роки, починаючи з 27.07.2023 та з урахуванням раніше виплачених сум, виходячи з того, що судом встановлено протиправність бездіяльності пенсійного органу щодо не застосування такого показника, та належним і ефективним способом захисту порушеного права позивача є саме зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, направлені на усунення порушеного права позивача виходячи із наданих повноважень адміністративного суду, встановлених ст.ст. 9, 245 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, за приписами ст.245 вказаного Кодексу, встановлено, що у разі задоволення позову, суд може прийняти постанову про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії.

Окрім того, і за приписами ст.13 Конвенції про захист  прав  людини і основоположних свобод  передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, дає найбільший ефект.

Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права та відповідати наявним обставинам.

Також слід зазначити, що за приписами ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.

Так, Європейський Суд з прав людини у рішенні від 08.11.2005р. (остаточне) у справі “Кечко проти України” зазначив, що якщо чинне правове положення  передбачає  виплату  певних  надбавок, і дотримано всі вимоги,  необхідні для цього, органи державної влади не можуть  свідомо  відмовляти  у  цих  виплатах  доки  відповідні положення є чинними.

Також і у рішенні від 13.01.2011р. (остаточне) по справі “Чуйкіна проти України” констатував: “ 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює “право на суд”, в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів ( див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі “Голдер проти Сполученого Королівства” (Golder v. The United Kingdom),п.п.28-36, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє всіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції – гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати “вирішення” спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі – провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені.

Таким чином, з урахуванням наведеної правової позиції, суд приходить до висновку, що зобов`язання відповідача здійснити перерахунок та виплату пенсії позивачеві із застосування показника середньої заробітної плати (доходу) працівників, зайнятих в галузях економіки України за три останні календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії, а саме: за 2020-2022 роки, починаючи з 27.07.2023 та з урахуванням раніше виплачених сум, є дотриманням судом гарантій того, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.

Також і, задовольняючи позов у наведеній частині, судом враховується і те, що Конституційний Суд України у п.3.4 Рішення від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007 зазначив, що Конституційний Суд України неодноразово розглядав проблему, пов`язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція та закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, яким пенсія призначається за спеціальними законами. У рішеннях Конституційного Суду України підкреслюється, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за ст. 22 Конституції України не допускається (рішення Конституційного Суду України від 06 липня 1999 року № 8-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004).

Конституційне та законодавче регулювання захисту прав і свобод людини узгоджується із міжнародно-правовими актами, а саме Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), яка була ратифікована Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, та відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства.

Статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” встановлено, що суди застосовують під час розгляду справ Конвенцію і практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Європейський Суд з прав людини у п. 52, 56 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі “Щокін проти України” зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу “якості закону”, передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника.

Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Приймаючи до уваги викладене, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для задоволення позовних вимог позивача повністю.

При прийнятті даного рішення, суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема, у справах "Салов проти України" (заява №65518/01 від06.09.2005; п.89), "Проніна проти України" (заява №63566/00 від18.07.2006; п.23) та "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04 від10. 02.2010; п.58), яка полягає у тому, що принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) 09.12.1994, п.29).

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат відповідно до ч.1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд виходить із того, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

За таких обставин,  підлягають стягненню за рахунок  бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень – Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь позивача судові витрати позивача по сплаті судового збору понесені позивачем згідно квитанції №4195-7527-3807-6910 від 10.03.2025р. у розмірі 1211 грн. 20 коп. (а.с.38,50).

Керуючись  ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо не застосування до пенсії за віком ОСОБА_1 показника середньої заробітної плати (доходу) працівників, зайнятих в галузях економіки України за три останні календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії, а саме: 2020-2022 роки.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) із застосування показника середньої заробітної плати (доходу) працівників, зайнятих в галузях економіки України за три останні календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії, а саме: за 2020-2022 роки, починаючи з 27.07.2023 та з урахуванням раніше виплачених сум.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) – судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1211 грн. 20 коп. (одна тисяча двісті одинадцять грн. 20 коп.).

Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення відповідно до вимог статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя                                                     С.О. Конєва