ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ  

28 травня 2025 року Справа №  280/1454/25   м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді          Чернової Ж.М. розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (надалі – позивач) до НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України (надалі – відповідач), в якому позивач просить суд:

визнати протиправними дії відповідача щодо нарахування та виплати позивачу з 29.01.2020 по 18.07.2022 посадового окладу, окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30 серпня 2017 року «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія), одноразових додаткових видів грошового забезпечення, розмір яких залежить від розміру посадового окладу, окладу за військовим званням;

зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу з 29.01.2020 по 18.07.2022 посадовий оклад, оклад за військовим званням, визначені шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року, 01 січня 2021 року, 01 січня 2022 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30 серпня 2017 року «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», та щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія), розмір яких залежить від розміру посадового окладу, окладу за військовим званням, з урахуванням раніше виплачених сум;

зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу з 29.01.2020 по 18.07.2022 грошову допомогу на оздоровлення, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, премію, в яких посадовий оклад, оклад за військовим званням визначені шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року, 01 січня 2021 року, 01 січня 2022 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12,13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30 серпня 2017 року «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що наказом від 24.11.2022 №536-ОС позивача звільнено в запас за абз.9 пп. «г» п.3 ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Згідно особистих карток грошового забезпечення та архівних відомостей за 2020 рік, 2021 рік, 2022 рік відповідач здійснив розрахунок грошового забезпечення позивача в період з 29.01.2020 по 18.07.2022 з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2018 Законом України «Про державний бюджет України на 2018 рік». На звернення позивача, відповідач листом від 15.01.2025 відмовив у здійсненні перерахунку грошового забезпечення, оскільки розмір посадового окладу, окладу за військовим званням розраховуються виходячи з розміру 1762 грн. Позивач вважає такі дії відповідача протиправними, у зв`язку з чим звернувся з даним позовом до суду. Просить задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою суду від 05 березня 2025 року  відкрито спрощене (письмове) позовне провадження у справі. Витребувано від НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України докази по справі, а саме: засвідчені належним чином копії карток особового рахунку ОСОБА_1 із інформацією щодо усіх складових грошового забезпечення за спірний період; розширеної довідки про складові грошового забезпечення та відомості щодо застосування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який був врахований при нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 грошового забезпечення (основних та додаткових щомісячних та одноразових видів); копію витягу з наказу про зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив. В обґрунтування заперечень зазначено, що строк звернення до суду за вирішенням цього публічно-правового спору щодо нарахування та виплати грошового забезпечення охоплюється спеціальною нормою частини п`ятої статті 122 КАС України, відсутні підстави для застосування у спірних правовідносинах частини першої статті 233 КЗпП України. Позивач 28 лютого 2025 завернувся до Запорізького окружного адміністративного суду з позовною заявою до відповідача. Отже, позивачем було пропущено строки звернення до адміністративного суду понад 2 роки. Позивачем жодних належних доказів наявності об`єктивних перешкод для звернення до адміністративного суду у встановлений строку не подано та не наведено обставин, які б не залежали від його волевиявлення та пов`язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами, що перешкоджали звернутись до суду в межах встановленого строку. Зазначено, що позивач проходив військову службу у НОМЕР_1 прикордонному загоні (військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України. Відповідно до витягу з наказу начальника НОМЕР_1 прикордонного загону від 24 листопада 2022 року №536-ОС (додаток 7 до позовної заяви) позивача виключено із списків особового складу та всіх видів забезпечення з 25 листопада 2022 року. Між НОМЕР_1 прикордонним загоном та позивачем не виникало спору, щодо нарахованого грошового забезпечення (або грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань) за весь час проходження військової служби позивача у НОМЕР_1 прикордонному загоні. Звертає увагу суду, що претензій з боку позивача до командування НОМЕР_1 прикордонного загону щодо розміру сум, належних військовослужбовцю при звільненні, в день виключення зі списків особового складу не було. Також зазначено, що оскільки зміни, внесені Постановою № 103 до пункту 4 Постанови № 704 були визнані у судовому порядку нечинними, з 29.01.2020 діє редакція пункту 4 Постанови № 704, що діяла до зазначених змін, в якій передбачено, що для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018 на відповідний тарифний коефіцієнт, то відсутні підстави для спонукання вчинити перерахунок грошового забезпечення Позивача з врахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законами на роки проходження військової служби на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13,14 до Постанови № 704. Вказує, що застосування положень пункту 4 Постанови № 704 в редакції від 27.12.2017 не буде відповідати вимогам правової визначеності та принципам збалансованості і обґрунтованості бюджету. Відповідач який фінансується з державного бюджету та в період з 2018 по даний час отримує фінансування для виплати грошового забезпечення військовослужбовців виходячи з розміру 1762 гривні не може нести відповідальність за правову колізію, яка стала передумовою виникнення спірних правовідносин та була належним чином вирішена лише 20.05.2023. Позивач у спірні періоди в повному обсязі отримував грошове забезпечення за виконання своїх службових обов`язків, а спір виник виключно щодо неправомірних, на його думку дій відповідача щодо нарахування та виплати грошового забезпечення у розмірі меншому ніж той, що на його думку повинен був йому виплачений за наслідками скасування п. 6 Постанови № 103 КМУ. Просить позов залишити без розгляду, у зв`язку із пропуском строку звернення до суду. У задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Таким чином, суд визнав за доцільне вирішити справу за наявними в ній матеріалами, в порядку письмового провадження.

Суд, оцінивши повідомлені обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, установив наявність достатніх підстав для прийняття рішення у справі.

З матеріалів адміністративної справи судом установлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у НОМЕР_1 прикордонному загоні (військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України.

Відповідно до витягу з наказу начальника НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 24 листопада 2022 року №536-ОС, виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення ОСОБА_1 , звільненого з військової служби наказом начальника НОМЕР_1 прикордонного загону від 11.11.2022 №512-ОС за абз. 9 пп. «г» п.3 ч. 5 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» у запас. Остаточною датою закінчення проходження військової служби вважати 24 листопада 2022 року.

В період проходження військової служби позивача відповідач розраховував його грошове забезпечення із застосуванням розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб станом на 01 січня 2018 року.

На відповідне звернення позивача, відповідач листом від 15.01.2025 повідомив, зокрема, про те, що оскільки зміни, внесені Постановою № 103 до пункту 4 Постанови № 704 були визнані у судовому порядку нечинними, з 29.01.2020 діє редакція пункту 4 Постанови № 704, що діяла до зазначених змін, в якій передбачено, що для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018 на відповідний тарифний коефіцієнт, то відсутні підстави для спонукання вчинити перерахунок грошового забезпечення заявника з врахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законами на роки проходження військової служби на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13,14 до Постанови № 704. Підстав для перерахунку та здійснення виплат заявнику відповідно до обставин зазначних в заяві від 13.01.2025 немає.

Позивач, не погодившись з діями відповідача щодо нарахування та виплати позивачу з 29.01.2020 по 18.07.2022 посадового окладу, окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30 серпня 2017 року «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія), одноразових додаткових видів грошового забезпечення, розмір яких залежить від розміру посадового окладу, окладу за військовим званням, звернувся з даним позовом до суду.

Стосовно доводів представника відповідача щодо пропуску позивачем строку звернення до суду.

Частиною першою статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення військовослужбовців).

У постанові від 11 липня 2024 року у справі №990/156/23 Велика Палата Верховного Суду сформулювала правовий висновок щодо питання про те, положення якої норми підлягають застосуванню у питанні визначення строку звернення до суду у справах, пов`язаних з порушенням закону про оплату праці у публічно-правових відносинах. У вказаній справі Велика Палата Верховного Суду зазначає, що положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати (середнього заробітку за час вимушеного прогулу та за час недопуску до продовження виконання повноважень) у разі порушення законодавства про оплату праці. В судовій практиці усталеним є підхід щодо застосування приписів Кодексу законів про працю України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин щодо проходження публічної служби, у яких виник спір. Такий підхід відповідає висновкам Конституційного Суду України, сформульованим у рішенні від 07 травня 2002 року №8-рп/2002, за змістом якого при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, суд, встановивши відсутність у спеціальних законах норм, може застосовувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівника.

Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що норма статті 233 Кодексу законів про працю України є нормою матеріального права, яка визначає строк судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю. Вказана норма поширює свою дію на всіх працівників та службовців підприємства, установи, організації та незалежно від характеру їх трудової діяльності, у тому числі на осіб, які проходять публічну чи державну службу.

Так, відповідно до частин першої та другої статті 233 Кодексу законів про працю України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року №2352-IX, далі – Закон №2352-IX) «працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком».

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 Кодексу законів про працю України викладено в такій редакції: «Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні,- у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».

Відповідно до пункту 1 глави ХІХ Прикінцеві положення КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Так, у пунктах 65.1, 65,2 постанови Верховного Суду від 21 березня 2025 року у справі №460/21394/23, судом зроблено висновок, що якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»). З урахуванням пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, почався 01 липня 2023 року.

Разом із цим, у пунктах 76, 77, 78, 79 постанови від 21 березня 2025 року у справі №460/21394/23 Верховний Суд зазначив, що період з 19 липня 2022 року по 30 березня 2023 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 233 КЗпП України, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні. Судова палата частково поділяє позицію суду апеляційної інстанції щодо порядку обчислення строку звернення до адміністративного суду, зазначену у його висновку. Зокрема, слід погодитися із висновком апеляційного суду про те, що початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову [у частині вимог за період з 19 липня 2022 року по 30 березня 2023 року] слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум, що, у цій справі, відбулося шляхом вручення грошового атестата (тобто, письмового документа, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні). Виходячи з цього, Судова палата вважає обґрунтованим висновок про те, що саме дата вручення позивачу зазначеного документа, а саме 30 березня 2023 року, є подією, з якою пов`язаний початок перебігу строку звернення до суду. Водночас слід наголосити, що визначення моменту вручення грошового атестата як початку перебігу строку у цій справі відповідає вимогам частини другої статті 233 КЗпП України та не суперечить принципу юридичної визначеності.

Підсумовуючи, право на заробітну плату до 19 липня 2022 року не обмежувалося будь-яким строком щодо судового захисту і такий висновок прямо випливає з указаної норми.

Отже, враховуючи правову позицію, сформовану Верховним Судом за подібних правовідносин, до вимог про перерахунок та виплату грошового забезпечення до 19 липня 2022 року застосуванню підлягає частина друга статті 233 Кодексу законів про працю України у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом №2352-IX, якою визначено, що працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Предметом позовних вимог є протиправні дії відповідача щодо нарахування та виплати позивачу з 29.01.2020 по 18.07.2022 посадового окладу, окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30 серпня 2017 року «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія), одноразових додаткових видів грошового забезпечення, розмір яких залежить від розміру посадового окладу, окладу за військовим званням.

Як вбачається з матеріалів справи, 15.01.2025 відповідач листом №10/Б-1/4 надав відповідь на заяву позивача, в якій серед іншого надав позивачу інформацію про нарахування та виплату його грошового забезпечення. Проте, відповідач не надав суду жодних доказів, які б підтверджували факт ознайомлення позивача із зазначеною інформацією на дату виключення зі списків особового складу.

Відтак, матеріали справи не містять доказів щодо повідомлення позивача під час проходження служби та на дату виключення зі списків особового складу про розмір прожиткового мінімуму, який був застосований при обчисленні його грошового забезпечення у спірний період.

За таких обставин доводи відповідача є не обґрунтованими.  

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 2011-ХІІ, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову від 30 серпня 2017 року №704 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб, якою збільшено розмір грошового забезпечення військовослужбовців.

Відповідно до пункту 10 Постанови № 704, ця постанова набирає чинності з 01 березня 2018 року.

Постановою №704, зокрема, затверджено: тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1; схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14.

Пунктом 4 Постанови №704 в редакції, чинній на момент прийняття постанови, визначено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначалися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,12,13,14.

21 лютого 2018 року Кабінет Міністрів України прийняв Постанову №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі - Постанова №103).

Згідно з пунктом 6 Постанови №103, внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються. Так, до Постанови №704 були внесені зміни, внаслідок яких пункт 4 Постанови №704 викладено у новій редакції, а саме: 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

У той же час постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано п. 6 постанови Кабінету Міністрів України №103, яким були внесені зміни до п.4 постанови Кабінету Міністрів України №704.

Вказаною постановою були скасовані зміни, у тому числі до п. 4 постанови Кабінету Міністрів України №704, та відновлено його попередню редакцію (станом на 30.07.2018), згідно якої розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Таким чином, відповідно до редакції пункту 4 Постанови №704, яка діяла до внесення змін, та вимог пункту 1 Приміток додатку 1 та пункту Примітки додатку 14 до Постанови №704 розміри посадового окладу та окладу за військовими (спеціальними) званнями з 01.02.2020 мають визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Аналогічна правова позиція відображена у рішенні від 17.12.2019 Верховного Суду, викладеним за результатами розгляду зразкової адміністративної справи №160/8324/19.

Таким чином з 29 січня 2020 року - з дня набрання чинності судовим рішенням у справі №826/6453/18 виникають підстави для розрахунку грошового забезпечення, з урахуванням розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням та відсоткової надбавки за вислугу років, а також додаткових видів грошового забезпечення, виходячи з розміру складових, розрахованих згідно з Постановою №704 у відповідності до вимог ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Тобто, з 29.01.2020 була відновлена дія пункту 4 Постанови № 704 у первісній редакції, котра визначала розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а не на 01 січня 2018 року.

При цьому, відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», у 2020 році установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01 січня 2020 року - 2102 гривні.

Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" установлено у 2021 році прожитковий мінімуму для працездатних осіб у місячному розмірі: з 1 січня - 2189 гривень.

Крім того, Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" установлено у 2022 році прожитковий мінімуму для працездатних осіб у місячному розмірі: з 1 січня - 2393 гривень.

Отже, розмір прожиткового мінімуму для визначення посадових окладів військовослужбовців та прирівняних до них осіб за Законом №2262-ХІІ у 2020-2022 роках є більшим ніж в 2018 році.

При цьому, як вбачається з постанови Верховного Суду від 02.08.2022 у справі №440/6017/21, у рішенні суду зроблено наступні висновки: з 01.01.2020 положення п. 4 постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою №704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів; через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, зокрема, згідно із Законом №1082-IX, у осіб з числа військовослужбовців виникло право на отримання довідки про розміри грошового забезпечення для перерахунку пенсії за формою, що передбачена додатком 2 до Порядку №45, з урахуванням оновлених даних про розмір посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, які визначаються шляхом застосування п. 4 постанови №704 із використанням для їх визначення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік). Встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою №704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.

На підставі викладених вище висновків Верховного Суду, суд дійшов висновку, що оскільки норма пункту 3 розділу ІІ Закону №1774-VІІІ не втратила чинності і має вищу юридичну силу за положення п. 4 Постанови №704, у редакції до внесення змін, внесених Постановою № 103, а також додатків 1, 12, 13, 14 Постанови №704, відповідачем протиправно не здійснено перерахунок та виплату грошового забезпечення позивача, з урахуванням розміру посадового окладу, окладу за військовим званням за відповідною посадою, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2021 року, 01 січня 2022 року.

Вказана правова позиція узгоджується із постановами Верховного Суду від 02.08.2022  у справі №440/6017/21 та від 12.09.2022 у справі №500/1813/21, які в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України та частини 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», враховуються судом під час вирішення наведеного спору.

Суд зауважує, що перерахунок розміру посадового окладу та окладу за військовим званням супроводжує здійснення перерахунку (донарахування) усіх видів грошового забезпечення.

Відповідно до п.п.1, 6 Розділу 23 Порядку №260 військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які набули (набувають) право на отримання щорічної основної (канікулярної) відпустки, один раз на рік виплачується грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.

Розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років і щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.

З особистої картки на грошове забезпечення за 2020 рік, яка міститься в матеріалах справи, суд установив, що позивачу за період служби у НОМЕР_1 прикордонному загоні (військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України виплачувалась грошова допомога на оздоровлення у грудні 2020 року – 12563,30 грн.

З особистої картки на грошове забезпечення за 2021 рік, суд установив, що позивачу за період служби у НОМЕР_1 прикордонному загоні (військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України виплачувалась грошова допомога на оздоровлення у вересні 2021 року – 12563,30 грн.

З особистої картки на грошове забезпечення за 2022 рік, суд установив, що позивачу за період служби у НОМЕР_1 прикордонному загоні (військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України виплачувалась грошова допомога на оздоровлення у березні 2022 року – 14243,40 грн.

Зважаючи, що допомога для оздоровлення обраховується в розмірі місячного грошового забезпечення, суд дійшов висновку, що позивач має право на її перерахунок за 2020, 2021, 2022 роки з урахуванням розміру прожиткового мінімуму, встановленого Законом станом на 01 січня відповідного року.

Кріи того, відповідно до пунктів 1, 7 Розділу 24 Порядку №260 військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.

До місячного грошового забезпечення, з якого визначається розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, включаються посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років і щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.

З особистої картки на грошове забезпечення за 2020 рік, яка міститься в матеріалах справи, суд установив, що матеріальна допомога на вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік позивачу не виплачувалась, тому відсутні підстави для її перерахунку.

З особистої картки на грошове забезпечення за 2021 рік, яка міститься в матеріалах справи, суд установив, що матеріальна допомога на вирішення соціально-побутових питань за 2021 рік позивачу не виплачувалась, тому відсутні підстави для її перерахунку.

Відповідно до особистої картки на грошове забезпечення за 2022 рік, суд установив, що позивачу за період служби виплачувалась матеріальна допомога на вирішення соціально-побутових питань у травні 2022 року – 1530,00 грн.

Оскільки розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань залежить від грошового забезпечення військовослужбовця, наявні підставі для перерахунку позивачу вказаної допомоги за 2022 рік у зв`язку перерахунком розміру грошового забезпечення з урахуванням розміру прожиткового мінімуму, встановленого Законом станом на 01 відповідного року.

Згідно з частиною 1 та 2 статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем позовні вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню.

Позивач звільнений від сплати судового збору, інших витрат сторонами не заявлено, тому їх розподіл судом не проводиться.

Керуючись статтями 2, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; фактичне місце проживання/перебування: АДРЕСА_2 ; ІПН НОМЕР_3 ) до НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України щодо відмови у здійсненні перерахунку та виплати грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 29.01.2020 по 18.07.2022, суми грошової допомоги на оздоровлення за 2020, 2021, 2022 роки та суми матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п.4 постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30 серпня 2017 року «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».

Зобов`язати НОМЕР_1 прикордонний загін (Військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення  (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення) за період з 29.01.2020 по 18.07.2022, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом відповідно на 01 січня 2020 року, 01 січня 2021 року, на 01 січня 2022, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» №704 від 30.08.2017, з урахуванням раніше виплачених сум.

Зобов`язати НОМЕР_1 прикордонний загін (Військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 суму грошової допомоги на оздоровлення за 2020, 2021, 2022 роки, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом відповідно на 01 січня 2020 року, на 01 січня 2021 року та на 01 січня 2022 року відповідно та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» № 704 від 30.08.2017, з урахуванням раніше виплачених сум.

Зобов`язати НОМЕР_1 прикордонний загін (Військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 суму матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік в розмірі окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» №704 від 30.08.2017, з урахуванням раніше виплачених сум.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя                                                                                                                 Ж.М. Чернова