РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
01 лютого 2012 року Справа № 5019/2348/11
Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:
Головуючого судді Саврій В.А.
судді Бучинська Г.Б. ,
судді Філіпова Т.Л.
при секретарі Бугай Н.С.,
розглянувши апеляційну скаргу позивача - товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнепастранс" на рішення господарського суду Рівненської області від 23.11.11 р. у справі №5019/2348/11 (суддя Войтюк В.Р.)
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнепастранс"
до публічного акціонерного товариства - комерційний банк "Приватбанк"
про визнання окремих умов кредитних договорів недійсними
за участю представників сторін:
позивача - ОСОБА_1 (довіреність №36 віж 21.10.2012р.);
відповідача - ОСОБА_2 (довіреність №5468 від 03.11.2009р.).
До початку розгляду справи розпорядженням голови Рівненського апеляційного господарського суду від 01.02.2011р. змінено склад суду у даній справі. Відповідно до затверджених нових складів колегій, замінено суддю Маціщук А.В.. Визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Саврій В.А., суддя Бучинська Г.Б., суддя Філіпова Т.Л.
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Рівненської області від 23.11.2011р. у справі №5019/2348/11 (суддя Войтюк В.Р.) в позові товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнепастранс" до публічного акціонерного товариства - комерційний банк "Приватбанк" про визнання окремих умов кредитних договорів недійсними –відмовлено (арк.справи 45-48).
Приймаючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги не відповідають чинному законодавству і фактичним обставинам справи, не підтверджені належними доказами.
Не погоджуючись з даним рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення, та прийняти нове, яким позов задоволити повністю, а саме визнати недійсним підпункт 4.3 пункту 4 кредитного договору №0803/03/А від 06.03.2008р. (арк.справи 71-74).
В обгрунтування своїх вимог зазначає наступне.
Згідно підпункту 4.3. при порушенні позичальником зобов»язань по погашенню кредиту, передбачених п.п. 1.3, 2.2.3, 2.3.3, 2.4.1, 4.13 цього договору, позичальник сплачує банку відсотки за користування кредитом в розмірі: 40% річник від суми залишку непогашеної заборгованості.
Апелянт стверджує, що сутність цього пункту полягає в тому, що позичальник здійснивши неналежне виконання чи невиконання взятих на себе зобов»язань по погашенню кредиту буде нести додаткову грошову відповідальність у вигляді сплати підвищених процентів з 20% до 40%.
Сплата підвищених процентів за користування кредитом у вигляді відсотків річних від суми залишку непогашеної заборгованості за своєю правовою природою є пенею, адже сторона несе негативні наслідки у разі невиконання чи порушення виконання обов»язків щодо умов погашення кредиту та відсотків, зокрема у вигляді додаткової грошової відповідальності.
Скаржник зазначає, що у кредитному договорі містяться пункти, які встановлюють відповідальність за аналогічне порушення кредитного договору, зокрема у п.6 передбачена відповідальність сторін за невиконання зобов»язань (сплати неустойки у вигляді штрафу та пені).
Також апелянт зазначає, що при вирішенні оскаржуваного рішення, судом неповно з’ясовано обставини справи та прийнято рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду у справі №5019/2348/11 від 29.12.2011р. апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнепастранс" прийнято до провадження, справу призначено до слухання (арк.справи 66).
18.01.2012р. відповідач надіслав на адресу Рівненського апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечує проти доводів скаржника. Вважає апеляційну скаргу безпідставною та необґрунтованою, натомість, рішення господарського суду Рівненської області, вважає законним і таким, що прийняте з додержанням норм матеріального і процесуального права (арк. справи 85-86).
Відповідач в обгрунтовання своїх вимог зазначає наступне.
Якщо в кредитному договорі передбачено підвищення розміру відсотків, у звязку з простроченням повернення кредиту, то розмір ставки, на яку збільшено плату за користування кредитом, є іншим розміром процентів, встановленими договором відповідно ст.625 ЦК України.
Зазначений підпункт передбачає підвищений розмір відсотків, які підлягають нарахуванню за порушення позичальником зобов»язання щодо погашення кредиту, зазначена умова договору є результатом взаємної домовленості сторін, тому спірний пункт не протирічить ст.628 ЦК України.
Твердження скаржника, що сплата підвищених процентів за користування кредитом у вигляді відсотків річних від суми залишку непогашеної заборгованості за своєю правовою природою є пенею, відповідач вважає хибним з огляду на те, що п.п.4.3 кредитного договору по суті є умовою про зміну зобов»язання, у випадку його порушення.
В судовому засіданні апеляційної інстанції 01.02.2012р. представник позивача підтримав доводи апеляційної скарги та надав пояснення в обґрунтування своєї позиції, представник відповідача заперечив проти доводів скаржника, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення –без змін.
Розглядом матеріалів справи встановлено.
06 березня 2008 року закрите акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" з товариством з обмеженою відповідальністю "Рівнепастранс" уклали кредитний договір №0803/03/А (арк.справи 9-13), на підставі якого позивачу був наданий кредит на загальну суму 451 000,00 грн.
Згідно до підпункту 4.1 договору, за користування кредитом в період з дати списання коштів з позичкового рахунку до дати погашення кредиту і відсотків, приведеного в додатку № 1 до договорів, позичальник сплачує відсотки в розмірі: 20 % річних.
Підпунктом 4.3. договору передбачено що при порушенні позичальником зобов'язань по погашенню кредиту, передбачених п.п. 1.3, 2.2.3, 2.3.3, 2.4.1, 4.13 цього договору, позичальник сплачує банку відсотки за користування кредитом в розмірі: 40 % річних від суми залишку непогашеної заборгованості, що становить подвійну відсоткову ставку від розміру відсотків передбачених підпунктом 4.1. пункту 4 Договорів.
Пунктом 6 договору передбачена відповідальність сторін за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань: сплата неустойки у вигляді штрафу та пені («6.Відповідальність сторін»).
Розглянувши доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Рівненський апеляційний господарський суд прийшов до висновку про наступне:
Відповідно до ч.2 ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають їх договорів та інших правочинів.
Згідно із ч.2 ст.345 ГК України кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачається мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок сплати за кредит, обов'язки, права та відповідальність сторін, щодо видачі та погашення кредиту.
Кредитний договір є укладеним із моменту досягнення згоди між сторонами за всіма істотними умовами, двостороннім (встановлює права та обов'язки як для кредитодавця так і для позичальника) та відплатним (обов'язкова відплатність фінансових послуг з надання кредиту у вигляді процентів).
Відповідно до ст.47 ЗУ «Про банки і банківську діяльність»комерційні банки самостійно встановлюють процентні ставки по своїх операціях. Якщо зобов'язання позичальника щодо своєчасного повернення суми кредиту виконано неналежним чином, на нього як на сторону, яка допустила неналежне виконання, покладаються додаткові юридичні обов'язки, у тому числі передбачені ст.625 ЦК України.
Згідно ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три процента річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. У тому випадку, коли в кредитному договорі у зв'язку із прострочкою повернення кредиту передбачено підвищення розміру відсотків, розмір ставки, на яку збільшено плату за користування кредитом, є іншим розміром процентів, встановлених договором відповідно до ст.625 ЦК України.
Підпунктом 4.3. кредитного договору, передбачено що при порушенні позичальником зобов'язань по погашенню кредиту, передбачених п.п. 1.3, 2.2.3, 2.3.3, 2.4.1, 4.13 цього договору, позичальник сплачує банку відсотки за користування кредитом в розмірі: 40 % річних від суми залишку непогашеної заборгованості, що становить подвійну відсоткову ставку від розміру відсотків передбачених підпунктом 4.1. пункту 4 Договорів.
Скаржник вважає умову підпункту 4.3 договору суперечливою, посилаючись на те, що водночас сплата 40 % річних від суми залишку непогашеної заборгованості за порушення зобов`язань по сплаті кредиту є платою за наданий кредит, і одночасно заходом цивільно-правової відповідальності у формі неустойки (адже вона застосовується лише при умові невиконання чи неналежного виконання зобов'язання з погашення кредиту).
Однак, даним пунктом передбачено підвищений розмір відсотків, які підлягають нарахуванню за порушення позичальником зобов'язання щодо погашення кредиту, передбачених умовами кредитного договору. Зазначена умова кредитного договору є результатом домовленості сторін, які вільні у визначенні зобов'язань за договором та будь-яких інших умов своїх взаємовідносин, що не суперечать закону України. Спірний пункт кредитного договору не суперечить ст.628 ЦК України, оскільки даний пункт включений до змісту договору за взаємною згодою сторін.
Підпункт 4.3. кредитного договору є умовою про зміну зобов`язання у випадку його порушення, що не суперечить чинному законодавству та відповідно не тягне за собою таких правових наслідків як визнання в цій частині кредитний договір недійсним.
Колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду погоджується з висновком місцевого господарського суду, що у даному випадку, сторони дійшли певної згоди, що у випадку порушення зобов'язань, позичальник сплачує банку підвищені відсотки за користування кредитом. Саме у договорі сторони визначили, що це є відсотки за користування кредитом, а не неустойка (пеня).
Статтею 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Право передбачити в договорі проценти на суму позики надано сторонам ч.1 ст.1048 ЦК України. Цією нормою передбачено, що розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором, а в ст.627 ЦК України закріплені положення про свободу договору, коли сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства.
Частиною 1 статті 212 ЦК України прямо передбачено, що сторони мають право передбачити зміну прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо настане вона чи ні (відкладальна обставина). Стаття 611 ЦК України прямо вказує, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором. А за умов кредитного договору сторони дійшли згоди, що у випадку прострочки боржник сплачує інші відсотки, а саме 40 % річних від суми залишку непогашеної заборгованості.
Ця правова позиція узгоджується з висновками Верховного Суду України, відображеними в постанові від 07.07.2011 р. у справі № 5019/212/11 (арк.справи 32-33).
Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Відповідно до ст.43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
З огляду на викладене, доводи скаржника зазначені в апеляційній скарзі, апеляційним судом не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст.104 Господарського процесуального кодексу України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення, тому суд апеляційної інстанції вважає, що рішення місцевого господарського суду прийняте у відповідності до норм матеріального та процесуального права і його слід залишити без змін, а апеляційну скаргу –без задоволення.
Керуючись, ст.ст. 33, 43, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнепастранс" на рішення господарського суду Рівненської області від 23.11.11 р. у справі №5019/2348/ –залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції –без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.
Головуючий суддя Саврій В.А.
Суддя Бучинська Г.Б.
Суддя Філіпова Т.Л.
1633/12