ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"01" лютого 2012 р. Справа № 9/212-09
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Козир Т.П.
суддівГольцової Л.А.
Губенко Н.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Товариства з обмеженою відповідальністю "Оптіма-Лізинг"
на рішення
та постановуГосподарського суду Київської області від 10.11.2009
Київського апеляційного господарського суду від 10.10.2011
у справі№ 9/212-09
господарського судуКиївської області
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Укіо Банк Лізинг"
доТовариства з обмеженою відповідальністю "Оптіма-Лізинг"
простягнення боргу в сумі 521 910,76 грн.
за участю представників сторін:
позивача: ОСОБА_1., дов. від 03.01.2012 № Д 003/12;
відповідача: ОСОБА_2., дов. від 10.03.2011 б/н;
Розпорядженням секретаря першої судової палати Вищого господарського суду України від 31.01.2012 № 03.07-05/54 для розгляду касаційної скарги у справі № 9/212-09, призначеної до перегляду в касаційному порядку на 01.02.2012, сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя –Козир Т.П., судді –Гольцова Л.А., Губенко Н.М.
ВСТАНОВИВ:
Рішенням Господарського суду Київської області від 10.11.2009 у справі № 9/212-09 (суддя Сокуренко Л.В.) позов задоволено частково. Суд стягнув з відповідача на користь позивача 223 569,32 грн. основного боргу, 256 780,83 грн. штрафу, 4 879,40 грн. державного мита та 146,32 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.10.2011 (колегія суддів у складі: головуючий суддя –Кондес Л.О., судді –Корсакова Г.В., Нєсвєтова Н.М.) рішення Господарського суду Київської області від 10.11.2009 у справі № 9/212-09 залишено без змін.
Не погоджуючись з вказаними судовими актами, ТОВ " Оптіма-Лізинг " звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник послався на порушення судами норм матеріального та процесуального права.
Відповідачем, в порядку ст. 1211 ГПК України, подано заяву про зупинення виконання судового рішення у даній справі, яку колегія суддів задовольнила та ухвалою від 13.01.2012 зупинила виконання рішення Господарського суду Київської області від 10.11.2009 у даній справі до закінчення його перегляду в порядку касації.
Відзив на касаційну скаргу не надходив, що не є перешкодою для суду касаційної інстанції переглянути в касаційному порядку оскаржувані судові рішення.
Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.
Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Місцевим та апеляційним господарськими судами під час розгляду справи встановлено наступні фактичні обставини.
22.03.2007 між сторонами позивачем укладено договір купівлі-продажу № 070317 рециклінгової установки ЕREMA 1512 TVE-HG в комплекті за ціною 4 626 224,81 грн., з урахуванням ПДВ.
Проведення оплати за вказане майно по договору купівлі-продажу № 070317 та його передача позивачу підтверджується видатковою накладною від 04.04.2007 № ЛНА-000016 та банківською випискою з рахунку позивача.
Між позивачем (Лізингодавець) та відповідачем (Лізингоодержувач) 22.03.2007 укладено договір фінансового лізингу № КL070317, за умовами якого Лізингодавець, відповідно до заявки Лізингоодержувача, набуває (купує) і оплачує майно у Продавця (Постачальника), вказане Лізингоодержувачем, і надає Лізингоодержувачу право на час строку лізингу володіти і користуватися ним на умовах фінансового лізингу, а Лізингоодержувач зобов’язується оплачувати Лізингові платежі, встановлені в графіку платежів. Попередній графік платежів визначений у спеціальних умов фінансування договору (пункт Б). Уточнений графік платежів складений сторонами договору в момент передачі майна (04.04.2007). Після закінчення строку лізингу (періоду, який встановлений в уточненому графіку платежів від 04.04.2007), при виконанні Лізингоодержувачем всіх умов договору майно передається у власність Лізингоодержувача.
Умовами договору передбачено обов’язок Лізингоодержувача оплачувати Лізингодавцю лізингові платежі за користування майном, які встановлені в графіку платежів. Усі необхідні платежі за договором повинні бути сплачені на день, вказаний в уточненому графіку платежів (п. 3.2 договору), тобто, щомісячно, до тридцятого числа кожного місяця.
Відповідно до п.5.6 договору, Лізингодавець надав згоду Лізингоодержувачу передати майно в оперативний лізинг ТОВ "Спецмонтаж-ТВМ", за умови внесення Лізингоодержувачем до лізингової угоди від 07.08.2006 №20061062, укладеної ним з ТОВ "Спецмонтаж-ТВМ", змін, передбачених п.5.6 договору. На виконання цієї умови договору, відповідач та ТОВ "Спецмонтаж-ТВМ" підписали додаткову угоду від 23.03.2007 № 2 до лізингової угоди від 07.08.2006 №20061062.
Також, судами встановлено, що позивач листом від 21.01.2009 № 52/01 звернувся до відповідача, в якому повідомив про розірвання договору на підставі п.11.5 договору з 28.01.2009 та вимагав, у зв’язку із розірванням договору, до 30.01.2009 повернути майно, до 28.01.2009 сплатити наявний борг по лізинговим платежам та штраф у розмірі 10% від несплаченої вартості предмета лізингу.
Як вірно встановлено судами попередніх інстанції, спірний договір розірвано з 28.01.2009.
09.07.2009 по акту приймання-передачі майно (предмет лізингу) повернуто позивачеві.
Згідно із п.п. 11.5.3 договору, якщо Лізингоодержувач більше одного місяця прострочив оплату хоча б одного лізингового платежу або більш ніж на один місяць запізнюється з оплатою неустойки і/або штрафу, встановленого за цим договором (істотне порушення умов договору), Лізингодавець може розірвати договір в односторонньому порядку не звертаючись до суду.
Коли є підстава розірвати договір, то Лізингодавець має право вимагати від Лізингоодержувача заплатити за предмет лізингу Лізингодавцю всі лізингові платежі і неустойку (пеню та штрафи), які залишилися до кінця строку лізингу, або розірвати договір. Після розірвання договору Лізингодавець має право вимагати від Лізингоодержувача повернути йому предмет лізингу, заплатити Лізингодавцю борги, строк оплати яких наступив до дня розірвання договору, а також заплатити штраф у розмірі 10 відсотків від розміру суми неоплаченої вартості предмету лізингу (п. 11.6 договору).
Відповідно до п.10.2 договору за невчасне виконання зобов’язань, які передбачені пунктами 2.4, 2.6, 3.1, 3.2 і 6.4 договору, на вимогу Лізингодавця, Лізингоодержувач зобов’язується виплатити пеню у розмірі 0,2 відсотка від несвоєчасно сплаченої суми за кожен прострочений день оплати. Нарахування пені починається з наступного дня після закінчення строку і закінчується після оплати Лізингоодержувачем відповідних сум, не враховуючи день оплати цих сум. Оплата пені не звільняє Лізингоодержувача від виконання основного зобов’язання.
Приймаючи рішення у даній справі, суд першої інстанції виходив з того, що в порушення умов п.3.2 договору та уточненого графіку платежів від 04.04.2007, відповідач не сплатив позивачеві повністю лізингові платежі (суму відшкодування частини вартості майна та суму винагороди Лізингодавця) за період фінансового лізингу протягом листопада та грудня місяця 2008 року, а саме, відповідач не сплатив позивачеві лізингові платежі за листопад в сумі 20 203,56 грн., за грудень в сумі 182 395,44 грн. та винагороду Лізингодавця (відсотки) за період до дати розірвання договору в сумі 20 970,32 грн. Також, судом присуджено до стягнення штраф в сумі 256 780,32 грн.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині стягнення коштів в сумі 296 406,83 грн., які позивач визначив як збитки, які останній поніс в зв’язку з неможливістю використати право на податковий кредит, суд керувався тим, що зазначені вимоги не відносяться (не входять) до складу збитків в розумінні ч. 1 ст. 225 ГК України.
Здійснюючи перегляд судового рішення в апеляційному порядку, судом призначено у справі судову бухгалтерську експертизу. Однак, результати, викладені у висновку експертів, судом апеляційної інстанції не прийнято до уваги з підстав не повноти відповідей на порушені питання. Також, суд не врахував висновок з підстав невідповідності відповідей іншим фактичним даним, необґрунтованості експертного висновку та його неузгодженості з іншими матеріалами справи. Суд врахував пояснення експертів, в яких вони підтвердили неповноту відповідей на порушені питання через відсутність матеріалів справи та допущення неточностей при проведенні експертного дослідження.
Згідно ч. 1 ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Статтею 42 ГПК України визначено, що висновок судового експерта повинен містити докладний опис проведених досліджень, зроблені в результаті їх висновки і обґрунтовані відповіді на поставлені господарським судом питання. Висновок подається господарському суду в письмовій формі, і копія його надсилається сторонам.
Якщо під час проведення судової експертизи встановлюються обставини, що мають значення для правильного вирішення спору, з приводу яких судовому експерту не були поставлені питання, у висновку він викладає свої міркування і щодо цих обставин.
У випадках недостатньої ясності чи неповноти висновку судового експерта господарський суд може призначити додаткову судову експертизу.
При необхідності господарський суд може призначити повторну судову експертизу і доручити її проведення іншому судовому експерту.
Пунктом 9.1 роз’яснення Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики призначення судової експертизи" від 11.11.1998 № 02-5/424 визначено, що додаткова експертиза призначається судом після розгляду ним висновку первинної експертизи, якщо виявиться, що усунути неповноту або неясність висновку в судовому засіданні шляхом заслуховування експерта неможливо. Висновок експерта визнається неповним, якщо досліджено не всі надані йому об'єкти або не дано вичерпних відповідей на всі поставлені перед експертом питання. Висновок експерта визнається неясним, якщо він викладений нечітко або носить непевний, неконкретний характер. Така судова експертиза може призначатись як з ініціативи суду, так і за клопотанням учасників судового процесу, а її проведення може бути доручено тому ж або іншому експерту.
В свою чергу, що повторна судова експертиза призначається з ініціативи суду або за клопотанням учасників процесу, якщо висновок експерта визнано необґрунтованим чи таким, що суперечить іншим матеріалам справи, або коли він викликає сумнів у його правильності. Повторну судову експертизу слід доручати іншому експерту (експертам) (п.9.2 роз’яснення Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики призначення судової експертизи" від 11.11.1998 № 02-5/424).
Таким чином, суд апеляційної інстанції не був позбавлений права, встановивши, що судовими експертами не була додержана повнота відповідей на порушені питання, а також, що ці відповіді не відповідають іншим фактичним даним і вбачається необґрунтованість експертного висновку та його неузгодженість з іншими матеріалами справи, визначитись відповідно до ст. 42 ГПК України щодо доцільності призначення у даній справі або повторної, або додаткової експертизи, в залежності від обставин.
Крім того, судами залишено поза увагою ту обставину, що визначена позивачем сума позовних вимог складається з: несплачених лізингових платежів та відсотків в сумі 223 569,32 грн., штрафу в сумі 247 0878,31 грн. та не отриманого податкового кредиту в сумі 296 406,83 грн., а всього 767 064,46 грн., тоді як в окремому розрахунку, доданому до матеріалів позову, позивачем визначено суму штрафу –256 780,83 грн.
За наведених підстав, враховуючи порушення місцевим та апеляційним господарськими судами приписів ст. 43 ГПК України щодо оцінки доказів, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та ч. 1 ст. 47 ГПК України, якою визначено, що судове рішення приймається суддею за результатами обговорення усіх обставин справи, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що господарські суди попередніх інстанцій повинні були з'ясувати усі обставини справи, що входять до предмету доказування у цій справі та мають значення для її розгляду, хоча б сторони та інші учасники судового процесу й не посилалися на відповідні обставини (Інформаційний лист Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році та в I півріччі 2006 року" від 20.10.2006 № 01-8/2351).
Оскільки, в силу приписів ст. 1117 ГПК України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, а лише на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а рішення місцевого господарського суду та постанова господарського суду апеляційної інстанції –скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи господарському суду слід взяти до уваги наведене в цій постанові, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, прав і обов'язків сторін і, в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством, вирішити спір.
Керуючись ст. ст. 108, 1115, 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Оптіма-Лізинг" задовольнити.
Рішення Господарського суду Київської області від 10.11.2009 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.10.2011 у справі № 9/212-09 скасувати.
Справу № 9/212-09 направити на новий розгляд до Господарського суду Київської області.
Ухвалу Вищого господарського суду України від 13.01.2012 в частині зупинення виконання рішення Господарського суду Київської області від 10.11.2009 у справі №9/212-09 визнати такою, що втратила чинність.
Головуючий суддя Т.П. КОЗИР
Судді Л.А. ГОЛЬЦОВА
Н.М. ГУБЕНКО