ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 "01" лютого 2012 р.                                                                                    Справа № 18/129  

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого       Козир Т.П.

суддівГольцової Л.А.

Губенко Н.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

Публічного акціонерного товариства "СЕБ Банк"

на рішення

та постановуГосподарського суду міста Києва від 19.07.2011

Київського апеляційного господарського суду від 18.10.2011

у справі№ 18/129

господарського судуміста Києва

за позовомФізичної особи –підприємця ОСОБА_5

доПублічного акціонерного товариства "СЕБ Банк"

прозобов’язання передати нежитлове приміщення та стягнення 632 742,04 грн.

за участю представників сторін:

позивача:        ОСОБА_6, дов. 18.03.2011 № 819;

відповідача:    ОСОБА_4, дов. 27.12.2011 № 1110; ОСОБА_7, дов. 25.01.2012 № 47

          Розпорядженням секретаря першої судової палати Вищого господарського суду України від 31.01.2012 № 03.07-05/54 для розгляду касаційної скарги у справі № 18/129, призначеної до перегляду в касаційному порядку на 01.02.2012, сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя –Козир Т.П., судді –Гольцова Л.А., Губенко Н.М.

ВСТАНОВИВ:

          Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.07.2011 у справі № 18/129 (суддя Мандриченко О.В.) позов задоволено.

          Постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.10.2011 (колегія суддів у складі: головуючий суддя –Борисенко І.В., судді –Ільєнок Т.В., Шипко В.В.) рішення Господарського суду міста Києва від 19.07.2011 у справі № 18/129 залишено без змін.

          Не погоджуючись з вказаними судовими актами, ПАТ "СЕБ Банк" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник послався на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

          Відповідачем, в порядку ст. 1211 ГПК України, подано заяву про зупинення виконання судового рішення у даній справі, проте колегія суддів Вищого господарського суду України відмовляє в задоволенні заяви, оскільки не знаходить підстав для її задоволення.

Відзив на касаційну скаргу не надходив, що не є перешкодою для суду касаційної інстанції переглянути в касаційному порядку оскаржувані судові рішення.

          Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

          Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, з огляду на наступне.

Місцевим та апеляційним господарськими судами під час розгляду справи встановлено наступні фактичні обставини.

          Між позивачем (Орендодавець) та відповідачем (Орендар) 05.09.2008 укладений договір оренди нежитлового приміщення , за умовами якого Орендодавець передав Орендарю в тимчасове оплатне користування нежитлове приміщення (приміщення магазину по продажу чоловічого та дитячого одягу, тимчасово переобладнаного з житлового приміщення №3) загальною площею 132,40 кв.м, яке знаходиться на 1-му поверсі будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, з метою розміщення відокремленого підрозділу банку.

Передача приміщення Орендарю в оренду здійснюється представниками сторін на підставі двостороннього акту приймання-передачі. Приміщення вважається переданим Орендарем в день підписання сторонами акту приймання-передачі. З дня підписання акту приймання-передачі починається обчислення строку оренди (п. 2.1 договору).

Розділом 4 договору сторони врегулювали орендну плату та порядок розрахунків.

          12.11.2008 та 23.02.2009 сторонами укладались додаткові договори до договору від 05.09.2008, якими змінено розмір орендної плати.

Відповідно до п. 7.1 договору, після припинення строку оренди за цим договором та не продовження його на новий строк або у разі дострокового розірвання договору оренди з підстав ним передбачених, Орендар зобов’язаний передати Орендодавцю в особі представника приміщення протягом 15-ти календарних днів з моменту закінчення строку оренди за цим договором або у разі його дострокового розірвання.

Приміщення вважається повернутим Орендодавцю в особі представника з моменту підписання акту приймання-передачі приміщення. Акт приймання-передачі надається Орендарем Орендодавцю в особі представника у строки, передбачені п.7.1 цього договору оренди. У випадку не підписання Орендодавцем акту приймання-передачі протягом п’яти календарних днів з дня його отримання та не надання Орендодавцем в особі представника письмової мотивованої відмови від підписання акту протягом зазначеного строку, приміщення вважається переданим Орендарем та прийнятим Орендодавцем в особі представника на шостий календарний день з моменту отримання акту орендодавцем (п.7.3 договору).

Обов’язки Орендаря щодо сплати орендної плати припиняються з дня фактичного звільнення Орендарем приміщення, який зазначається в акті приймання-передачі (п.7.4 договору).

Судами досліджено, що відповідач листом від 30.10.2009 № 7-8-1/4863 повідомив позивача про дострокове розірвання договору у зв’язку з відсутністю необхідності в оренді приміщення. У цьому ж листі відповідач гарантував проведення повного розрахунку за орендоване приміщення до дня його фактичного звільнення та забезпечення належної передачі приміщення за актом приймання –передачі.

Позивач, в свою чергу, листом від 16.12.2009 № 21-12/09 погодився з пропозицією відповідача достроково розірвати спірний договір та зазначив, що останнім днем користування приміщенням слід вважати 28.12.2009. Крім того, позивач одночасно на підставі п.п.7.1-7.5 договору просив повернути орендоване приміщення по акту приймання-передачі в тому ж стані, в якому воно було передане в оренду з урахуванням його нормального зносу.

          Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з наявності обставин для застосування до даних правовідносин положень ч. 1 ст. 785 ЦК України та стягнення заборгованості по орендній платі за період з 29.12.2009 по 31.03.2011 в сумі 632 742,04 грн.

          Однак, колегія Вищого господарського суду України вважає такі висновки передчасними з огляду на наступне.

          Відповідно до ч. 1 ст. 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

За переконанням колегії суддів касаційної інстанції, при вирішенні спору у цій справі, важливим є встановлення моменту, з якого спірний договір є розірваним. Колегія суддів касаційної інстанції вважає, що встановлення (або спростування) факту несвоєчасного звільнення приміщень, орендованих за договором від 05.09.2008 (про який стверджує позивач в обґрунтування заявлених вимог) є обов'язковим для прийняття рішення у цій справі.

          Дійшовши висновку про наявність підстав для повернення спірного приміщення по акту приймання-передачі, суди попередніх інстанцій не встановили факту розірвання договору за згодою сторін, як було обумовлено в листуванні (за взаємною згодою сторін). Тільки в разі встановлення вказаного факту можуть, бути застосовані наслідки, передбачені договором, тобто, повернення приміщення по акту (розділ 7 договору) та застосовано (в разі необхідності) відповідні законодавчі норми. Крім того, судам необхідно з’ясувати та встановити правову природу позовних вимог.

          При цьому, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що ці обставини мають істотне значення для вирішення спору у цій справі та є підґрунтям для подальших висновків щодо наявності порушення (або його відсутність) відповідачем договору в частині погоджених сторонами умов звільнення нежитлового приміщення та вирішення питання про можливість застосування відповідних наслідків, проте, залишені поза увагою господарськими судами першої та апеляційної інстанцій.

          Однак, апеляційний господарський суд вірно відхилив доводи апелянта (ПАТ "СЕБ Банк") щодо порушення місцевим господарським судом правил підсудності, зокрема, ч. 2 ст.16 ГПК України. Правила виключної підсудності (ст. 16 ГПК України) не поширюються на позови, що виникають із зобов’язань щодо прав на нерухоме майно (найм, оренда, застава тощо). До таких позовів застосовуються загальні правила підсудності.

За наведених підстав, враховуючи порушення місцевим та апеляційним господарськими судами приписів ст. 43 ГПК України щодо оцінки доказів, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та ч. 1 ст. 47 ГПК України, якою визначено, що судове рішення приймається суддею за результатами обговорення усіх обставин справи, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що господарські суди попередніх інстанцій повинні були з'ясувати усі обставини справи, що входять до предмету доказування у цій справі та мають значення для її розгляду, хоча б сторони та інші учасники судового процесу й не посилалися на відповідні обставини (Інформаційний лист Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році та в I півріччі 2006 року" від 20.10.2006 № 01-8/2351).

          Оскільки, в силу приписів ст. 1117 ГПК України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, а лише на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення місцевого господарського суду та постанова господарського суду апеляційної інстанції –скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи господарському суду слід взяти до уваги наведене в цій постанові, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, прав і обов'язків сторін і, в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством, вирішити спір.

Керуючись ст. ст. 108, 1115, 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "СЕБ Банк" задовольнити частково.

Рішення Господарського суду міста Києва від 19.07.2011 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.10.2011 у справі № 18/129 скасувати.

Справу № 18/129 направити на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя                                                                                    Т.П. КОЗИР

Судді                                                                                                          Л.А. ГОЛЬЦОВА

                                                                                                                         Н.М. ГУБЕНКО