ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"01" лютого 2012 р. Справа № 40/254
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Козир Т.П.
суддівГольцової Л.А.
Губенко Н.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Товариства з обмеженою відповідальністю "УніКредит Лізинг"
на рішення
та постановуГосподарського суду міста Києва від 29.09.2011
Київського апеляційного господарського суду від 21.11.2011
у справі№ 40/254
господарського судуміста Києва
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "УніКредит Лізинг"
доПриватного акціонерного товариства "Агропромислова група"
простягнення боргу в сумі 521 910,76 грн.
за участю представників сторін:
позивача: повідомлений, але не з’явився;
відповідача: ОСОБА_1, дов. від 01.08.2011 б/н
Розпорядженням секретаря першої судової палати Вищого господарського суду України від 31.01.2012 № 03.07-05/54 для розгляду касаційної скарги у справі № 40/254, призначеної до перегляду в касаційному порядку на 01.02.2012, сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя –Козир Т.П., судді –Гольцова Л.А., Губенко Н.М.
ВСТАНОВИВ:
Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.09.2011 у справі № 40/254 (суддя Пукшин Л.Г.) в позові відмовлено повністю.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.11.2011 (колегія суддів у складі: головуючий суддя –Гаврилюк О.М., судді –Майданевич А.Г., Мальченко А.О.) рішення Господарського суду міста Києва від 29.09.2011 у справі № 40/254 залишено без змін.
Не погоджуючись з вказаними судовими актами, ТОВ "УніКредит Лізинг" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.
Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник послався на порушення судами норм матеріального та процесуального права.
Відповідач надав відзив на касаційну скаргу, в якому заперечує проти її задоволення, просить прийняті у даній справі судові рішення залишити без змін.
Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.
Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, з огляду на наступне.
Місцевим та апеляційним господарськими судами під час розгляду справи встановлено наступні фактичні обставини.
Між відповідачем (Лізингоодержувач) та позивачем (Лізингодавець) 04.12.2007 укладено договір фінансового лізингу № 311-LD, за умовами якого Лізингодавець взяв на себе зобов’язання придбати предмет лізингу у власність від Лізингоодержувача (відповідно до встановлених Лізингоодержувачем специфікації та умов) та передати предмет лізингу у користування Лізингоодержувачу на строк та на умовах, визначених цим договором.
Пунктом 7.5. договору передбачено сплату Лізингоодержувачем Лізингодавцю лізингових платежів, вказаних в додатку № 2 до цього договору на рахунок, зазначений в розділі 15 цього договору, в сумі, яка визначена в повідомленні про лізинговий платіж.
На виконання умов договору, за актом приймання-передачі від 17.12.2007 Лізингоодержувачу передано предмет лізингу, самоскид МАЗ-551605-221-024 в кількості 3 одиниці вартістю 746 982,00 грн. та актом від 18.12.2007 передано самоскид МАЗ-551605-221-024 в кількості 2 одиниці вартістю 583 200,00 грн.
Судами попередніх інстанцій досліджено, що листом від 18.12.2008 № 426 відповідач направив позивачеві пропозицію про розірвання договорів фінансового лізингу, зокрема, від 04.12.2007 № 311-LD із поверненням техніки Лізингодавцю відповідно до умов цих договорів, яку Лізингодавець прийняв та просив Лізингоодержувача повернути техніку до 06.01.2009.
Як встановлено судами, всупереч досягнутим домовленостям, позивач 26.01.2009 надіслав відповідачу лист № 958, в якому додатково, до наданої згоди висловив ряд умов, зокрема, відшкодування відповідачу витрат, безпосередньо пов’язаних із придбанням та користуванням предметами лізингу, погашення існуючої заборгованості, надання техніки для огляду і складання акту, зняття техніки з бухгалтерського обліку та її передачі позивачу.
Суди обох інстанцій звернули увагу, що у визначений строк (до 06.01.2009) Лізингодавцем не було направлено повідомлення Лізингоодержувачу про місце повернення техніки та додаткові умови розірвання договорів. Листом від 15.01.2009 № 8 відповідач повідомив позивача про підписання ним актів прийому-передачі техніки за спірним договором та просив позивача здійснити відповідні дії по підписанню.
Звертаючись до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості, 3% річних та інфляційних втрат, позивачем зазначено про неналежне виконання відповідачем своїх обов’язків по сплаті лізингових платежів.
Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд виходив з того, що оскільки 06.01.2009 сторонами за письмовою згодою з дотримання законодавства розірвано договір фінансового лізингу від 04.12.2007 № 311-LD, то суди не вбачають існування договірних відносин між сторонами, а тому безпідставне звернення позивача з позовом про стягнення 412 756,17 грн.
Суди попередніх інстанції вказали на відсутність підстав для нарахування Лізингодавцем та сплати Лізингоотримувачем заявленого розміру грошових коштів у спірному періоді, зважаючи на відсутність договірних відносин сторін, оскільки дію зазначеного вище договору припинено з 06.01.2009, тобто, з моменту отримання позивачем пропозиції відповідача про розірвання договору.
Однак, колегія Вищого господарського суду України вважає такі висновки передчасними з огляду на наступне.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 11 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингоодержувач має право вимагати розірвання договору лізингу або відмовитися від нього у передбачених законом та договором лізингу випадках.
Згідно п. 7 ч. 2 ст. 11 цього ж Закону лізингоодержувач зобов'язаний у разі закінчення строку лізингу, а також у разі дострокового розірвання договору лізингу та в інших випадках дострокового повернення предмета лізингу - повернути предмет лізингу у стані, в якому його було прийнято у володіння, з урахуванням нормального зносу, або у стані, обумовленому договором.
Приписами п. 5 ч. 2 ст. 10 Закону України "Про фінансовий лізинг" встановлено, що лізингодавець зобов'язаний прийняти предмет лізингу в разі дострокового розірвання договору лізингу або в разі закінчення строку користування предметом лізингу.
В силу ч. 3 cт. 7 цього ж Закону відмова від договору лізингу є вчиненою з моменту, коли інша сторона довідалася або могла довідатися про таку відмову.
Статтею 188 ГК України встановлено, що сторона договору, яка вважає за необхідне розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Водночас сторона, яка одержала пропозицію про розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду.
Відповідно до статті 654 ЦК України розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.
При цьому, вимоги до письмової форми договору визначаються у статті 207 цього ж Кодексу, якою встановлено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Згідно частин 2, 3 ст. 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. У разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.
У касаційній скарзі заявник посилається на те, що судом апеляційної інстанції не взято до уваги наступне, оскільки лист від імені ТОВ "УніКредит Лізинг", який прийнятий судом як обставина, на підставі якої припинились права та обов’язки відповідача за спірним договором, підписано не керівником товариства, а керівником відділу супроводження клієнтів Файчак Н.В., то правочин щодо припинення договору вчинений не уповноваженою особою товариства.
Відповідно до ст. ст. 99, 101 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.
В процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
У відповідності до ст. 65 ГПК України, з метою забезпечення правильного і своєчасного вирішення господарського спору суддя вчиняє в необхідних випадках такі дії по підготовці справи до розгляду, зокрема, витребує від сторін документи, відомості, висновки, необхідні для вирішення спору.
Позивачем в апеляційній скарзі (а.с.192-194) зазначалось про відсутність згоди останнього на розірвання договору лізингу у зв’язку з тим, що особа, яка його підписала (лист про згоду на розірвання (а.с. 109), не мала повноважень на підписання листа такого змісту.
Частиною 3 ст. 92 ЦК України встановлено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.
Статтею 241 ЦК України передбачено, що правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.
Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.
Частиною 2 ст. 34 ГПК України передбачено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд повинен це обґрунтувати.
Статтею 105 ГПК України встановлено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги апеляційний господарський суд приймає постанову. У постанові мають бути зазначені, зокрема, обставини справи, встановлені апеляційною інстанцією, доводи, за якими апеляційна інстанція відхиляє ті чи інші докази, мотиви застосування законів та інших нормативно-правових актів.
Згідно ч. 3 ст. 101 ГПК України в апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Однак, здійснюючи перегляд рішення місцевого господарського суду, апеляційним господарським судом не дано належної оцінки та не відображено в постанові того факту, чи приймає він або спростовує доводи та посилання заявника апеляційної скарги щодо правомочності підписання особою листа, яким від імені ТОВ "УніКредит Лізинг" дано згоду на дострокове розірвання договору.
Також, судом апеляційної інстанції не з’ясовано наявність або відсутність доказів обмеження повноважень представника позивача - керівника відділу супроводження клієнтів Файчак Н.В. при підписанні листа про прийняття умов щодо розірвання договору.
Крім того, судам попередніх інстанцій слід врахувати та надати відповідну оцінку змісту ухвали Господарського суду міста Києва від 17.06.2009 у справі № 54/150.
Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору (ст. 32 ГПК України).
Відповідно до ст. 1115 ГПК України, у касаційній інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням. Касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази (ст. 1117 ГПК України).
Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, судові рішення у справі підлягають скасуванню, а справа –направленню на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
При новому розгляді справи судам необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і в залежності від установлених обставин, вирішити спір у відповідності з нормами матеріального і процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Керуючись ст. ст. 108, 1115, 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "УніКредит Лізинг" задовольнити частково.
Рішення Господарського суду міста Києва від 29.09.2011 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.11.2011 у справі № 40/254 скасувати.
Справу № 40/254 направити на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
Головуючий суддя Т.П. КОЗИР
Судді Л.А. ГОЛЬЦОВА
Н.М. ГУБЕНКО