Справа № 22Ц-3937/11
Провадження № 22-ц/0290/111/12Головуючий в суді першої інстанції:КАШПРУК Г.М.
Категорія: 41 Доповідач: Шемета Т. М.
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06.02.2012 м. Вінниця
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Вінницької області в складі:
Головуючої : Шемети Т.М.
Суддів: Пащенко Л.В., Марчук В.С.
при секретарі: Агеєвій Г.В.
з участю позивача ОСОБА_2, представника позивача ОСОБА_3, представника третьої особи без самостійних вимог ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за апеляційною скаргою КП «Вінницьке міське бюро технічної інвентаризації» на заочне рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 15.04.2011 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_5 про скасування державної реєстрації, третя особа без самостійних вимог на предмет спору КП «Вінницьке міське бюро технічної інвентаризації»,-
Встановила:
ОСОБА_2 звернувся в суд з вказаним позовом, посилаючись на те, що він проживає в АДРЕСА_1, в яку був вселений на підставі ордеру виконкому Вінницької міської ради № 901 від 18.12.1992 року. Звернувшись до КП «Вінницьке міське бюро технічної інвентаризації»з заявою про приватизацію квартири, він дізнався, що 73/100 частки її зареєстровано за ОСОБА_5. На підставі договору купівлі-продажу від 10.07.2008 року. Однак приватизація цієї частини квартири ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 відбулася незаконно, про що свідчить рішення Ленінського районного суду від 27.04.2009 року. Також було рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 25.11.2009 року було визнано недійсним договір купівлі-продажу вказаної частки квартири, укладений 28.11.2007 року між ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9. В той же час 10.07.2008 року між ОСОБА_9 та ОСОБА_5 було укладено договір купівлі-продажу вказаної частки квартири та в цей же день зареєстровано за ОСОБА_5 право власності. Вказану реєстрацію він вважає незаконною, оскільки він є користувачем іншої частини квартири, купівля продаж відбулася без його згоди, відповідач ОСОБА_5 в квартиру не з’являється більше двох років, не сплачує комунальні платежі. Тому, враховуючи, що фактично вся квартира перебуває в користуванні позивача, з метою відновлення його прав, він вважає реєстрацію права власності за ОСОБА_5 незаконною та просив її скасувати.
Заочним рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 15.04.2011 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено: визнано недійсною та скасовано реєстрацію за ОСОБА_5 права власності на 73/100 частини квартири АДРЕСА_1. Вирішено питання про судові витрати.
Вказане рішення оскаржується в апеляційному порядку третьою особою без самостійних вимог на предмет спору КП «Вінницьке міське бюро технічної інвентаризації», яке просить прийняте рішення скасувати, а провадження по справі закрити в зв’язку з тим, що дана справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а має розглядатися в порядку адміністративного судочинства. Суд першої інстанції не навів жодної норми, яка стосується реєстрації та яка саме була порушена.
ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_3 проти задоволення апеляційної скарги заперечують, рішення суду вважають законним та просять залишити його без змін.
Заслухавши доповідача, осіб, що беруть участь в справі, перевіривши матеріали справи, рішення суду та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути закон ним і обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, якими доказами вони підт верджуються, чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давнос ті, тощо), що мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвер дження, які правовідносини випливають із встановлених обставин, яка пра вова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судо чинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухва лене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказа ми, які були досліджені в судовому засіданні. Умовами обґрунтованості є повне і всебічне з'ясування обставин, що мають значення для справи, доведеність тих обставин, які суд вважає встановленими, відповідність вис новків суду обставинам справи.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що згідно п. 10 Постанови Пленуму ВС України № 9 від 06.12.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»роз’яснює, що «майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання індикаційного позову зокрема від добросовісного набувача –з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК, тобто якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно вибуло з володіння власника не з його волі. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі й те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача і є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна. Рішення суду про задоволення позову про повернення майна, переданого за недійсним правочином, чи витребування майна з чужого незаконного володіння є підставою для здійснення державної реєстрації права власності на майно, що підлягає державній реєстрації, за власником, а також скасування попередньої реєстрації». Суд вказав, що позов підлягає задоволенню, так як ОСОБА_9, знаючи про триваючий спір щодо вказаної частки квартири, незаконно переоформила право власності на ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу, який згодом визнано судом недійсним.
Відповідно до ч. 3 ст. 303 ЦПК України апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.
Суд першої інстанції невірно застосував норми матеріального та процесуального права.
Згідно ст.. 657 ЦК України, договір купівлі-продажу нерухомого майна укладається в письмовій формі і підлягає обов’язковому нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.
Державна реєстрація, згідно ч.1п.1 ст. 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»від 1 липня 2004 року N 1952-IV, проводиться на підставі договорів, укладених у порядку, встановленому законом. Тому КП «ВООБТІ», реєструючи за ОСОБА_5 право приватної власності на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу ОСОБА_11 10 липня 2008 року реєстром № 2167, - діяло у відповідності до вимог закону та будь-яких порушень не допустило.
-2-
Висновок суду про те, що договір купівлі-продажу, укладений між ОСОБА_9 та ОСОБА_5, «згодом визнано судом недійсним», не відповідає фактичним обставинам справи: в матеріалах справи відсутні будь-які докази та позивач і його представник підтвердили, що з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу спірної частки квартири, укладеного 10.07.2008 року між ОСОБА_9 та ОСОБА_5, - ніхто не звертався та такого рішення не існує.
Згідно ст.. 4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні чи суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України. Так, посилаючись на п. 10 Постанови Пленуму ВС України № 9 від 06.12.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», суд першої інстанції невірно витлумачив зміст вказаного положення, оскільки договір купівлі-продажу 73/100 спірної квартири, укладений 10.07.2008 року між ОСОБА_9 та ОСОБА_5, не визнаний судом недійсним, а лише це тягне за собою скасування державної реєстрації на нерухоме майно
Скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно не може бути самостійним способом захисту, так як може випливати лише з вирішення конкретного спору про право, (в даному випадку визнання договору недійсним, тощо).
Разом з тим, посилання апелянта на те, що дана справа підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, не є підставним, так як реєстрація права власності на нерухоме майно чи скасування такої реєстрації є підставою виникнення чи припинення права власності, а тому вказані спори підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.
Згідно ст.. 33 ЦПК України, залучення співвідповідача до участі у справі відбувається за клопотанням позивача. З матеріалів справи вбачається, що таке клопотання в ході розгляду не заявлялося, а тому КП «Вінницьке обласне бюро технічної інвентаризації не було залучене до участі у справі, однак його незалучення не перешкоджає вирішенню спору по суті в ході апеляційного розгляду.
Вказані обставини, згідно ст. 309 ЦПК України, дають апеляційному суду підстави для часткового задоволення вимог апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення і ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 307, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -
Вирішила:
Апеляційну скаргу КП «Вінницьке міське бюро технічної інвентаризації» задовольнити частково.
Заочне рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 15.04.2011 року скасувати та постановити нове.
Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_5 про скасування державної реєстрації, третя особа без самостійних вимог на предмет спору КП «Вінницьке міське бюро технічної інвентаризації».
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ на протязі двадцяти днів.
Головуюча: Т.М.Шемета
Судді: В.С.Марчук
Л.В.Пащенко