ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
_______________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
"15" червня 2006 р. | Справа № 1/255/06 |
15:25
м. Миколаїв
За позовом: Миколаївської митниці. /54017, м. Миколаїв, вул. Московська, 57-а/ До відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю агрофірма “ВОЛМАР”. /54029, м. Миколаїв, пров. Радіо, 1, кв.8/ про: стягнення 68 051, 93 грн. |
Суддя Васильєва Л.І.
Секретар судового засідання Соловйова К.М.
Представники:
Від позивача: Кіян О.В, довіреність від 11.01.2006р.
Від відповідача: Лемлє Н.В., довіреність від 25.05.2006.
Суть спору: стягнення з відповідача суми несплачених митних платежів в розмірі 68 051, 93 грн.
В судовому засіданні 29 травня 2006 року об’явлена перерва
до 15.06.2006 року.
Судове засідання продовжено 15.05.2006 року.
Відповідач позов не визнає з тих підстав, що у відповідності з Законом України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» відповідач є контролюючим органом, органами стягнення є виключно податкові органи, а також державні виконавці в межах їх компетенції, тому у позивача відсутнє право для звернення до суду з позовом щодо стягнення митних платежів. Як контролюючий орган, в розумінні статті 2 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», позивач був зобов’язаний прийняти міри щодо узгодження податкового зобов’язання в порядку статті 4 вказаного закону, що позивачем не було здійснено.
Дослідивши надані докази , заслухавши доводи сторін у судовому засіданні, господарський суд –
в с т а н о в и в:
в серпні 2002 року відповідач здійснив митне оформлення сільськогосподарської техніки по ВМД № 50400/2/108000 від 07.08.2002 року і по ВМД № 50400/2/108802 від 29.08. 2002 року(а.с.9-10).
При цьому, приладдя для збирання соняшника було заявлено за кодом 8433520000 УКТ ЗЕД, що передбачає оподаткування митом за ставкою 5% від митної вартості товару, що складає 5435.58 грн. та податок на додану вартість в розмірі 22829,44 грн.
Візки жатки відповідач заявив за кодом 8433900000 УКТ ЗЕД за нульовою ставкою мита, та сплатив податок на додану вартість в розмірі 102548,74 грн.
Всі митні платежі, податок на додану вартість були сплачені 05.08.2002 року і 27.08.2002 року, про що зазначено у вказаних вище вантажно-митних деклараціях(а.с.9-10 зворотна сторона).
Позивач вважає, що відповідачем при митному оформленні сільськогосподарської техніки невірно було вказано код УКТ ЗЕД : замість кодів 8433520000 і 8433900000 відповідач повинен був вказати коди 8433515100 і 8716400090 .
Ця помилка, як вважає позивач, а саме заявлення у вантажно-митних деклараціях невірних кодів імпортних товарі призвело до недоплати відповідачем ввізного мита і податку на додану вартість у сумі 68 051,93 грн. в тому числі:
ввізне мито –56 709,95 грн.
податок на додану вартість –11 341,98 грн.( а.с.14), які позивач просить стягнути з відповідача, а також поновити строк позовної давності для звернення до суду з позовом щодо стягнення вказаної суми.
Позовні вимоги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного:
Припис статті 14 Закону України «Про систему оподаткування» визначає, що мито і податок на додану вартість відносяться до загальнодержавних податків і зборів.
Спеціальним законом з питань оподаткування, який установлює порядок погашення зобов’язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів є Закон України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків і зборів перед бюджетами та державними цільовими фондами».
Відповідно до пункту 2.1.1 статті 2 вказаного закону позивач є контролюючим органом, тобто державним органом, який у межах своєї компетенції, визначеної законом, здійснює контроль за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування податків і зборів(обов’язкових платежів) та погашенням податкових зобов’язань чи податкового боргу.
Компетенція контролюючих органів чітко визначена пунктом 2.2.1 статті 2 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків і зборів перед бюджетами та державними цільовими фондами»: здійснення перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати лише стосовно тих податків і зборів, яку віднесені до їх компетенції цим пунктом.
Отже, вказаним законом позивачу не надано право здійснювати заходи з погашення податкового боргу.
Відповідно припису п.2.3.1 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків і зборів перед бюджетами та державними цільовими фондами» органами стягнення є лише податкові органи, а також державні виконавці в межах компетенції.
Таким чином, позивач не має права на звернення до суду щодо стягнення не сплачених(донарахованих) податків і зборів.
Крім того, позивач, як контролюючий орган, порушив вимоги статей 4 та 5 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків і зборів перед бюджетами та державними цільовими фондами» щодо порядку визначення податкового зобов’язання та порядку узгодження податкового зобов’язання, а саме: не була проведена документальна перевірка відповідача і йому не направлялось рішення контролюючого органу щодо визначення(донарахування) ввізного мита та податку на додану вартість, тобто, заявлена до стягнення сума мита і податку є неузгодженою і в розумінні пункту 5.4.1 статті 5 не є податковим боргом.
Слід також зазначити, що позивачем пропущено строк давності для самостійного визначення суми податкового зобов’язання відповідача по ввізному миту і податку на додану вартість. Пункт 15.1. статті 15 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків і зборів перед бюджетами та державними цільовими фондами» передбачає, що податковий орган має право самостійно визначити суму податкових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Законом, не пізніше закінчення 1095 дня, наступного за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, а у разі, коли така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку податковий орган не визначає суму податкових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого податкового зобов'язання, а спір стосовно такої декларації не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.
Датою виникнення податкового зобов’язання відповідача щодо сплати ввізного мита і податку на додану вартість є дата оформлення ввізної митної декларації із зазначенням в ній суми податку на додану вартість і ввізного мита.
Як свідчать відмітки на вантажно-митних деклараціях (а.с.9-10) в графі 54 вантажно-митні декларації були оформлені 07.08.2002 року і 29.08.2002 року.
З врахуванням вимог Пункт 15.1. статті 15 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків і зборів перед бюджетами та державними цільовими фондами» строк давності для самостійного визначення позивачем податкового зобов’язання відповідача сплинув відповідно 07.08.2005 року і 29.08.2005 року.
Посилання позивача на норми статті 257 Цивільного кодексу України є безпідставним, оскільки відповідно частини 2 статті 1 цього кодексу його дія не поширюється на податкові правовідносини.
Підстави для поновлення строку позовної давності для звернення до суду за стягненням суми несплачених митних платежів і податку відсутні: пункти 15.1.1, 15.1.2, 15.1.3 статті 15 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків і зборів перед бюджетами та державними цільовими фондами» передбачають випадки застосування строків, випадки нарахування зобов’язання без дотримання строків, зупинення строку давності.
Пропущення зазначено строку, вказаного в п.15.1.1 закону, звільняє платника податків від такого податкового зобов’язання.
За таких в задоволенні позову необхідно відмовити.
Керуючись ст.ст. 94, 160, 162-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, - суд
П О С Т А Н О В И В :
В задоволенні адміністративного позову відмовити.
Постанова у відповідності зі ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано.
Сторони, які беруть участь у справі, мають право оскаржити в апеляційному порядку постанову повністю або частково у порядку і строки встановлені ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя | Л.I.Васильєва |