Справа № 22-ц-297\2007 рік                                   Головуючий у 1 інстанції Бельченко Л.А.

Категорія 33                                                                            Суддя-доповідач Кочегарова Л.М.

УХВАЛА

 ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

3 травня 2007 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Донецької області в складі:

головуючого  Ігнатоля Т.Г.

суддів               Козлова О.М., Кочегарової Л.М.

при секретарі Стрілецькій О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Маріуполі справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3, Сєдовської селищної ради про захист прав землекористувача за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_4 на рішення Новоазовського районного суду Донецької області від 22 лютого 2007 року,

встановила:

Рішенням Новоазовського районного суду Донецької області від 22 лютого 2007 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1. і ОСОБА_2. відмовлено.

В апеляційній скарзі представник позивачів ОСОБА_4. просить рішення скасувати і постановити нове рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1. і ОСОБА_2., посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_1., який доводи скарги підтримав, заперечення відповідачки та її представника ОСОБА_5., які просили відмовити у задоволенні скарги, думку представника Сєдовської селищної ради Галінко Н.В., дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно ст.120 Земельного Кодексу України (далі Кодекс в редакції 2003 року) при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або на її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди.

При переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі і споруди.

Відповідно до ст.125 Кодексу право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.

У відповідності зі ст. 126 даного Кодексу право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами.

У відповідності з вимогами ч.2 ст.152 зазначеного Кодексу власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов"язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Судом встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1., ОСОБА_6, ОСОБА_2. на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 17 листопада 2005 року є власниками по 1/3 частки жилого будинку АДРЕСА_1. Будинок розташовано на земельній ділянці площею 0,1715 га, що на підставі державного акту на землю від 13 грудня 1999 року належав ОСОБА_7., яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1. Відповідачка ОСОБА_3. на підставі державного акту на землю від 15 серпня 2002 року є власницею земельної ділянки, площею 0,1695 га, розташованої по АДРЕСА_2.

ОСОБА_6 від позову відмовився і провадження по справі за його позовом закрито.

Відмовляючи ОСОБА_1. і ОСОБА_2. у задоволенні позову, суд виходив з того, що позивачі не мають документів, які б встановлювали їх право власності або користування земельною ділянкою, а тому не мають права вимагати усунення порушень прав землекористувачів.

З висновками суду не можна не погодитися.

Як вбачається з пояснень ОСОБА_1., після смерті матері він та інші позивачі свідоцтво про право на спадщину на землю не отримували, до теперішнього часу не вирішили чи будуть взагалі його отримувати і між собою вони не визначилися щодо користування земельною ділянкою.

Колегія суддів вважає, що розглядаючи справу, суд першої інстанції повно, всебічно і об"єктивно встановив фактичні обставини, наданим доказам надав правильну оцінку і обгрунтовано дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки позивачі не мають правовстановлюючих документів, які б посвідчували їх право власності або право постійного користування земельною ділянкою з визначенням меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), як в цілому, так і кожного зі спадкоємців.

З тих же підстав обґрунтованим є і висновок суду про відмову ОСОБА_1. і ОСОБА_2. у позові до Сєдовської селищної ради про визнання рішення від 22 листопада 2006 року недійсним та зобов"язання встановити межі земельної ділянки, оскільки як вбачається із справи з такою заявою до ради позивачі не зверталися, а селищна рада діяла в межах своєї компетенції.

Рішення суду відповідає положенням ст.ст.120,125,126 Земельного Кодексу України та роз"ясненням, які містяться у п.п. "в" п.18 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 16 квітня 2004 року „Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ", відповідно до яких відсутність документів на право власності на земельну ділянку не дає підстав вимагати усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою.

Тому, вимоги позивачів про захист прав землекористувачів шляхом зобов'язання ОСОБА_3. демонтирувати забор між земельними ділянками та встановлення його у відповідності з державними актами на землю, визнання недійсним рішення Сєдовської селищної ради та зобов'язання поновлення межі між земельними ділянками є необгрунтованими.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновку суду.

Ніяких нових доказів, які б не були предметом розгляду судом першої інстанції, позивачі апеляційному суду не надали.

Оскільки рішення суду постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права воно є законним і обгрунтованим і підстав для його скасування немає.

Керуючись ст.ст.303,307,308 ЦІЖ України, колегія суддів,-

ухвалила:

апеляційну скаргу представника позивачів ОСОБА_1, ОСОБА_2 - ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Новоазовського районного суду Донецької області від 22 лютого 2007 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена протягом двох місяців з дня набрання законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.