Коростенський міськрайонний суд Житомирської області

                                                                       Справа № 279/2094/25

                                                                               Провадження № 2/279/1135/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 травня 2025 року                                                                 м. Коростень

       Коростенський міськрайонний суд Житомирської області у складі судді Івашкевич О.Г., з секретарем судового засідання Маковською Д.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін цивільну справу № 279/2094/25 за позовною заявою ОСОБА_1  до Приватного підприємства "Автомагістраль" про стягнення нарахованої, але невиплаченої заробітної плати,

                ВСТАНОВИВ:

       02.04.2025 року до Коростенського міськрайонного суду Житомирської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Приватного підприємства "Автомагістраль" про стягнення нарахованої, але невиплаченої заробітної плати.

       В обґрунтування позову зазначає, що у період з 19.12.2019 по 21,07.2022 року працював на посаді майстра виробничої дільниці №8 Приватного підприємства "Автомагістраль".

       Наказом №403 від 21.07.2022 року було звільнено з роботи, однак в день звільнення, як працівнику підприємства, йому не було виплачено всі належні суми передбачені на день звільнення. Зазначає, що у відповідача наявна заборгованість по невиплаченій заробітній платі за період з 24.09.2020 року по 24.03.2022 року на загальну суму 39990 гривень. 21 копійка. Зазначене не оспорюється, а відтак, не підлягає доказуванню та підтверджено довідкою наданою відповідачем.

       Статтею 43 Конституції України передбачено право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

       Відповідно до ч.1 ст.21 Кодексу законів про працю України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечити умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

       Згідно зі ст. 24 Кодексу законів про працю України трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу.

       Відповідно до ст. 94 Кодексу законів про працю України, яка кореспондується зі ст. 1 ЗУ "Про оплату праці" заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

       Згідно зі ст. 47 Кодексу законів про працю України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

       Відповідно до ст. 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про ненараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

       Розмір невиплачених при звільненні грошових коштів становить 34664 грн. 96 копійок, а тому на виконання вимог ст.ст. 47, 116 Кодексу законів про працю України, ці кошти підлягають стягненню з відповідача.

       Згідно зі ч.3 ст.141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

       Враховуючи викладене, просить стягнути з Приватного підприємства "Автомагістраль" нараховану, але невиплачену суму заробітної плати у сумі 34664,96 грн. Одночасно просить стягнути понесені витрати на правову допомогу у сумі 5000 гривень.

Ухвалою Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 03.04.2025 року відкрито провадження у цивільній справі. Справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та встановлено відповідачу строк для подачі відзиву на позов, подання письмових та електронних доказів щодо заперечення проти позову.

       Відповідач належним чином повідомлявся про розгляд справи, шляхом направлення копії ухвали про відкриття провадження у справі за місцем реєстрації та шляхом доставки електронного документу до електронного кабінету.

       Ухвалу про відкриття провадження у справі отримав, що підтверджується довідкою про доставку електронного документу, а також рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, у встановлений строк правом подачі відзиву на позов не скористався.

       23.04.2025 року від представника відповідача - адвоката Корзаченка В.М. до суду надійшла заява в якій повідомляє, що 10.04.2025 року відповідач погасив наявну перед позиваче заборгованість з виплати заробітної плати у сумі 34664,96 грн. з відрахуванням усіх податків та передбачених законодавством платежів, що підтверджено платіжною інструкцією № 2004 від 10.04.2025, визнавши таким чином позовні вимоги позивача, а відтак, відсутній предмет спору у даній справі за вимогою про стягнення заробітної плати.        

       Також звертає увагу, що відповідно до ч.1 ст.142 ЦПК України, у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору. Оскільки позивачем судові витрати не понесені, то розподіл судових витрат за розгляд вказаної вимоги не здійснюється.

       Просить суд приєднати до матеріалів справи письмові докази на підтвердження сплати боргу та постановити ухвалу про закриття провадження у справі.

       Будь які інші заяви, клопотання, що стосуються розгляду справи від сторін до суду не надходили.

       Зважаючи на те, що заперечення проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження до суду не надходили, справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

       Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

               Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов до наступного висновку.

       Судом встановлено, що між сторонами виник спір, який регулюється нормами трудового законодавства. Позивач у період з 19.12.2019 по 21,07.2022 року перебував у трудових відносинах з відповідачем, працював на посаді майстра виробничої дільниці №8 Приватного підприємства "Автомагістраль". Наказом №403 від 21.07.2022 року позивача було звільнено з роботи, за згодою сторін, згідно п.1 ст.36 КЗпП України, що підтверджується записами з трудової книжки НОМЕР_1 .

       З довідки ПП "Автомагістраль" № 312 від 17.03.2025 слідує, що підприємство мало перед позивачем - ОСОБА_1 , заборгованість за травень 2022 року в сумі 6562 гривень; за червень 2022 року - 5240 гривень; за липень 2022 року - 22766,64 гривень.На день звільнення позивача борг підприємства становив 34664,96 гривень.

       Статтею 47 КЗпП України передбачено, що роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника. 

       Відповідно до статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.  

       Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає відповідальність, установлена статтею 117 КЗпП України.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Працівник є слабшою, ніж роботодавець, стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця (наведена позиція викладена в пунктах 67, 69, 70, 72 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц).

               За змістом ст.43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

       Стаття 94 КЗпП України передбачає, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

       В постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі №810/451/17 та від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 висловлена правова позиція відповідно до якої під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

       Отже, всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать.

       Судом встановлено, що на день звільнення позивача та на момент звернення останнього до суду, відповідач-ПП "Автомагістраль" мало перед позивачем заборгованість з нарахованої, але невиплаченої заробітної плати, розмір якої становив 34664,96 гривень.

       Про відсутність заборгованості перед позивачем Приватне підприємство "Автомагістраль", після відкриття провадження у справі, надало довідку №417 від 15.04.2025 року.

               На підтвердження зазначеної у довідці інформації ПП "Автомагістраль" також надало платіжну інструкцію №2004 від 10.04.2025 року про перерахунок зарплати за травень-липень 2022 року у сумі 34664,96 грн. через АТ "Полтава-Банк", що вказує на відсутність заборгованості на день розгляду справи.

               Разом з тим, позивач не повідомив суду свою позицію щодо пред`явлених вимог.

       Враховуючи, що суду надано платіжні документи, які свідчать про погашення заборгованості перед позивачем та те, що вказані кошти були перераховані на рахунок позивача після звернення останнього до суду, а саме 10.04.2025 року, отже станом на день розгляду справи підстави для задоволення заявленої позивачем вимоги про стягнення нарахованої та невиплаченої на день звільнення заробітної плати, відсутні.

               Разом з тим, суд вважає за можливе стягнути з відповідача на користь позивача понесені судові витрати на правову допомогу, а клопотання відповідача про закриття провадження у справі залишити без задоволення, оскільки позивач від позову не відмовився, понесені судові витрати йому невідшкодовані, отже є наявний предмет спору.

       Одним із основних принципів цивільного судочинства є диспозитивність, зокрема стаття 13 ЦПК України зобов`язує суд розглядати справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених вимог (відповідно суд касаційної інстанції у межах доводів та вимог касаційної скарги, та перевіряти законність судових рішень лише в межах вимог заявлених у суді першої інстанції), а учаснику справи надає право розпоряджатися своїми правами, у тому числі вчиняти чи не вчиняти ті чи інші процесуальні дії, на власний розсуд.

       Частиною 3 ст. 142 ЦПК України передбачено, що у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача.

       Статтею 133 ЦПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи належать витрати на професійну правничу допомогу.

       Положеннями ч.1 ст.137 ЦПК України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадку надання правничої допомоги за рахунок держави.

       За правилами ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

               Отже, витрати на правничу допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

       Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт та ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.(ч.4 ст.137 ЦПК України).

               На підтвердження витрат на правничу допомогу позивачем до позовної заяви додано договір про надання правової (правничої) допомоги від 10.02.2025 року, додаток 1 до договору про надання правової (правничої) допомоги від 10.02.2025 року (з описом робіт), ордер на надання правничої допомоги, квитанція до прибуткового касового ордера №02/04 від 02.04.2025 року.

        З огляду на наведені правові норми, суд дійшов висновку про необхідність стягнення з відповідача на користь позивача витрати на правничу допомогу у розмірі 5000 грн., оскільки позивач від позовних вимог не відмовився, а сам розмір витрат є документально підтвердженим та доведеним.

       Крім того, позивач відповідно до п.1 ч.1 ст.5 Закону України "Про судовий збір", звільнений від сплати судового збору.

       Частиною 6 ст.141 ЦПК України передбачено, що якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

       При цьому, відповідно до ч.1 ст.142 ЦПК України, у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

       Тобто, у разі визнання відповідачем позову, позивачу, який не звільнений від сплати судового збору, з державного бюджету повертається 50 відсотків судового збору, який був ним сплачений при поданні позову, а із відповідача стягуються (відшкодовуються) на користь позивача інші 50 відсотків судового збору.

       Проаналізувавши вищезазначені норми законодавства, зважаючи, що позивач звільнений від сплати судового збору, тому, відповідно до ч.6 ст. 141 ЦПК України, із відповідача слід стягнути судовий збір у доход держави.

       При цьому, оскільки відповідач визнав позов до початку розгляду по суті, то з нього слід стягнути судовий збір у доход держави у розмірі 50 відсотків від суми судового збору, який підлягав би з нього стягненню у випадку невизнання ним позову, відповідно до ставки судового збору, передбаченої ЗУ "Про судовий збір", що буде відповідати інтересам держави та не буде порушувати права сторін.

       Відповідно до п.п.1 п.1 ч.2 ст.4 Закону України "Про судовий збір", ставка судового збору за подання до суду позовної заяви майнового характеру фізичною особою становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

       Законом України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" встановлено розмір прожиткового мінімуму на одну працездатну особу в розрахунку на місяць - 3028 гривень. 0.4 розміру прожиткового мінімуму становить 1211,20грн.

       Таким чином, з відповідача слід стягнути у доход держави судовий збір у сумі 605,60 грн (50% від 1211,20 грн.)

       Керуючись ст.ст. 4, 19, 76 - 89, 133, 137, 142, 247, 258, 259, 263-265, 268, 273,279, 354,355 ЦПК України, ст. 116 , 232, 233 КЗпП України та Законом України "Про судовий збір",

УХВАЛИВ:

       В задоволенні позову ОСОБА_1 до Приватного підприємства "Автомагістраль" про стягнення нарахованої, але невиплаченої заробітної плати відмовити.

       Стягнути з Приватного підприємства "Автомагістраль" на користь ОСОБА_1 понесені витрати на правову допомогу у розмірі 5000 (п`ять тисяч) гривень 00 копійок.

       Стягнути з Приватного підприємства "Автомагістраль" на користь держави судовий збір у розмірі 605 (шістсот п`ять) гривень 60 копійок.

Рішення суду може бути оскаржене до Житомирського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його винесення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Сторони та учасники:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ;

Відповідач: Приватне підприємство "Автомагістраль", юридична адреса: Київська обл., Бучанський р-н., с. Синяк, вул. Київська, 68, код ЄДРПОУ: 31481658.

Суддя:                                                                                     Оксана ІВАШКЕВИЧ