Справа № 2-103/11

РІШЕННЯ

іменем України

"09" листопада 2011 р.                                                                                      смт. Петриківка

    Петриківський районний суд Дніпропетровської області у складі: судді Крот С.І., при секретарі Столяренко Н.П.,

    розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання правочину (заповіту) недійсним, третя особа –Третя дніпродзержинська державна нотаріальна контора,

                                                  В С Т А Н О В И В :

           У серпні 2010 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про визнання правочину (заповіту) недійсним. В обґрунтування позову вона вказувала на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її рідна сестра, ОСОБА_4. 26 травня 1975 року ОСОБА_4 на випадок смерті склала заповіт, посвідчений секретарем виконкому Єлизаветівської сільради Петриківського району Дніпропетровської області, за яким належне їй майно, в тому числі домоволодіння, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 заповідала їй. В зв*язку зі слабким здоров*ям сестри, яка потребувала стороннього догляду, з 1996 року вона постійно проживала з нею, вела господарство, готувала їжу, обслуговувала земельну ділянку. Тимчасово вона відлучалася за місцем реєстрації в м. Дніпродзержинськ, оскільки там також було домогосподарство. Після смерті сестри їй стало відомо, що менш ніж за два тижні до смерті відповідачка кудись возила сестру, та навіть не могла рухатися та її посадили до автомобіля зі сторонньою допомогою, а 27 лютого 2010 року нотаріусом Петриківської державної нотаріальної контори був посвідчений заповіт від імені ОСОБА_4 –на ім*я ОСОБА_2 –своєї сусідки, хоч згідно з записом в медичній картці сестрі викликали швидку допомогу в зв*язку зі значним погіршенням здоров*я.     

          Вважає, що волевиявлення сестри при складанні заповіту не було вільним і не відповідало її волі. Просить визнати заповіт недійсним на підставі ст. 1257 ЦК України, оскільки ОСОБА_4 була хвора і в останні роки свого життя внаслідок розладу психіки, а також багатьох хворобливих станів, не усвідомлювала значення своїх дій, а іноді не могла керувати ними, що загострилося незадовго до смерті. Відповідачка скористалася фізичним та психічним станом її сестри і оформила на свою користь заповіт в період, коли вона на короткий час відлучалася до свого місця проживання в м. Дніпродзержинську, а коли повернулася, сестра нічого не казала їй про складання заповіту.

          Також ОСОБА_1 просила стягнути з відповідачки судові витрати.

          ОСОБА_1 померла ІНФОРМАЦІЯ_2, ухвалою Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 29 червня 2011 року залучений до участі у справі правонаступник  ОСОБА_1 –її син ОСОБА_1, який є спадкоємцем померлої матері.

           У судовому засіданні позивач позов підтримав, та доповнив, що мати, ОСОБА_1, свою долю після продажу батьківської хати передала в 1974 році ОСОБА_4 на те, щоб остання могла сплатити чоловікові вартість ? частини будинку, де вона проживала до смерті, оскільки на той час та розлучалася з ним, після чого ОСОБА_4 склала заповіт на її користь, а з 1996 року мати постійно проживала з ОСОБА_4, вела господарство, готувала їжу, обслуговувала земельну ділянку, витрачала свої кошти на проведення газу до будинку. В кінці весни 2009 року у матері трапився інсульт і в жовтні 2009 року вона переїхала в            м. Дніпродзержинськ, щоб пройти лікування після перенесеного інсульту, але всі її речі залишились в будинку ОСОБА_4 Перед тим, як поїхати, ОСОБА_1 домовилася  з соціальним робітником Петриківського територіального центру про догляд за ОСОБА_4 і йому відомо, що та двічі на тиждень приходила до неї, приносила ліки, харчі, готувала їжу, качала воду. Оскільки зима була важка, стан здоров*я матері був поганий, він сам є інвалідом 3 групи, вони часто не могли відвідувати ОСОБА_4, останній раз провідували її 20 січня 2010 року, але соціальний робітник за їх домовленістю з нею до самої смерті здійснювала за ОСОБА_4 догляд та піклування. З її слів їм відомо, що відповідачку вона в будинку у ОСОБА_4 ніколи не бачила, бажання змінити заповіт ОСОБА_4 не висловлювала. Останнім часом вона не піднімалась з ліжка, не виходила з хати, заговорювалась, забувала, що робила, хто до неї приходив. Йому також відомо, що 24 лютого 2010 року ОСОБА_4 викликали швидку допомогу в зв*язку з  погіршенням стану здоров*я, а 27 лютого 2010 року в такому стані її повезли до нотаріуса робити заповіт в період, коли остання не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними.  Крім того, йому відомо, що відповідачка робила їй перед смерть уколи ліків кетанов, які є наркотичним засобом, хоч згідно запису в амбулаторній картці їй ці ліки не призначалися. Вважає, що відповідачка, використовуючи безпомічний стан ОСОБА_4, своїми діями по нав*язуванню догляду за неї в останні дні її життя змусила ОСОБА_4 скласти заповіт на її ім*я.

         Відповідачка та її представник позов не визнали, пояснивши, що волевиявлення ОСОБА_6 при складанні заповіту було вільним, вона сама його підписала, це її право вибору. Вона ніколи не страждала психічними розладами, на обліку у психіатра не знаходилась, померла від хвороби, звичайної для осіб її віку.

        Представник третьої особи –Третьої дніпродзержинської державної нотаріальної контори -  в судове засідання не з*явився, надав заяву з проханням розглядати справи за відсутності їх представника.

        Заслухавши показання сторін, допитавши свідків, вивчивши матеріали справи, суд вважає, що позов ОСОБА_1 про  визнання заповіту недійсним підлягає задоволенню з наступних підстав.

        Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

         Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4. Позивач у справі є сином ОСОБА_1, яка є сестрою ОСОБА_4 (а.с. 7-9) і на підставі ст. 1262 ЦК України єдиною спадкоємицею за законом і на ім*я якої померлою ОСОБА_4 26 травня 1975 року був складений заповіт.

        27 лютого 2010 року померлою ОСОБА_4 було складено заповіт на ім*я ОСОБА_2 (а.с. 69), посвідчений державним нотаріусом Третьої дніпродзержинської нотаріальної контори.

        Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

        Відповідно до ч. 2 ст. 1257 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

         Як зазначається у ч. 2 п. 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»від 06.11.2009 року для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до статті 145 ЦПК зобов*язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до статті 212 ЦПК.

         Ухвалами Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 16 грудня 2010 року та від 22 липня 2011 року по справі призначалась судово-психіатрична експертиза, але в обох випадках матеріали цивільної справи повертались з невиконаною ухвалою про проведення експертизи у відношенні ОСОБА_4 не з вини суду, а в зв*язку з необхідністю допитів медичних працівників (лікаря, медсестер), поштаря. Заслухати пояснення лікаря померлої та поштаря в судовому засіданні не виявилося можливим, оскільки лікар на даний час не працює та, крім того, зі слів позивача, відмовився від явки в судове засідання для дачі пояснень, а поштар також не працює і її місце проживання не виявилося можливим встановити, медсестри померлу взагалі не обслуговували. Відповідачка не наполягала на їх допиті в судовому засіданні.

        Таким чином, суд ухвалює рішення на підставі наявних у справі доказів відповідно до статті 212 ЦПК України.

        Відповідно до індивідуальної карти амбулаторного хворого (а.с. 129-210) померлу ОСОБА_4 24 лютого 2010 року відвідав лікар, яким був встановлений діагноз: загострення хронічного гастродуоденіта, виразкова хвороба, ІТС, кардіосклероз атеросклеротичний, гіпертонічна хвороба 11 ст., а також що погіршення самопочуття у неї, болі, нудота, періодична рвота, загальна слабкість спостерігається протягом останнього місяця.

        Як пояснив свідок ОСОБА_7, водій швидкої допомоги, який привозив до померлої 24 лютого 2010 року лікаря, вона не впізнала ні його, як сусіда, ні лікаря, хоч та є дільничним терапевтом, і хвора добре знала її. Стан ОСОБА_4 був дуже важким, вона лежала, а лікар, оглянувши її, сказав, це вже старість.

        Відповідно до показань свідка ОСОБА_8, сусідки померлої, яка провідувала її до останніх днів життя, ОСОБА_4 останнім часом не могла володіти своїм тілом, не могла себе обслуговувати, її всю теліпало, при цьому була не в своєму розумі, заговорювалась, вела дивні розмови. За тиждень до смерті казала, що заповідає своє майно сестрі, ОСОБА_1, а за 2 дні до смерті, що ОСОБА_2 Вважає, що відповідачка примусила померлу скласти такий заповіт, скориставшись її психічним станом, сама б ОСОБА_4 цього б не зробила. Вона бачила, як в день складання заповіту її тягнули в машину подружжя ОСОБА_9 на руках, яким допомагала ОСОБА_2, вона та інші сусіди вирішили, що ОСОБА_4 відвозять до лікарні, оскільки за 2 дні до цього їй викликали швидку.

         Згідно з показаннями свідка ОСОБА_10, яка проживала останні 5 років навпроти будинку померлої, ОСОБА_1 постійно проживала разом з сестрою ОСОБА_4 та повністю вела господарство, бо остання не могла себе обслуговувати, а коли в кінці літа 2009 року у ОСОБА_1 трапився інсульт, і вона вимушена була переїхати на час лікування до м. Дніпродзержинська, всі сусіди старалися допомогти ОСОБА_4 Коли після видужання ОСОБА_1 приїзджала до померлої, остання могла не пустити її до будинку, через що ОСОБА_1 взимку була вимушена ночувати на літній кухні. У ОСОБА_4 останні 2 тижні було дуже погане самопочуття, її постійно рвало, вона навіть не могла їсти, її вражає, чому в такому стані їй не визивали швидку, не відвозили до лікарні. При цьому ОСОБА_4 була не спроможна розуміти значення своїх дій. Вважає, що відповідачка всіляко сварила ОСОБА_4 з сестрою, хоч сама не здійснювала догляд за померлою.

         Як пояснила свідок ОСОБА_11, сусідка померлої,  ОСОБА_2 вона бачила у дворі ОСОБА_4 тільки 24 лютого 2010 року, коли вона вбирала у дворі сніг, щоб заїхала швидка допомога, 27 лютого 2010 року вона бачила, як ОСОБА_9 тягла ОСОБА_4 до машини, після чого разом з ОСОБА_12 її посадили до машини та кудись повезли, коли вона спитала, куди везете, сказали, що до лікарні. ОСОБА_2 в будинку у ОСОБА_4 ніколи не ночувала.

         Відповідно до запису в індивідуальної картці амбулаторного хворого (а.с. 210) померлої ОСОБА_4 від 24 лютого 2010 року, лікаря до неї більше не викликали.

         Таким чином, із вищевикладеного випливає, що хвора ОСОБА_4 у період з 24 лютого 2010 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 була у важкому стані, її воля і свідомість, а також  спроможність розуміти значення своїх дій і керувати ними була в значній мірі знижена.

         Відповідачка у справі ОСОБА_2 була сусідкою померлої ОСОБА_4 Пояснень по справі стосовно того, у який період вона здійснювала догляд за померлою ОСОБА_4, у зв*язку з чим ОСОБА_4 зробила на неї  заповіт, вона суду не надала. Всі пояснення за неї надавав її представник, які зводились до того, що волевиявлення ОСОБА_6 при складанні заповіту було вільним, вона сама його підписала, це її право вибору, вона ніколи не страждала психічними розладами, на обліку у психіатра не знаходилась, померла від хвороби, звичайної для осіб її віку.

         З урахуванням наявних у справі доказів суд вважає встановленим здійснення нею догляду за померлою тільки за період з кінця лютого до її смерті. Вказаний висновок суду підтверджується:

- показаннями свідка ОСОБА_13, яка продавала померлій молоко та зазначила, що коли 08 березня 2010 року принесла останній молоко, що до неї до будинку прийшла ОСОБА_2;

- показаннями свідка ОСОБА_11, яка бачила, що 24 лютого 2010 року ОСОБА_2 чистила від снігу подвір*я померлої, а потім носила їй їжу, при цьому ніколи не залишалася у ОСОБА_4 на ніч;

- показаннями свідка ОСОБА_8, відповідно до яких за тиждень до смерті ОСОБА_4 відповідачка придбала для неї ліки;

- показаннями свідка ОСОБА_10, згідно з якими ОСОБА_2 казала їй, що останні два тижні перед смертю у ОСОБА_4 був тяжкий стан здоров*я, вона рвала, не могла їсти.

         Разом з тим, показання позивача в тій частині, що з 1996 року ОСОБА_1  постійно проживала з ОСОБА_4, здійснювала за нею догляд, вела господарство, готувала їжу, обслуговувала земельну ділянку, витрачала свої кошти на проведення газу до будинку, в жовтні 2009 року вона переїхала в м. Дніпродзержинськ, щоб пройти лікування після перенесеного інсульту, домовившись про догляд соціальним робітником Петриківського територіального центру за ОСОБА_4, підтверджують допитані у справі свідки.

         Про наявність намірів  і бажання з боку померлої передати все належне їй майно тільки своїй сестрі –ОСОБА_1, свідчить заповіт, складений заповідачем ОСОБА_4 26 травня 1975 року (а.с. 10), який останньою не змінювався до періоду за два тижні до смерті. Припинення ж відносин ОСОБА_1 та її родичів з померлою з кінця січня 2010 року суд вважає викликане поважними причинами: хворобою ОСОБА_1 та станом здоров*я позивача, посиленою увагою до ОСОБА_4 з  боку ОСОБА_2, неповідомленням з її сторони родичам ОСОБА_4 про стан здоров*я ОСОБА_4

         Таким чином, суд вважає встановленим для померлої ОСОБА_4 на період складання нею заповіту наявність у неї хронічних захворювань, що викликали у неї болі, періодичну рвоту, загальну слабкість, воля і свідомість хворої ОСОБА_4 були спрямовані на зменшення своїх страждань, у зв*язку з чим у значній мірі була знижена її спроможність розуміти значення своїх дій і керувати ними.

         ОСОБА_2, враховуючи її безпомічний стан,  скористалася ситуацією, яка склалася, понудила померлу за здійснення догляду за нею в останні дні її життя скласти на неї заповіт, що не може бути розцінено судом, як добровільність її волевиявлення.

         Якщо померла в силу свого психічного стану на період складання заповіту не могла в достатньому ступені правильно оцінювати і розуміти значення і характер своїх дій, передача права на майно не може бути прийнята судом як добровільна.

         Даний висновок суду підтверджують також установлені в судовому засіданні факти:

          -саме 27 лютого 2010 року був складений заповіт на ім*я ОСОБА_2 при тому, що згідно показань свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_10, ОСОБА_11 стан ОСОБА_4 був важкий;

         -згідно показань свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_11 для складання заповіту ОСОБА_4 тягнули в машину подружжя ОСОБА_9 на руках, яким допомагала в цьому відповідачка, бо вона сама не трималась на ногах.

         За таких обставин суд приходить до висновку, що в судовому засіданні встановлені підстави недійсності заповіту, а тому є підстави для задоволення позову.

           Відповідно до вимог ч. 4  ст. 1254 ЦК України, якщо новий заповіт, складений заповідачем, був визнаний недійсним, чинність попереднього заповіту не відновлюється, крім випадків, встановлених статтями 225 і 231 цього Кодексу.

           Крім того, згідно ст. 88 ЦПК України з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню понесені ним витрати: судовий збір в сумі 8 грн. 50 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення в сумі 37 грн.

            Керуючись ст.ст. 10, 11, 88, 209, 212, 214-215, 218 ЦПК України, ст.ст. 216, 225, 1254, 1257 ЦК України, суд,

                                                      ВИРІШИВ:

            Позов  ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання правочину (заповіту) недійсним, третя особа –Третя дніпродзержинська державна нотаріальна контора, задовольнити.

            Визнати заповіт, посвідчений державним нотаріусом Третьої дніпродзержинської державної нотаріальної контори 27 лютого 2010 року, зареєстрований в реєстрі № 2-604 від імені ОСОБА_4 на ім*я ОСОБА_2, недійсним.

            Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені витрати по справі: судовий збір в сумі 8 грн. 50 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 37 грн.

           Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Дніпропетровської області через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя:С. І. Крот