Справа № 22ц-487\2008 р.                     Головуючий у 1-й інстанції: Білий В.М.

                                                                                        Доповідач: Лазоренко М.І.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И  

8 травня 2008 року                                             місто Чернігів

А п е л я ц і й н и й    с у д    Чернігівської    області

у складі:

головуючого - судді Литвиненко І.В.,

суддів - Лазоренка М.І., Бобрової І.О.

                              при секретарях -   Рябчук С.В., Штупун О.М.

         за участю - представника  позивача  ОСОБА_2., представника  відповідача  Долговець  Н.О.

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові  цивільну справу за апеляційною скаргою  державного підприємства  по забезпеченню  життєдіяльності  зони відчуження і зони безумовного (обов'язкового) відселення „Чорнобильсервіс”  (далі ДП „Чорнобильсервіс”  на рішення Деснянського   районного суду  м. Чернігова  від 10 січня 2008 року у справі за позовом ОСОБА_1  до ДП „Чорнобильсервіс”  про стягнення  невиплаченої заробітної плати, -

в с т а н о в и в:

         В  серпні  2007 року ОСОБА_1   звернувся  до суду з позовом  до відповідача  про стягнення доплати до заробітної плати  та  премії в  сумі   335 867,05 грн., мотивуючи   свої вимоги тим, що  він працює в зоні  відчуження  і відповідно до ст. 39 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської  катастрофи” та постанови Кабінету Міністрів  України № 137 від 29.01.2003 року „Про доплати  і компенсації особам, які працюють  у зоні  відчуження  і зоні безумовного (обов'язкового) відселення після повного  відселення  жителів”  має право на щомісячну доплату  у розмірі  27  мінімальних  заробітних  плат, проте  в 2003-2005 роках відповідач  в порушення  наведеного  законодавства, пославшись  на  постанову  Кабінету  Міністрів  України  № 836  від 26.07.1996 року „Про компенсаційні  виплати  особам, які постраждали  внаслідок Чорнобильської катастрофи” та  на  розпорядження  Державного  департаменту  адміністрації  зони  відчуження  і  зони безумовного  відселення неправильно визначив  розмір щомісячної  доплати та провів її виплату  у розмірі  118,80 грн. та 50% премії від цієї  суми.   Він вважає, що  за  період   з 01.01.2003 року по  1 січня 2006 року,  з вини  відповідача,   разом  з  50%  премії  від  суми  доплати,  йому  не  виплачена доплата  за роботу  в зоні  відчуження у  сумі   335 867,05 грн.. Посилаючись на зазначене, просив задовольнити позовні вимоги.

          Рішенням Деснянського  районного суду  від 10 січня 2008 року   позов задоволено. Стягнуто  з ДП„Чорнобильсервіс”  на користь ОСОБА_1 335305,81 грн.  невиплаченої суми  доплат  до заробітної плати  та премії,  судовий  збір  у  розмірі  1700 грн. та  30 грн. витрат на інформаційно-технічне  забезпечення  розгляду  цивільної справи.

         В апеляційній скарзі ДП „Чорнобильсервіс” просить рішення суду першої інстанції скасувати та увалити нове рішення, яким  у задоволенні позову відмовити. Апелянт вказує на те, що  позивач щомісячно  отримував,  пропорційно відпрацьованому  часу, доплату в розмірі 118,8 грн. (13,2 грн. х 9 = 118,8) плюс 50%  від цієї суми відповідно до постанови  Кабінету  Міністрів України  № 137 від 29.01.2003 р. „Про  доплати  і компенсації  особам, які працюють  у зоні  відчуження і зоні  безумовного (обов'язкового)  відселення після  повного  відселення  жителів” та постанови  Кабінету  Міністрів України № 836 від 26.07.1996 р.  „Про компенсаційні  виплати  особам, які постраждали  внаслідок Чорнобильської катастрофи”, яка є чинною і якою встановлені доплати у наведеному розмірі.  Крім того, апелянт зазначає, що судом не враховано, що  ДП „Чорнобильсервіс”   не встановлює розмір  розрахункових  величин для  обрахування  соціальних виплат та доплат, так як це є виключним повноваженням Кабінету Міністрів України та Адміністрації зони відчуження.

         Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, апеляційний суд  вважає, що апеляційна скарга  підлягає задоволенню.

         Задовольняючи позовні  вимоги  суд  першої  інстанції   виходив  з того, що позивач  в  період з 01.01.2003 року  по 01.01. 2006 року  працював  у зоні  відчуження на  підприємстві   відповідача. Відповідно  до  ст.39 Закону  України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» для  осіб, які  працюють у зоні безумовного (обов'язкового) відселення передбачена  доплата  у  розмірі трьох мінімальних  заробітних  плат,  а  відповідно до  постанови  Кабінету Міністрів  України №137 від 29.01.2003 року „Про доплати  і компенсації особам, які працюють  у зоні  відчуження  і зоні безумовного (обов'язкового) відселення після повного  відселення  жителів”  для  осіб, що  працюють у зоні відчуження встановлена доплата у дев'яти  кратному  розмірі  від доплат встановлених для  осіб, що  працюють у зоні безумовного (обов'язкового)  відселення. Посилаючись   на  наведені  норми  законодавства,  виходячи з розміру  мінімальної  заробітної  плати  за  відповідний  період, суд  прийшов  до  висновку  про  наявність  заборгованості  відповідача  перед  позивачем   за  період з 01.01 2003 року  по 01.01.2006 року  в сумі  335305,81 грн., яка  підлягає  стягненню  на  користь  позивача.

         Проте з  наведеним  висновком   суду  1 інстанції, апеляційний суд погодитись  не може,  оскільки  суд 1 інстанції дійшов  їх  без  повного  та  всебічного з'ясування  дійсних  обставин  справи, прав та  обов'язків сторін  у  цих  правовідносинах, належної  оцінки  доказів, з порушенням  норм  матеріального  та  процесуального права. 

         Відповідно  до  ст..  213 ЦПК України  рішення суду  повинне  бути  законним  та  обґрунтованим.  Законним  є  рішення, яким суд  виконавши  всі  вимоги  цивільного судочинства,   вирішив  справу   згідно  із  законом.

         Обґрунтованим є   рішенням, ухвалене  на  основі  повно і  всебічно  з'ясованих  обставинах  справи, на   які  сторони  посилаються  як  на  підставу  своїх  вимог  і заперечень, підтверджених тими  доказами, які були дослідженими в судовому  засіданні.

         По справі     встановлено, що  ОСОБА_1  з   1990 року  по час розгляду  справи      працював  в зоні  відчуження на посаді  водія в ДП „Чернобильсервіс”. В період  з 01.01. 2003 по 01.01. 2006 року    на  зазначеному  підприємстві  йому, щомісячно,  виплачувалась  доплата  за роботу  в зоні  відчуження  в розмірі  118,80 грн.  та  50 %  премії від  наведеної  суми /а.с.4,5/.

         Відповідно  до  ч.3 ст. 39 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської  катастрофи” громадянам, які  працюють в зоні  відчуження, а  також  в  зоні  безумовного ( обов'язкового)  відселення  після  повного  відселення  жителів, за рішенням Адміністрації зони відчуження, встановлюється доплата згідно  з  положенням, затвердженим Кабінетом  Міністрів  України.

         Таким  чином, з наведеної норми  Закону  вбачається, що   позивачу  встановлювалась   доплата  за роботу  в зоні  відчуженням  не відповідачем, а  за рішенням Адміністрації зони відчуження  згідно  з  положенням, затвердженим Кабінетом  Міністрів  України.

         Крім того, відповідно до ст. 62  вищезазначеного Закону роз'яснення  порядку  застосування  цього  Закону  проводиться  в  порядку,  визначеному Кабінетом Міністрів України, рішення якого є обов'язковими для виконання  міністерствами  та  іншими   центральними органами  виконавчої  влади  України, місцевими  органами  державної  виконавчої  влади,  всіма  суб'єктами   господарювання  незалежно  від  їх  відомчої  підпорядкованості. Та  форм  власності.

         Фінансування  витрат, пов'язаних  з  реалізацією  зазначеного  Закону , як  гарантія  соціального  захисту  громадян,  здійснюється  за рахунок  державного  бюджету (ст. 68 Закону від 28.02.1991 року № 796-Х11)

         Порядок  застосування наведеного Закону, зокрема порядок визначення  розміру  доплат громадянам, які  працюють в зоні  відчуження, а  також  в  зоні  безумовного ( обов'язкового)  відселення  визначено постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року №836  "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".   Відповідно до п.2 якої, громадянам, які працюють у зоні безумовного (обов'язкового) відселення встановлюється доплата  в розмірі 1320 тис. крб., а згідно Указу Президента України "Про грошову реформу в Україні" від 25 серпня 1996 року зазначена  сума  становить  - 13 грн.20 коп.  та   постановою  Кабінету Міністрів  України № 137 від 29.01.2003 року „Про доплати  і компенсації особам, які працюють  у зоні  відчуження  і зоні безумовного (обов'язкового) відселення після повного  відселення  жителів”  для  осіб, що  працюють у зоні відчуження встановлена доплата у дев'яти  кратному  розмірі  від доплат встановлених для  осіб, що  працюють у зоні безумовного (обов'язкового)  відселення.

         Враховуючи  наведене,  апеляційний  суд дійшов  висновку, що  відповідач    правомірно  нараховував та  виплачував доплату  позивачу  за роботу  в зоні  відчуження  виходячи з розміру   доплат визначених  постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року №836 та Адміністрації зони  відчуження, оскільки встановлення розміру доплат є компетенцією Кабінету Міністрів України та  Адміністрації зони  відчуження, а не відповідача. 

         Посилання  позивача  щодо необхідності застосування доплати  виходячи з  розміру передбаченому ст..39 Закону "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" є безпідставними, оскільки механізм реалізації положень даної статті передбачений через прийняття відповідного рішення Адміністрацією зони відчуження.

         Відносно позивача Адміністрацією зони відчуження таке рішення приймалося, але законність цього рішення позивачем не оскаржувалась, інших   вимог позивач  не заявляє. 

         Зважаючи на викладене апеляційний  суд вважає,  що  відповідачем права позивача порушені не були,   підстави  для  задоволення  позовних  вимог ОСОБА_1до ДП „Чернобильсервіс”   про  стягнення  з  335 867,05 грн.  відсутні, а тому апеляційну скаргу  ДП „Чернобильсервіс”  слід задовольнити, а   рішення суду 1 інстанції  скасувати  з постановлянням  рішення  про   відмову   позивачу  у  задоволенні  його  позовних  вимог.

         Керуючись ч.3 ст.39, ст.62 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи",  п.2 постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року №836 "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи",  ст.ст.  209, 218,  303, 307, ч.1 п.4 ст.  309,  313-315, 317, 319  ЦПК України, апеляційний суд, -

в и р і ш и в:

Апеляційну скаргу  ДП „Чорнобильсервіс”  -   задовольнити.

Рішення Деснянського районного суду  м. Чернігова   від 10 січня  2008 року  - скасувати.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1  - відмовити.

         Рішення  набуває законної сили негайно після  його проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяця.

         Головуючий:                                                      Судді: