РІШЕННЯ                                                            справа №2-2429/11р.

                                                                     ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 жовтня 2011 року  Бабушкінський районний суд м.Дніпропетровська у складі:

головуючого судді  -  Решетніка М.О.

при секретарі           -  Медведєвій А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м.Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 «Про  стягнення сум», -

                                                                        ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 у червні 2010р. звернувся до суду із даним позовом, свої вимоги обґрунтовує тим, що 08.02.2008р. між ним та відповідачкою був укладений письмовий договір позики, за яким він передав, а відповідачка прийняла грошові кошти в сумі 10000грн. строком на один місяць зі сплатою 2% щомісячно. Однак борг відповідачка не повернула йому до даного часу.

Також 25 березня 2008р. між ним і відповідачкою було укладено в письмовій формі договір купівлі-продажу корпоративних прав, відповідно до якого він придбав долю у статутному капіталі приватного підприємства «Дніпротехзв?язок»у розмірі 100%, за що сплатив 37625грн. Однак фактично відповідачем до даного часу не передано йому зазначені корпоративні права, зокрема вона не підписала та не надала необхідні документи щодо зміни власника підприємства державному реєстратору, що передбачено ст.29 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», і таким чином безпідставно користується його грошовими коштами.

Просив стягнути з відповідачки на його користь борг за договором позики з урахуванням індексу інфляції станом на 01 червня 2010р. в сумі 14800грн., штраф за прострочення повернення позики в сумі 5200грн., 3% річних в сумі 669грн.04коп., на повернення суми, сплаченої за договором купівлі-продажу –37625грн., 3% річних із вказаної суми у розмірі 2276грн.05коп. та збитки від інфляції цієї суми –51170грн.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримала, просила його задовольнити посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві. Представник відповідача позов не визнала та пояснила, що її довірителька була власником ПП «Дніпротехзв?язок», діяльністю якого зацікавився позивач та запропонував його придбати, на отримав згоду. Для нормальної діяльності підприємства необхідно було сплатити 14000грн. оператору ТОВ «Оптіма Телеком», з яких у підприємства було лише 4000грн., а іншу суму погодився надати позивач. Після отримання вказаної суми та внесення її за призначенням за вимогою позивача ОСОБА_2 написала розписку про отримання вказаної суми коштів у позику, після чого сторони уклали договір купівлі-продажу корпоративних прав, на виконання чого отримав всю необхідну документацію та обладнання, вчиняв всі дії, які свідчили, що він є власником підприємства. Таким чином договір купівлі-продажу був виконаний обома сторонами і з того часу позивач перебрав на себе усі права та обов’язки засновника підприємства, а тому саме він мав вчиняти необхідні дії щодо перереєстрації підприємства. Просила в задоволенні позову відмовити.

Заслухавши пояснення сторін, їх представників та свідків, дослідивши матеріали справи суд вважає, що позовні вимоги необхідно задовольнити частково з наступних підстав.

Як встановлено в судовому засіданні 08.02.2008р. між позивачем та відповідачкою був укладений договір позики, за яким ОСОБА_1 передав, а ОСОБА_2 прийняла грошові кошти в сумі 10000грн. строком на один місяць зі сплатою 2% щомісячно, про що останньою було написано відповідну розписку (а.с.9).

Відповідно до ч.1 ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Однак взятих на себе зобов’язань відповідачка не виконала, позику не повернула.

Заперечуючи проти вимоги про повернення позики відповідачка посилається на те, що отримані кошти були витрачені нею на розвиток та нормальну діяльність підприємства, яке мав намір, а в подальшому і придбав позивач. Однак мета, задля якої були отримані кошти, як і те, яким чином позичальник розпорядився отриманою позикою, не можуть бути підставою для звільнення від виконання взятих на себе зобов’язань. Згідно зі ст.ст.526,530 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу та в строк, зазначений у договорі.

Відповідно до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). А згідно ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема:

1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору;

2) зміна умов зобов'язання;

3) сплата неустойки;

4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Однією з умов договору позики, зазначеною в розписці, сторони визначили, що за користування грошовими коштами позичальник сплачує 2% щомісячно, а тому станом на 01 червня 2010р. відповідач має сплатити позивачеві, крім боргу в сумі 10000грн., також і проценти за 26 місяців в сумі 5200грн.

Відповідно до ч.1 ст.1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст.625 цього Кодексу.

Частиною 2 ст.625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Звідси індекс інфляції за період з 09 березня 2008р. по 01 червня 2010р. (1,48) становитиме 4800грн.

Вимога ж позивача про стягнення також і 3% річних задоволенню не підлягає, оскільки такі стягуються у випадку, як зазначалось вище, якщо інший розмір процентів не встановлений договором, а договором передбачено до сплати 2% щомісячно, що і вирішено судом.

Також судом встановлено, що 25 березня 2008р. між сторонами було укладено в письмовій формі договір купівлі-продажу корпоративних прав, відповідно до якого ОСОБА_1 придбав у ОСОБА_2 долю у статутному капіталі приватного підприємства «Дніпротехзв?язок»у розмірі 100% (а.с.10), за що сплатив 37625грн., обставини чого сторонами не заперечується, отримання продавцем вказаної суми підтверджується також відповідною розпискою (а.с.11).

Відповідно до розділу 25 Статуту підприємства (а.с.52-56) державна реєстрація підприємства здійснюється виконкомом Красногвардійської райради м.Дніпропетровська, підприємство набуває прав юридичної особи з дати його державної реєстрації.

Як встановлено судом на час укладення вищезазначеного договору купівлі-продажу корпоративних прав, як і на час розгляду справи в суді, що сторонами не заперечувалось, підприємство була зареєстровано виконкомом Красногвардійської райради м.Дніпропетровська 22.04.1999р. засновником ОСОБА_2, остання залишається бути засновником до даного часу.

Заперечуючи проти позову в частині повернення отриманих коштів за продаж корпоративних прав відповідачка посилається на те, що з часу підписання вищезазначеного договору купівлі-продажу позивач набув права власності на такі корпоративні права, про що безпосередньо зазначається в п.4 договору.

Разом з тим відповідно до ч.4 ст.334 ЦК України передбачено, що якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації, а в даному випадку такої реєстрації не здійснювалось.

Крім того, пунктом 1.5. Статуту ПП «Дніпротехзв?язок»визначено, що воно створюється та діє на основі Законів України «Про підприємства в Україні», «Про підприємництво», цього Статуту та діючого законодавства, а п.1.1. вказує на те, що засновником його є відповідачка ОСОБА_2 А отже продаж корпоративних прав передбачає необхідність змін до Статуту підприємства, без якого його діяльність не допускається.

Відповідно ж до ст.29 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців»для проведення державної реєстрації змін до установчих документів, які пов’язані із зміною складу засновників юридичної особи, ця юридична особа повинна подати заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи; примірник оригіналу або нотаріально засвідчену копію рішення про внесення змін до установчих документів; два примірники змін до установчих документів юридичної особи у вигляді окремих додатків або два примірники установчих документів у новій редакції; копію рішення про вихід юридичної особи із складу засновників, завірена в установленому порядку або нотаріально засвідчену копію заяви фізичної особи про вихід зі складу засновників, або нотаріально засвідчену копію документа про перехід чи передання частки учасника у статутному капіталі товариства, або нотаріально посвідчений договір про такий перехід чи передання та інші документі.

А оскільки єдиним засновником підприємства до даного часу є ОСОБА_2, то саме нею мало б подаватися державному реєстратору вищевказану реєстраційну картку та інші документи, серед яких вказаним Законом визначено і документи, які мають бути нотаріально засвідчені, а саме: заяву про вихід зі складу засновників, написану саме ОСОБА_2, договір про перехід чи передання частки, а сторонами такий нотаріально не було засвідчено.

Таким чином підстав вважати, що договір сторонами виконано та укладено у відповідності до вимог чинного законодавства –немає. Виконувати вимоги законодавства, що зазначались вище, відповідачка не бажає, посилаючись на те, що таке має вчиняти (виконувати) саме позивач, а тому необхідно вважати, що нею безпідставно отримано грошові кошти в сумі 37625грн., в зв’язку з чим такі, відповідно до ст.1212 ЦК України мають бути повернуті позивачеві.

Що стосується стягнення індексу інфляції та трьох відсотків річних із вказаної суми та такі, як передбачені ст.625 ЦК України, до даних правовідносин застосовані не можуть бути, а тому в цій частині вимоги задоволенню не підлягають.

Відповідно до розміру задоволених позовних вимог та ст.88 ЦПК України з відповідачки на користь позивача необхідно стягнути на повернення судових витрат (а.с.2-3) 649грн.45коп. (529грн.45коп. судового збору як 1% від ціни позову, та 120грн. витрат з інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи).

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.3,10,11,57,60,212-215 ЦПК України, суд –

                                                                              ВИРІШИВ:

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг з урахуванням відсотків та індексу інфляції в сумі 52945грн., на повернення судових витрат –649грн.45коп., а всього 53594грн.45коп.

В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 –відмовити.

Строк апеляційного оскарження рішення - 10 днів.

Суддя