УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого             Єлфімова О.В.,

суддів:             Сахна Р.І., Шибко Л.В.,

за участю прокурора         Саленка І.В.,

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 17 січня 2012 року кримінальну справу за касаційними скаргами першого заступника прокурора Чернігівської області та законного представника неповнолітнього потерпілого ОСОБА_1 — ОСОБА_2 на вирок Козелецького районного суду Чернігівської області від 18 січня 2011 року та ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 10 травня 2011 року.

Вказаним вироком, залишеним без зміни апеляційним судом,

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, в силу ст. 89 КК України не судимого,

засуджено за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_3 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки, з покладенням на нього обов’язків, передбачених пунктами 3, 4
ч. 1 ст. 76 КК України.

Вирішено питання про стягнення судових витрат і вирішено долю речових доказів.

Згідно з вироком ОСОБА_3 визнано винним у тому, що він
1 липня 2007 року близько 15:30, керуючи мотоциклом марки
«ИЖ Планета-2» (державний номерний знак НОМЕР_1), не маючи посвідчення на право керування транспортним засобом, рухаючись по
вул. Леніна в с. Виповзів Козелецького району Чернігівської області в напрямку центра села, всупереч вимогам пунктів 1.5, 2.1(а), 12.1, 12.3 Правил дорожнього руху (далі — Правила), відповідно до яких учасник дорожнього руху зобов’язаний знати і неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливим, дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, не мав посвідчення водія на право керування транспортним засобом, не мав відповідного реєстраційного документа на транспортний засіб, не стежив за дорожньою обстановкою, не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу, в результаті чого зіткнувся з велосипедом марки «Аист» (ММВЗ), під керуванням ОСОБА_4, який на ньому перевозив неповнолітнього ОСОБА_1 та перетинав при цьому вул. Партизанську на
вул. Леніна.

Внаслідок порушення ОСОБА_3 правил безпеки дорожнього руху під час керування транспортним засобом ОСОБА_1 отримав тяжкі тілесні ушкодження.

У касаційній скарзі перший заступник прокурора Чернігівської області порушує питання про скасування судових рішень і направлення справи на новий судовий розгляд у зв’язку з неправильним застосуванням кримінального закону, істотним порушенням кримінально-процесуального закону та невідповідністю призначеного ОСОБА_3 покарання тяжкості вчиненого злочину й особі засудженого внаслідок м’якості. При цьому послався на те, що суд, призначаючи засудженому покарання не в повній мірі врахував обставини вчинення злочину, дані про особу засудженого і безпідставно звільнив його від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України. Крім того зазначив, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 377 КПК України.

У касаційній скарзі законний представник неповнолітнього потерпілого ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування кримінального закону, порушення кримінально-процесуального закону та невідповідність призначеного засудженому покарання тяжкості вчиненого злочину внаслідок м’якості просить постановлені судові рішення щодо
ОСОБА_3 змінити і призначити засудженому покарання з реальним його відбуттям. При цьому ОСОБА_2 послався на те, що районний суд не дав належної оцінки обставинам справи та безпідставно застосував до ОСОБА_3 ст. 75 КК України, не врахувавши при цьому його думку з приводу виду покарання, поведінку засудженого після скоєного, а також те, що лікування потерпілого неповнолітнього ОСОБА_1 й досі триває.

У запереченнях на касаційні скарги прокурора та законного представника неповнолітнього захисник ОСОБА_5 в інтересах засудженого ОСОБА_3, посилаючись на безпідставність викладених у них доводів, просить залишити їх без задоволення, а оскаржувані судові рішення — без зміни.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, який вважав касаційні скарги обґрунтованими, перевіривши справу, обговоривши доводи викладені у скаргах і запереченнях, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню на таких підставах.

Твердження прокурора і законного представника неповнолітнього потерпілого ОСОБА_2, що призначене ОСОБА_3 покарання за ч. 2 ст. 286 КК України не відповідає ступеню тяжкості вчиненого злочину та його особі внаслідок м’якості, ґрунтуються на законі та матеріалах справи.

Відповідно до ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

При призначенні покарання суд врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, пом’якшуючі обставини (щире каяття й активне сприяння розкриттю злочину, часткове відшкодування заподіяної шкоди) та обтяжуючу (вчинення злочину щодо неповнолітнього); врахував особу засудженого (за місцем проживання характеризується позитивно, раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, працює, має на утримання малолітню дитину, є потерпілим від аварії на Чорнобильській АЕС) і дійшов висновку, що засуджений ОСОБА_3 має бути звільнений від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України (оскільки для його виправлення достатньо виконання протягом іспитового строку покладених на нього обов’язків). При цьому судом не враховано думку представника неповнолітнього потерпілого в судовому засіданні, який просив призначити засудженому суворе покарання.

Як вбачається з матеріалів справи, прокурор, який затвердив обвинувальний висновок, і законний представник неповнолітнього потерпілого ОСОБА_2, не погоджуючись із вироком місцевого суду, звернулися до апеляційного суду з апеляціями на вказане судове рішення. У скаргах, посилаючись на те, що призначене судом
ОСОБА_3 покарання із застосуванням ст. 75 КК України не відповідає вимогам кримінального закону, просили вирок місцевого суду скасувати і постановити новий вирок, яким призначити ОСОБА_3 покарання з реальним його відбуттям. Крім того, в апеляції прокурор зазначав, що суд безпідставно поряд з іншими порушеннями вказав порушення
ОСОБА_3 п.1.3 ПДР.

Апеляційний суд, залишаючи апеляції без задоволення та погоджуючись із рішенням місцевого суду, у своєму рішенні зазначив, що суд першої інстанції при призначенні ОСОБА_3 покарання дотримався вимог ст. 65 КК України та, з урахуванням думки прокурора про можливість звільнення засудженого від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України, дійшов висновку, що призначене ОСОБА_3 покарання є необхідним та достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів.

З матеріалів справи вбачається, що суд апеляційної інстанції, перевіряючи вирок місцевого суду не повною мірою звернув увагу на перераховані останнім обставини, якими він керувався при звільненні від відбування призначеного ОСОБА_3 покарання, а саме те, що він вчинив злочин, який відповідно до ст. 12 КК України відноситься до категорії тяжких, тривалість лікування неповнолітнього потерпілого ОСОБА_1, який лікується і на даний час. Крім того, суд апеляційної інстанції не дав належної оцінки особі засудженого, а саме тому, що ОСОБА_3 раніше вже притягувався до кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України — позбавив людину життя, залишивши її у безпорадному стані. Постановою Козелецького районного суду Чернігівської області від
27 травня 2010 року на підставі ст. 1 закону України «Про амністію» від 19.04.2007 року ОСОБА_3 був звільнений від кримінальної відповідальності.

Апеляційний суд взагалі не проаналізував і не співставив з наявними у справі та додатково поданими матеріалами всі доводи, наведені в апеляціях, і не дав на кожен з них вичерпну відповідь з посиланням на відповідний матеріальний чи процесуальний закон. Також не навів переконливих мотивів щодо необґрунтованості наведених в апеляціях прокурора та законного представника неповнолітнього потерпілого доводів про м’якість призначеного покарання. На думку колегії суддів, ухвала апеляційної інстанції постановлена з порушенням ст. 377 КПК України.

Разом з тим, відповідно до ст. 397 КПК України суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості посилити покарання засудженому, як про це йдеться в проханні законного представника неповнолітнього потерпілого.

Враховуюче вищенаведене, касаційні скарги підлягають до часткового задоволення, а ухвала апеляційного суду — скасуванню з направленням справи на новий апеляційний розгляд.

При новому апеляційному розгляді справи суду належить врахувати викладене, а також перевірити й інші доводи касаційних скарг і, якщо суд дійде висновку про доведеність винності засудженого ОСОБА_3 у вчиненні інкримінованого йому злочину, то необхідно призначити покарання, яке би відповідало вимогам кримінального закону, оскільки призначення покарання зі звільненням від його відбування на підставі ст. 75 КК України, слід визнати невідповідним його особі та невиправдано м’яким.

Враховуючи наведене та керуючись статтями 394–396 КПК України, колегія суддів

у х в а л и л а:

касаційні скарги прокурора та законного представника неповнолітнього потерпілого ОСОБА_2 задовольнити частково.

Ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 10 травня
2011 року щодо ОСОБА_3 скасувати, а справу направити на новий апеляційний розгляд.

Судді:

О.В. Єлфімов Р.І. Сахно Л.В. Шибко