УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого             Єлфімова О.В.,

суддів:             Сахна Р.І., Животова Г.О.,

за участю прокурора         Гладкого О.Є.,

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 24 січня 2012 року кримінальну справу за касаційними скаргами прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, та захисника ОСОБА_1 в інтересах  засудженого ОСОБА_2 на вирок Рівненського міського суду Рівненської області від 14 грудня 2010 року та ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 19 квітня 2011 року.

Вказаним вироком, залишеним без зміни апеляційним судом,

ОСОБА_2 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, неодноразово судимого, останнього разу вироком Рівненського міського суду Рівненської області від 25 червня 2003 року за
ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 309, ст. 71 КК України до остаточного покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 4 місяці,

засуджено за ч. 1 ст. 187 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.

Вирішено долю речових доказів.

ОСОБА_2 визнано винним у тому, що він за обставин, викладених у вироку, 28 жовтня 2009 року приблизно о 23:30 біля входу в державну районну адміністрацію по вул. Соборній 30 у м. Рівному Рівненської області, з метою заволодіння чужим майном напав на
ОСОБА_3, наніс останньому удари в голову та іншим частинам тіла, завдавши потерпілому середнього ступеня тяжкості тілесні ушкодження, що потягли короткочасний розлад здоров’я, та заволодів його майном на суму 10685, 20 грн.

У касаційній скарзі прокурор посилається на неправильне застосування кримінального закону, зокрема на те, що судом неправильно перекваліфіковано дії засудженого з ч. 2 ст. 187 на ч. 1 ст. 187 КК України у зв’язку з чим вважає, що призначене покарання не відповідає тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого. Просить вирок та ухвалу скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд.

У касаційній скарзі захисника ОСОБА_1 в інтересах засудженого ОСОБА_2 йдеться про неправильну кваліфікацію дій засудженого за ч. 1 ст. 187 КК України. На думку скаржника, дії ОСОБА_2 необхідно кваліфікувати за ст. 185 КК України. Крім того, вказує на порушення кримінально-процесуального закону під час проведення досудового слідства, а саме ненадання ОСОБА_2 захисника на досудовому слідстві. З цих підстав просить постановлені вирок та ухвалу скасувати, а справу направити на нове розслідування.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, який вважав касаційну скаргу прокурора обґрунтованою та просив її задовольнити, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_1 просив залишити без задоволення, перевіривши справу, обговоривши доводи, викладені у скаргах, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню на таких підставах.

Висновок суду про доведеність винності засудженого
ОСОБА_2 у вчинені розбою з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством небезпечним для життя та здоров’я особи, яка зазнала нападу відповідає фактичним обставинам справи і ґрунтується на наведених у вироку доказах, які судом належно досліджені та оцінені.

Доводи захисника про неправильну кваліфікацію дій засудженого ОСОБА_2, з огляду на формулювання потерпілим у заяві про вчинений злочин (т.1, а.с. 8) є безпідставними, оскільки юридична оцінка діяння підлягає уточненню в ході досудового слідства та судового розгляду справи в залежності від встановлених фактичних обставин. При цьому, юридична оцінка потерпілим дій винуватих осіб, викладена у зверненні до правоохоронних органів, не є визначальною для остаточного засудження винної особи.

Разом з тим, доводи у скарзі прокурора про необхідність кваліфікації дій засудженого ОСОБА_2 з ч. 2 ст. 187 КК України за кваліфікуючою ознакою «за попередньою змовою групою осіб» є такими, що не ґрунтуються на матеріалах справи.

Як вбачається з матеріалів справи, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, з яким погоджується і колегія суддів, про недоведеність під час досудового слідства та судового розгляду справи, що ОСОБА_2 діяв за попередньою змовою групою осіб.

Оскільки відповідно до вимог ч. 3 ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях, а всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь, то суди першої та апеляційної інстанцій прийняли законне та обґрунтоване рішення про відсутність в діях ОСОБА_2 кваліфікуючої ознаки «за попередньою змовою групою осіб».

Матеріали справи свідчать про те, що зібрані за цим обвинуваченням докази були повно та всебічно досліджені судом і належно оцінені у вироку, а всі можливості для одержання додаткових доказів вичерпані.

Отже, судом правильно кваліфіковано дії ОСОБА_2 за
ч. 1 ст. 187 КК України.

З матеріалів справи вбачається, що порушень кримінально-процесуального закону під час досудового слідства не допущено, а тому доводи касаційної скарги захисника про порушення кримінально-процесуального закону під час проведення досудового слідства є безпідставними, оскільки аналогічні доводи були предметом дослідження при перегляді справи в апеляційному суді, який перевірив та правильно визнав їх безпідставними. Свій висновок апеляційний суд переконливо мотивував у своєму рішенні, вважати його необґрунтованим чи сумнівним немає підстав.

Колегія суддів вважає, що покарання призначено ОСОБА_2 відповідно до вимог статей 50, 65 КК України, його вид та строк визначено судом правильно, воно є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів, а тому підстав для його пом’якшення не вбачає.

Разом з тим, за змістом ст. 91 КПК України судові витрати складаються із сум, витрачених на дослідження речових доказів; витрат, що їх зробили органи дізнання, досудового слідства і суд при провадженні у даній справі та іншого.

Відповідно до ст. 93 КПК України судові витрати покладаються на засудженого або приймаються на рахунок держави.

Однак, як вбачається з вироку, суд в порушення вимог ст. 93 КПК України при постановленні вироку не вирішив питання про судові витрати. Оскільки це не є компетенцією касаційної інстанції, то рішення щодо судових витрат повинно вирішуватись судом, що постановив вирок, в порядку, передбаченому статями 409, 411 КПК України.

Істотних порушень кримінально-процесуального закону, які би могли вплинути на правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій, колегія суддів у справі не виявила

Керуючись статтями 394–396 КПК, колегія суддів

у х в а л и л а:

вирок Рівненського міського суду Рівненської області від 14 грудня 2010 року та ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 19 квітня 2011 року щодо ОСОБА_2 залишити без зміни, а касаційні скарги прокурора та захисника ОСОБА_1 — без задоволення.

Рівненському міському суду Рівненської області в порядку статей 409, 411 КПК України вирішити питання про відшкодування судових витрат.

Судді:

О.В. Єлфімов Р.І. Сахно Г.О. Животов