ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

 01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16                                                   тел. 235-24-26

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"09" лютого 2012 р.                                                                  Справа № 10/304-07/19

За позовом  Заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі

                     Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській

                     області, м. Київ;

до                  1. Приватного підприємства «Стандарт», м. Бровари;

                     2. Дочірнього підприємства «Меблевик»Товариства з обмеженою

                     відповідальністю «Броварська меблева фабрика «Дружба», м. Бровари;

                     3. Комунального підприємства «Броварське міжміське бюро технічної

                     інвентаризації», м. Бровари;  

про               визнання недійсним договору          

                                                                                                                       Суддя  Т.П. Карпечкін

Представники:

від прокуратури: Осадчук Л.П. (посвідчення № 176 від 07.10.2008 р.);

від позивача:        ОСОБА_1 (довіреність № 63 від 23.12.2011 р.);

від відповідача 1: ОСОБА_2 (довіреність б/н від 25.01.2012 р.);

від відповідача 2: не з’явився;

від відповідача 3: ОСОБА_3 (довіреність № 333 від 31.05.2011 р.).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

        Заступник прокурора Київської області звернувся до господарського суду Київської області з позовом в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області (надалі –позивач) до Приватного підприємства «Стандарт»(надалі –відповідач 1), Дочірнього підприємства «Меблевик»товариства з обмеженою відповідальністю «Броварська меблева фабрика «Дружба»(надалі –відповідач 2), Комунального підприємства «Броварське міжміське бюро технічної інвентаризації»(надалі –відповідач 3) про визнання недійсним договору.

Позовні   вимоги  обґрунтовані  тим,  що в момент укладення Дочірнім підприємством «Меблевик»з Приватним підприємством «Стандарт»Договору купівлі-продажу частини гуртожитку від 04.05.2006 р. було порушено вимоги Цивільного кодексу України та інші акти законодавства, що, відповідно до ст. 215 ЦК України, є підставою для визнання правочину недійсним, а також застосування наслідків недійсності правочину.

        Ухвалою від 21.05.2007 р. господарський суд Київської області (суддя Тищенко О.В.) порушив провадження у справі № 10/304-07.

        Ухвалою від 07.08.2007 р., на підставі ч. 1 ст. 79 ГПК України, провадження у справі                 № 10/304-07 було зупинено до розгляду справи № 38/542-А за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області до Виконавчого комітету Броварської міської ради за участю третіх осіб: 1) Комунального підприємства "Броварське міжміське бюро технічної інвентаризації"; 2) ОСОБА_4; 3) ОСОБА_5; 4) ОСОБА_6; 5) ОСОБА_7; 6) Приватного підприємства "Стандарт" про визнання недійсним акту.

Відповідно до розпорядження голови господарського суду Київської області                                              від 28.05.2009 р. Грєхова А.С. справу № 10/304-07 із провадження судді Тищенко О.В. передано до подальшого провадження судді Карпечкіну Т.П.

Ухваллою від 01.06.2009 р. справу № 10/304-07 прийнято для подальшого провадження суддею Карпечкіним Т.П. та присвоєно номер 10/304-07/19.

Ухвалою господарського суду Київської області від 21.12.2011 р., на підставі ч. 3 ст. 79 ГПК України, було поновлено провадження у справі № 10/304-07/19 та призначено її розгляд на 04.01.2012 р.

В подальшому, ухвалами від 04.01.2012 р., від 16.01.2012 р. та від 31.01.2012 р. розгляд справи відкладався.

Під час розгляду справи прокурор та представник позивача позовні вимоги підтримали у повному обсязі з підстав, наведених у позовній заяві.

Представники відповідачів 1 та 3 проти позову не заперечували, проте письмових пояснень по суті спору не надали.

Представник відповідача 2 у судові засідання не з’являвся, про причини неявки свого повноважного представника господарський суд не повідомляв.

Відповідач 2 належним чином повідомлений про призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення. Ухвали суду                                 від 21.12.2011 р., від 04.01.2012 р., від 16.01.2012 р. та від 31.01.2012 р. надсилались за адресою, що зазначена в позовній заяві та яка підтверджується витягом довідкою з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України по Київській області станом на                      03 жовтня 2011 року.

Оскільки господарський суд обмежений строками вирішення спору, встановленими       ст. 69 ГПК України, а тому вважає, що у відповідності до ст. 75 ГПК України, справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами, яких достатньо для винесення рішення по суті.  

        Відповідно до вимог ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення прийнято господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами, у нарадчій кімнаті.

        Згідно ст. 85 ГПК України, після закінчення розгляду справи у судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

        Розглянувши матеріали справи, заслухавши у судовому засіданні пояснення представників сторін, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

19.07.1993 р. Фондом комунального майна Київської області було видано наказ                        № 34-11 «Про прийняття рішення щодо приватизації об'єктів». Згідно з вказаним наказом було видано дозвіл на приватизацію певних об'єктів, які зареєстровані у Фонді комунального майна Київської області, серед яких, зокрема, і Орендне підприємство Броварської меблевої фабрики «Дружба».

29.07.1993 р. Фонд комунального майна Київської області видав наказ № 47-П «Про створення приватизаційної комісії орендного підприємства «Дружба».

29.09.1993 р. наказом Фонду комунального майна Київської області № 58-11 було затверджено Акт оцінки вартості цілісного майнового комплексу орендного підприємства Броварської меблевої фабрики «Дружба», відповідно до якого загальна вартість майнового комплексу складала 2098451000 крб., в тому числі вартість державного майна складала 993831000 крб., вартість майна організації орендарів підприємства складала                          1062152000 крб., вартість об'єктів соціально-культурного призначення та житла                       42468000 крб.

Відповідно до затвердженого 03.11.1993 р. Плану приватизації орендного підприємства Броварської меблевої фабрики «Дружба», способом приватизації було визначено викуп державного майна, зданого в оренду з правом викупу.

На виконання плану приватизації, 14.12.1993 р. між Фондом комунального майна Київської області і організацією орендарів Броварської меблевої фабрики «Дружба»було укладено договір купівлі-продажу державного майна цілісного майнового комплексу орендного підприємства Броварської меблевої фабрики «Дружба»№ 8.

Згідно з п. 1 договору купівлі-продажу, державне майно цілісного майнового комплексу було продане відповідно до оцінки його вартості за Актом оцінки вартості майна                              від 29.09.1993 р. і вказаний акт є невід' ємною частиною даного договору.

Відповідно до п. 17 Акту оцінки вартості майна, з майна, що підлягало приватизації, була вилучена частина майна на загальну суму 1062152000 крб., у тому числі на суму 42468000 крб. - майна для якого встановлені пільги.

Відповідно до п. 3.12 плану приватизації орендного підприємства, майно вартістю 42468000 крб. (для якого встановлено пільги) - це об'єкти соціально-побутового призначення, а сааме: медпункт, гуртожиток № 7-б по вул. Воїнів-Інтернаціоналістів у                   м. Бровари, база відпочинку тощо.

Відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону України «Про приватизацію державного майна», в редакції від 04.03.1992 р., передбачалося, що товариству покупців, створеному працівниками підприємства згідно з статтею 8 цього Закону, яке стало власником свого підприємства в результаті викупу підприємства, купівлі його на аукціоні, за конкурсом, придбання 51 і більше відсотків акцій, за його згодою відповідний державний орган приватизації безоплатно передає об'єкти соціально-побутового призначення, створені за рахунок коштів фонду соціального розвитку (аналогічних фондів) зазначеного підприємства із зменшенням ціни, за яку було придбано майно підприємства, на суму початкової ціни зазначеного майна.

Втім, з наявних у матеріалах справи доказів, зокрема, Акту оцінки вартості майна орендного підприємства від 29.09.1993 р., судом встановлено, що гуртожиток з комунікаціями по вул. Воїнів-Інтернаціоналістів, 7-б не увійшов до статутного фонду підприємства.

Дані обставини також були встановлені постановою господарського суду м. Києва                   від 22.03.2007 р. у справі № 38/542-А, залишеною без змін постановою Вищого адміністративного суду України від 26.08.2009 р.

Згідно з ч. 5 ст. 35 ГПК України, факти, які відповідно до закону вважаються встановленими,  не доводяться  при  розгляді  справи.

Отже, вказані вище об'єкти соціально-побутового призначення були безоплатно передані підприємству лише у тимчасове користування.

Проте, 28.05.2002 р. Броварською міською радою Київської області було прийнято рішення № 156 «Про оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна», згідно з                  п. 1.1 якого оформлено право власності на об'єкти нерухомого майна, в тому числі дочірньому підприємству «Меблевик»ТОВ «Броварська меблева фабрика «Дружба»на гуртожиток за адресою вул. Воїнів-Інтернаціоналістів, 7-б, загальною площею 968,1 кв. м, житловою площею 540,6 кв. м та доручено Броварському міжміському бюро технічної інвентаризації видати свідоцтво на право власності на вищезазначене нерухоме майно.

05.06.2002 р. дочірньому підприємству «Меблевик»ТОВ «Броварська меблева фабрика «Дружба»було видано свідоцтво про право власності на гуртожиток.

04.05.2006 р. між дочірнім підприємством «Меблевик»ТОВ «Броварська меблева фабрика «Дружба»і приватним підприємством «Стандарт»було укладено договір купівлі-продажу 29/100 частин вказаного гуртожитку вартістю 341860,80 грн.

Однак, постановою господарського суду м. Києва від 22.03.2007 р. у справі № 38/542-А, залишеною без змін постановою Вищого адміністративного суду України від 26.08.2009 р., повністю задоволено позов регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області до виконавчого комітету Броварської міської ради та дочірнього підприємства «Меблевик»ТОВ «Броварська меблева фабрика «Дружба»про визнання нечинним рішення і скасування свідоцтва про право власності. Вказаною постановою п. 1.1. рішення виконавчого комітету Броварської міської ради № 156 від 28.05.2002 р. «Про оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна»  та свідоцтво про право власності на гуртожиток, розташований за адресою: Київська область, м. Бровари, вул. Воїнів-Інтернаціоналістів, 7-б, видане виконкомом Броварської міської ради 05.06.2002 р.,  були скасовані.

Крім того, постановою Київського окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2010 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду                   від 22 березня 2011 року та ухваллою Вищого адміністративного суду України                                від 16 листопада 2011 року, було відмовлено у задоволенні заяви ДП «Меблевик»                         ТОВ «Броварська меблева фабрика «Дружба»про перегляд постанови господарського суду       м. Києва від 22 березня 2007 року за нововиявленими обставинами.

Таким чином, вищевикладене свідчить про те, що дочірнє підприємство «Меблевик»неправомірно оформило право приватної власності на спірний гуртожиток, який є державною власністю, а отже в момент укладення з приватним підприємством «Стандарт»Договору купівлі-продажу частини гуртожитку від 04.05.2006 р. було порушено вимоги Цивільного кодексу України та інших актів законодавства, що, відповідно до ст. 215 ЦК України, є підставою для визнання правочину недійсним.

Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

        Згідно зі ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені              ч. 1 - 3, 5, 6 ст. 203 Цивільного кодексу України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

        Частиною 1 статті 203 Цивільного кодексу України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для дійсності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Пунктами 1, 2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»передбачено, що цивільні відносини щодо недійсності правочинів регулюються Цивільним кодексом України (далі - ЦК), Земельним кодексом України, Сімейним кодексом України, Законом України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів»(в редакції Закону від 1 грудня 2005 року № 3161-IV), Законом України від 6 жовтня 1998 року № 161-XIV «Про оренду землі»(в редакції Закону від 2 жовтня 2003 року № 1211-IV) та іншими актами законодавства.

        При розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.

        Судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

        Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України).

        Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

        Статтею 329 Цивільного кодексу України передбачено, що юридична особа публічного права набуває право власності на майно, передане їй у власність, та на майно набуте нею у власність на підставах, не заборонених законом.

Втім, як зазначено вище, судом встановлено, що нерухоме майно, яке є предметом купівлі-продажу оспорюваного правочину, є державною власністю.

        Згідно ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України, власникові належать права володіння користування та розпорядження своїм майном.

        Відповідно до ч. 2 ст. 326 Цивільного кодексу України, від імені та в інтересах держави України право власності здійснюють відповідні органи державної влади.

Згідно зі ст.ст. 1, 2, п. 9 ст. 4 Положення про регіональне відділення Фонду державного майна України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 412                                    від 15.06.1994 р. та відповідно до п. 3 спільного наказу № 908/68 від 19.05.1999 р. Фонду державного майна України і Міністерства економіки України «Про управління державним майном, яке не увійшло до статутних фондів господарських товариств у процесі приватизації, але перебуває на їх балансі», регіональне відділення Фонду державного майна України по Київській області в межах визначених повноважень здійснює управління державним майном

Регіональне відділення Фонду державного майна України по Київській області рішення про відчуження гуртожитку, розташованого за адресою: Київська область, м. Бровари,             вул. Воїнів-Інтернаціоналістів, 7-б, не приймало.

Відповідно до ч. 1 ст. 321 Цивільного кодексу України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 Цивільного кодексу України закріплено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів, згідно з яким кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, зокрема, визнання правочину недійсним.

Дана норма кореспондується з положень статті 20 Господарського кодексу України, якою визначено способи захисту прав і законних інтересів суб'єктів господарювання.

Частиною 5 п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» встановлено, що вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

        Таким чином, судом встановлено, що Договір купівлі-продажу 29/100 частин гуртожитку  по вул. Воїнів-Інтернаціоналістів, № 7-б у м. Бровари Київської області, укладений 04.05.2006 р. між дочірнім підприємством «Меблевик»товариства з обмеженою відповідальністю «Броварська меблева фабрика «Дружба»та приватним підприємством «Стандарт» суперечить положенням Цивільного кодексу України та іншим нормативно-правовим актам в редакціях, що діяли на момент вчинення правочину, а тому позовна вимога прокурора про визнання його недійсним, є такою, що ґрунтується на нормах законодавства України, у зв’язку з чим підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 216 Цивільного кодексу України, недійсний  правочин  не створює юридичних наслідків,  крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

        У разі  недійсності  правочину  кожна  із  сторін зобов'язана повернути другій  стороні  у  натурі  все,  що  вона  одержала  на виконання   цього   правочину,   а   в  разі  неможливості  такого повернення,  зокрема тоді,  коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

        Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред’явлена будь-якою заінтересованою особою.

Приписами  статті 1212 Цивільного кодексу України передбачено, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 1212 Цивільного кодексу України,  положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.

Оскільки судом встановлено, що майно та грошові кошти у сумі 341860,80 грн. набуті відповідачами 1 та 2 за недійсним правочином, тому позовні вимоги прокурора про повернення майна Регіональному відділенню Фонду державного майна України по Київській області та про стягнення з  відповідача 2 на користь відповідача 1 коштів у розмірі          341860,80 грн., є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Втім, не підлягає задоволенню позовна вимога в частині зобов'язання комунальне підприємство «Броварське міжміське бюро технічної інвентаризації»внести відповідні зміни в реєстр прав власності на нерухоме майно, оскільки прокурором не зазначено підстав та доказів, на яких ґрунтується дана позовна вимога.

Відповідно до ч. 2 ст. 49 ГПК України та Закону України «Про судовий збір», з дочірнього підприємства «Меблевик»товариства з обмеженою відповідальністю «Броварська меблева фабрика «Дружба», як зі сторони внаслідок неправильних дій якої виник спір, підлягає стягненню в доход Державного бюджету України судовий збір у сумі 7910,22 грн.

        Керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В:

1.  Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Визнати недійсним Договір купівлі-продажу 29/100 частин гуртожитку по                          вул. Воїнів-Інтернаціоналістів, № 7-б, у м. Бровари Київської області, укладеного                         04.05.2006 р. між Дочірнім підприємством «Меблевик»товариства з обмеженою відповідальністю «Броварська меблева фабрика «Дружба»та Приватним підприємством «Стандарт».

3. Застосувати наслідки недійсності договору і повернути державі в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області (01196, м. Київ,                         пл. Л.Українки, 1, код ЄДРПОУ 19028107) 29/100 частин гуртожитку по вул. Воїнів-Інтернаціоналістів, № 7-б, у м. Бровари Київської області.

4. Стягнути з дочірнього підприємства «Меблевик»товариства з обмеженою відповідальністю «Броварська меблева фабрика «Дружба»(07400, Київська область,                            м. Бровари, вул. Залізнична, 5, код ЄДРПОУ 30839686) на користь Приватного підприємства «Стандарт»(07400, Київська область, м. Бровари, вул. М.Лагунової, 7, кв. 30, код ЄДРПОУ 32499451) кошти, отримані за Договором купівлі-продажу від 04.05.2006 р., у розмірі 341860 (триста сорок одна тисяча вісімсот шістдесят) грн. 80 коп.

5. Стягнути з дочірнього підприємства «Меблевик»товариства з обмеженою відповідальністю «Броварська меблева фабрика «Дружба»(07400, Київська область,                         м. Бровари, вул. Залізнична, 5, код ЄДРПОУ 30839686) в доход Державного бюджету України 7910 (сім тисяч дев’ятсот десять) грн. 22 коп. –судового збору.

        6. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

        7. В задоволенні позовних вимог до  Комунального підприємства «Броварське міжміське бюро технічної інвентаризації»відмовити повністю.

        Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя                                                                                                                         Т.П. Карпечкін