Справа №22-ц-1212/11Головуючий у І інстанції Пінкевич Н.С.
Категорія1Доповідач у 2 інстанціїВолохов
02.02.2012
Р І Ш Е Н Н Я
Іменем України
14 січня 2011 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:
головуючого: судді Волохова Л.А.
суддів: Олійника В.І., Матвієнко Ю.О.
при секретарі: Бобку О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 червня 2010 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ДП "Центр державного земельного кадастру", Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, управління Держкомзему у Києво-Святошинському районі Київської області про визнання права власності, скасування державного акту та скасування реєстрації державного акту, та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання права власності, -
встановила:
У липні 2009 року позивач звернувся до суду з даним позовом. Свої вимоги мотивував тим, що у 2001 році він познайомився з відповідачкою, яка була його сусідкою та часто заходила в гості до нього, спілкувалась з його першою дружиною. На той час відносини з першою дружиною істотно погіршились і він почав підтримувати дружні відносини з ОСОБА_3 Вже наприкінці 2003 року шлюб з ОСОБА_4 фактично розпався. З початку 2004 року він почав проживати однією сім'єю з ОСОБА_3, вели спільне господарство, мали спільний бюджет. Шлюб не реєстрували. Влітку 2004 року почали планувати дитину і восени за допомогою клініки штучного запліднення вона завагітніла.
Весною 2004 року вони вирішили будувати для себе окремий будинок. Для чого 22 червня 2004 року за його особисті кошти в розмірі 35000 грн. була придбана земельна ділянка по АДРЕСА_1, площею 0,0799га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд. При цьому всі документи були оформлені на ОСОБА_3
На початку осені 2004 року вони разом розпочали будівництво будинку. В основному будівництвом керувала відповідачка, а він контролював, оскільки у нього власний бізнес, який займав багато часу. Тому весь будинок побудований за його особисті кошти, так як ОСОБА_3 не працювала та не мала власного доходу. У травні 2008 року будівництво було майже закінчено. З початку 2008 року ОСОБА_3 почала його уникати, постійно провокувала сварки і намагалась розірвати відносини. Приблизно 20-25 травня 2008 року він вимушений був піти від неї, оскільки спільне життя стало не можливим.
Враховуючи те, що він з відповідачкою перебував у фактичних шлюбних відносинах та проживав однією сім'єю з 2004 рік по 2008 рік, вів спільне господарство, земельні ділянка та будівництво житлового будинку відбувалось фактично за його кошти, тому на підставі ст.ст. 74, 70 СК України, ст. 17 Закону України «Про власність», він має право на 1/2 частину вказаного майна.
Просив суд визнати за ним право власності на 1\2 частину земельної ділянки площею 0,0799га, призначену для будівництва житлового будинку, господарських будівель та споруд, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.
При розгляді справи позивач позовні вимоги збільшив. Просив суд визнати за ним право власності на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,0799га, призначену для будівництва житлового будинку, господарських будівель та споруд, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1; скасувати державний акт на право приватної власності на землю серія ЯБ №018168, який виданий 06 жовтня 2004 року Петропавлівсько-Борщагівською сільською радою на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 22 червня 2004 року, на ім'я ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 0,0799га, призначену для будівництва житлового будинку, господарських будівель та споруд, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №3008; скасувати реєстрацію державного акту на право приватної власності на землю серія ЯБ №018168, який виданий 06 жовтня 2004 року Петропавлівсько-Борщагівською сільською радою на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 22 червня 2004 року, на ім'я ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 0,0799га, призначену для будівництва житлового будинку, господарських будівель та споруд, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №3008.
При розгляді справи відповідачка ОСОБА_3 подала зустрічну позовну заяву. Свої вимоги мотивувала тим, що спірна земельна ділянка купувалась нею лише за її особисті кошти. Усі попередні переговори, домовленості з продавцем земельної ділянки, підшукування земельної ділянки вона робила сама без участі ОСОБА_2 При підписання договору в нотаріальній конторі була присутньої вона та продавець земельної ділянки. Відповідач ніколи не цікавився даною земельною ділянкою, не давав кошти на її придбання. Вказала також, що на час укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки відповідач перебував у зареєстрованому шлюбі, мав трьох дітей, яким потрібна матеріальна допомога, тому на дані правовідносини не можуть поширюватись норми про спільну сумісну власність подружжя. Тому спірна земельна ділянка належить їй на праві особистої власності. Просила суд визнати за нею право особистої приватної власності в цілому на земельну ділянку площею 0,0799га, призначену для будівництва житлового будинку, господарських будівель та споруд, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1; судові витрати покласти на відповідача.
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 червня 2010 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відмовлено у задоволенні їхніх позовів.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу і просив скасувати рішення місцевого суду в частині відмови у задоволенні його позову через невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норми матеріального, процесуального права та ухвалити нове рішення про задоволення його позов у повному обсязі.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які брали участь у розгляді справи, перевіривши матеріали справи в порядку, передбаченому статтею 303 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. У пункті 2 постанови №14 Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року „Про судове рішення у цивільній справі” зазначено, що рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
Згідно зі ст.214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд, зокрема, вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції не відповідає зазначеним вимогам закону.
Відмовляючи позивачу ОСОБА_2 у позові, суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що позивач не довів своїх вимог щодо визнання за ним права власності на 1/2 частину спірної земельної ділянки, а у зв'язку з цим відсутні підстави для задоволення позовних вимог щодо скасування державного акту та реєстрації державного акта.
Колегія суддів вважає, що такі висновки суду не ґрунтуються на матеріалах справи та не відповідають вимогам закону.
Відповідно до положень статей 10 і 11 ЦПК суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позивачем вимог та зазначених і доведених ним обставин. У пункті 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 18 грудня 2009 року "Про судове рішення у цивільній справі" судам роз'яснено, що враховуючи принцип безпосередності судового розгляду (стаття 159 ЦПК), рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в тому судовому засіданні, в якому ухвалюється рішення. Неприпустимим є витребування і приєднання до справи матеріалів на підтвердження висновків і мотивів рішення після його ухвалення. Якщо докази у справі зібрані в порядку, передбаченому статтями 132, 133, 140 та частиною четвертою статті 191 ЦПК, суд може обґрунтувати ними рішення лише за умови, якщо вони були ним оголошені в судовому засіданні, пред’явлені для ознайомлення особам, які беруть участь у справі, та досліджені в сукупності з іншими доказами. При ухваленні рішення суд відповідно до статті 212 ЦПК оцінює докази з урахуванням вимог статей 58 та 59 ЦПК про їх належність і допустимість. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно зі статтею 74 СК України в редакції, яка діяла на час купівлі земельної ділянки 22.06.2004 року, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, поширюються положення глави 8 цього кодексу.
Крім того, суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_2, безпідставно застосовував положення ст.74 Сімейного кодексу України із змінами, внесеними 22 грудня 2006 року, відповідно до якої майно, набуте жінкою та чоловіком за час їх спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, є їх спільною сумісною власністю лише в тому випадку, якщо вони не перебувають у будь-якому іншому зареєстрованому шлюбі.
Колегія суддів вважає, що судом порушено норми діючого законодавства, оскільки суд не врахував, що стаття 74 СК України у редакції від 22.12.2006 року зворотної дії в часі не має і не підлягає застосуванню до правовідносин, які виникли між сторонами 22 червня 2004 року, а редакція ст. 74 СК України, яка діяла станом на 22 червня 2004 року, не містила необхідною умови про відсутність іншого зареєстрованого шлюбу.
Відповідно до ч.2 ст.3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Таким чином, закон не ототожнює поняття "сім" я" та "шлюб" та визнається можливість утворення між чоловіком та жінкою сім'ї без реєстрації шлюбу, а тому суд першої інстанції безпідставно зробив висновок, що перебуваючи у зареєстрованому шлюбі, позивач не мав права мати іншу сім'ю, тобто спільно проживати з іншою особою, з якою не перебуває у зареєстрованому шлюбі, але будучи пов'язаним з цією особою спільним побутом, маючи з нею взаємні права та обов'язки.
Оцінюючи надані позивачем суду докази, у тому числі рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 01 листопада 2005 року про розірвання шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_4, суд визнав, що при розгляді зазначеної справи судом було встановлено, що з червня 2004 року ОСОБА_2 проживає з іншою сім'єю, де у нього в 2005 році народилась дитина, але при цьому зробив необґрунтований доказами по справі висновок, що не можливо безспірно стверджувати, що ОСОБА_2 почав проживати однією сім'єю саме з ОСОБА_3 і у них виникли спільні права та обов'язки та у рішенні неумотивовано зазначив, що допитані в судовому засіданні свідки не підтвердили факт проживання сторін у фактичних шлюбних відносинах, виникнення усталених відносин, що притаманні подружжю, їх покази містять суперечності та не є однозначними, більшість їх висновків ґрунтуються на чутках, плітках.
Судом встановлено та визнається сторонами, що 22 червня 2004 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 був укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,0799га, призначеної для будівництва житлового будинку, господарських будівель та споруд, та яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1
06 жовтня 2004 року ОСОБА_3 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,0799га, й даний акт зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійно користування землею, договорів оренди землі за №3008.
Не заперечується сторонами та підтверджується доказами у справі, що ОСОБА_3 звернулась в клініку 22 січня 2004 року, пройшла курс лікування безпліддя методом екстракорпорального запліднення та перенесення ембріона в порожнину матки. Лікування проходив і ОСОБА_2 в 2004 році, перенос ембріону здійснено 03 грудня 2004 року. Результатом лікування було настання вагітності. 20 липня 2005 року народився ОСОБА_6, батьками якого є ОСОБА_2 та ОСОБА_3, що підтверджується свідоцтвом про народження серія НОМЕР_1 виданого відділом реєстрації актів цивільного стану Солом'янського районного управління юстиції в м.Києві.
Крім того, колегія суддів вважає, що показами позивача ОСОБА_2 як свідка, а також показами допитаних судом свідків ОСОБА_4, ОСОБА_7, ОСОБА_8 підтверджено обставини, на які позивач посилався як на докази своїх позовних вимог. Колегія суддів вважає доведеними ті обставини, що з травня 2004 року сторони почали проживати однією сім'єю без укладання шлюбу, були пов'язаним між собою спільним побутом, мали взаємні права та обов'язки. ОСОБА_2 та ОСОБА_3 вирішили будувати для себе окремий будинок. Для чого 22 червня 2004 року за особисті кошти позивача в розмірі 35000 грн. була придбана земельна ділянка по АДРЕСА_1, площею 0,0799га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд. При цьому всі документи за згодою були оформлені на ОСОБА_3 На початку осені 2004 року сторони разом розпочали будівництво будинку. В основному будівництвом керувала відповідачка, а позивач контролював хід будівництва, оскільки у нього власний бізнес, який займав багато часу. Будинок будувався за кошти, які надавав ОСОБА_2, так як ОСОБА_3 не працювала та не мала власних заощаджень та власного доходу. У травні 2008 року будівництво було майже закінчено.
Відповідно до ст.60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважних причин (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Статтею 63 СК України передбачено, що дружина та чоловік мають рівні права володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає доведеним, що відповідачка не надала суду належних, допустимих доказів того, що спірну земельну ділянку було придане нею саме за її особисті грошові кошти.
У зустрічній позовній заяві також відсутні посилання на докази, які, на думку позивачки за зустрічним позовом, мали підтверджувати зазначені обставини, та свідчили б про джерело походження цих коштів як її особистих, та докази, які б підтверджували придбання земельної ділянки відповідачкою за основним позовом за свої особисті кошти.
Рішення суду не містить посилання на докази, досліджені судом у відповідному порядку, які підтверджували, що позивачка мала особисті кошти на час придбання спірного майна і витратила їх для придбання цього майна за договорами купівлі-продажу.
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає доведеним право власності позивача на половину спірної земельної ділянки, яку було придбано на ім'я ОСОБА_3 22.06.2004 року. У зв'язку з чим підлягають задоволенню і позовні вимоги ОСОБА_2 щодо скасування державного акт на право приватної власності на земельну ділянку серії ЯБ №018168, який виданий 06 жовтня 2004 року Петропавлівсько-Борщагівською сільською радою на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 22.06.2004 року на ім'я ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 0,0799 га, розташованої по АДРЕСА_1, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №3008 та скасування реєстрацію цього державного акту на право приватної власності на землю серії ЯБ №018168, оскільки ці документи порушують право власності ОСОБА_2 на майно, яке є спільною сумісною власністю сторін.
Відповідно до статті 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів скасовує рішення суду першої інстанції в частині відмови у позові позивачу ОСОБА_2 через невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального та процесуального права та відповідно до ст.309 ЦПК України ухвалює нове рішення про задоволення позову ОСОБА_2 в повному обсязі.
В іншій частині це рішення залишає без змін, оскільки в цій частині воно в апеляційному порядку ніким оскаржене не було.
Керуючись ст.ст.209, 218, 307, 309 ЦПК України, колегія суддів, -
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.
Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 червня 2010 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ДП "Центр державного земельного кадастру", Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, управління Держкомзему у Києво-Святошинському районі Київської області про визнання права власності, скасування державного акту та скасування реєстрації державного акту задовольнити.
Скасувати державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серії ЯБ №018168, який виданий 06 жовтня 2004 року Петропавлівсько-Борщагівською сільською радою на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 22.06.2004 року на ім'я ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 0,0799 га, розташованої по АДРЕСА_1, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №3008 та скасувати реєстрацію цього державного акту на право приватної власності на землю серії ЯБ №018168.
Визнати за ОСОБА_2 право власності на 1\2 частину земельної ділянки площею 0,0799 га, розташованої по АДРЕСА_1 та яка призначена для будівництва житлового будинку, господарських будівель і споруд.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: